Libmonster ID: UA-2841

Автор: Т. П. РАЛДУГIНА

(Київ)

Автор знайомить читачiв з видатним дiячем українського руху в емiграцiї - Данилом Павловичем Скоропадським, який пiсля смертi батька - гетьмана Павла Скоропадського очолив гетьманський рух i багато зробив для консолiдацiї рiзних полiтичних українських сил в iм'я соборної суверенної України.

Серед вiдомих представникiв українського руху в емiграцiї значне мiсце посiдає постать Данила Скоропадського, сина видатного вiйськового i державного дiяча - гетьмана України Павла Скоропадського.

На надгробку гетьманича, що на лондонському цвинтарi Гемпстед, викарбовано напис: "Будую Україну для всiх i з усiма". Цi слова є ключем до розумiння його життєвого credo, лейтмотивом усiєї його дiяльностi.

Пiсля падiння Української Держави 1918 р. Данило Скоропадський 14-рiчним хлопчиком опинився разом з родиною на чужинi. Проте мрiї про незалежну Україну, ту, яку вiн, хоча й недовго, встиг вiдчути й побачити зблизька, нiколи вже його не полишали. Вона жила в його споминах, серцi,

стр. 94


надiях. Твердо й непохитно слiдуючи заповiту батька, Данило Скоропадський усе своє подальше життя присвятив служiнню в iм'я України, був палким патрiотом i свято вiрив у майбутнє свого народу. У своїх численних виступах перед українською громадськiстю вiн неодноразово пiдкреслював: "За майбутнє нашого народу я не боюся, бо вiрю в його здоровi й творчi сили. Вiрю, що здорова нацiональна стихiя [...] змете з нашого тiла й заразу московського большевизму, а всi українськi державники знайдуть шлях один до одного й, об'єднавшись пiд покровом одної керiвної iдеї, у творчiм поривi здобудуть i вiдбудують нашу Україну"1 .

Пiсля смертi батька (1945 р.) Данило невдовзi перебрав на себе провiд гетьманського руху в емiграцiї. Вiн, як i Павло Скоропадський, вважав, що українська державнiсть може вiдродитися лише у своїй традицiйнiй нацiональнiй формi. Саме в iсторичнiй традицiї, що корiнилася в народi, вбачав гетьманич запоруку майбутнього вiдродження України i був упевнений, що вона як нацiя давньої культури, врештi-решт, виборе собi мiсце в свiтi, на яке мала повне право. Слiд зазначити, що Данило Скоропадський, вiдданий гетьманськiй iдеї, водночас з повагою й толерантнiстю ставився до своїх полiтичних опонентiв. Вiн нiколи не кидав камiнням у тих, хто органiзував свого часу антигетьманське повстання проти його батька Павла Скоропадського i був причетний до повалення Української Держави 1918 р. Навпаки, вiн схиляв чоло перед кожною жертвою, що її принесли українцi на вiвтар Батькiвщини, незалежно вiд їх полiтичної орiєнтацiї2 . Вмiння пiднятися над особистим, без упереджень оцiнити подiї минулого в iм'я майбутнього було його суттєвою рисою.

Зважаючи на те, що вiдсутнiсть нацiональної єдностi була одним з головних чинникiв поразки Української революцiї 1917-1920 pp., Данило Скоропадський робив усе можливе, щоб сконсолiдувати рiзнi українськi сили в емiграцiї. Сваритися через форму влади в незалежнiй Українi, коли такої взагалi ще не було, гетьманич вважав недоречним i виходив з того, що тiльки народ має право вирiшувати в майбутньому це питання. Вiн неодноразово пiдкреслював, що належить до всього українства й вiрно служитиме вiльнiй Українi без огляду на те, чи буде там устрiй монархiчний, чи республiканський3 .

Водночас Данило Скоропадський був безкомпромiсним i послiдовним стосовно тих, хто заперечував iдею суверенної України. Багато зусиль доклав вiн, щоб добитися взаємодiї з Державним центром Української Народної Республiки (УНР) в екзилi, i сподiвався, що в ньому будуть представленi за паритетним принципом усi українськi полiтичнi рухи на пiдставi колегiальностi й рiвностi.

Авторитет гетьманича серед української дiаспори був надзвичайно високим, i його, безперечно, можна назвати одним iз лiдерiв українського руху в емiграцiї. Показово, що багато з тих, хто виступив свого часу проти гетьмана Павла Скоропадського у 1918 р., став пiзнiше палким прихильником його сина - гетьманича Данила. Серед них i колишнiй член Директорiї УНР О.Андрiєвський, який у 1954 р. у листi до гетьманича писав: "[...] у Вашiй особi я бачу маєстат української державностi й перед Вами клоню мою сиву голову" 4 . Високо оцiнював дiяльнiсть Данила й Осип Назарук - один з органiзаторiв гетьманського руху в Америцi, колишнiй активний учасник протигетьманського повстання.

Данило Скоропадський прожив усього 53 роки. Раптова загадкова смерть обiрвала його життя в самому розквiтi сил. Вiдомий дiяч Органiзацiї Українських нацiоналiстiв (революцiонерiв) (ОУН-р) Ярослав Стецько у своєму прощальному словi на його могилi сказав: "Українцi втратили в особi гетьманича визначну постать, щирого українського патрiота, самостiйника i

стр. 95


соборника, людину високої особистої культури i такту, аристократа не тiльки по кровi, але передусiм по духу,[...] у своїй дiяльностi вiн мав тiльки основну мету - українську державнiсть"5 .

Добре знаний i шанований у колах української емiграцiї, Данило Скоропадський був невiдомим в Українi. За радянських часiв таке ставлення до провiдникiв українського руху було звичним, бо вiдповiдало тим iдеологiчним нормам дозволеного чи недозволеного, у межах яких розвивалося все радянське суспiльство.

За 13 рокiв незалежностi в Українi багато чого змiнилося на краще. Це стосується i такого важливого питання, як вивчення й переосмислення власної iсторiї. На змiну штампованому чи упередженому трактуванню iсторичних процесiв, подiй i фактiв приходить виважений об'єктивний аналiз минулого. З небуття постають забутi iмена, по-iншому виглядають на тлi епох головнi їх дiячi та провiдники. За останнiй перiод чимало вже зроблено для вiдновлення iсторичної правди, зокрема вшанування тих, хто все своє життя присвятив служiнню в iм'я соборної суверенної України. До когорти таких дiячiв належить i Данило Скоропадський. Проте й сьогоднi його iм'я все ще залишається поза належною увагою науковцiв i фактично незнайоме широкому загалу. Можливо, це пояснюється тим, що джерельна база вивчення даної проблеми досить обмежена.

Недослiдженим залишається розпорошений архiв гетьманича. Деяка частина матерiалiв раннього перiоду (сiмейнi фотографiї, листи до батька) входить до фамiльного фонду Скоропадських (ф.1219), що зберiгається в Центральному державному iсторичному архiвi України в м. Києвi. Велика кiлькiсть документальних матерiалiв була передана пiсля смертi гетьманича Схiдноєвропейському дослiдному iнституту iм. В.Липинського (США, Фiладельфiя)6 . Достеменно вiдомо також, що значна частина архiву належала нареченiй гетьманича Галинi Мельник-Калужинськiй (1914-2002) i зберiгається в даний час у Лондонi. Окремi цiкавi документи входять до колекцiї В.Щербакiвського (Бiблiотека та Архiв iм. Т.Шевченка Союзу Українцiв у Великiй Британiї). Серед них лист Данила Скоропадського до прихильникiв гетьманського руху та всього українського громадянства на чужинi вiд 22 лютого 1948 р. та iншi документи.

Цим перелiком архiвна спадщина Данила Скоропадського, безсумнiвно, не обмежується. Вiрогiдно, що деякi матерiали могли потрапити до приватних колекцiй, у першу чергу тих осiб, якi належали до найближчого оточення гетьманича. Проблема пошуку та вивчення джерел для дослiдникiв є в даному випадку першочерговою.

У перiод 1962-1971 pp. у дiаспорi було видано цiннi збiрки документiв i матерiалiв ( у 4-х частинах) пiд назвою "Коментар" (Лондон, вид-во "Млин"). На сьогоднi це єдине видання, що мiстить чимало документiв, листiв i фотографiй як самого гетьманича, так i його оточення. Окремої уваги заслуговує листування гетьмана з сином з приводу передачi гетьманських прав. Цiннiсть "Коментарiв" полягає i в тому, що вони розкривають певною мiрою ключовi проблеми розвитку гетьманського руху в емiграцiї з усiма його труднощами та суперечностями. З окремих документiв, листiв, спогадiв постають такi iсторичнi особистостi, як В. Липинський, М. Кочубей, С. Шемет, митрополити А. Шептицький, Й. Слiпий та iншi. Крiм того, збiрники мiстять цiкавi матерiали про стосунки українцiв рiзних хвиль емiграцiї, окремих полiтичних угруповань та релiгiйних конфесiй. Незважаючи на певнi вади структурного характеру та вiдсутнiсть достатнього професiоналiзму в систематизацiї i подачi матерiалiв, "Коментарi" є важливим iсторичним джерелом для дослiдникiв. Вважаємо за потрiбне зазначити, що це видання побачило свiт

стр. 96


завдяки нареченiй гетьманича Галинi Мельник-Калужинськiй, бо саме вона стала iнiцiатором збирання й упорядкування документiв про життя й дiяльнiсть Данила Скоропадського. Разом iз подвижниками гетьманського руху М. Скрипником та А. Кирпичом Г. Мельник-Калужинська доклала чимало зусиль, щоб зберегти цi матерiали для нащадкiв. Початком великої, копiткої роботи стало подане нею оголошення, опублiковане майже в усiх емiграцiйних українських часописах, що виходили в рiзних куточках Європи, Америки та Канади. Наводимо текст цього оголошення:

"Звертаюся до всiх громадян, якi мають документи про життя та дiяльнiсть св.[iтлої] пам.['ятi] гетьманича Данила Скоропадського: листи, фотографiї, спогади, публiкацiї в пресi i т. п., з ласкавим проханням допомогти менi зберегти цi матерiали для iсторiї та для написання монографiї про покiйного. Всi кошти й видатки, зв'язанi з копiюванням та надсилкою матерiалiв радо переберу на себе. Гарантую повернення оригiналiв власникам їх. Адреса для надсилки матерiалiв: Н. Melnyk, 63, Minster Road, London, N, W. 2, England. Заздалегiдь дякую за спiвпрацю. Г. Мельник-Калужинська"7 .

Все своє подальше життя ця жiнка присвятила шляхетнiй справi збереження доброї пам'ятi про гетьманича та фамiльних релiквiй, що належали Данилу, як спадкоємцевi славного роду Скоропадських.

У журналi "Київська старовина" (N2, березень 2002) вмiщено статтю автора даної публiкацiї "Релiквiї родини Скоропадських у Музеї iсторiї м. Києва". У нiй мова йде про безцiнний дарунок, який у 2001 р. передала до Києва Галина Мельник-Калужинська. Це золотi фамiльнi перснi родини Скоропадських, оригiнальнi фото, документи, побутовi речi. Значну частину колекцiї становлять матерiали Данила Скоропадського, багато з яких унiкальнi.

Бiблiографiя тематики ґрунтується в основному на публiкацiях, виданих свого часу дiаспорою. Найбiльш вiдомою книгою, присвяченою гетьманичу, i на сьогоднi залишається збiрник I. Iсаєва "За Україну", виданий Союзом гетьманцiв-державникiв США i Канади на згадку про iсторичну подорож Данила до цих країн у 1937-1938 pp. (I. Iсаєв. За Україну. - Едмонтон, 1938). У ньому повнiстю вiдображено хронiку першого вiзиту гетьманича за океан i вмiщено тексти всiх його виступiв перед українською громадськiстю. У 1947 р. промови Д. Скоропадського, що увiйшли до збiрки "За Україну", було видано окремою книжкою "Державництво i патрiотизм"( Лондон, 1947). Заслуговує на увагу й праця А. Кущинського "Гетьман Павло i гетьманич Данило Скоропадськi" (Чiкаго, 1968), в якiй, хоча й стисло, але вiдбито основнi вiхи життя гетьманича. Окремi статтi про Данила ввiйшли в такi збiрки, як "У 60-рiччя вiдновлення гетьманства" (Торонто, 1978) та "За всенацiональну єднiсть" (Торонто, 1983).

Найменш вiдомий i дослiджений лондонський перiод дiяльностi Данила Скоропадського, хоча саме той час був найбiльш плiдним i водночас найбiльш складним у його життi (взаємини Союзу гетьманцiв-державникiв (СГД) з УНРадою, незгоди у гетьманському русi, труднощi особистого характеру). Певною мiрою цей етап життєвого шляху гетьманича висвiтлюється в перiодичних гетьманських часописах "Український лiтопис", "Свiтанок", "Голос державника", "Український робiтник", "Ранок", "Плуг та меч", "Державницька думка", "Батькiвщина" та iн., що виходили в рiзних регiонах Європи, Америки i Канади.

Останнiм часом публiкацiї про Данила Скоропадського з'являються i у вiтчизняних виданнях. Серед них стаття Г. Бондаренко "Доля i подвижництво" i двi статтi В. Штинько "Сiль волинської землi" та "Наречена гетьма-

стр. 97


нича", вмiщенi у збiрнику "Роде наш красний" (Луцьк, 1996). Статтi присвячено Галинi Мельник-Калужинськiй та її нареченому гетьманичу Данилу. Вони були написанi пiсля вiдвiдування п. Галиною своєї батькiвщини на Волинi. Спробу вiдобразити основнi вiхи життя та дiяльностi Данила Скоропадського зробив на сторiнках "Київської старовини" (N 4, липень-серпень 2002) П. Гай-Нижник у публiкацiї "Гетьманич Данило Скоропадський (1904-1957)".

Цього року виповнилося 100 рокiв вiд дня народження Данила Скоропадського, який народився 31 сiчня (13 лютого н.с.) 1904 р. в Петербурзi. Своє iм'я вiн отримав на честь гетьмана Данила Апостола. Вiн був четвертою дитиною в родинi Павла i Олександри Скоропадських, якi на той час уже мали двох доньок - Марiю (1898), Єлизавету (1899) та сина Петра (1900). Батьки Данила за своїм походженням, багатством i становищем належали до найвищих аристократичних кiл Петербурга.

Павло Петрович Скоропадський - блискучий кавалергард i флiгель - ад'ютант царя, герой росiйсько-японської вiйни i один iз найбiльших свого часу землевласникiв. Вiд дiда i батька йому з братом Михайлом перейшли у спадок великi володiння в Полтавськiй та Чернiгiвськiй губернiях (Тростянець, Полошки, Ярошiвка, Восковцi, Дунаєць, Кубаров). У Кубаровi мiстився один iз кращих у Росiйськiй iмперiї кiнних заводiв, великий винокурний завод; у Полошках добувалася високоякiсна глина, що використовувалася на власному заводi для виробництва цегли; в Кубаровсько-Дунаєцькому та Тростянецькому господарствах продавалися будiвельнi матерiали. Цi маєтки щорiчно давали сiм'ї Скоропадських величезнi прибутки.

Олександра Петрiвна Скоропадська (Дурново) була єдиною дочкою генерал-ад'ютанта Петра Павловича Дурново, який також займав чiльне мiсце у вищiй iєрархiї росiйського суспiльства i належав до його найзаможнiших верств - був засновником Сибiрського торгового банку, членом Алтайського золотопромислового товариства, мав великi маєтки у В'ятськiй та iнших губернiях. Матерi Олександри Дурново - Марiї Василiвнi (з роду Кочубеїв) належало кiлька маєткiв на Полтавщинi - Чутово, Кочубеївка, Iскрiвка, Скороходове.

По лiнiї батька Данило Скоропадський успадкував належнiсть до одного з найстарiших i найвiдомiших українських родiв. Своїм корiнням цей рiд сягав середини XVII ст., коли вперше документально було зафiксоване прiзвище Федора Скоропадського, який прославив своє iм'я в бою пiд Жовтими Водами 1648 p., пiд час визвольної вiйни українського народу проти польського панування8 . В листi до Данила 1925 р. Павло Скоропадський iз гордiстю нагадував сину, що предки його були "простими козаками й нобiлiтацiю роду свого дiстали за службу при вiйську, за вiдвагу, за енергiю, за вiйськовий хист, ними виявлений..."9 . Далi гетьман писав, що вони (предки. - Т.Р.) "нiколи не бажали спокiйного життя без турбот i без працi, йшли тернистими шляхами i доходили до високого становища в державi й до видатної ролi в iсторiї свого народу"10 . Одним iз таких дiячiв в українськiй iсторiї був гетьман Лiвобережної України Iван Скоропадський (1646-1722), якому доводилося в тяжкий пiслямазепинський перiод постiйно стримувати розгiн переможця Петра I, який прагнув знищити автономiю України. Iван Скоропадський синiв не мав, тому продовжувачем роду став його брат Василь (сотник Чернiгiвського полку, а потiм - генерал-бунчужний гетьмана), який i був безпосереднiм предком Данила Скоропадського. Протягом трьох столiть цей рiд дав Українi багатьох визначних вiйськових, державних i громадських дiячiв.

Члени роду Скоропадських рiднились у шлюбах з найвiдомiшими козацько-шляхетськими родинами, серед яких були Апостоли, Бутовичi, Гамалiї, Забiли, Закревськi, Кочубеї, Лисенки, Кулябки, Лизогуби, Марковичi,

стр. 98


Миклашевськi, Милорадовичi, Тарновськi, Полуботки11 . Крiм того, в жiночих лiнiях рiд Данила Скоропадського був пов'язаний з великокняжими династiями Рюриковичiв, Гедимiновичiв, а також iз пануючими європейськими родами12 . Нащадками цих династiй у прямiй лiнiї були бабуся Данила по батьку - Марiя Андрiївна Миклашевська i мати гетьманича - Олександра Петрiвна, яка по материнськiй лiнiї походила з вiдомого українського роду Кочубеїв. Одним з найдавнiших предкiв Олександри Скоропадської (Дурново) вважається також граф Анрi де Монс, виходець з Фландрiї, який ще в серединi XIV ст. опинився й осiв на Чернiгiвщинi13 .

У статтi "Герб i рiд Скоропадських" Р. Климкевич зазначав, що гетьманич становив X поколiння вiд Федора Скоропадського, XXXIII - вiд Рюрика, XXIII - вiд Гедимiна, XXX - вiд Олафа, короля Швецiї, XXVIII - вiд англiйського короля Гарольда, XIX - вiд вiзантiйського цiсаря Константина Мономаха 14 . Як бачимо, родове дерево Данила Скоропадського було глибоко вкорiнене в найдавнiшi верстви не тiльки української, а й загальноєвропейської iсторiї.

На формування нацiонального свiтогляду хлопця й усвiдомлення ним генетичної причетностi до славних дiянь предкiв певною мiрою впливало перебування щолiта в родових маєтках батька - Полошках (вперше Данила привезли туди у шестимiсячному вiцi)15 i Тростянцi на Чернiгiвщинi. Портрети гетьманiв (у тому числi й Мазепи)16 , старi образи й козацька зброя, рiдкiснi книги, що збиралися столiттями дiдами й прадiдами, безсумнiвно, не залишали Данила байдужим. I, можливо, саме тут, серед мальовничої природи, спiвучої української мови i родових традицiй, вiн, всупереч елiтарному оточенню Петербурга, найбiльше вiдчував свою спорiдненiсть iз українським народом.

Але, на жаль, нацiональний колорит Полошок i, особливо, Тростянця, не був на той час таким виразним, як, наприклад, за Iвана Михайловича Скоропадського - дiда Павла Скоропадського i прадiда Данила. Українська атмосфера пронизувала тодi все життя навкруги. У своїх спогадах Павло Скоропадський недаремно писав, що першi українськi враження вiн отримав саме в будинку дiда17 . Iван Михайлович добре розмовляв українською мовою i ретельно дотримувався українських традицiй не тiльки в побутi, а й у релiгiйних обрядах. Його частими гостями були вiдомi українофiли та дiячi української культури - Василь Тарновський, Василь Горленко, Григорiй Га-лаган, Микола Ге та iн.18 Тут, у Тростянецькому маєтку, постiйно лунали пiснi бандуристiв, читали "Киевскую старину", обговорювали твори Тараса Шевченка, Миколи Костомарова та iнших українських поетiв та письменникiв. Як згадував Павло Скоропадський, вiн з 5 до 12 рокiв, крiм родових маєткiв, Стародуба i Києва, взагалi нiяких iнших мiст не бачив19 .

Даниловi у цьому вiдношеннi пощастило менше, нiж батьковi. Його дитячi роки пройшли в основному в Петербурзi, де сiм'я проживала до середини 1918 р. Вiн зростав у росiйському середовищi i переважно пiд впливом росiйської культури. Як i всi дiти тогочасної елiти, хлопчик отримав класичне домашнє виховання та освiту.

Цiкавими документами, що висвiтлюють петроградський перiод життя Данила Скоропадського, є неопублiкованi досi його листи до батька, написанi на фронт протягом 1914-1916 pp. (окремi листи датовано 1912 i 1917 pp.). Iз 41 листа, що зберiгаються в Центральному державному iсторичному архiвi України у м.Києвi, автор пропонує читачевi 8 з них - вони винесенi окремим додатком до статтi.

Листи яскраво вiдбивають внутрiшнiй свiт хлопчика з його iнтересами, захопленнями, сприйняттям тогочасних подiй, ставленням до рiдних i близьких. Данилко, як називали його в родинi, грав на роялi, альтi, скрипцi, вивчав

стр. 99


iноземнi мови (англiйську, французьку, нiмецьку), брав участь у дитячих концертах i виставах, вiдвiдував театри та художнi виставки, активно займався спортом. Взагалi коло iнтересiв хлопчика було надзвичайно широким. З раннього дитинства вiн цiкавився також машинами i любив конструювати, займався випилюванням по дереву i здобував навички столярної майстерностi. Речi, зробленi власними руками (етажерка, полицi, рамки для фото, пiдставки для квiтiв), вiн з любов'ю дарував близьким. Iндивiдуальнi заняття вдома пiзнiше поєднувалися з навчанням у Першiй петербурзькiй гiмназiї.

Велику роль у вихованнi дiтей вiдiгравала мати - Олександра Петрiвна Скоропадська. Вона була душею сiм'ї, її земним янголом-охоронцем. Павло Скоропадський, як кадровий вiйськовий, не мав змоги придiляти дiтям достатньо уваги, тому саме на дружину лягала чи не головна вiдповiдальнiсть за їх розвиток i становлення як особистостей.

Споглядаючи процеси, що охопили суспiльство пiсля лютневих подiй 1917 p., i висловлюючи хвилювання за майбутнє дiтей, вона в березнi того ж року писала чоловiку: "Я с ужасом думаю о будущем воспитании Данилки. Как трудно будет внушить ему чувство порядочности в гнили окружающей среды, в которой приходится жить.[...] Но не беспокойся, я духом падать не буду, ни в каком случае, и детей твоих так или иначе выведу на путь правды и порядочности..." 20 .

Незважаючи на тяжкий перiод, що розпочався пiсля повалення царату, з його нестабiльнiстю i непередбаченiстю, повним розладом у суспiльних вiдносинах i свiдомостi людей, Олександрi Петрiвнi дiйсно вдалося врятувати дiтей вiд втрати тих iдеалiв, на яких вони виховувалися, i виростити їх чесними й шляхетними.

В цьому сенсi доречно згадати статтю О.Назарука "Гетьманська родина", яку автор написав у 1927 p., невдовзi пiсля вiдвiдування сiм'ї Скоропадських у Берлiнi. Як стороннiй спостерiгач i людина неупереджена, вiн був зачарований атмосферою й стосунками, що панували в сiм'ї гетьмана. Але особливе враження на нього справили дiти. У зв'язку з цим вiн писав: "Дiти вихованi так, що дай Боже, щоб у кожного з нас дiти були хоч трохи так вихованi: вони вченi, побожнi, працьовитi (працюють з гетьмановою в огородi). При тiм поведения їх таке людяне i скромне, що їх тут усi люблять"21 .

1917 р. став фатальним для Росiйської iмперiї Романових i переломним для багатьох поневолених народiв, що входили до неї. Iз зреченням вiд престолу iмператора Миколи II почався докорiнно новий етап i в життi Скоропадських. Ця звiстка застала сiм'ю, крiм батька, в Петроградi. Данилу виповнилося тодi 13 рокiв. На той час у родинi було вже п'ятеро дiтей: 29 вересня 1915 р. у Олександри Петрiвни народився ще один хлопчик - Павло.

Подiї, що вирували в революцiйному Петроградi, не могли залишитися поза увагою учня п'ятого класу гiмназiї, котрий звик до розмiреного впорядкованого ритму столичного життя. У своєму листi до батька, написаному 9 березня 1917 p., вiн подiлився своїми враженнями про те, що вiдбувалося довкола.

"Милый Папа, у нас тут беспорядки, тебе мама, наверное, про них уже писала. Мы долго сидели дома. На нашей улице почти не стреляли. Недалеко от нас, в церкви, на колокольне сидели городовые, которые стреляли в солдат. Теперь в городе спокойно. Мы уже выходили гулять. Сегодня были у Аничковского дворца. Почти все окна прострелены во многих местах. Дырки заклеены бумагой. На домах висят красные флаги. К нам приходили революционеры для обыска, но ничего не нашли. Они искали оружие. Твоё старое оружие на стене кабинета они вначале хотели взять, но потом решили, что не стоит.

Уроки у меня начались. Во время беспорядков многие учителя не прихо-

стр. 100


дили. Сегодня по телефону госпожа Фризон сообщила, что её обокрали. По городу ездят автомобили с красными флагами"22 .

Про революцiю батько Данила довiдався в Українi, де в той час дислокувався 34-й армiйський корпус, яким вiн командував. Революцiйнi подiї, що набирали обертiв, призвели до змiни i в свiтоглядi колишнього царського генерала, який став свiдком небувалого пiднесення нацiонально-демократичного руху. Перед Скоропадським постав вибiр: з ким iти далi та який шлях обрати. Як українець, генетично пов'язаний козацькою славою предкiв, вiн, ймовiрно, пiдсвiдомо визначив цей шлях одразу, але увiйшов в українську революцiю поступово, пiсля вагань i роздумiв. Адже все його попереднє життя було тiсно пов'язане з Росiйською iмперiєю, в якiй вiн посiдав одне з чiльних мiсць, а соцiалiстичнi iдеї лiдерiв Української Центральної Ради були для нього абсолютно чужими й неприйнятними.

Однак калейдоскоп бурхливих подiй у Петроградi та Києвi, особливо пiсля приходу до влади в Росiї бiльшовикiв, змусив Павла Скоропадського прийняти остаточне рiшення й усвiдомити свою мiсiю в революцiї. У своїх споминах вiн писав:"... Я пiшов тим шляхом, до якого ближче всього лежало моє серце. Цей шлях вiв до України. Йшов я без честолюбивих замислiв, од етапу до етапу, поступово все бiльше i бiльше приймаючи той український свiтогляд, який i привiв мене до iдеї української державностi"23 .

Навеснi 1918 р. полiтика Української Центральної Ради зазнала повного краху: 29 квiтня 1918 р. розпочався новий етап в iсторiї української революцiї. Саме того дня з'їзд хлiборобiв-власникiв, що зiбрався в київському цирку П. Крутикова по вул. Миколаївськiй, проголосив гетьманом усiєї України Павла Скоропадського.

Про подiї в Українi Олександра Скоропадська з дiтьми дiзналася з петроградської преси. їх подальше перебування в Петроградi в умовах бiльшовицького режиму ставало дедалi небезпечнiшим. Але питання про переїзд було вирiшене лише в червнi, пiсля пiдписання в Києвi (12 червня 1918 р.) договору про перемир'я мiж Українською Державою i бiльшовицькою Росiєю. В кiнцi червня 1918 р. родина гетьмана прибула спецiальним потягом до української столицi.

Резиденцiя Павла Скоропадського мiстилась у невеликому будинку по вул. Iнститутськiй, 40, де колись жили генерал-губернатори (будинок не зберiгся). Зайняти царський палац, що знаходився неподалiк i був значно бiльшим, гетьман категорично вiдмовився з принципових мiркувань: в ньому не так давно перебував київський бiльшовицький ревком. У гетьманському будинку, який охоронявся спецiальною вартою, родинi Скоропадських вiдвели разом з їдальнею та вiтальнею шiсть невеликих кiмнат24 .

Згадуючи в емiграцiї тi часи, Данило писав, що вiн кожного дня спостерiгав змiну гетьманської варти, яка рiвно о 12-тiй годинi з музикою й українськими прапорами проходила повз його вiкна, i це викликало у нього особливi хвилюючi вiдчуття25 . Тут же, в будинку, Данило був свiдком прийому гетьманом iноземних послiв i делегацiй, а також щоденних засiдань гетьманських мiнiстрiв. Вiн мав змогу зблизька побачити тих, хто вiдповiдав у той час за долю України i докладав багатьох зусиль, щоб її збудувати. Це були такi вiдомi особи, як М. Василенко, Д. Дорошенко, Д. Донцов, А. Ржепецький, Б. Бутенко, В. Липинський та багато iнших. У своїх спогадах Д. Дорошенко згадував, якою дiйсно титанiчною була робота гетьманського апарату, i як самовiддано, майже без вiдпочинку, працював сам гетьман. Д. Дорошенко вiдзначав надзвичайну працездатнiсть Павла Скоропадського, його вмiння чiтко й суворо розподiлити час i завдяки цьому встигнути багато зробити. Взагалi, як писав Дорошенко, "... вiн [Скоропадський. - Т. Р.] жив в'язнем у

стр. 101


своїй господi: з ранку до глибокої ночi просиджував за прийомами, вислуховуванням доповiдей та засiданнями. Просто доводилося дивуватись, як людський органiзм мiг виносити таке напруження"26 . У цьому вiдношеннi приклад батька був тим пiдґрунтям, на якому формувався в подальшому характер i особистiсть Данила. Через цiле життя гетьманича, як згадували його сучасники, червоною ниткою проходила праця. Праця над собою, над гетьманською iдеєю, на широкiм громадськiм полi, за фахом 27 .

У Києвi гетьманич вчився в українському класi гiмназiї В.Науменка, вiдомого педагога, громадського дiяча i редактора "Киевской Старины". Своїм "домашнiм" учителем Данило називав полковника Н.Блаватного, який проводив з ним багато часу i завдяки якому Данилу вдалося багато чого зрозумiти й усвiдомити. 15 серпня 1918 р. родину Скоропадських спiткало велике горе: раптово помер молодший брат Данила, трирiчний Павло28 i одночасно з цим Олександра Петрiвна втратила ще одну дитину, яка не встигла народитися29 .

Перебування гетьманича в Києвi обмежилося трьома мiсяцями, а перiод iснування гетьманської держави - сiмома з половиною. Вона була повалена внаслiдок антигетьманського повстання i приходу до влади Директорiї.

Але тi часи, коли Українська Держава iснувала реально i ставала вже мiцно на ноги, назавжди вкарбувалися в пам'ять гетьманича. Спогади про них стали пiзнiше тiєю життєдайною силою, яка живила його душу i допомогла визначити свiй шлях на чужинi.

Незадовго до повстання Павло Скоропадський вiдiслав дiтей за кордон. Його дружина залишилася в Києвi, щоб бути поруч i роздiлити всi труднощi чоловiка. Пiсля того, як Директорiя оголосила Павла Скоропадського поза законом, вiн змушений був залишити Київ i виїхати з дружиною до Нiмеччини, а потiм на деякий час до Швейцарiї. Унiверсал Директорiї, оголошуючи Павла Скоропадського поза законом, водночас конфiсковував i всi його маєтки. Як писав з цього приводу В. Липинський, у той час це був "одинокий український наказ про персональну конфiскату панського маєтку. Нi одному з панiв, що з погордою та ненавистю ставились до українства, i тому в життю українськiм нiякої участi не брали, iнтелiгенцiя українська маєткiв не конфiскувала. Сконфiскувала тiльки маєтки Скоропадських i самого гетьмана - що вiддав усi свої сили будовi Української Держави"30 .

У Швейцарiї (Лозанна) Данило з вiдзнакою закiнчив у 1922 р. французьку реальну гiмназiю i виїхав невдовзi до Нiмеччини, у Ванзеє (бiля Берлiна), де з кiнця 1921 р. остаточно оселилася його родина. Тут вiн працював робiтником на фабрицi Сiменса i Шукерта, а потiм вступив до Вищої технiчної школи (Полiтехнiчний iнститут) в Шарлотенбурзi. Пiсля її закiнчення, з 1928 по 1932 pp., був спiвробiтником найбiльшої в тi часи електротехнiчної фабрики Сiменса i Гальске31 .

В той час українська полiтична емiграцiя чiтко розмежувалася на три групи: республiканцiв УНР, консервативнi кола та нацiонал-революцiонерiв. Дiячi, якi репрезентували на чужинi Українську Державу 1918 р. i належали до консервативного табору (В. Липинський, М. Кочубей, С. Шемет, О. Скоропис-Йолтуховський) заснували в Австрiї 1920 р. Український Союз хлiборобiв-державникiв (УСХД), що дало початок гетьманському руху в емiграцiї. Полiтична програма Союзу, головною суттю якої був принцип трудової монархiї, була викладена в працi В. Липинського "Листи до братiв-хлiборобiв". УСХД ставив за мету побудову української суверенної держави у формi дiдичного гетьманату, персонiфiковану в особi гетьмана Павла Скоропадського та його роду. Гетьман Павло Скоропадський став на чолi УСХД у 1922 p., i одночасно в Берлiнi було створено Центральну управу (пiзнiше - Головна управа об'єднаних хлiборобських органiзацiй), як виконавчий орган УСХД, якому пiдпорядковувались усi члени Союзу в рiзних країнах.

стр. 102


На початку 1920-х pp. постала низка гетьманських органiзацiй у Чехословаччинi, Польщi, Нiмеччинi, Францiї. На гетьманськi позицiї перейшли численнi українськi органiзацiї США i Канади.

Влiтку 1926 р. в Берлiнi було створено Український науковий iнститут, фундатором якого стало Товариство допомоги бiженцям на чолi з дружиною гетьмана Олександрою Скоропадською. Першим директором iнституту був професор Д. Дорошенко, вiдомий нацiональний дiяч, iсторик, колишнiй мiнiстр закордонних справ Української Держави 1918 р.

Активiзацiя української полiтичної емiграцiї, гетьманського руху зокрема, не залишила осторонь Данила Скоропадського - на той час уже цiлком сформовану , вiддану українськiй iдеї людину. Великий вплив справляли на нього й близькi стосунки з В. Липинським та iншими вiдомими дiячами неомонархiчного напряму. В той перiод Данило проводив активну роботу серед української молодi i очолював студентську органiзацiю "Днiпро", тiсно спiвпрацював з багатьма вiдомими українськими дiячами, у тому числi зi Степаном Федаком - братом дружини полковника Євгена Коновальця32 , а також брав участь у роботi Гетьманського клубу iм. Липинського, в якому, мiж iншим, постiйним гостем був i Євген Коновалець. Окрiм цього, брав активну участь i в бiльш широкому українському студентському життi, центром якого був тодi берлiнський Humboltshaus33 .

Павло Скоропадський та його однодумцi бачили в Данилi людину, яка змогла б очолити гетьманський рух пiсля батька. Зважаючи на важливiсть цiєї справи i вiдповiдальнiсть, яку Данило мав прийняти на себе, Павло Скоропадський звернувся до нього у 1925 р. зi своїм вiдомим листом. Лист був приурочений до повнолiття Данила, i в ньому гетьман висловив свої думки з приводу тiєї мiсiї, що лежала на ньому i гетьманському русi взагалi. Вiн писав: "Коли в 1918 р. я, шукаючи виходу для свого краю з критичного становища, керувався бiльше iнстинктом, то тепер я вже цiлком свiдомо й продумано кладу на плечi свої i своїх нащадкiв цей тяжкий хрест i це велике завдання служити незмiнною, непохитною пiдпорою для Української Державностi. Моїм обов'язком є не тiльки до кiнця свого життя вести гетьманцiв до перемоги, але також приготувати собi наступника, достойного високої чести й великої вiдповiдальности бути вождем нацiї.

Тому я ставлю тобi, мiй сину i єдиний спадкоємче моїх прав i обов'язкiв, питання: чи готовий ти мої права й обов'язки на себе перейняти й до кiнця їх непохитно нести? Все обдумай i розваж. Хай велич завдань не лякає тебе" 34 . Пiсля тривалих роздумiв Данило через рiк дав позитивну вiдповiдь. На початку 1933 р. вiн залишив роботу на фабрицi i повнiстю вiддався дiяльностi в гетьманському центрi. 16 травня 1933 р., в день свого 60-рiччя, гетьман Павло Скоропадський урочисто проголосив: "Пiсля мене провiд нашого дiла й обов'язки старшого в нашiм родi переходять на сина мого Данила" 35 .

Готуючись до цiєї мiсiї, Данило Скоропадський за дорученням батька здiйснив у 1937-1938 pp. свою найбiльш вiдому подорож до США i Канади. Українська дiаспора i гетьманська органiзацiя за океаном були на той час най-численнiшими. Приїзд вперше на американський континент репрезентанта гетьманської iдеї та спадкоємця Павла Скоропадського мав для них величезне значення. Перша зустрiч iз гетьманичем вiдбулася в Чикаго, куди вiн прибув у зв'язку з церемонiєю посвячення українського лiтака "Київ". Тут Данило звернувся до спiввiтчизникiв з промовою й одразу вразив присутнiх своєю ерудицiєю та глибоким знанням української справи. Впродовж чотиримiсячного вiзиту, що проходив, як писала тогочасна преса36 , пiд гаслом "За Україну" i пiд знаком українського тризуба, вiн провiв численнi зустрiчi з українцями рiзних поколiнь i полiтичних спрямувань. Його виступи були спов-

стр. 103


ненi великого патрiотизму, закликiв до єднання, серйозних роздумiв про майбутнє нацiї.

Знайомство заокеанської дiаспори з Данилом Скоропадським перевершило будь-якi уявлення про нього. Вiн зумiв завоювати серця багатьох українцiв, заразити своєю енергiєю, дати новий iмпульс їх життю на чужинi. Як згадували сучасники, гетьманич, окрiм iнших позитивних рис, володiв ще особливим даром привертати до себе людей i згуртовувати їх навколо себе. Вiн був справжнiм дипломатом у своїх стосунках з ними. Ця якiсть проявлялася в його поведiнцi, манерах, вчинках. Саме таким побачили Данила тисячi українцiв Америки i Канади, коли писали про нього: "Високий, стрункий, сильно збудований, знаменитий спортовець, мужнiй i ласкавий, енергiйний у рухах i мовi, спокiйний, але рiшучий, здержливий, поважний, але не зимний, елегантний ззовнi i в зносинах з людьми, вiльний у поведiнцi, а при тiм повний дiйсно гетьманської поваги. Вiн поривав українцiв за собою..."37 .

Справжнiм трiумфом стала для Данила його поїздка до Канади, де вiн зробив 41 публiчний виступ перед українськими громадами Торонто, Монреаля, Оттави, Саскатуна, Едмонтона, Калгарi. Його популярнiсть досягла на той час свого апогею. В ньому вбачали лiдера, про якого навiть iноземнi газети писали: "... 33-лiтнiй принц України одного дня може стати центральною фiгурою у великiм повстаннi, вiд якого може залежати доля Європи й України"38 . Високо оцiнюючи вiзит гетьманича до США i Канади, українська дiаспора зробила головний пiдсумок: "Найбiльше його дiло - це проломання ледiв у цiлiм українствi, яке майже два десятки рокiв перебувало в полонi демагогiчної протигетьманської пропаганди"39 .

З 1939 р. почався новий етап у життi Данила Скоропадського, пов'язаний з Великою Британiєю. В умовах, коли Друга свiтова вiйна фактично почалася, вiн, за пропозицiєю батька, виїхав на початку серпня 1939 р. до Англiї. Тут, у Лондонi, вiн прожив останнi 18 рокiв свого життя, до того трагiчного дня 23 лютого 1957 p., коли його не стало. На момент приїзду гетьманича до Великобританiї українських емiгрантiв там було небагато, i чи не єдиним представником гетьманського руху в цьому регiонi був Володимир Коростовець, який приїхав свого часу до Англiї за дорученням Павла Скоропадського. Але в повоєнний час коло української емiграцiї у Великiй Британiї значно розширилося: тут опинилося близько 40 тис. бiженцiв iз СРСР, у тому числi членiв ОУН та воякiв УПА40 . Згодом українська дiаспора стала тут однiєю з найбiльших у Європi. Серед багатьох проблем, якi постали перед гетьманичем, однiєю з головних було створення Союзу Українцiв у Великiй Британiї (СУБ). Вирiшенню цього питання вiн надавав першочергового значення, бо розумiв, що українська емiграцiя може продовжувати боротьбу за свої iдеали лише тодi, коли сама буде сильною i згуртованою. Такий Союз було створено 1946 р. в Едiнбурзi. Невдовзi Данила, як одного з головних органiзаторiв СУБу, було обрано його незмiнним почесним головою. З початком вiйни становище Данила Скоропадського було досить складним. Щоб утриматися на поверхнi i не бути тягарем для гетьманських органiзацiй за океаном у матерiальному планi, вiн пiсля вiйни знову повернувся до працi за фахом.

У 1946 р. доля звела його з вiдомим у свiтi пiдприємцем Володимиром Джусом, американцем українського походження, який очолював в Америцi велику лiтакобудiвну компанiю "Dzus Fastener". Маючи фiлiю цiєї фiрми в Англiї, вiн запросив Данила до працi i протягом наступних 11 рокiв, аж до самої смертi, гетьманич працював тут технiчним директором. В. Джус надзвичайно цiнував Данила як фахiвця i був переконаний, що якби той не займався полiтикою, то зробив би велику кар'єру в iндустрiї. Взагалi щирi та добрi сто-

стр. 104


сунки цих двох людей заслуговують на особливу увагу. Треба зауважити, що В. Джус завжди був для гетьманича великою пiдтримкою та надiйною опорою в рiзних, часом дуже складних, ситуацiях. Хочеться наголосити й на тому, що В. Джус був першим, хто пiсля смертi гетьманича запропонував купити його будинок з метою створення в ньому iсторико-меморiального музею41 . Через певнi обставини цього, на жаль, не вдалося зробити.

Пiсля смертi батька (1945) i закiнчення Другої свiтової вiйни Данило фактично перебрав на себе функцiї провiдника гетьманського руху. Хоча офiцiйно був проголошений ним 5 листопада 1948 p., пiсля складення обов'язкiв регента гетьманського руху його матiр'ю Олександрою Скоропадською, яка незадовго до того вiдзначила свiй 70-лiтнiй ювiлей. З цiєї нагоди гетьманич 25 жовтня 1948 р. прибув до Нiмеччини. В Оберетдорфi вiн зустрiвся з матiр'ю та сестрами, яких не бачив майже 10 рокiв, i вiдвiдав могилу батька у Вiсбаденi42 .

Приймаючи на себе права й обов'язки керманича гетьманського руху, Данило звернувся до українцiв з такою промовою: "Заявляю твердо й урочисто, що, виконуючи заповiт покiйного батька мого - гетьмана всiєї України Павла, продовжуватиму гетьманське дiло, започатковане ним. Так само, як i вiн, завжди i по кiнець життя мого служитиму найвищим нацiонально-державним прагненням українського народу та його визвольнiй справi[...].Молю Господа Бога, щоб скрiпив мене в духовних i фiзичних силах для успiшного продовжування й закiнчення розпочатого дiла на добро й велич України. Молю Господа Бога, щоб дав усiм українцям внутрiшню вiру, єднiсть i силу, щоб освятив боротьбу українського народу за його законнi права i дав йому остаточну перемогу"43 .

Пiд час вiзиту Данило Скоропадський вiдвiдав українськi табори поблизу Мюнхена, Український вiльний унiверситет, Українську вiльну академiю наук, провiв зустрiчi з вiдомими українськими дiячами, в тому числi Степаном Бандерою44 . У своїх промовах гетьманич знову i знову закликав українцiв до єдностi, повної полiтичної консолiдацiї. Проте цей перiод характеризувався загостренням вiдносин мiж рiзними полiтичними колами української емiграцiї, у першу чергу мiж представниками гетьманського та уенерiвського напрямiв. Фактично їх стосунки вiддзеркалювали той стан справ, який створився в українському нацiональному таборi ще в процесi визвольних змагань 1917-1920 pp.

У липнi 1948 р. лiдерами УНР в екзилi було створено УНРаду, яку проголосили єдиним репрезентативним органом українського руху в дiаспорi. У зв'язку з цим Союз гетьманцiв державникiв, який не був представлений у Радi, виступив iз заявою, в якiй чiтко висловив позицiю гетьманцiв щодо тiєї ролi, котру УНРада мала вiдiгравати як дiйсно представницький орган усiєї української громадськостi на чужинi. Гетьманцi наголосили, що концепцiю УНР подiляють не всi українцi, i для того, щоб УНРада мала статус всенацiонального полiтичного центру, вона повинна не обмежуватися вузько соцiалiстичними iнтересами, а будуватися на засадах всеукраїнства, об'єднуючи навколо себе всi полiтичнi i громадськi емiграцiйнi угруповання.

На противагу уенерiвцям, гетьманцi запропонували свою структуру УНРади з тим, щоб у нiй були представленi всi чотири, iснуючi на той час в українському русi, державно-визвольнi концепцiї, виразниками яких були А.Лiвицький, С.Бандера, А.Мельник i Д.Скоропадський45 . Але заклик до спiвпрацi й взаєморозумiння не дав бажаних наслiдкiв, а, навпаки, призвiв до ще бiльшої конфронтацiї мiж двома полiтичними таборами. Свiдченням цього є, наприклад, той факт, що в зал засiдань II сесiї УНРади (1949 р.) не було допущено навiть кореспондентiв вiд гетьманського руху46 .

стр. 105


Данило Скоропадський дуже хворобливо сприймав чвари i конфлiкти серед української емiграцiї, що iстотно послаблювали її позицiї. Як людина надзвичайно толерантна, перед якою був приклад захiдних демократiй, вiн з прикрiстю зазначав вiдсутнiсть розумiння прiоритету нацiональних iнтересiв над партiйними. (Слiд зауважити, що проблема спiвiснування рiзних течiй в українському емiграцiйному середовищi надзвичайно складна й заслуговує окремого розгляду).

Повернувшись до Англiї, Данило продовжив активну дiяльнiсть по змiцненню гетьманського руху, зокрема створенню на теренах Великої Британiї Крайової органiзацiї Союзу гетьманцiв- державникiв. Така органiзацiя офiцiйно була оформлена (хоча фактично iснувала вже два роки) на першому установчому з'їздi СГД Англiї, що вiдбувся у Болтонi (поблизу Манчестера) у листопадi 1949 р. На ньому виступив Данило Скоропадський, який ще раз наголосив, що гетьманський рух - це складова частина загальноукраїнського руху i головною позицiєю гетьманцiв є консолiдацiя всiх українських полiтичних сил навколо Української Соборної Суверенної Держави.

Дiяльнiсть гетьманича на англiйському теренi була плiдною й багатогранною. Вiн займався вирiшенням такого важливого питання, як створення у Великобританiї структур Української автокефальної православної церкви, активно допомагав українським бiженцям облаштовувати їх життя на чужинi, проводив велику роботу серед української молодi, спiвпрацював з органiзацiєю Антибiльшовицький блок народiв тощо. У 1956 р. в Лондонi вiдбулася 10-тисячна демонстрацiя українцiв i полякiв, приурочена до приїзду в Британiю радянського лiдера М. Хрущова. її учасники звернулися до англiйського уряду з петицiями засудити тоталiтарний режим в СРСР i порушити питання про самовизначення українського народу. Одним з органiзаторiв цiєї полiтичної акцiї був гетьманич Данило Скоропадський. Йому виповнилося на той час 52 роки, вiн, як i ранiше, вражав своєю енергiєю, активнiстю, працездатнiстю, не любив "слабодухiв, тонкосльозих, злочинно-пасивних"47 .

23 лютого 1957 р. гетьманича Данила не стало. Звiстка про раптову смерть за загадкових обставин приголомшила всiх, хто його знав. Медичний висновок констатував, що причиною смертi був крововилив у мозок, хоча посмертного розтину при цьому не було зроблено48 . Для органiзацiї похорону було створено громадський комiтет з представникiв усiх дiючих у Великобританiї українських полiтичних i громадсько-культурних органiзацiй. Похорон Данила Скоропадського вiдбувся 2 березня 1957 р. на лондонському цвинтарi Гемпстед у присутностi великої кiлькостi людей. У цей скорботний день перед гетьманичем, великим патрiотом i державником, схилили чоло й об'єдналися всi без огляду на iдеологiчну, партiйну та вiросповiдну належнiсть. За простою дубовою домовиною, вкритою українським нацiональним прапором i родовим гербом Скоропадських, йшли рiднi та найближчi до гетьманича люди49 . Серед них видiлялися три жiночi постатi у чорному жалобному вбраннi - сестри Данила: гетьманiвни Марiя Монтрезор (найстарша сестра) та Олена Отт (наймолодша сестра), а також Галина Мельник-Калужинська - наречена гетьманича, яка мала на руцi зарученевий перстень з рубiном i перстень роду Скоропадських, який носив гетьманич за свого життя50 .

Так сталося, що довгоочiкуваний шлюб з цiєю шляхетною жiнкою, яка опинилася в Англiї пiсля Другої свiтової вiйни, так i не вiдбувся. Як фатум сприймається той факт, що заручини Данила Скоропадського з Галиною Мельник-Калужинською вiдбулися за 10 днiв до смертi гетьманича, а офiцiйне повiдомлення про їх вiнчання мало бути опублiковане в пресi саме на початку березня 1957 р.

стр. 106


На жаль, Данилу Скоропадському не довелося дожити до того часу, щоб побачити на власнi очi вiдродження української державностi. Але й сьогоднi все ще залишається актуальною думка, яку гетьманич висловив у своїй промовi перед українською громадою Едмонтона у 1937 p.: "Україна - це нелегка справа. Здобути Українську державу, то ще не значить її збудувати. Нам не лише нацiоналiзм потрiбен, але перш за все конструктивне державництво, щоб не загубити того, що нацiоналiзм здобуде. Тiльки тодi, коли в нас тi двi здоровi течiї - нацiоналiзм i державництво - дисциплiновано поведуть працю пiд одною кермою, тiльки тодi можна буде бiльш надiйно дивитися на наше завтра"51 .

-----

1 Скоропадський Д. Державництво i патрiотизм. З промов, виголошених у Канадi i США в 1937-1938 pp. - Лондон, 1947.- С.9.

2 Плуг та меч. - Буенос-Айрес, 1938.- С.24.

3 Кущинський А. Гетьман Павло i Гетьманич Данило Скоропадськi.- Чикаго, 1968. - С.58.

4 Лист колишнього члена Директорiї УНР О.Андрiєвського до гетьманича Данила. 12 лютого 1954 р.// Коментар 1.- Лондон, 1971.- С.29.

5 Українська думка.- 1957. - 7 березня.

6 3 iнтерв'ю з Оленою Отт-Скоропадською пiд час зустрiчi в Музеї iсторiї м. Києва 13 травня 2002 р.

7 Українськi вiстi. - 1965. - 9 травня.

8 Прiцак О. Рiд Скоропадських // Останнiй гетьман. Ювiлейний збiрник пам'ятi Павла Скоропадського. 1873-1945. - К., 1993. - С179.

9 Лист гетьмана Павла до гетьманича Данила. 25 сiчня 1925 р. // У 60-рiччя вiдновлення гетьманства. - Торонто, 1978. - С.98.

10 Там само.

11 Кущинський А. Вказ. праця - С 15.

12 Прiцак О. Вказ. праця. - С.191- 193.

13 Там само.

14 Кущинський А. Вказ. праця - С. 51.

15 ЦДIАК України. - Ф. 1219. - Оп. 3. - Спр.2. - Арк. 115.

16 Там само. - Арк. 135.

17 Там само. - Арк. 134.

18 Там само. - Арк. 131- 132.

19 Там само. - Арк. 136.

20 Папакiн Г. Листи з 1917 року (Кореспонденцiя Павла Скоропадського часiв Лютневої революцiї в Росiї) //Архiви України. - 2002. - N1-3. - С.100.

21 Назарук О. Гетьманська родина. - На чужинi. - 1947. - N7. - С. 8.

22 ЦДIАК України. - Ф. 1219. - Оп. 2. - Спр.469. - Арк. 51 зв., 52-52 зв.

23 Гетьман Павло Скоропадський. Спомини. - К., 1992. - С. 49.

24 Дорошенко Д. Iсторiя України 1917-1923 pp. - Т. 2. Українська Гетьманська Держава 1918 року. - Ужгород, 1930. - С. 77.

25 Скоропадський Д. Вказ. праця. - С.24.

26 Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле. - Мюнхен, 1969. - С 323.

27 Ранок. - 1949. - 31 грудня.

28 Донцов Д. Рiк 1918. - Торонто, 1954. - С. 55.

29 3 iнтерв'ю з Оленою Отт-Скоропадською. Музей iсторiї м. Києва, 13 травня 2002 р.

30 Гирський Д. Дивнi способи виправдування антидержавної полiтики. - Торонто, 1973. - С. 171.

31 Iсаїв I. За Україну. - Едмонтон, 1938. - С 22.

32 Ранок. - 1949. - 31 грудня.

33 Там само.

34 Лист гетьмана Павла до гетьманича Данила. - 25 сiчня 1925 р. // У 60-рiччя вiдновлення гетьманства. - С. 104.

35 Заповiт Ясновельможного пана гетьмана Павла // У 60-рiччя вiдновлення гетьманства. - С. 105.

36 Плуг та меч. - Буенос-Айрес, 1938. - С. 19.

37 На шляху до iсторичної мiсiї// Коментар. 1. - Лондон, Гаага, 1971. - С. 11.

38 Iсаїв I. Вказ. праця. - С 271.

39 Слово з приводу янгола його вельможностi гетьманича Данила // Голос державника.- 1947.- N 6. - С. 4.

40 Ранок. - 1948. - 27 листопада.

41 Коментар 3. - Лондон, 1971. - С.62.

стр. 107


42 Ранок. -1948. - 27 листопада.

43 Обiтниця гетьманича Данила // У 60-рiччя вiдновлення гетьманства. - С. 109.

44 Горобець i. Гетьманич Данило Скоропадський // За всенацiональну єднiсть. - Торонто, 1983.- С. 132.

45 Ранок. - 1949.- 24 квiтня.

46 Там само. - 9 липня.

47 Овчинник С. Гетьманич Данило в Мюнхенi-Фрайменi //Коментар 1. - С.14.

48 Коментар 3. - Лондон, 1971. - С.2.

49 Кущинський А. Вказ. праця. - С.57.

50 Веселовський П. Першi роковини //Ми i свiт. - Торонто, 1958. - N46. - С.20.

51 Кущинський А. Вказ. праця. - С.59.

ДОДАТОК

(Листи Данила Скоропадського до батька)i

N 1

Петербург, 26 липня 1914 р.

Милый Папа, как ты поживаешь?

Напиши мне письмо о том, что ты там делаешь. У меня тут много знакомых. Я с ними играю в городки, в футбол и в палочку-воровочку(?) в саду около домика, там есть качели. Много ли ты ездишь на моторе с Медведевым2 ? Был ли ты в сражении?

В каком городе стоит твой полк? У нас были манифестации, и толпа народу сбросила статую с германского посольства и утопила в Мойке3 . Вчера вечером мимо нас проехали очень много телег красного креста, штук 30. Мы ходим по воскресеньям в Елизаветинскую общину. Сегодня утром Павел 4 поехал в деревню. На моторах у тети Сони5 наклеены красные кресты. У повара может быть возьмут мотоциклет на войну. Мама сказала мне, что Медведев взял себе собачку, которую назвал Добровольцем.

Кланяйся от меня Медведеву.

Любящий тебя Даниил Скоропадский.

26 июля 1914 г. Петербург.

ЦДIАК України. - Ф. 1219. - On. 2. - Спр.469. - Арк. 9-9зв. Автограф, оригiнал.

N26

[Петербург, 1914 р.]

Милый Папа! Не беспокойся о нас, все мы здоровы. Поздравляю тебя с Георгиевским крестом. Вера Николаевна7 тоже тебя поздравляет и очень за тебя рада. У меня недавно был флюс, но теперь я совершенно поправился. Сегодня у нас Володя, и мы играем в разные игры. Петя8 с А[лександром] Ф[едоровичем] выпиливают.9 В[ера] Н[иколаевна] тебе кланяется. Целую тебя.

Твой Данилка.

ЦДIАК України. - Ф. 1219. - On. 2. - Спр.469. - Арк. 8-8 зв. Автограф, оригiнал.

N3

[Петроград, кiнець 1914р.?]

Милый Папа!

Очень благодарю тебя за твое поздравление. Морозы у нас стоят довольно сильные, между 15-25. Когда бывает 20 градусов, я не выхожу гулять. В воскресенье у нас шла тут оживленная работа. Мы делали подарки конногвардейцам. Было много гостей. Сергей Васильевич10 был контролером. В этот день мы насыпали в мешки орехов и пряников, а также приготовляли конверты с бумагой. Теперь мы все окончили.

Я хожу с Ник[олаем] Николаевичем]11 на каток в Юсупов сад. У меня там есть знакомые. На именины я получил много подарков. Тетя Соня подарила мне полное собрание сочинений Майн Рида, а Мама - машину паровую, которая может сама двигаться и качать воду.

стр. 108


Так [как] это письмо подоспеет к Рождеству, то поздравляю тебя с наступающим Праздником. Желаю тебе всего хорошего.

Твой сын Данилко.

ЦДIАК України. - Ф. 1219. - On. 2. - Спр.469. - Арк. 18, 19-19 зв. Автограф, оригiнал.

N 4

[Петроград, початок 1915 р.]

Милый Папа!

Как ты провел Новый год и Рождество?

Я провел очень весело. Я получил очень [много] подарков, и очень благодарю тебя за палатки. Мама мне купила еще крепость Перемышль, которую я должен вырезать. Я делаю сам стулик12 , к моему маленькому письменному столику. Мне осталось сделать только спинку и перекладины на ножках.

Где ты теперь находишься? И где находится твоя дивизия? К нам по воскресеньям будет ходить учитель по столярному искусству. Мама велела принести с чердака второй верстак, который принадлежал Дяде Павлику 13 , в залу для Петиньки14 . Я с Александром Федоровичем сделали подъемный кран для железной дороги, который поднимает даже большую тяжелую пушку, которую ты подарил мне на именины. Теперь я устраиваю уголок в комнате. У нас довольно сильные морозы: было пятнадцать градусов мороза днем, а ночью восемнадцать. Напиши, пожалуйста, ответ. Любящий тебя сын твой младший Д. Скоропадский.

Кланяйся конногвардейцам.

ЦДIАК України. - Ф. 1219. - On. 2. - Спр.469. - Арк. 42-42 зв., 43. Автограф, оригiнал.

N5

[Петроград], З травня [1915 р.]

3-го Мая .

Милый Папа, поздравляю тебя с рождением. Как ты поживаешь? Я теперь держу экзамены. Пока все благополучно. Отметки я получил следующие: по русскому письменному 5, по русскому устному 5, по Закону Божему 5, по географии 5, по естественной истории 5, по истории 5, по арифметике письменному 4, но если сегодня я выдержу устный экзамен на 5, то и отметку выставят 5. По немецк[ому] я получил 3, но отвечал не на тройку. Меня немец совсем не слушал, а потом сказал, что я не умею рассказывать. Он меня сам все время перебивал, и поэтому я не мог ему ровно рассказывать. То же случилось и с моими знакомыми. Если они будут держать переэкзаменовку, то и я тоже буду держать. Сегодня у меня будут последние два экзамена, по французскому] и по арифметике - устному. Мы на дачу переезжаем, кажется, в субботу. Погода у нас была одно время плохая и даже шел снег. Желаю тебе всего хорошего.

Твой сын Данилко.

ПДIАК України. - Ф. 1219. - On. 2. - Спр.469. - Арк.39-39 зв. Автограф, оригiнал.

N6

[Петроград, 1915р.?]

Милый Папа!

Мы переехали на Английскую набережную. У нас уроки уже начались. Ко мне приходит новая учительница арифметики и немецкого языка. Позавчера у меня был новый учитель русской грамматики по фамилии Гастев. Я хожу гулять с Николаем Николаевичем. Вчера мы ездили с ним в Лесной и гуляли в парке. Я сделал из велосипедов очень удобную машину. В воскресенье мы были в театре на пьесе под заглавием "Воевода" или "Сон на Волге". Мне она очень понравилась. Мама позволила мне ходить в этом году иногда в театры. Напиши, пожалуйста, как вы там деретесь с немцами?

стр. 109


Я читал про тебя в газете "Русское слово" под заглавием "Молодой Генерал". Желаю тебе всего хорошего.

Твой сын Данилко. Кланяйся Якунину15 .

ЦДIАК України. - Ф. 1219. - Оп. 2. - Спр.469. - Арк. 15-15 зв. Автограф, оригiнал.

N 7

[Петроград, 1915 р.]

Милый и Дорогой Папа!

Христос Воскрес! Поздравляю тебя с Пасхой и желаю тебе провести ее как можно лучше. У нас сегодня у дедушки будет служба, придут священники. Мне Марийка16 подарила плащ и индийскую шляпу с перьями, а Лиленька индийские штаны17 .

В Тростянце Тимофей будет называться Великим Змеем, а я буду Кровавой Рукой. Мы будем в этом году не из племени команчей, а из племени апачов. Я сделал Маме на Пасху шкафчик, Тете Соне этажерку, Вере Николаевне подставку для цветов. Эти подарки я сделал вместе со столяром. Александру]Федоровичу] я сделал подставку для часов, Сергею Васильевичу рамку, а Сергею Николаевичу маленькую полку.

У нас стоят теперь погоды хорошие. Обыкновенно температура не больше нуля. Я каждый день хожу гулять. Я теперь говею. Мы вчера были на выставке плащеницы. Желаю тебе всего хорошего.

Твой сын Даниил Скоропадский.

ЦДIАК України. - Ф. 1219. - Оп. 2. - Спр.469. - Арк. 31-31 зв. Автограф, оригiнал.

N 8

[Петроград], 4 листопада 1916 р.

Милый Папа, я теперь буду ездить каждые две недели к Шереметьевым, где я играю в оркестре. Позавчера я играл в первый раз. Мы играли Серенаду Чайковского, Элегию и Вальс тоже Чайковского. Домой вернулись около половины (десятого) двенадцатого. Кроме того, я обыкновенно каждое воскресенье играю в квартете у г-на Заветновского. Скоро мы начнём играть в квартете "Бородино". Каждые три недели мы ходим в Мариинский театр на оперу. Последний раз была опера "Севильский Цирюльник".

Во втором действии Шаляпин, который играл в этой опере, поссорился с артистом Каракашем. В конце концов Каракаш отказался играть, продолжать игру. Его заменил Тартаков, который пел гораздо хуже.

Вчера мы были в Народном доме на "Вие". Мне эта пьеса очень понравилась, особенно, когда вылезла из гроба ведьма. В воскресенье мы пойдём на "Ромео и Джульету" в Мариинский театр.

Погода у нас довольно хорошая. Небольшой мороз. Сегодня шел снег.

Павлик ходит уже хорошо и очень весёлый.

В последнее время на заводах бывают часто забастовки. Говорят, из-за провизии. Моего воспитателя не заберут в солдаты, так как у него на ноге какая-то шишка, которая, впрочем, не мешает ему ни ходить, ни бегать.

Желаю тебе всего хорошего.

Любящий тебя сын Данилко.

4-го Ноября 1916 года. 9 с половиной часов вечера.

ЦДIАК України. - Ф. 1219. - Оп. 2. - Спр.469. - Арк. 49-49 зв., 50. Автограф, оригiнал.

-----

1 Всi листи датовано, згiдно з оригiналом, за старим стилем, у сучаснiй росiйськiй орфографiї та пунктуацiї.

2 Медведев - один з ординарцiв П.П.Скоропадського.

3 Йдеться про подiї в Петроградi, пов'язанi з початком 1-ої свiтової вiйни, а саме про оголошення 1 серпня (19 липня за ст. ст.) 1914 р. Нiмеччиною вiйни Росiї.

4 Павло - служник Скоропадських.

стр. 110


5 Дурново Софiя Петрiвна - дружина брата Олександри Петрiвни Скоропадської, капiтана 2-го рангу Павла Петровича Дурново (1874-1909).

6 Лист написаний на поштiвцi iз зазначенням адреси: Ковно. Гостиница Метрополь. Действ. Армия. Генералу Скоропадскому.

6 Вiра Миколаївна - гувернантка сестер Данила - Марiї та Єлизавети.

7 Петро (1900-1956) - старший син Павла i Олександри Скоропадських.

8 Олександр Федорович,- вiрогiдно, служник у домi Скоропадських.

9 Пешехонов Сергiй Васильович - керiвник Петроградської контори Михайла Петровича та Павла Петровича Скоропадських.

10 Микола Миколайович, - вiрогiдно, вихователь Петра i Данила Скоропадських.

11 Цей стiльчик "мандрував" з Данилом в емiграцiї, тепер зберiгається в колекцiї Нацiонального музею iсторiї України.

12 Вiрогiдно, йдеться про Дурново Павла Петровича (див. прим. 5).

14 Див. прим. 8.

15 Якунiн - один з ординарцiв П.П.Скоропадського.

16 Старша сестра Данила, в замiжжi Монтрезор-Скоропадська Марiя (1898-1959).

17 Старша сестра Данила, в замiжжi Кужiм-Скоропадська Єлизавета (1899-1975).

The author introduces to the readers the outstanding figure of the Ukrainian movement in emigration - Danulo Pavlovych Skoropads'kyi, who headed the hetman movement after his father's - Pavlo Skoropads'kyi's death and contributed a lot into the consolidation of the Ukrainian forces in the name of united and sovereign Ukraine.


© elibrary.com.ua

Постоянный адрес данной публикации:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ШТРИХИ-ДО-ПОРТРЕТА-СПАДКОЄМЦЯ-ОСТАННЬОГО-ГЕТЬМАНА-УКРАЇНИ-ДАНИЛА-СКОРОПАДСЬКОГО-1904-1957-pp-до-100-рiччя-вiд-дня-народження

Похожие публикации: LУкраина LWorld Y G


Публикатор:

Олександр ПанКонтакты и другие материалы (статьи, фото, файлы и пр.)

Официальная страница автора на Либмонстре: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Искать материалы публикатора в системах: Либмонстр (весь мир)GoogleYandex

Постоянная ссылка для научных работ (для цитирования):

ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА СПАДКОЄМЦЯ ОСТАННЬОГО ГЕТЬМАНА УКРАЇНИ ДАНИЛА СКОРОПАДСЬКОГО (1904-1957 pp.) (до 100-рiччя вiд дня народження) // Киев: Библиотека Украины (ELIBRARY.COM.UA). Дата обновления: 24.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ШТРИХИ-ДО-ПОРТРЕТА-СПАДКОЄМЦЯ-ОСТАННЬОГО-ГЕТЬМАНА-УКРАЇНИ-ДАНИЛА-СКОРОПАДСЬКОГО-1904-1957-pp-до-100-рiччя-вiд-дня-народження (дата обращения: 29.03.2024).

Комментарии:



Рецензии авторов-профессионалов
Сортировка: 
Показывать по: 
 
  • Комментариев пока нет
Похожие темы
Публикатор
Олександр Пан
Львiв, Украина
1055 просмотров рейтинг
24.08.2014 (3505 дней(я) назад)
0 подписчиков
Рейтинг
0 голос(а,ов)
Похожие статьи
VASILY MARKUS
Каталог: История 
3 дней(я) назад · от Petro Semidolya
ВАСИЛЬ МАРКУСЬ
Каталог: История 
3 дней(я) назад · от Petro Semidolya
МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ: ЛАТИНСЬКА СПАДЩИНА: ПОЛЬША, ЛИТВА, РУСЬ
Каталог: Вопросы науки 
8 дней(я) назад · от Petro Semidolya
КАЗИМИР ЯҐАЙЛОВИЧ І МЕНҐЛІ ҐІРЕЙ: ВІД ДРУЗІВ ДО ВОРОГІВ
Каталог: История 
8 дней(я) назад · от Petro Semidolya
Українці, як і їхні пращури баньшунські мані – ба-ді та інші сармати-дісці (чи-ді – червоні ді, бей-ді – білі ді, жун-ді – велетні ді, шаньжуни – горяни-велетні, юечжі – гутії) за думкою стародавніх китайців є «божественним військом».
9 дней(я) назад · от Павло Даныльченко
Zhvanko L. M. Refugees of the First World War: the Ukrainian dimension (1914-1918)
Каталог: История 
12 дней(я) назад · от Petro Semidolya
АНОНІМНИЙ "КАТАФАЛК РИЦЕРСЬКИЙ" (1650 р.) ПРО ПОЧАТОК КОЗАЦЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (КАМПАНІЯ 1648 р.)
Каталог: История 
17 дней(я) назад · от Petro Semidolya
VII НАУКОВІ ЧИТАННЯ, ПРИСВЯЧЕНІ ГЕТЬМАНОВІ ІВАНОВІ ВИГОВСЬКОМУ
Каталог: Вопросы науки 
17 дней(я) назад · от Petro Semidolya
ТОРГОВО-ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ПОЛИТИКА ЕС В СРЕДИЗЕМНОМОРЬЕ: УСПЕХИ И НЕУДАЧИ
Каталог: Экономика 
27 дней(я) назад · от Petro Semidolya
SLOWING GLOBAL ECONOMY AND (SEMI)PERIPHERAL COUNTRIES
Каталог: Экономика 
32 дней(я) назад · от Petro Semidolya

Новые публикации:

Популярные у читателей:

Новинки из других стран:

ELIBRARY.COM.UA - Цифровая библиотека Эстонии

Создайте свою авторскую коллекцию статей, книг, авторских работ, биографий, фотодокументов, файлов. Сохраните навсегда своё авторское Наследие в цифровом виде. Нажмите сюда, чтобы зарегистрироваться в качестве автора.
Партнёры Библиотеки

ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА СПАДКОЄМЦЯ ОСТАННЬОГО ГЕТЬМАНА УКРАЇНИ ДАНИЛА СКОРОПАДСЬКОГО (1904-1957 pp.) (до 100-рiччя вiд дня народження)
 

Контакты редакции
Чат авторов: UA LIVE: Мы в соцсетях:

О проекте · Новости · Реклама

Цифровая библиотека Украины © Все права защищены
2009-2024, ELIBRARY.COM.UA - составная часть международной библиотечной сети Либмонстр (открыть карту)
Сохраняя наследие Украины


LIBMONSTER NETWORK ОДИН МИР - ОДНА БИБЛИОТЕКА

Россия Беларусь Украина Казахстан Молдова Таджикистан Эстония Россия-2 Беларусь-2
США-Великобритания Швеция Сербия

Создавайте и храните на Либмонстре свою авторскую коллекцию: статьи, книги, исследования. Либмонстр распространит Ваши труды по всему миру (через сеть филиалов, библиотеки-партнеры, поисковики, соцсети). Вы сможете делиться ссылкой на свой профиль с коллегами, учениками, читателями и другими заинтересованными лицами, чтобы ознакомить их со своим авторским наследием. После регистрации в Вашем распоряжении - более 100 инструментов для создания собственной авторской коллекции. Это бесплатно: так было, так есть и так будет всегда.

Скачать приложение для Android