Автор: Н. О. ЩЕРБАК

(Київ)

У статтi показано намагання царського уряду законодавчим шляхом вирiшити єврейське питання в Правобережнiй Українi пiсля подiлiв Речi Посполитої.

Росiйська iмперiя була однiєю з найбiльш багатонацiональних країн свiту, яка об'єднувала понад 100 нацiй i народностей. Нацiональна полiтика царського уряду, як важлива складова внутрiшньої полiтики, була спрямована на змiцнення єдностi iмперiї шляхом денацiоналiзацiї i насильницької русифiкацiї "iнородцiв", якi становили 57% населення країни. Щодо, кожного з народiв росiйське законодавство передбачало певнi обмеження та заборони. Але найбiльше обмежень i заборон у Росiйськiй iмперiї вiдчули на собi євреї, чому достатньо уваги придiлено в узагальнюючих працях дослiдникiв єврейства I.Оршанського¹ , С.Дубнова² , Ю.Гессена³ та iн. Проблему правового та економiчного становища євреїв в Українi наприкiнцi XIX - на початку XX ст. вже порушувала I.М.Погребiнська в "Українському iсторичному журналi"⁴ .

стр. 16

Окремi питання полiтики царської влади щодо єврейського етносу висвiтлюються сьогоднi, зокрема в нарисах з iсторiї українського єврейства⁵ та дослiдженнях етнонацiональних процесiв в Українi⁶ .

Мета даної статтi - показати першi спроби царського уряду законодавчим шляхом вирiшити єврейське питання в перiод його виникнення, тобто наприкiнцi XVIII - в першiй чвертi ХIХст. Для цього автором було використане широке коло джерел, передусiм такi важливi, як "Полное собрание законов Российской империи", звiти губернаторiв та збiрники матерiалiв про економiчне становище євреїв у Росiї.

...Пiсля подiлiв Речi Посполитої 1772,1793 i 1795 pp. i входження до складу Росiйської iмперiї бiлоруських, литовських та правобережних українських земель її новими пiдданими стала значна кiлькiсть єврейського населення. Протягом дослiджуваного перiоду полiтика царського уряду щодо представникiв цiєї нацiональностi не була однозначною i постiйно змiнювалась у тому чи iншому напрямку, але загалом вона мала обмежувальний характер.

Законодавство Росiйської iмперiї вiдносило євреїв до тiєї категорiї "iнородцiв", чиї права визначалися особливими законами (виняток було зроблено лише для караїмiв та вихрещених євреїв, на яких поширювалися правила загального законодавства). Особливих правил було дуже багато. Вони охоплювали всi сторони життя євреїв i були вмiщенi майже в кожному томi зiбрання законiв. Цi правила стосувалися не лише права проживання й пересування, а й вiри та зовнiшнiх виявiв релiгiйного життя євреїв, особистих прав представникiв цiєї нацiональностi, а також їхньої економiчної дiяльностi.

Царський уряд обмежував територiю розселення євреїв в iмперiї i, зокрема, в Українi низкою законодавчих актiв. У 1791 р. пiсля скарг московського i смоленського купецтва та звинувачення євреїв у "пiдривi торгiвлi" Катерина II визначила особливим списком мiсцевостi, за межами яких представникам цiєї нацiональностi не дозволялося проживати⁷ .

А в указi вiд 23 грудня 1791 р. уточнювалося, де можуть проживати новi пiдданi (бiлоруськi губернiї, Катеринославське намiсництво i Таврiйська область), й пiдкреслювалося, що "євреї не мають нiякого права записуватись у купецтво у внутрiшнiх росiйських мiстах i портах..."⁸ . Це поклало початок створенню "смуги єврейської осiлостi", територiя якої не була сталою: вона то розширювалася (наприклад, до неї були включенi литовськi, українськi правобережнi губернiї, а згодом - Курляндська, Полтавська i Чернiгiвська губернiї), то зменшувалась (у зв'язку iз забороною євреям селитись у великих мiстах, зокрема в Києвi, центральних районах iнших мiст i т.п,).

Указ вiд 23 червня 1794 р. дозволяв євреям займатися купецькими i мiщанськими промислами в Київськiй губернiї, включаючи м.Київ.

"Смуга єврейської осiлостi" (хоч сама назва спочатку не вживалась) стала основою подальшого законодавства про євреїв. її iснування було пiдтверджене "Положенням про євреїв" 1804 i 1835 pp. На початок XX ст. "смуга" охоплювала 15 губернiй, 8 з яких були українськими: Київська, Волинська, Подiльська, Катеринославська, Херсонська, Таврiйська, Полтавська i Чернiгiвська. Незважаючи на те, що питання про необхiднiсть знищення "смуги осiлостi" не раз пiднiмалося в урядових колах, вона проiснувала до 1917 р. i була скасована пiсля Лютневої революцiї, за законом вiд 2 квiтня 1917 р. "Про скасування вiросповiдальних i нацiональних обмежень".

Варто зазначити, що територiальнi обмеження проживання євреїв були характернi не лише для Росiйської iмперiї. Практикувалися вони ранiше i в iнших країнах, зокрема ще польськими королями та нiмецькими князями. Як вважав М.С.Грушевський, однiєю з головних причин цих обмежень було на-

стр. 17

магання тримати євреїв в безпосереднiй залежностi вiд уряду як "рентовне джерело державного скарбу"⁹ .

Проте в жоднiй з країн обмежувальне антиєврейське законодавство не досягло таких розмiрiв, як у Росiйськiй iмперiї. Розвивався цей процес поступово. Пiсля приєднання до Росiї Пiвденно-Захiдного краю в манiфестi генерал-аншефа Кречетникова вiд 27 березня 1793 p., яким пiдтверджувалися права жителiв приєднаних територiй (майновi й становi), єврейськi громади було запевнено в тому, що за ними будуть збереженi всi наявнi права i свободи¹⁰ .

Згодом, коли 3 травня 1795 р. вийшов указ про проведення ревiзiй у пiвденно-захiдних губернiях¹¹ , майже всi євреї були приписанi до вiльних мiських станiв - купцiв i мiщан за мiсцем проживання в мiстах i мiстечках. їм дозволялося займатися торгiвлею i ремеслами, а єврейським кагалам вказувалося на те, що вони не повиннi займатись нiякими справами, окрiм вiдправлення обрядiв закону та богослужiння¹² .

Указами вiд 23 червня 1794 р. та 29 грудня 1796 р. за дозвiл на мiщанськi та купецькi промисли євреї були обкладенi подвiйними (порiвняно з особами християнського вiросповiдання) податками¹³ . Це згодом пiдтвердив уряд Павла I, зазначивши при цьому, що всi порушники цiєї вимоги мусять виїхати з iмперiї¹⁴ .

Таким чином, законодавча дiяльнiсть царського уряду в цьому напрямку iз самого початку свiдчила про його намагання взяти пiд свiй контроль економiчну та громадську дiяльнiсть євреїв.

У той час розроблялися рiзнi проекти влаштування подальшого життя єврейського населення. Активну участь у цьому брала мiсцева адмiнiстрацiя. Зокрема, проект вiл енського губернатора I.Фрiзеля передбачав залучення євреїв до землеробства та iншi заходи*. З багатьма з цих проектiв був ознайомлений сенатор Г.Державiн, який вiдвiдав у 1799 р. бiлоруськi губернiї в справi Зорича - власника бiлоруського мiстечка Шклова, вiдставного генерала, фаворита Катерини II. Євреї цього мiстечка скаржилися на самоправство i беззаконнi дiї Зорича.

Згодом у зв'язку з голодом, що охопив бiлоруськi губернiї в останнi роки XVIII ст., вiдбулася друга поїздка Г.Державiна з ревiзiєю в Бiлорусiю. Розслiдуючи причини голоду, сенатор звинуватив євреїв у рiзних порушеннях законiв. Було закрито одну єврейську винокурню в м.Лiознi, взято пiд опiку маєток польського магната Огiнського. Думки, що склалися в результатi цих поїздок, вiн висловив у "Мнении сенатора Державина об отвращении в Белоруссии недостатка хлебного обузданием корыстных промыслов евреев, о их преобразовании и о прочем". Головною причиною голоду в бiлоруських губернiях сенатор вважав економiчну дiяльнiсть євреїв i в своєму "Мнении" окреслив заходи, якi допомогли б "приборкати" її. У той час питання влаштування побуту i дiяльностi євреїв широко обговорювалося громадськiстю,

В 1802 р. урядом Олександра I було створено перший "Комитет для составления положения о євреях", який ще мав назву "Комитет о благоустройстве евреев". До складу комiтету ввiйшли мiнiстр юстицiї Г.Державiн (зго-

* Слiд зауважити, що думки про залучення євреїв до землеробства виношувались i в iнших країнах, зокрема, ще ранiше в Польщi, що вiдобразилось сеймовiй конституцiї 1775 р. Литви. Такi ж проекти виношував i австрiйський iмператор Йосип. Проте всi цi проекти не були реалiзованi.

Царський уряд ще з часiв першого подiлу Речi Посполитої, отримавши перших пiдданих євреїв, агiтував їх за переселення в Новоросiю. Коли цей процес розпочався, деякi польськi магнати (зокрема, Сангушко) скаржилися "про забирання жидiв" з його маєткiв. Головною умовою, яку ставила мiсцева влада єврейським кагалам, було надання посвiдчень особам, якi переселяються, про те, що це добропоряднi й достатньо забезпеченi люди.

стр. 18

дом його замiнив князь Лопухiн), мiнiстр внутрiшнiх справ граф В.Кочубей, заступник мiнiстра закордонних справ князь А.Чарторийський, граф С.Потоцький. До його роботи були залученi представники єврейських общин, а також єврейський купець, колишнiй постачальник для армiї Потьомкiна, активний громадський дiяч того часу Нота Хаїмович Ноткiн, який розробив свiй проект щодо подальшого життя євреїв в iмперiї, в якому особливого значення надавав освiтнiй реформi.

Офiцiйно завданням комiтету було вироблення загальної єврейської реформи, але фактично головною його метою було вирiшення проблеми накопичення євреїв у селах, а також можливостi подальшого проживання євреїв у повiтах в ролi орендарiв i корчмарiв.

Серед членiв комiтету iснувало два погляди на мiсце i роль євреїв у життi iмперiї. Бiльшiсть дотримувалася думки, що спочатку євреїв треба "виправити", тобто змiнити їх спосiб життя i дiяльностi, а потiм надати їм загальнi права громадян. Iншi стверджували, що, лише надавши євреям рiвнi з iншими народами права, можна очiкувати їх виправлення. До цiєї меншостi належав М.Сперанський, який працював тодi в Мiнiстерствi внутрiшнiх справ i брав активну участь у роботi комiтету. Перемогла перша точка зору.

Результатом дiяльностi комiтету стало затверджене 9 грудня 1804 р. "Положення про євреїв", яке складалося з 54-х параграфiв, об'єднаних у 6 роздiлiв¹⁵ . Воно стало першим систематизовано розробленим законодавством царського уряду щодо євреїв i мало загалом лiберальний характер.

У передмовi до "Положення" пiдкреслювалося, що утворення комiтету i видання даного закону було викликане скаргами "на рiзнi зловживання i безпорядки на шкоду землеробству i промисловостi обивателiв у тих губернiях, де євреї проживають ..."¹⁶ .

"Положення" передбачало рiзнi заходи в усiх сферах життя євреїв. У роздiлi "Про освiту" (§ 1-10) йшлося про надання євреям можливостi навчатися в росiйських народних училищах, гiмназiях, унiверситетах, як i дiтям iнших нацiональностей. Вони могли при цьому носити свiй одяг (у школах парафiяльних i повiтових), нiмецький або польський (у гiмназiях), виконувати свої релiгiйнi обряди. Якщо ж євреї не хотiли вiддавати дiтей до державних шкiл, то мали право за власнi кошти засновувати спецiальнi єврейськi школи з викладанням однiєї з мов - росiйської, польської чи нiмецької.

"Положення" 1804 р. дiлило їх на 4 класи: а) землероби; б) фабриканти i ремiсники; в) купецтво; г) мiщанство. Всi євреї були зобов'язанi записатися до одного з них. Якщо вони цього не робили, то з ними мали чинити як з бродягами (§30).

До категорiї купецтва належали купцi I, II i III гiльдiй, корчмарi, дрiбнi торгiвцi, власники постоялих дворiв. Євреям-фабрикантам, якi бажали заснувати суконнi, полотнянi та iншi фабрики, обiцяно було видiлити землi пiд їх будiвництво i грошовi кредити. Для цього в кожнiй з губернiй, приєднаних вiд Польщi, мав бути утворений щорiчний капiтал до 20 тис. крб. (§ 21).

Всi євреї-ремiсники, фабриканти i землероби звiльнялися вiд подвiйного оподаткування (§§ 19, 21, 24).

Значнi пiльги надавались євреям-землеробам. їм дозволялося купувати незаселенi землi (тобто без крiпосних селян), а також використовувати на нiй працю найманих робiтникiв, поселятися на помiщицьких землях на правах орендарiв, чи на державних - у губернiях литовських, бiлоруських, Київськiй, Волинськiй, Подiльськiй, Катеринославськiй, Херсонськiй, Таврiйськiй, Астраханськiй та Кавказькiй. На цi потреби для початку їм вiдводилося до ЗО тис. дес. землi (§§ 13, 14, 17).

Всi поселенцi на 10 рокiв звiльнялися вiд податкiв, крiм земських повинностей, i при поселеннi могли отримувати кредити (§ 18).

стр. 19

На помiщицьких землях єврейськi сiм'ї звiльнялися вiд судової влади помiщика, але, залишаючи його, мали неодмiнно засвiдчити виконання всiх обов'язкiв щодо власника.

Новий закон порушив iснуючу для євреїв заборону виходити за смугу осiлостi, дозволивши фабрикантам, купцям i ремiсникам з дозволу губернатора тимчасово селитися з сiм'ями у внутрiшнiх губернiях i столицях (§ 28).

Таким чином, "Положення" 1804 р. пiдтвердило iснування смуги осiлостi, яка на той час охоплювала 12 губернiй, дещо розширило її, надавши євреям право постiйно проживати в Астраханськiй i Кавказькiй губернiях (однак у 1835 р. цi двi губернiї було виведено зi смуги).

З "Положенням" пов'язана поява в iмперiї єврейських прiзвищ. До початку XIX ст. євреї, навiть в офiцiйних документах, пiдписувалися лише своїм iменем або iменем та по батьковi. § 32 цього закону зобов'язував їх при переписi, який мав проводитися по всiх губернiях, де проживали євреї, поряд зi своїм iменем вказувати ще й прiзвище. Щодо останнiх зазначимо, що їх було вирiшено присвоювати з урахуванням мiсця проживання або роду занять. Так з'явилися прiзвища: Рiзник, Муляр, Бершадський, Полонський i т.п.

"Положення" 1804 р. мiстило також ряд обмежень, що стосувалися євреїв. Згiдно з § 34, їм заборонялося "мати шинки та постоялi двори в селах i бiля великих дорiг нi пiд своїм, нi пiд чужим iменем, вони не могли продавати в них вина i навiть проживати в них ..., хiба-що проїздом"¹⁷ . Ця заборона починала дiяти з 1 сiчня 1807 р. в малоросiйських, новоросiйських, Астраханськiй i Кавказькiй губернiях, а в усiх iнших - з 1 сiчня 1808 р. Протягом 2-3 рокiв єврейське населення кiлькiстю близько 60-ти тис. сiмей мало виселитись iз сiл у мiста i мiстечка смуги осiлостi i на землi, якi йому мали бути безкоштовно наданi урядом у степах на пiвднi України. В той же час закон передбачав великi штрафи за порушення заборон.

Так, єврей, затриманий при продажi вина вперше, мусив сплатити штраф 100 крб., вдруге - 200 крб., а коли вiн був спiйманий на цьому втретє, то його вiдправляли на заслання до Сибiру. Влада карала також i помiщикiв, якi сприяли правопорушенням євреїв, здаючи їм в оренду свої маєтки. На них накладалися штрафи: вперше - 5 крб., вдруге - 10 крб., а пiсля третього разу такий помiщицький маєток забирався на 10 рокiв пiд опiку (§§ 35, 36). I все ж в подальшому, незважаючи на цi суворi покарання, євреї намагались, обходячи рiзними способами закон, володiти шинками й займатися торгiвлею спиртними напоями.

"Положення" 1804 р. торкалося й релiгiйної сфери. Воно зберiгало за євреями свободу релiгiї, але скасувало право кагалiв i рабинiв застосовувати публiчнi покарання. "Це обмеження було викликане здебiльшого релiгiйною боротьбою мiж хасидами i миснахiдами, яка точилася в той час. Внаслiдок цього релiгiйного розколу їм було дозволено мати власнi синагоги i рабинiв¹⁸ . Рабинiв повиннi були затверджувати губернськi органи влади. Вони обиралися на три роки i були на утриманнi єврейської общини.

Згiдно з § 34 "Положення", невдовзi розпочався процес виселення євреїв iз сiл, для чого досить часто застосовувалася вiйськова сила¹⁹ .

Незважаючи на дарованi пiльги, євреї не бажали залишати обжитих мiсць i звичних занять i їхати в перенаселенi мiста смуги або невiдомi для них краї. Iз самого початку виселення стала зрозумiлою нереальнiсть реалiзацiї такого намiру. Та й уряд Олександра I не змiг фiнансово забезпечити його проведення. Тому в 1806 р., за наказом Олександра I, був заснований Комiтет з єврейського питання у складi мiнiстрiв: закордонних справ - графа Будбер-га i внутрiшнiх справ - графа Кочубея, а також князя Чарторийського. Комiтет розглядав питання про доцiльнiсть вiдстрочки виселення iз сiл. Треба вiдмiтити, що члени комiтету, окрiм графа Будберга, вважали її доцiльною.

стр. 20

Для з'ясування ситуацiї в 1807 р. в смугу осiлостi було вiдряджено сенатора Алексеева*. Про труднощi виконання § 34 "Положення" доповiдали царю представники мiсцевої влади. Тодi ж у губернiях смуги було скликано депутатiв для пошуку шляхiв вирiшення цього завдання.

Ситуацiя, що склалася в Європi, манiфести Синедрiону, який урочисто вiдкрився з iнiцiативи Наполеона Бонапарта 9 лютого 1807 р. в залi паризької ратушi, його заклики до об'єднання єврейських общин свiту для вирiшення спiльних питань i т.п.²⁰ змусили уряд Олександра I призупинити виселення i дати вказiвку мiсцевiй владi захiдних губернiй всiлякими способами попереджувати контакти росiйських євреїв iз зарубiжними євреями²¹ .

Але порозумiвшись з Наполеоном i пiдписавши з ним Тiльзiтський мир, царський уряд продовжив виселення. Указом вiд 19 жовтня 1807 p., даним на iм'я вiйськового губернатора м.Кам'янця-Подiльського Ессена²² , пiдкреслювалося, що впродовж трьох рокiв пiсля прийняття "Положення" 1804 р. "рiзнi обставини" затримали виселення євреїв iз сiл i що в даний час уряд покладає вiдповiдальнiсть за проведення цього заходу на вiйськових i цивiльних губернаторiв. Виселення мало бути здiйснене планомiрно впродовж 1808-1810 pp. Але вже незабаром князь Куракiн, який змiнив на посту мiнiстра внутрiшнiх справ графа Кочубея, подав Олександру I записку про рiзнi перешкоди виселенню. В результатi указом вiд 29 грудня 1808 р. царський уряд призупинив виселення євреїв iз сiл i дозволив їм залишатися на мiсцях до подальших розпоряджень²³ .

А 5 сiчня 1809 р. пiд головуванням сенатора В.Попова було створено новий Особливий єврейський комiтет²⁴ , до якого ввiйшли сенатор Алексеев, заступник мiнiстра внутрiшнiх справ Козодавлєв, сенатор граф Потоцький, статський радник Дружинiн. Комiтету було доручено вирiшити питання щодо виселення євреїв iз сiл та розглянути iншi статтi "Положення", стосовно яких надiйшли скарги вiд єврейських депутатiв. Працюючи три роки i дослiдивши цi питання, комiтет дiйшов висновку про необхiднiсть вiдмiни § 34 "Положення" i припинення виселення єврейського населення з сiл. Пiдсумковi результати дослiджень, проведених членами комiтету, стверджували, що євреї вiдiграють позитивну роль в економiчному розвитку країни, i з огляду на це пропонувалося зберiгати за ними право на оренду та торгiвлю спиртними напоями.

Доповiдь комiтету не отримала законодавчої санкцiї. Але, оскiльки указ 1808 р. нiхто не скасовував, євреї продовжували жити в селах. До того ж у цей час увага уряду Олександра I була зосереджена на проблемах вiйни з Наполеоном Бонапартом. Однак тодi ж почалося виселення євреїв iншого роду: з метою усунення їх вiд контрабандних занять вийшов указ Олександра I про переселення євреїв з помiщицьких маєткiв, розташованих поблизу захiдного кордону, в тi мiстечка, де вони були приписанi. Цим розпорядженням було покладено початок заборонi проживати євреям у 50-верстнiй смузi вздовж кордону з Австрiєю i Пруссiєю.

На Подiллi в цю смугу входило 2 мiста i 23 мiстечка з єврейським населенням близько 40 тис. осiб, а на Волинi - 4 мiста i 43 мiстечка, де прожива-

* Таємний радник, сенатор Алексеев у своєму звiтi доповiдав про труднощi виселення. Для зменшення скупченостi євреїв сенатор пропонував запровадити рекрутський набiр натурою. Такої ж думки дотримувався згодом майбутнiй катеринославський губернатор В.Шемiот та деякi iншi чиновники. Проте цей захiд було здiйснено вже пiзнiше - за часiв Миколи I.

Аналiзуючи шляхи вирiшення єврейського питання в iмперiї, сенатор Алексеев вважав, що передбаченi "Положенням" 1804 р. заходи щодо залучення євреїв до землеробства i створення ними рiзних фабрик не зможуть вирiшити проблему скупченостi євреїв у мiстах i мiстечках "смуги".

стр. 21

ло понад 50 тис. євреїв. Багато з них жили тут здавна i мали нерухомiсть. Так, на Подiллi їм належало 3123 будинки, а на Волинi - 4627. Володiли вони також крамницями, шинками i т.п. Окрiм осiлого єврейського населення, на цiй територiї було ще й багато заїжджих євреїв, якi прибували сюди на заробiтки. Саме їх мiсцева адмiнiстрацiя звинувачувала в розвитку контрабандних промислiв у районi Радзивiллiвської митницi (про це доповiдав у 1812 р. волинський губернатор Комбурлей).

Почалося виселення єврейських сiмей з цiєї територiї, однак проводилося воно непослiдовно. Розпорядження щодо заборони євреям проживати вздовж кордону постiйно порушувалося. Так, у 1816 р. сенатор Сiверс, ревiзуючи Волинську губернiю i перебуваючи в Радзивiлловi, помiтив, що євреї в кiлькох метрах вiд кордону тримають корчму i торгують. Волинський губернатор змушений був виселити їх протягом трьох тижнiв.

Виселення євреїв з прикордонної 50-верстної смуги тривало до 1821 p., a згодом, з ослабленням уваги полiцiї i мiсцевої влади, припинилося. Однак скоро доповiдi начальникiв митних округ змусили мiнiстра фiнансiв порушити клопотання про необхiднiсть повернутися до виконання указу 1812 р. В 1825 р. параграф указу про заборону проживання євреям у прикордоннiй смузi було пiдтверджено й поширено на весь захiдний кордон²⁵ .

Виселення євреїв iз сiл у мiста та мiстечка смуги осiлостi, яке активно проводилося, згiдно з § 34 "Положення про євреїв" 1804 p., призвело до активiзацiї переселення єврейських сiмей i створення єврейських землеробських колонiй на пiвднi України.

Євреї поспiшали скористатися пiльгами, дарованими землеробам цим законом. Дослiдження з даної проблеми свiдчать, що в багатьох проектах щодо розселення євреїв i залучення їх до землеробської працi особливе мiсце вiдводилося незаселеним землям Новоросiї²⁶ .

Ще з 1775 р. (тобто пiсля першого подiлу Польщi) росiйський уряд агiтував євреїв переселятися в новоросiйськi степи. На цi землi особливi надiї покладали у своїх проектах вiленський губернатор Фрiзель, єврейський купець Нота Ноткiн, сенатор Державiн та iн.²⁷

Заселення новоросiйського краю iноземцями активно розпочалося в кiнцi XVIII - на початку XIX ст. Так, у Катеринославськiй губернiї, яка займала перше мiсце за кiлькiстю переселенцiв, протягом 1795-1811 pp. виникло 10 нових поселень, зокрема в 1795-1796 pp. сюди прибуло 120 сiмей менонiтiв, якi згодом заснували колонiї в Олександрiвському, Новомосковському та iнших повiтах ²⁸ . Проте переселення євреїв було спрямоване переважно в Херсонську губернiю, зокрема в Тираспольський, Херсонський та Ольвiопольський повiти. В 1801-1809 pp. в данiй губернiї виникло 47 нових поселень, з них найбiльше нiмецьких - 31, єврейських - 8, грецьких i болгарських - по 8²⁹ . Спочатку це були могилiвськi євреї, повiренi яких їздили в Новоросiю для з'ясування ситуацiї. Згодом з'явилися прохання на переселення вiд чернiгiвських, подiльських та iнших євреїв.

Урядом було видiлено для заснування єврейських хлiборобських колонiй 24 тис. дес. землi бiля рiчки Iнгулець.

Невдовзi єврейськi родини заснували у Херсонськiй губернiї хлiборобськi колонiї: Бобровий Кут, Сейдеминуха, Добра, Iзраїлiвка. Вже в початковий перiод тут поселилось до 300 сiмей (близько 2 тис. осiб). Згодом було засновано колонiї Iнгулець, Нагартав, Ефенгар та iншi. На початку 1810 р. у вiданнi переселенської контори налiчувалося майже 1000 сiмей, i ще багато сiмей чекали своєї черги на переселення. Проте в 1811 р. переселення євреїв у Новоросiю було тимчасово призупинене. Херсонський вiйськовий губернатор доповiдав Олександру I про те, що на їх поселення в 1807-1810 pp. було витрачено 145680 крб., а для допомоги тим, хто переселяється i чекає своєї

стр. 22

черги на переселення, потрiбно ще 219 тис. крб., тодi як у наявностi є лише 2519 крб.³⁰ Губернатор вважав, що євреїв сюди надалi взагалi не варто переселяти, оскiльки "...через незвичку євреїв до хлiборобства й через нечистоту в їх проживаннi, смертнiсть мiж ними дуже висока..."³¹ .

Переселення євреїв на пiвдень України невдовзi було призупинене, хоча незначними темпами воно тривало й пiзнiше³² .

Зокрема, в кiнцi 1819 р. князь Голiцин сповiщав про звернення могилiвського губернатора щодо прохання євреїв мiстечка Шклова переїхати i приєднатися до однодвiрцiв у Херсонськiй губернiї. Однак царський уряд, маючи невдалий досвiд у цiй справi, вже не поспiшав з переселенням *. А на прохання євреїв дозволити переїзд Мiнiстерство внутрiшнiх справ наказало губернаторам брати у бажаючих розписку про те, що вони не вимагатимуть допомоги вiд держави. В той же час кагали, маючи фiскальнi iнтереси, були зацiкавленi у виселеннi неспроможних сплачувати податки i клопоталися про це перед владою. Особливої активностi це набуло на початку 20-х pp. XIX ст., коли в бiлоруських губернiях розпочався голод. Проте тодi переселення не досягло широких масштабiв. Зокрема, з 34 сiмей шкловських євреїв, якi бажали переселитись у Херсонську губернiю, зробили це лише 16 сiмей³³ . А серед загальних переселенцiв Пiвдня України в 1816-1835 pp. євреї становили всього 10,54 % ³⁴ .

Ще однiєю проблемою, яку доводилося вирiшувати царському уряду в той перiод, була боротьба з фактичним володiнням євреями православними крiпаками. Така заборона нехристиянам володiти християнами, встановлена ще в 1784 p., постiйно порушувалась, i уряд був змушений перiодично її пiдтверджувати (в 1800, 1801, 1816 pp.). Але євреї порушували цю заборону, укладаючи рiзнi форми угод з помiщиками. Документи свiдчать, що в багатьох захiдних губернiях, зокрема й на Київщинi, в той час iснувала така форма оренди, як хрестенцiї. З'явилася вона ще за часiв Речi Посполитої, коли помiщики здавали євреям в оренду збiр майбутнього урожаю, сiна тощо. За таким контрактом євреї фактично здобували право розпоряджатися маєтком помiщика i його крiпаками, якi мусили пiд наглядом орендаря зiбрати врожай, обмолотити, доставити його на винокурнi (якi євреї теж орендували), надати пiдводи для цього тощо.

Розглянувши випадки iснування таких оренд, Сенат 27 березня 1819 р. видав розпорядження про їх негайну заборону³⁵ . Нагляд за його виконанням було покладено на губернську владу. Єврейськi депутати добивалися скасування цiєї заборони. Мiнiстр духовних справ i народної освiти князь О.Голiцин справедливо доводив, що у випадках таких контрактiв винуватi не лише євреї, а й помiщики i державнi установи, якi реєстрували їх. Проте така позицiя мiнiстра не була пiдтримана нi Сенатом, нi Державною радою, i лише завдяки його близьким особистим стосункам з Олександром I думка мiнiстра була врахована. Указом вiд 20 грудня 1820 р. передбачалася вiдповiдальнiсть усiх сторiн за порушення подiбної заборони³⁶ . В подальшому питання про оренду було тiсно пов'язане з вiдкупною системою, запровадженою 1827 р. Фiскальнi iнтереси вимагали дозволити євреям орендувати корчми, шинки i т.п. ³⁷ В той же час, видаючи обмежувальнi законодавчi акти, уряд Олександра I змушений був часто робити винятки з них, зважаючи на економiчнi обставини. Так, згiдно iз законом 1817 p., євреї не мали права займатися винокурiнням i продажем спиртних напоїв у великоросiйських губернiях. Проте деякi губернатори до-

* Пiдбиваючи першi пiдсумки єврейської землеробської колонiзацiї пiвдня України, Єврейський комiтет, очолюваний сенатором В.Поповим, доповiдав у 1812 p., що, незважаючи на всi намагання уряду сприяти цiй справi, бажаних результатiв не досягнуто, i рекомендував залишити євреїв "при старых промыслах".

стр. 23

водили необхiднiсть працi євреїв на винокурних заводах. Зокрема, колишнiй пензенський губернатор М.Сперанський подав на розгляд надiсланi йому помiщиками цiєї губернiї клопотання про необхiднiсть участi в роботi на їхнiх заводах єврейських винокурiв. На пiдставi таких клопотань указом вiд 6 травня 1819 р. євреї були допущенi до винокурiння у великоросiйських губернiях до того часу, коли будуть пiдготовленi такi спецiалiсти з мiсцевого населення. В той же час в указi пiдкреслювалося, що євреї нi в якому разi не повиннi бути власниками таких заводiв. Того ж року їх було допущено у великоросiйських губернiях i до виробництва iнших спиртних напоїв³⁸ .

Вирiшуючи єврейське питання в iмперiї, царський уряд особливого значення надавав наверненню євреїв у християнство. Надаючи вихрещеним євреям рiзнi пiльги³⁹ , влада заохочувала їх до прийняття християнської вiри.

В сiчнi 1817 р. найважливiшi єврейськi справи зосередилися в руках особистого друга Олександра I, оберпрокурора Святого Синоду князя О.Голiцина. Для успiшного проведення переходу євреїв у християнську вiру того ж року було засноване "Товариство iзраїльських християн", яке "цар взяв пiд свою опiку"⁴⁰ . Офiцiйно воно було створене для пiдтримки вихрещених євреїв i тих, хто ще мав намiр зробити це. Широкi пiльги, якi надавались євреям-вихрестам, свiдчили про те, що уряд у такий спосiб намагався асимiлювати єврейське населення.

Євреям, якi ставали членами цього Товариства, уряд безкоштовно роздавав землi у спадкове володiння для домашнього господарства (земля вiдводилась на все товариство, а не окремому його члену, вона не могла бути продана, закладена чи ще якимось чином передана в iншi руки). Таким особам дозволялося займатись рiзними ремеслами, торгiвлею, засновувати й утримувати фабрики i заводи, варити пиво, курити вино та виробляти iншi алкогольнi напої як для власного споживання, так i на продаж у межах своїх поселень. Вони звiльнялися вiд рiзних повинностей i податкiв, а згодом могли записуватись у будь-який соцiальний стан. Для управлiння такими поселеннями в столицi було створено Комiтет опiкунства iзраїльських християн, до якого увiйшли представники департаментiв освiти i пошт, обер-прокурор Сенату та iн.⁴¹

Однак, незважаючи на всi пiльги, євреї не поспiшали мiняти вiру. I вже в 1824 р. князь Голiцин, переконавшись у безперспективностi цiєї справи, доповiдав про це Олександру I. Проте Товариство продовжувало iснувати (переважно на паперi) до 1833 p., коли воно було лiквiдоване⁴² .

В останнi роки царювання Олександра I в урядових колах з'являється стурбованiсть iншим - як зберегти недоторканiсть релiгiйних переконань християн. Ще в 1818 р. з'явилася заборона вiддавати євреям для вiдроблення боргiв боржникiв-християн⁴³ , в 1819 р. вийшов указ про "припинення робiт i послуг, якi виконували селяни i дворовi люди для євреїв". У 1820 р. мiнiстр духовних справ i народної освiти князь Голiцин заявив Комiтету мiнiстрiв, що, за повiдомленням представникiв мiсцевої влади Херсонської губернiї, християни, якi проживають у будинках євреїв, не лише "забувають" i не виконують обряди християнської вiри, але й переймають єврейськi звичаї та обряди. Князь був переконаний у тому, що iудейська релiгiя зобов'язує євреїв заманювати всiх у свою вiру, i пропонував пiдтвердити заборону наймати їм у свої будинки християн для будь-яких робiт, вказавши при цьому на те, що така заборона буде корисною i для бiдних євреїв, якi змогли б замiнити християнську прислугу.

Пропозицiя князя Голiцина набула сили закону, який дiяв упродовж десятилiть. Однак iнколи з нього допускалися винятки. Так, у 1823 р. євреям було дозволено спочатку на 4 роки наймати християн для робiт при утримуваних ними вiдкупах, а в подальшому служба християн у євреїв-вiдкупникiв була дозволена на довший термiн.

стр. 24

Варто зазначити, що багато крокiв уряду Олександра I щодо євреїв визначалися суспiльною думкою того часу, негативним ставленням до євреїв переважної частини суспiльства. Це було властиве навiть для прогресивної iнтелiгенцiї. Зокрема, виразником таких поглядiв виступав декабрист П.Пестель, який у своєму проектi Конституцiї "Руська правда" пропонував звiльнити країну вiд євреїв шляхом заснування в Малiй Азiї особливої єврейської держави.

Характерним було й те, що, розробляючи єврейське законодавство, уряд, намагаючись досягти своїх цiлей, часто не враховував реалiй життя. Прикладом може бути дарування євреям "Положенням" 1804 р. широких прав у сферi освiти. Як вiдомо, традицiйна єврейська освiта була повнiстю релiгiйною, єврейська молодь практично не могла скористатися наданими їй правами навчатись у державних середнiх i вищих навчальних закладах, оскiльки майже не знала росiйської мови. Окрiм того, рабини були проти такої освiти, боячись, що це вiдверне молодих вiд релiгiї.

Всi проаналiзованi нами законодавчi акти кiнця XVIII - першої чвертi XIX ст. свiдчать, що царський уряд активно намагався вирiшити єврейське питання, яке постало перед владою з приєднанням до iмперiї, за подiлами Речi Посполитої, литовських, бiлоруських i правобережних українських земель, коли понад мiльйонна маса єврейського населення потребувала юридичної легiтимацiї. Вона не була схожою на жоден з iснуючих тодi в Росiйськiй державi соцiальних станiв. Постанови сенату та царськi укази доби Катерини II, Павла I та Олександра I свiдчать про намагання вписати нових пiдданих в етнiчну структуру iмперiї, взяти пiд контроль їх економiчну та громадську дiяльнiсть, врегулювати проблеми єврейського життя. Царська влада прагнула вирiшити єврейське питання, лiквiдуючи етнiчну, соцiальну та релiгiйну специфiчнiсть євреїв, намагаючись змiнити спосiб занять єврейського населення, зокрема залучити його до землеробства через створення єврейських землеробських колонiй, асимiлювати його шляхом навернення у християнство i т.п.

Однак серед заходiв росiйського самодержавства переважала практика обмежень i заборон, яка сягнула свого апогею за доби Миколи I. Основою ан-тиєврейського обмежувального законодавства було запровадження наприкiнцi XVIII ст. смуги єврейської осiлостi, яка проiснувала до 1917 р.

Поставши в Росiйськiй iмперiї в дослiджуваний перiод, єврейське питання не було вирiшене i в подальшому залишалося одним з найгострiших, i до нього царська влада змушена була постiйно повертатися.

-----

¹ Оршанский И.Г. Евреи в России. Очерки и исследования. - СПб.,1872; Его же. Евреи в России. Очерки экономического и общественного быта русских евреев. - СПб.,1877.

² .Дубнов С.М. Краткая история евреев. - СПб.,1912.

³ Гессен Ю. История еврейского народа в России. - СПб.,1914.

⁴ Погребiнська I.М. Правове та економiчне становище євреїв в Українi (кiнець XIX - початок XX ст.). Український iсторичний журнал. - 1996. - N 4. - С. 124- 132.

⁵ Див., зокрема: Хонигсман Я.С, Найман А.Я. Евреи Украины (краткий очерк истории). - Ч.I . - К.,1992. Горовский Ф.Я., Хонигсман Я.С., Найман А.Я., Елисаветская С.Я. Евреи Украины (краткий очерк истории). - Ч.II . - К., 1995.

⁶ Беренштейн О. Євреї в Українi // Етнонацiональнi процеси в Українi: iсторiя та сучаснiсть. - К., 2001. - С 247- 273.

⁷ Полное собрание законов Российской империи (далi - ПСЗ). - 1-е изд. - Т.ХХIII. -N 17006.

⁸ Там же.

⁹ Грушевський М. Iсторiя України - Руси. - Т.5. - К.: Наукова думка. - 1994. - С.257.

¹⁰ ПСЗ. - 1-ое изд. - Т.ХХIII. - N 17108.

¹¹ Там же. - N 17327.

¹² Там же.

стр. 25

¹³ Там же. - N 17224; Т. XXIV. - N 17594.

¹⁴ Там же. - N 18015.

¹⁵ Див.: ПСЗ. - 1-е. изд. - T.XXVIII. - N 21547.

¹⁶ Там же.

¹⁷ Там же.

¹⁸ Там же. - §§ 51- 54.

¹⁹ ПСЗ. - 1-ое. изд. - Т.ХХIХ. - N 22651.

²⁰ Детальнiше про це див.: Гинзбург С. М. Отечественная война 1812 года и русские евреи. - СПб., 1912. - С.5-35, а також: Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем. - СПб., 1908- 1913. - Т.14. - С.298-302.

²¹ Див.про це: Голицын Н.Н. История русского законодательства о евреях (1649-1825). - Т.1. - СПб., 1886. - С.544; Оршанский И.Г. Русское законодательство о евреях. Очерки и исследования. - СПб., 1877. - С.272.

²² ПСЗ. - 1-ое. изд. - Т.ХХIХ. - N 22651.

²³ Там же. - Т.ХХХ. - N 23424.

²⁴ Там же. - N 23435.

²⁵ Там же. - T.XL - N 30402; N 30581.

²⁶ Див.: Никитин В.Н. Евреиземледельцы. - СПб., 1887. - 692 с; Боровой С.Я. Еврейская земледельческая колонизация в старой России. Политика, идеология, хозяйство, быт. - М., 1928. - 200 с; Полонська-Василенко Н. Першi кроки єврейської колонiзацiї в Пiвденнiй Українi (Зi студiй над iсторiєю колонiзацiї) // Збiрник праць єврейської iсторично-археографiчної комiсiї. - Т.II. - К., 1929. - С.85 - 115; Кабузан В.М. Заселение Новороссии в XVIII - первой половине XIX века (1719-1858). - М.: Наука, 1976. - 306 с.

²⁷ Див.: Боровой С.Я. Вказ. праця. - С.18- 23.

²⁸ Див. про це: Кабузан В.М. Вказ. праця. - С.111-190, а також Кабузан В.М. Изменения в размещении населения в России в XVIII - первой половине XIX в. (По материалам ревизии). - М.: Наука, 1971. - С.ЗО.

²⁹ Кабузан В.М. Заселение Новороссии в XVIII - первой половине XIX века (1719- 1858). - С. 173.

³⁰ Див.: ПСЗ. - 1-ое изд. - Т.ХХХI. - N 24185 (а).

³¹ Там же.

³² Детальнiше про єврейськi землеробськi колонiї див.: Сборник материалов об экономическом положении евреев в России. Издание еврейского колонизационного общества. В 2-х томах. - Т.I. - СПб., 1904. - С.13- 15; Т.2. - СПб., 1904. - Приложения, Табл. 6- 16.

³³ Див. про це: Боровой С.Я. Вказ. праця. - С.92-93.

³⁴ Кабузан В.М. Заселение Новороссии в XVIII - первой половине XIX века (1719-1858). - С.263.

³⁵ ПСЗ. - 1-ое. изд. - T.XXXVI. - N 27740(а).

³⁶ Там же. - Т. XXXVII. - N 28501.

³⁷ ПСЗ. - 2-е изд. - Т.IX. - N 7645.

³⁸ ПСЗ. - 1-ое изд. - Т. XXXVI. - N 27794; N 27963.

³⁹ Там же. - Т. XXXI. - N 24599.

⁴⁰ Там же. - Т. XXXIV. - N 26752.

⁴¹ Там же. - N 26753.

⁴² ПСЗ. - 2-е изд. - Т. VIII. - N 6085.

⁴³ ПСЗ. - 1-ое изд. - Т. XXXV. - N 27352.

In the article, the author reveals the attempts of the tsar's government to solve the Hebrew question by the legislative means in the Right Bank Ukraine after the Rich Pospolyta's downfalls.

Permanent link to this publication: