Libmonster ID: UA-2817

Автор: О. В. ЯСЬ

(Київ)

(До 110-рiччя вiд дня народження)

У статтi висвiтлюється життєвий та творчий шлях українського iсторика Бориса Крупницького (1894-1956), розглядаються його науковий доробок i формування iсторичних поглядiв.

Проблема вибору iнструментарiю постає перед iсториком на рiзних етапах його наукової творчостi, а практично - у процесi виконання будь-якого конкретного дослiдження. На зорi академiчної доби iсторiографiї ця проблема, зазвичай, вирiшувалася шляхом наслiдування iнтелектуальних традицiй свого часу, орiєнтацiєю на знаменитi iсторичнi студiї, визнанi сучасниками як своєрiдний взiрець iсторiописання. Примiром, майже канонiчними творами середини XIX ст. вважалися студiї нiмецьких iсторикiв Леопольда фон Ранке та Вiльгельма фон Гумбольдта, французького вченого Фюстеля де Куланжа та iн. Тож дослiдження багатьох тогочасних учених творилися в руслi канонiчних зразкiв. Вочевидь, слiдування такiй традицiї iстотно звужувало можливостi для методологiчних новацiй. Втiм, в європейськiй суспiльно-полiтичнiй та iсторичнiй думцi XIX ст. широко побутували й романтичнi тенденцiї, в межах яких об'єкт вивчення вирiзнявся насамперед своєю унiкальнiстю. Цей пiдхiд вимагав вiд ученого вибору спецiального методологiчного iнструментарiю для кожного дослiдження. Вiдтак, у студiях того часу спостерiгається змагання мiж своєрiдними канонами та iндивiдуалiзацiєю пiдходiв стосовно iнтерпретацiї та витлумачення iсторичної реальностi. Кардинальнi зрушення сталися з поширенням неокантiантської парадигми на зламi XIX - XX ст., що розхитала позитивiстський детермiнiзм, привнесла суб'єктивiзацiю та iдеографiчнiсть в iнтерпретацiю iсторичної минувшини. Вона спричинилася й до iндивiдуалiзацiї дослiдницьких методiв, але не стiльки на ґрунтi унiкальностi об'єкта, скiльки неповторностi суб'єкта, тобто на засадах опосередкованостi iндивiдуальної людської свiдомостi, що самобутньо та специфiчно сприймає i реагує на свiт iсторiї. Водночас в європейськiй iсторичнiй науцi першої половини XX ст. склалася цiкава, майже парадоксальна ситуацiя, коли значне зацiкавлення методологiчною проблематикою з боку ряду видатних учених супроводжувалося своєрiдним iгноруванням

стр. 35


модерних новацiй багатьма iсториками-практиками. Останнi волiли працювати у вузькофаховiй галузi, спираючись на довершене опрацювання емпiричного матерiалу, уникали широких синтетичних узагальнень та iнтерпретацiй, доволi скептично ставилися до методологiчних та iсторiософських пошукiв своїх колег. Така пiзнавальна ситуацiя спричинилася до численних спроб подолати розрив мiж практикою та методологiєю iсторичних дослiджень, якi спостерiгаємо в нацiональних iсторiографiях. В українськiй науцi одним з небагатьох дослiдникiв, якi розробляли цю проблематику, був самобутнiй та талановитий вчений Борис Крупницький, якого Iван Лисяк-Рудницький охарактеризував як iсторика з "нахилом до фiлософської рефлексiї"1 .

Життєвий шлях Крупницького був досить типовим для українських учених-емiгрантiв, вихiдцiв з Надднiпрянської України. Борис Дмитрович народився 24 липня 1894 р. в селищi Медведiвцi Чигиринського повiту Київської губернiї. За своїм походженням вiн належав до священицького стану, з якого вийшло чимато тогочасних українських iсторикiв. Батько майбутнього вченого, псаломщик Дмитро Юлiанович Крупницький мав велику родину, в якiй, окрiм Бориса, було ще п'ятеро дiтей. Мати - Ольга Степанiвна Крупницька (народжена Скiчкова) була жiнкою iз запальним темпераментом. За свiдченнями сучасникiв, материнський темперамент та незвичайну емоцiйну напругу успадкував i син Борис2 . Його батьковi доводилося постiйно пiдробляти, щоб хоч якось утримувати велику родину. Батькове заробiтчанство, зокрема служба в одному з асекурацiйних агентств у Черкасах, спричинили до переїзду родини в це мiсто. 1913 р. Борис Крупницький закiнчив Черкаську гiмназiю та вступив на iсторично-фiлологiчний факультет Київського унiверситету св. Володимира, який став його першою Alma mater на тернистому шляху в науку.

"На студiї я приїхав у Київ на зимовий семестр 1913 р. як "зелений" провiнцiял, - згадував Крупницький. - Монументальний унiверситет, з безмiрними коридорами, виповнений великим натовпом студентiв, що рухалися в усiх напрямах, нагадував менi бiблiйного Левiятана, i минуло чимало часу, поки я до цього оточення призвичаївся. З особливим пiєтетом дивився я на панiв професорiв, що видавалися менi якимись вищими iстотами"3 . З часом емоцiйне сприйняття поступилося мiсцем зрiлому i врiвноваженому, дещо скептичному та iронiчному, водночас доброзичливому ставленню до наукових авторитетiв, яке було таким характерним для Крупницького-вченого у 40-50-i роки XX ст. Але свою неспокiйну вдачу Борис Дмитрович зберiг до останнiх рокiв життя. Уривки з його спогадiв, видрукуванi на початку 50-х рокiв, виявляють майже релiгiйний юнацький пiєтет до науки у тяжкохворої людини, яка перебувала на схилi свого життя.

Природна обдарованiсть та нахил студента до дослiдницької працi виявилися майже вiдразу. Вже у 1914 р. вiн став членом iсторико-етнографiчного гуртка унiверситету, до якого студенти молодших курсiв майже не запрошувалися. Викладацький склад iсторично-фiлологiчного факультету на початку XX ст. вирiзнявся наявнiстю визначних особистостей: Ю.А.Кулаковський, А.М.Лобода, М.М.Бубнов, В.М.Перетц, В.Ю.Данилевич, Є.Д.Сташевський та iн. Характеристики тогочасних унiверситетських наставникiв, наведенi у споминах Бориса Дмитровича, вiдзначаються не тiльки рельєфнiстю та цiлiснiстю вiдтворених образiв, а й дають чимало матерiалу для розумiння особи та творчої iндивiдуальностi самого Крупницького. Показовим у цьому сенсi є фрагмент з його спогадiв, присвячений семiнарським заняттям доцента В.Данилевича, на яких розглядалися новгородськi грамоти XI-XIV ст. "Спершу ми вiдчитували i розбирали текст, - пише Крупницький, - i саме тут Данилевич виявив якостi дуже поважного, ґрунтовного, критичного, ба навiть педантичного пiдходу до джерела. А це для нас, початкiвцiв, була найбiльш потрiбна рiч. Надзвичайно, бо важливо вiдчувати

стр. 36


повагу до джерела, навчитися обережно i критично ставитися до незнайомих термiнiв i висловiв, взагалi розумiти, що кожний текст вимагає довгої, важкої i копiткої працi'4 . Водночас iсторик порушує питання щодо впливу цих рис Данилевича-науковця на його творчий доробок: "Чи не спинила ця ґрунтовнiсть i педантичнiсть Данилевича в його науковiй дослiдчiй працi? Його повiльна i твереза вдача, з нахилом заглиблюватися в дрiбницi, походила, здається, з браку творчої фантазiї, творчих поривiв. Може, в цiм i полягала трагедiя Данилевича, що йому нiяк не вдавалося з окремих явищ створити загальний образ, а без цього праця iсторика завжди залишається тiльки збiркою матерiялiв з вiдповiдними поясненнями"5 .

Помiтне мiсце в науковому життi займала й особа професора М.В.Довнар-Запольського, навколо якого згуртувалися iсторики київської економiчної школи. Вони за статистичним методом опрацьовували рукописнi книги XVI - XVII ст. З iм'ям Довнар-Запольського пов'язана й перша спроба молодого Крупницького започаткувати свої науковi студiї. Проте запропонована професором тема дослiдження, пов'язана з вивченням в'ятських рукописних книг, не вдовольнила його. Толi цифри менi, що нiколи не покидав благословенної України, нiчого не говорили, i моя фантазiя не знала, за що вчепитися, тим бiльше, що не було й звичайного статистичного вмiння оперувати цифрами", - писав Борис Дмитрович у своїх споминах6 . Вочевидь, перша невдача Крупницького як дослiдника значною мiрою пов'язана з iнтелектуальними рисами майбутнього вченого, зокрема з неабиякою творчою уявою.

1916 р., у розпал Першої свiтової вiйни, Крупницького мобiлiзували до росiйської армiї. До Києва вiн повернувся тiльки у 1918 р. Поновив навчання iз унiверситетi протягом зимового семестру 1918/1919 р. Однак стрiмкий перебiг вiйськово-полiтичних подiй змусив його знову одягнути вiйськовi однострої. Брав участь у бойових дiях, був тяжко поранений. Уламок набою залишився в його тiлi назавжди i час вiд часу спричинявся до загострення хвороб та ускладнень. Разом з Другою Волинською дивiзiєю Крупницький вiдступив на польську територiю, де був iнтернований у таборi в Калiшi7 . Врештi-решт вiн опинився на емiграцiї в Польщi, звiдкiля перебрався до Нiмеччини. На чужинi працював сiльськогосподарським робiтником у мiсцевостi Гiммельпфортен (поблизу Гамбурга), де познайомився й одружився з Маргаретою Шпрекельзен. Своє палке бажання поновити навчання Крупницький змiг реалiзувати значно пiзнiше. Як згадувала його колега Наталя Полонська-Василенко, тодi вiн уже був зрiлою людиною у вiцi 32 рокiв, "коли за нормальних часiв науковець має власнi науковi працi, здебiльшого доцентуру, прагне професорської кафедри. Цього ще не мав Борис Дмитрович, але, крiм "твердого плану", вiн мав виключну наполегливiсть у працi i здiбностi"8 .

У 1925 р. Крупницькому нарештi випала нагода перебратися до Берлiна. Там вiн почав вивчати нiмецьку мову в Iнститутi для iноземцiв при Берлiнському унiверситетi iменi Фрiдрiха Вiльгельма. У 1926 р. Борис Дмитрович з вiдзнакою склав iнститутськi iспити, що надало йому можливiсть продовжити навчання в унiверситетi. Того ж року в Берлiнi було засновано Український науковий iнститут (УНI). Цей заклад поряд з науково-дослiдною дiяльнiстю, надавав матерiальну допомогу українським студентам вищих шкiл у Нiмеччинi. Стипендiя УНI дала Крупницькому можливiсть продовжити унiверситетськi студiї. До обов'язкiв стипендiата входило слухання лекцiйних курсiв та участь у семiнарах двох українських професорiв. Крупницький обрав лекцiї й семiнари Д.Дорошенка (1882-1951) та I.Мiрчука (1891-1961). Саме лекцiї Д.Дорошенка вплинули на формування Крупницького як науковця та надовго визначили коло його наукових iнтересiв. Згадуючи курс Дорошенка, Крупницький писав: "Талановитiсть викладу виявляла себе в тiм, що такий нiби сухий предмет, як iсторiографiя, який в

стр. 37


значнiй мiрi був i джерелознавством iсторiї України, в Дорошенковiм викладi ставав живим, набирав фарб, говорив до нас незабутнiм голосом старовини, який так сильно впливає на молоду, чутливу до вражень душу" 9 .

Нiмецьким наставником Бориса Крупницького став професор схiдноєвропейської iсторiї Отто Геч. Вiн вiдiгравав помiтну роль у нiмецькому суспiльно-полiтичному i науковому життi. Полiтичнi огляди Геча в "Kreus-Zeitung" та "Der Tag" читала вся iнтелектуальна Нiмеччина. Бiсмаркiанець за своїм полiтичним кредо зi старими консервативними поглядами, прибiчник радянсько-нiмецького союзу, професор разом з тим коректно i уважно ставився до студентiв-українцiв та активно спiвпрацював з українськими вченими. У "Zeitschrift fur Osteuropaische Geschichte", який редагував Геч, регулярно вмiщували свої розвiдки Д.Дорошенко, М.Антонович, М.Кордуба, а пiзнiше i Борис Крупницький10 . Окрiм того, вiн слухав лекцiї вiдомих нiмецьких учених, зокрема соцiолога та iсторика культури Вернера Зомбарта (1863-1941)11 .

Толерантне ставлення Геча дозволило дисертанту, вiдносно вiльно виходячи з власних уподобань та порад свого наставника i старшого товариша Д.Дорошенка, обрати тему для першого наукового дослiдження. Власне, тема майбутньої дисертацiї постала як доповiдь Б.Крупницького про нiмецького iсторика Енгеля на семiнарi Дорошенка в УНI. Наразi слiд пiдкреслити, що Д.Дорошенко придiляв велику увагу українсько-нiмецьким вiдносинам та популяризацiї iсторичних знань про Україну в захiдному свiтi. 1941 року вiн видав монографiю про українсько-нiмецькi вiдносини у 900-лiтнiй хронологiчнiй ретроспективи, яку в 1994 р. перевидав Український вiльний унiверситет12 . Вiдтак, вiн скеровував своїх учнiв на розробку проблем iсторiї України, пов'язаних iз загальноєвропейською проблематикою. Взагалi дисертацiйна тема Крупницького постала невипадково. Д.Дорошенко сам неодноразово звертався до студiй Енгеля в межах провiдної проблематики своїх праць 13 . Уривок з вищеназваної монографiї Д.Дорошенка 1941 p., присвячений цьому нiмецькому вченому, в українському перекладi був видрукуваний у 1996 р.14

Йоган Християн фон Енгель (1770-1814) належав до тогочасних європейських iсторикiв, прибiчникiв "рацiоналiстичної методи" дослiдження. Автор "Geschichte der Ukraine undder ukrainischen Cosacken" (Halle, 1796)15 вiн був одним з вiдомих учнiв Августа Шлецера (1735-1809). Його зацiкавлення українською тематикою мало теоретичний характер i було пов'язане з тодiшнiми австро-угорськими проблемами. Тому перша наукова праця Крупницького вимагала вiд iсторика не тiльки глибокого знання мов, джерел, iноземної та української наукової лiтератури, а й вiдповiдного складу мислення. Сама тема дослiдження спонукала до розробки низки методологiчних проблем i синтетичного типу органiзацiї та викладу матерiалу, що повною мiрою спостерiгаємо в його повоєнних працях. До творчої спадщини Й. Енгеля Крупницький повертався неодноразово, порiвнюючи його студiю з "Iсторiєю Русiв"16 , висвiтлення iсторiї України iсториками-централiстами та iсториками-автономiстами з виключною увагою до iнтелектуальних та соцiокультурних передумов, якi спричинилися до появи цих двох тенденцiй щодо iнтерпретацiї українського iсторичного процесу в нiмецькiй iсторiографiї XVIII ст.17

Вплив Д.Дорошенка, якого Крупницький вважав своїм духовним батьком, iсторiографiчна проблематика перших студiй визначили його творчу долю як ученого, майже половину наукового доробку якого склали iсторiографiчнi студiї. 26 червня 1929 р. Б.Крупницький захистив докторську дисертацiю в Берлiнському унiверситетi18 . Його подальша наукова кар'єра була тiсно пов'язана з дiяльнiстю Д.Дорошенка - вiн працював його асистентом на кафедрi української iсторiї в УНI. 1932 р. Б.Крупницького об-

стр. 38


рали приват-доцентом Українського вiльного унiверситету на пiдставi його ґабiлiтацiйної доповiдi "Гетьман Мазепа в свiтлi нiмецької лiтератури його часу"19 . З переїздом Д.Дорошенка до Праги, що, очевидно, був пов'язаний з трансформацiєю У НI в нiмецьку наукову установу20 , Б.Крупницький постiйно мандрує мiж Берлiном i Прагою, поєднуючи роботу наукового спiвробiтника У НI з лекцiями в Українському вiльному унiверситетi21 . Згодом вiн увiйшов до складу професорської колегiї У НI. У 1941 р. вiн став надзвичайним, а у 1944 р. - звичайним професором УВУ22 . Пильну увагу до свого талановитого учня виявляв i Дорошенко, про що свiдчать його рецензiї на працi Крупницького23 .

Мiжвоєнна ситуацiя, що склалася в українськiй емiграцiйнiй iсторiографiї пiсля поразки визвольних змагань 1917 - 1921 pp. та розгрому iсторичних установ ВУАН, визначалася загостреною iдеологiчною конфронтацiєю стосовно народницької iнтерпретацiї української минувшини. Взагалi термiни "народницький" або "державницький напрям" вiдбивали реакцiю iсторичної думки на соцiокультурне середовище та умови, в яких розгортався науковий процес. Вони фактично вирiзняли генералiзуючi iдеї наукового розвитку, спрямованiсть пiзнавальної ситуацiї, вiддзеркалювали перенесення проблем та потреб тогочасного українського суспiльства на реконструкцiю iсторичного минулого, виступали як своєрiднi рефлексiї, що фiксували взаємовiдносини мiж тодiшньою реальнiстю та минувшиною. Вiдтак, за влучним висловом Крупницького, тогочасна українська iсторiографiя розвивалася "методою антитез"24 . У методологiчному планi українська мiжвоєнна iсторiографiя на емiграцiї являла собою строкату палiтру, в якiй побутували як модернi iнтелектуальнi впливи, так i традицiї документалiзму та позитивiзму. "I на емiграцiї, i в краю iсторична наука творила малi синтези. - писав Борис Дмитрович. -1 тут погоня за новим фактом, пошуки в архiвах (типова фiгура М.Возняка) або iсторiографiчна тематика (Прага) грали переважаючу ролю. На iсториках поза кордонами Совєтiв тяжiла стара традицiя документальности. Пошана до факту, перебрана вiд В.Антоновича та М.Грушевського, приводила до якогось знеохочення займатися ширшими висновками. Обережнiсть у висновках, доведена до скрайности (як, напр., у Бiдно-ва), стримувала вiд синтетичних спроб. Це було таким помiтним явищем, що на нього звернула увагу суспiльнiсть i почала - здебiльшого в галицьких газетах - кампанiю проти "причинкових" дослiдiв i "причинкових" iсторикiв, якi все пишуть "до", а не "про"... Залишається враження, що українська iсторична наука за першу половину XX ст. значно бiльше дбала про постачання i перше оброблення сирового матерiялу та оминала питання ґрунтовного характеру"25 . Зауважимо, що ця ремiнiсценцiя Крупницького щодо української iсторiографiї першої половини XX ст. й до сьогоднi викликає розмаїтi, а iнколи дiаметрально протилежнi оцiнки 26 . Втiм, слiд ще раз наголосити на її ретроспективному характерi, оскiльки вона була зроблена Крупницьким пiсля 1945 p., тобто з перспективи iншого часу, в нових соцiокультурних та iнтелектуальних умовах функцiонування iсторичної науки. В 30-i роки XX ст. Крупницький здебiльшого писав у руслi тогочасної iсторiографiї, хоча особливостi його творчої манери виявилися вже тодi.

У мiжвоєнний час розвiдки Крупницького друкувалися у "Лiтературно-науковому вiстнику" та "Записках Чина Святого Василя Великого"27 , нiмецькомовних виданнях i "Працях Українського наукового iнституту" у Варшавi. Закордонним членом останньої наукової iнституцiї його обрали у 1938 р. Зазначимо, що студiї Крупницького того перiоду, хоча й мають здебiльшого конкретно-iсторичне або джерелознавче спрямування, сповненi численними iнтерпретацiями, узагальненнями, iсторiографiчними коментарями та екскурсами. Для вченого замало власне констатацiї того чи iншого факту. Натомiсть вiн прагне подати загальну реконструкцiю подiй, явищ або

стр. 39


процесiв. Вiдтак, навiть невеликi розвiдки Крупницького вирiзняються широким соцiокультурним тлом та багатством порушених проблем. Примiром, аналiзуючи висвiтлення постатi Мазепи в нiмецькiй пресi та лiтературi того часу, iсторик намагався з'ясувати не тiльки ступiнь iнформованостi мiсцевого читача щодо подiй в Українi, походження та вiрогiднiсть репрезентованих вiдомостей, а й причини москвофiльської орiєнтацiї деяких часописiв28 . Цей пiдхiд спостерiгаємо i в iнших статтях Б.Крупницького. Зокрема, розглядаючи текст меморiалу шведського дипломата I.Цедергельма щодо зв'язкiв Феофана Прокоповича зi Швецiєю, вiн звертав увагу на рiзну мотивацiю, якою керувалися Мазепа та Прокопович у встановленнi цих зносин29 .

Захопившись добою Мазепи та iсторiєю мазепинської емiграцiї в Європi, Б.Крупницький спецiально вивчав шведську мову для опрацювання оригiнальних джерел у Стокгольмському державному архiвi, а також в архiвах Нiмеччини. Пiзнiше, згадуючи свої розшуки у шведських архiвах, iсторик визнавав, що вони мали "переломове значення" для його наукових студiй30 . Своєрiдними пiдсумками цiєї великої дослiдницької працi стали: велика монографiя Б.Крупницького "Гетьман Пилип Орлик, 1672-1742" (Варшава, 1938) та низка статей, видрукуваних у двотомному збiрнику "Мазепа" (Варшава, 1938-1939): "Карл XII у старiй i новiй шведськiй лiтературi", "Мазепа в свiтлi шведської iсторiографiї", "Пляни Мазепи в зв'язку з плянами Карла XII перед українським походом шведiв", "Мазепа i шведи в 1708 р. (на основi споминiв i листування сучасникiв)", "Шведи i населення на Українi в 1708 - 1709 pp. (на пiдставi шведських джерел)", "З донесень Кайзерлiнга", "Miscellanea Mazepiana (I. Про старечий вiк Мазепи; II. Про дату смертi Мазепи)"'31 . У цих дослiдженнях на матерiалах закордонних джерел (переважно шведських i нiмецьких) та наукової лiтератури вiн не тiльки вiдтворював та iнтерпретував подiї тогочасної iсторичної епохи, а й розглядав передумови наукового процесу, що спричинилися до певного висвiтлення й витлумачення доби Мазепи в українськiй, росiйськiй та шведськiй iсторiографiї XIX ст. Цiкавим спостереженням Б.Крупницького виступає, наприклад, його теза про взаємовплив шведських iсторикiв Є.Карлсона, А.Фрикселя та М.Костомарова, в якому вiн вбачав "певне спiвдiлання старої шведсько-української iсторiографiї XIX ст."32 Дещо вiдмiнними, порiвняно з оцiнками тогочасних українських iсторикiв, були погляди Б.Крупницького й стосовно Пилипа Орлика. Образ Орлика - "культурно поляк iз польською полiтичною орiєнтацiєю", що побутував в українськiй емiграцiйнiй iсторiографiї з легкої руки С.Томашiвського33 , не мiг вдовольнити Бориса Дмитровича. Натомiсть вiн вважав, що " ...Орлик з часом став людиною, яка, можна сказати, осягла вищi щаблi європейської культури" i не мала "якихось специфiчних рис шляхетської iдеологiї XVII-XVIII столiть"34 .

Взагалi мiжвоєннi працi Крупницького здебiльшого виконано в нацiонально-державницькому дусi переважно пiд впливом Д.Дорошенка та iнших дослiдникiв. Але канони державницької iсторiографiї були занадто вузькими для вченого. Впродовж 30-х рокiв XX ст. виявилася й iнша характерна риса Крупницького-iсторика: аналiз iсторичних iнтерпретацiй та реконструкцiй у свiтлi основних тенденцiй науково-iсторичного пiзнання певної доби. До цього вченого спонукало опрацювання захiдноєвропейських джерел та наукової лiтератури з перспективи порiвняльного висвiтлення та iнтерпретацiї iсторiї України в європейськiй та нацiональнiй iсторiографiї. Зауважимо, що останнi не були випадковими. Крупницький належав до мiжвоєнного поколiння iсторикiв-емiгрантiв, якi розпочали свої науковi дослiдження на чужинi. Iлько Борщак, Домет Олянчин, Володимир Сiчинський, Симон Нарiжний, Михайло Антонович, В'ячеслав Заїкин - далеко не повний перелiк сузiр'я iсторикiв цiєї генерацiї, якi увiйшли протягом 20-30-х рокiв до української емiграцiйної науки. "Специфiчною характеристикою цiєї гене-

стр. 40


рацiї, - зазначав проф. О.Оглоблин, - був безпосереднiй контакт iз захiдноєвропейською iсторичною наукою та iнтенсивне використання захiдноєвропейських документальних джерел у дослiдженнях з української iсторiї..."35 . Вiдтак, дехто з сучасних дослiдникiв справедливо вбачає у Борисi Дмитровичi вченого "переходового типу", який репрезентував традицiї як української, так i захiдної науки36 . Тож його схильнiсть до iсторико-порiвняльних iнтерпретацiй та методологiчних експериментiв варто розглядати в контекстi перших спроб адаптацiї української емiграцiйної iсторiографiї у захiдному соцiокультурному та iнтелектуальному середовищi.

З початком Другої свiтової вiйни Крупницький не припинив своїх дослiджень, зокрема видав кiлька нiмецькомовних синтетичних студiй, якi були вiдзначенi колегами-науковцями навiть за воєнних умов37 . У цих працях коло його наукових iнтересiв не обмежувалося вiдтворенням iсторичного процесу, локалiзованого певним перiодом. Натомiсть вiн придiляв велику увагу розгляду окремих епох чи перiодiв у загальнiй структурi нацiональної iсторiї. Новi науковi зацiкавлення Б.Крупницького позначилися на його нiмецькомовнiй студiї "Hetman Mazepa und seine Zeit (1687-1709)" (Leipzig, 1942). Вона була перекладена українською мовою О.Струкевичем i видана з передмовою та коментарями В.Горобця у 2001 р.38 Рецензуючи цю працю, вiдомий український iсторик Iлько Борщак влучно визначив важливу рису Крупницького-науковця: "Крупницький посiдає найiстотнiшу чесноту iсторика - чеснiсть. Ця його книга вийшла в свiт 1942 p., а свою передмову вiн пiдписав у серпнi 1941 p., тобто в самий розпал гiтлерiвської кампанiї в Українi, що її горе-фюрер мав, мовляв, "визволити". Але нiде, в жодному рядку працi Крупницького, нема найменшого вiдгуку на сучаснi йому воєннi подiї. Факт цей, такий рiдкий для видань у III Райху пiд час вiйни, тiльки на честь українському вченому"39 . На думку сучасного дослiдника iсторiї України-Гетьманщини В.Горобця, зазначена праця вирiзняється наявнiстю багатьох цiкавих сюжетних лiнiй: зовнiшня полiтика Мазепи, Мазепа i Запорозька Сiч, Мазепа i Палiй, господарська та культурна полiтика, українська торгiвля, духiвництво, Мазепа i мистецтво та iн.40 .

У 1943 р. з великими труднощами, зазнавши тривалих цензурних утискiв, Крупницькому вдалося здiйснити друге видання (перше побачило свiт у 1939 р.) свого синтетичного курсу з iсторiї України - "Geschichte der Ukraine" (Leipzig, 1943), в якому головну увагу автора присвячено основним тенденцiям iсторичного розвитку України. Праця була побудована таким чином, що передiсторична, антична та ранньосередньовiчна доба були висвiтленi стисло й лаконiчно. Натомiсть виклад iстотно розширювався, починаючи з козацької доби, що викликало суттєвi нарiкання Схiдного мiнiстерства Третього Рейху, чиновники якого пропонували автору поширити концептуальнi положення щодо ролi "германства" в українськiй iсторiї. "Правду кажучи, - згадував iсторик, - менi й сьогоднi не зовсiм ясно, як це гiтлерiвцi дозволили друк другого видання моєї "Iсторiї України''41 . Щоправда, дехто з сучасних дослiдникiв закидає Б.Крупницькому "надмiрне звеличення та перебiльшення ролi українського козацтва у процесi становлення української держави42 . Втiм, навряд чи цi закиди можна вважати об'єктивними, особливо зважаючи на умови наукової працi в нацистськiй Нiмеччинi. Слiд зазначити, що нiмецькомовна "Iсторiя України" вченого мала неабияку популярнiсть i в повоєнну добу, зокрема була перевидана у ФРН 1963 р.43 Оцiнюючи в цiлому наукову творчiсть Б.Крупницького мiжвоєнної та воєнної доби, можемо дiйти висновку, що вона поступово наближала дослiдника до розробки низки теоретичних i методологiчних проблем нацiональної iсторiї та iсторiографiї.

Пiсля закiнчення вiйни радянськi вiйська встановили контроль над територiєю тих країн Схiдної та Центральної Європи, в яких у передвоєннi i

стр. 41


воєннi роки осiла та розгорнула нацiонально-культурницьку й наукову роботу українська емiграцiя. Новi обставини примусили її шукати порятунку в захiдних зонах окупацiї в Нiмеччинi та Австрiї, де бiльшiсть науковцiв опинилась у таборах для перемiщених осiб44 . За iронiєю долi, у "дiпiвських таборах" зiбралися науковцi з колишнiх схiдно- та центральноєвропейських центрiв (Варшави, Праги, Подєбрад, Берлiна, Вiдня), а також "зустрiлися" кiлька генерацiй українських емiгрантiв: старої довоєнної емiграцiї, нової емiграцiї з Радянської України та вигнанцi з Волинi й Галичини45 . "На емiграцiї настала своєрiдна духова, культурна соборнiсть українська", - писав Б.Крупнiщький46 . Зазначенi обставини зумовили швидке вiдновлення багатьох наукових осередкiв та створення нових у 1946-1949 рр.47 Велика концентрацiя емiгрантських наукових сил у вiдносно вiльних для дослiдницької працi умовах створила своєрiдну iнтелектуальну та духовну атмосферу, яка спонукала до iнтенсивних творчих пошукiв та дискусiй.

Кардинальних змiн зазнала й iнтелектуальна Європа. Тогочаснi європейськi вченi, враженi масштабом руйнацiї матерiальної культури, величезних лкздських втрат та тотальних страждань, втрачали останнi залишки вiри у будь-якi можливостi iсторичного поступу. Гуманiтарна сфера захiдноєвропейського суспiльства перебувала в станi культурного шоку. Мораль, релiгiйнi цiнностi, неповторнi чесноти людської особистостi, якi здавалися мiцним надбанням мiжвоєнних часiв, виявилися затьмареними присмерком нацистського режиму. Iснуючi концепцiї виявилися неспроможними пояснити iсторичну реальнiсть тоталiтарної ери i сприймалися з неприхованим скептицизмом та зневiрою. На часi поставали впливи на кшталт шпенглерiвського "Присмерку Європи" та соцiального песимiзму, що нагадували iнтелектуальнi настрої повоєнного поколiння початку 20-х рокiв. Отже, пiзнавальна ситуацiя пiсля 1945 р. розгорталася пiд знаком катастрофiчностi мислення, трагiзму сприйняття повоєнної дiйсностi та численних iнтелектуальних мутацiй, запозичень, а iнодi й химерного поєднання методологiчних пiдходiв з рiзних наук та сфер соцiального життя.

У пошуку шляхiв виходу з цiєї кризи суспiльна думка вкотре звернулася до циклiчних теорiй та концепцiй. Здавалося, що саме конструкцiї культурно-iсторичних типiв або циклiв мають значний пiзнавальний потенцiал для пояснення воєнних потрясiнь та тогочасних метаморфоз суспiльного буття на тлi широкої iсторичної ретроспективи. Iдея циклiчностi спиралася на давню iнтелектуальну традицiю. її репрезентували в рiзнi часи Джамбаттiста Вiко, Микола Данилевський, Освальд Шненглер, Арнольд Тойнбi та деякi iншi науковцi й мислителi. У межах такого пiдходу цивiлiзацiйнi комплекси або культури-епохи здебiльшого розглядалися як самостiйнi та самодостатнi структурнi одиницi iсторичного процесу. Тож категорiя "поступу" поступилася мiсцем термiнам "зростання" та "занепаду". Останнi стали своєрiдними оцiночними критерiями для пояснення та оцiнки соцiокультурних зрушень воєнної доби в той час, коли iнтелектуальна елiта захiдноєвропейського суспiльства перебувала в шоковому станi. Взагалi iдея циклiчностi руху iсторiї з античних часiв мала критично-песимiстичне забарвлення та слугувала для позначення мiнливостi, конечностi, врештi-решт вмирущостi великих iсторичних об'єктiв - цивiлiзацiй. Отже, зазначена iнтелектуальна традицiя потрапила в сприятливу емоцiйно-психологiчну атмосферу i спричинилася до побутування певних циклiчних концепцiй та теорiй. Втiм, вона не була поодинокою. У другiй половинi 40-х - на початку 50-х рокiв XX ст. з'явилися й початки iнтелектуальних новацiй та новiтнiх цiннiсних орiєнтирiв, якi повною мiрою заявили про себе в наступнi десятилiття.

Циклiчнi теорiї, вибудуванi на основi локалiзацiї замкнутих у структур-но-змiстовному вiдношеннi сегментiв iсторiї, були орiєнтованi на структуроване, обумовлене та впорядковане вiдтворення свiту iсторiї, який прий-

стр. 42


мав форми лiнiї, кола, спiралi чи певного їх поєднання. Але всеохоплююча, унiверсальна систематизацiя iсторичного минулого майже нiчого не давала для пояснення внутрiшнього свiту людини, зокрема тих глибоких потрясiнь, що вiдбувались у людськiй природi протягом рiзних епох. Вiдтак, наприкiнцi 40-х рокiв XX ст. iсторiя стала розглядатися через персоналiзацiю iсторичної людини з акцентуванням на реконструкцiї рiзноманiтних виявiв соцiально-iсторичної дiйсностi. В центрi дослiджень опинилась iсторична людина, її iндивiдуальнi та колективнi реакцiї на розмаїтий спектр явищ та подiй, зрештою на саме середовище свого функцiонування, в яких вона сама конструювала своє iснування, вiдповiднi iнститути та структури, свiдомiсть та iєрархiю цiнностей. За такої пiзнавальної ситуацiї людська дiяльнiсть втрачала детермiнований характер у наукових реконструкцiях, а її спрямованiсть породжувалася суб'єктами iсторичного буття. Тому поряд з поширенням iдей персоналiзму, екзистенцiалiзму та культурної антропологiї увага науковцiв дедалi бiльше зосереджується на проблемах та суперечностях пiзнавального процесу, що виявилося, з одного боку, в спробах оцiнити ступiнь вiрогiдностi та потенцiйнi можливостi iсторичного пiзнання, а з iншого, - показати залежнiсть пiзнавальної дiяльностi вiд особи дослiдника, епохи та середовища його побутування. Взагалi iсторiографiя повоєнної доби вирiзнялася розмаїттям та швидкоплинною мiнливiстю образiв свiту iсторiї, багатством методологiчних пiдходiв та численними мiждисциплiнарними мутацiями, якi породжували модернi iнтелектуальнi новацiї та впливи48 .

У свiтлi повоєнної пiзнавальної ситуацiї стало очевидним, що обмежитися звичайною репрезентацiєю традицiй української академiчної науки в захiдному свiтi, як це робила мiжвоєнна емiграцiя, вже неможливо. На часi поставали новi завдання для українських iсторикiв, якi Б.Крупницький зафiксував у формулi: "новiтнi синтези" на пiдставi "старих, здебiльшого необроблених фактiв". Втiм, таке розумiння завдань українського вченого на емiграцiї, па превеликий жаль, слiд розглядати радше як виняток, нiж правило у тогочасному науковому середовищi.


1 Лисяк-Рудницький I. В оборонi iнтелекту // Лисяк-Рудницький I. Iсторичнi есе: У 2 т. - К.,1994. - Т.1. - С.405.

2 Полонська-Василенко Н. Професор д-р Борис Дмитрович Крупницький, його життя i наукова праця (1894-1956) // Крупницький Б. Українська iсторична наука пiд Советами. -Мюнхен, 1957. - С.I.

3 Крупницький Б. З студентських спогадiв iсторика: I. Київ //Україна (Париж). - 1951. -N 6. - С.446.

4 Там само. - С.447.

5 Там само.

6 Там само. - С.449.

7 Оглоблин О. Борис Крупницький (1894-1956) // Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672-1742), його життя i дiла. - Мюнхен, 1956. - С.5.

8 Полонська-Василенко Н. Назв. праця. - С. III.

9 Крупницький Б. Д. I. Дорошенко: Спомини учня // Наук. зб. УВАН. - Нью-Йорк, 1952. -Т.1. - С. 11.

10 Його ж. З студентських спогадiв iсторика: II. Берлiн // Україна (Париж). - 1952. -N 7. - С.527.

11 Там само. - С.531.

12 Doroschenko D. Die Ukraine und Deutschland. Neun Jahrhunderte Deutsch-Ukrainischer Beziehungen. - Munchen, 1994. - 299 s. (У першому виданнi 1941 p. монографiя Дорошенка вийшла пiд назвою: Die Ukraine und Das Reich. Neun Jahrhunderte Deutsch-Ukrainischer Beziehungen. - Leipzig, 1941. - VI, 299 s.)

13 Doroschenko D. Die Ukraine im Lichte der westeuropaischen Literatur des XVIII und der ersten Halfte des XIX jhs. // Abhandlungen des Ukrainischen Wissenschaftlichen Institutes in Berlin. - Berlin, 1927. - Bd.1. - S.43-45; Doroschenko D. Die Ukraine und Deutschland: Neun -Jahrhunderte Deutsch-Ukrainischen Beziehungen. - Munchen, 1994. - S.68-79.

14 Давлетов О. Р. З творчої спадщини Дмитра Дорошенка "I.Х.Енгель як iсторик України та козаччини" // Пiвденна Україна XVIII-XIX ст.: Записки науково-дослiдної лабораторiї iсторiї Пiвденної України Запорiзького державного ун-ту. - Запорiжжя, 1996. - Вип.2. - С.150-155.

стр. 43


15 В українському перекладi публiкацiя студiї Енгеля розпочата в iсторико-культоро-логiчному збiрнику "Схiд-Захiд". Див.: Енгель Й.-Х. Iсторiя України та українських козакiв // Схiд-Захiд: Iсторико-культурологiчний збiрник. - Харкiв, 1998. - Вип.1. - С.247-262; 1999. - Вип.2. - С.300-311; 2001. - Вип.З. - С.229-250.

16 Крупницький Б. "Iсторiя України й українських козакiв" Й.-Х.Енгеля та "Iсторiя Русiв" // Україна(Париж). - 1950. - N 3. - С. 162-166.

17 Його ж. Нiмеччина й Україна у XVIII ст.: (Мiллєр, Шлєцер, Енгєль, Гаммердорфер, Вагнер, Шпiтлєр) //Україна (Париж). - 1953. - N 10. - С.848-849.

18 Krupnyckyi В. Johann Christian von Engel und die Geschichte der Ukraine: Inaugural-Dissertation zur Erlangung der Doktorwurde... Tag der mundlichen Prufung: 25.VI.1929, Tag der Promotion: 19.V. 1931. - Berlin, 1931. - 53 s.

19 Нарiжний С. Українська емiграцiя: Культурна праця української емiграцiї мiж двома свiтовими вiйнами: У 2 ч. - Прага, 1942. - 4.1. - С.216.

20 Потульницький В. А. Нариси з української полiтологiї (1819-1991): Навч. посiбник. - К., 1994. - С.62-63.

21 Полонська-Василенко Н. Назв, праця. - C.V.

22 Вiнтоняк О. Борис Дмитрович Крупницький, 1894-1956 // Укр.iсторик. - 1987. - N 1/4. - С.118.

23 Дорошенко Д. Рец. на вид.: Крупницький Б. Теофан Прокопович i шведи. - Жовква, 1934. - 14 с // Etatis (Варшава). - 1936. - N 1/2. - S.230-231; Його ж. Нова праця про гетьмана Пилипа Орлика. Рец. на кн.: Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик 1672-1742: Огляд його полiтичної дiяльностi. - Варшава, 1938. - 251 с // Український голос (Вiннiпег). -1938, 27 липня; Його ж. Рец. на вид.: Крупницький Б. Пилип Орлик i Сава Чалий. - Прага, 1937. - 6 с // Сьогочасне й минуле (Львiв). - 1939. - Кн.1. - С.81; Його ж. Рец. на кн.: Krupnyckyi В. Geschichte der Ukraine. Im Auftrag des Ukrainischen Wissenschaftlichen Institutes. - Leipzig, 1939. - 4, 329, 1 s. // Українська дiйснiсть (Берлiн). - 1940. - N 3. - С.6; Його ж. Рец. на кн.: Krupnyckyi В. Hetman Mazeppa und seine Zeit (1687-1709). In Auftrage des Ukrainischen Wissenschaftlichen Institutes in Berlin. - Leipzig, 1942. - 260 s. // Українська Дiйснiсть (Берлiн). - 1942. - N 14.

24 Крупницький Б. Iсторiознавчi проблеми iсторiї України: 36. статей / На правах рукопису. - Мюнхен, 1959. - С.4.

25 Там само. - С.120-121.

26 Грицак Я. Нарис iсторiї України: Формування модерної української нацiї ХIХ-ХХ столiття: Навч. посiбник. - К., 1996. - С.5; Купчинський О. Забутi та невiдомi староукраїнськi грамоти XIV - першої половини XV ст. // ЗНТШ. - 1997. - Т. 223. - С.333-334.

27 Крупницький Б.. Гетьман Мазепа в свiтлi нiмецької лiтератури його часу. - Жовква, 1932 - 27 с

28 Там само. - С.12-15, 25-27.

29 Крупницький Б. Теофан Прокопович i шведи. - Жовква, 1934. - С.13-14.

30 Його ж. Д. I. Дорошенко: Спомини учня... - С.14.

31 Мазепа: 36.: У 2 т. - Варшава, 1938. - Т.1. - С.64-82, 83-93, 94-105; 1939. Т.2. - С.З - 12, 13 - 23, 24 - 35, 88 - 92.

32 Крупницький Б. Мазепа в свiтлi шведської iсторiографiї// Мазепа. 36.: У 2 т. - Варшава, 1938. - Т.1. - С.84.

33 Томашiвський С. Про iдеї, героїв i полiтику. - Львiв, 1929. - С.59.

34 Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик 1672-1742: Огляд його полiтичної дiяльностi. - Варшава, 1938. - С181.

35 Ohloblyn О. Ukrainian Historiography 1917-1956 / Translated by R.OIesnytsky // The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S. - New York, 1957. - Vol. 5/6, N 4(18),1/2(18/19). - P.415.

36 Мiщанчук Н. Г. Образ Б.Хмельницького в українськiй iсторiографiї за Б.Крупницьким // iсторiографiчнi та джерелознавчi проблеми iсторiї України: Образи науки: Мiжвузiв. зб. наук, пр. - Днiпропетровськ, 2000. - С.87.

37 3 листiв Д.Дорошенка до О.П.Оглоблина //Укр.iсторик. - 1965.- N 3/4,- С.56 - 57.

38 Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба / Передмова та коментарi В.М.Горобця; переклад з нiмецької О.К.Струкевича. - К., 2001. - 238 с

39 Борщак I. Рец. на кн.: Krupnyckyi В. Hetman Mazepa und seine Zeit (1687-1709).-Leipzig, 1942. 260 s. //Україна (Париж). - 1950. - N 4. - С.294.

40 Горобець В. М. Борис Крупницький - повернення в Україну // Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба . - С.10.

41 Крупницький Б. Цензура Третього Райху: (уривок зi споминiв) // Україна (Париж). - 1950. - N 4. - С.266.

42 Давлетов А.Р. Немецкоязычная историография первой половины XX века об истории запорожского казачества: общее и особенное // Зарубежная историография истории запорожского казачества. - Запорожье, 1992. - С.48.

43 Krupnyckyi В. Geschichte der Ukraine von den Anfangen bis zum Jahre 1917 /3d rev. ed. - Wiesbaden, 1963. - 307 s.

44 Крупницький Б. Iсторiознавчi проблеми iсторiї України... - С.123-138; Wynar L. Ukrainian Scholarship in Postwar Germany, 1945-52 // The Refugee Experience: Ukrainian

стр. 44


Displaced Persons after World War II / Ed. by W.lsajiw, Yu.Boshyk, R.Senkus. - Edmonton, 1992. - P.311-337.

45 Мудрий В. Нова українська емiграцiя та органiзацiя таборового життя // Сьогочасне i минуле (Мюнхен). - 1949. - N 1/2. - С.9-13.

46 Крупницький Б. Iсторiознавчi проблеми iсторiї України... - С124.

47 Маруняк В. Українська емiграцiя в Нiмеччинi i Австрiї по другiй свiтовiй вiйнi. - Мюнхен,1985. - Т.1: Роки 1945 - 1951. - С.165-182.

48 Зашкiльняк Л. Методологiя iсторiї: вiд давнини до сучасностi.-Львiв, 1999.-С.180-188.

(Далi буде)

The vital and creative pass of the Ukrainian historian Borys Krypnyts'kyj (1894 - 1956) is being elucidated and his scientific inheritance and forming of historical views are being examined.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/БОРИС-КРУПНИЦЬКИЙ

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Олександр ПанContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

БОРИС КРУПНИЦЬКИЙ // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 24.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/БОРИС-КРУПНИЦЬКИЙ (date of access: 01.12.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Олександр Пан
Львiв, Ukraine
2603 views rating
24.08.2014 (2656 days ago)
0 subscribers
Rating
0 votes
Related Articles
А вообще весь этот кейс с комиками во власти заставил понять, что киношный сценарий разительно отличается от реальной большой политики, где побеждает трезвый, незамутненный запрещенными веществами ум, холодный расчет и опыт – как обязательные составляющие личности, дерзающей определять путь миллионов человек.
Catalog: Разное 
Yesterday · From Naina Kravetz
Когда менять резину на зимнюю в 2021 году?
2 days ago · From Україна Онлайн
Запрещает ли PayPal азартные игры?
Catalog: Экономика 
3 days ago · From Україна Онлайн
IN THE INTERESTS OF ENERGY STABILITY
7 days ago · From Україна Онлайн
Аварии на топливе Westinghouse случались и ранее, начиная с 1979 года, когда произошла крупнейшая в истории США авария на АЭС Три-Майл-Айленд, в результате которой зафиксировано расплавление 50% активной зоны реактора. Далее Westinghouse делала попытки торговать с Чехией, однако опасные эксперименты по замене оригинального топлива окончились досрочной его выгрузкой из 1-го энергоблока АЭС Темелин в январе 2007 года, по причине его сильной деформации. Вышедшие из строя вэстингхаусовские тепловыводящие сборки на 3-м энергоблоке Южно-Украинской АЭС были в экстренном порядке заменены на стандартные ТВЭЛовские.
Catalog: Экология 
8 days ago · From Naina Kravetz
HISTORY OF ROADS AND GROUND TRANSPORT ACCORDING TO ARCHEOLOGICAL DATA
Catalog: История 
10 days ago · From Україна Онлайн
BASIC UNIT FOR THE AMERICAN ACCELERATOR
11 days ago · From Україна Онлайн
TRANSITION TO CONTROLLED EVOLUTION OF THE BIOSPHERE
Catalog: Биология 
11 days ago · From Україна Онлайн
DEVONIAN PALEOSOILS OF THE ANDOMA MOUNTAIN
11 days ago · From Україна Онлайн
Безопасно ли брать кредит в Интернете?
Catalog: Экономика 
12 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
БОРИС КРУПНИЦЬКИЙ
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones