Автор: Н. О. БIЛОУС

Стаття присвячена дослiдженню функцiй та основних напрямiв дiяльностi Київського магiстрату - органу мiського самоврядування, що утворився в результатi надання Києву наприкiнцi XV cm. магдебурзького права. На пiдставi значної кiлькостi документальних джерел iз фондiв iсторичних архiвiв Києва, Москви, Варшави та опрацьованої фахової лiтератури висвiтлено такi сторони дiяльностi мiського уряду Києва XVI - першої половини XVII ст., як надання мiського громадянства, судочинство на основi норм магдебурзького права, адмiнiстративну полiтику щодо рiзних категорiй мiського населення, фiнансову полiтику у справах доходiв i видаткiв мiської скарбницi, заходи iз забезпечення обороноздатностi мiста, благочинну дiяльнiсть i ряду iнших.

Iсторiя київської мiської влади, механiзми її функцiонування та дiяльнiсть завжди викликали чималий iнтерес iсторикiв. Деякi аспекти з iсторiї Київського магiстрату - органу мiського самоврядування, що утворився в результатi надання Києву наприкiнцi XV ст. магдебурзького права, висвiтлено ще у XIX ст. у працях В.Антоновича¹ , I.Каманiна² , О.Андрiєвського³ , М.Молчановського⁴ ; а на початку XX ст. - М.Грушевського⁵ , М.Довнар-Запольського⁶ , П.Клепатського⁷ , Е.Рулiковського⁸ . Бiльшiсть праць цих iсторикiв має описовий характер i вiдображає в основному помiтнi подiї з iсторiї Києва XVI-XVIII ст., висвiтлює його соцiально-економiчний розвиток, антиунiйну i соцiальну боротьбу в мiстi. Вiдродження Української держави у 1917-1921 pp., процес українiзацiї в УСРР дали новий iмпульс науковим дослiдженням у галузi iсторiї права, магдебургiї в Українi. Окремi аспекти з iсторичного розвитку Києва XVI-XVII ст. i його самоврядування розглядалися у статтях iсторикiв I.Моргилевського, М.Карачкiвського, П.Клименка, К.Лазаревської, О.Грушевського, В.Щербини, Д.Щербакiвського, С.Шамрая, Е.Ернста, опублiкованих у збiрниках ВУАН: "Київ та його околиця в iсторiї i пам'ятках", "Новi студiї з iсторiї Києва" (1926), "Записки iсторико-фiлологiчного вiддiлу ВУАН" (1927), "Україна" (1930), "Київськi збiрники iсторiї, археологiї, побуту i мистецтва" (1931).

Однак на початку 30-х pp. XX ст. дана тематика з полiтичних та iдеологiчних мiркувань була усунута з дослiдницьких планiв iсторикiв. У до- i повоєнний перiод в Українi дослiдження, спецiально присвяченi органам мiського управлiння Києва, не проводилися. Деякi питання з iсторiї Київського магiстрату зазначеного перiоду знайшли певне вiдображення лише в ювiлейному виданнi першого тому "Истории Киева" (1982). Отже, комплексно i спецiально проблеми функцiонування й дiяльностi органiв мiського самоврядування Києва XVI - першої половини XVII ст. ранiше iсториками не розглядалися. Певною мiрою причиною тому були вiдсутнiсть джерельної бази дослiдження, а головне - зникнення ще у серединi XVII ст. основної i найважливiшої її складової - актових книг Київського магiстрату. Дана розвiдка є свого роду реконструкцiєю на пiдставi збережених виписiв iз київських ратушних i ґродських книг, актiв iз Литовської, Руської (Волинської) та Коронної метрик, а також iнших документальних джерел основних функцiй i напрямiв дiяльностi київської мiської влади доби пiзнього середньовiччя та раннього нового часу.

Влада Київського магiстрату поширювалася не на все населення мiста. Поряд з утвореною наприкiнцi XV - на початку XVI ст. магiстратською юрисдикцi-

* Бiлоус Наталiя Олексiївна - канд. iст. наук, наук, спiвроб. вiддiлу iсторiї України середнiх вiкiв Iнституту iсторiї України НАЛУ.

стр. 4

єю, у мiстi зберiгалася замкова пiд владою воєводи та його намiсникiв, а також iснували монастирськi i шляхетськi юридики. Спроби мiського уряду призупинити процес їхньої появи та зростання не дали бажаних результатiв. У цiлому магiстратському мiщанству постiйно доводилося боротися за своє iснування i витрачати на це багато сил i коштiв, що, поряд з iншими причинами, значною мiрою пiдривало добробут цiєї категорiї мiщан i перешкоджало нормальному поступальному розвитковi Києва. Лише у 30-40-х pp. XVII ст. iз видачею низки розпоряджень королiвського уряду, що дозволяли приймати пiд мiську юрисдикцiю нових осiб i розширювати межi мiських земель, а також iз зменшенням, а згодом i лiквiдацiєю Бiскупщини*, магiстрат отримав можливiсть розширити кордони пiдвладної йому територiї i збiльшити чисельнiсть її населення. Разом iз цим розширилися рамки влади та компетенцiя мiського уряду, змiцнилися його позицiї в мiстi.

До компетенцiї Київського магiстрату, подiбно до iнших органiв мiського самоврядування, що iснували у мiстах Великого князiвства Литовського i Речi Посполитої, й у своїй дiяльностi керувалися нормами магдебурзького права, входило ряд функцiй. Однiєю з них було прийняття до мiського права. Мiського громадянства могла набути особа, як правило, законнонароджена, пристойної поведiнки, християнського вiросповiдання. Якщо у мiстах Захiдної України мiське право надавалося лише на пiдставi рекомендацiйних листiв, що засвiдчували походження пошукувача громадянства i видавалися мiсцевою канцелярiєю населеного пункту, звiдки прибула особа, то у найбiльших мiстах Київського воєводства головними критерiями при його отриманнi було постiйне проживання та користування "доброю славою". Не вдалося знайти жодної згадки у джерелах про наявнiсть такого типу листiв у мiстах цього регiону. їхня вiдсутнiсть, очевидно, пояснюється тим, що мiстам прикордонного Київського воєводства були властивi плиннiсть, перемiщення населення, наявнiсть ефемерного козацького елементу, вiдсутнiсть упродовж тривалого часу сталих перегородок мiж переходом з одного стану в iнший, з однiєї юрисдикцiї в iншу.

Крiм володiння нерухомiстю, в будь-якому мiстi, "новий" мiщанин мав сплатити податок на кiлька рокiв наперед i скласти присягу на вiрнiсть мiськiй громадi та "послушнiсть" мiськiй радi такого змiсту:

"Я, N., присягаю Пану Богу всемогутньому i хочу бути вiрним i слухняним радi цього мiста у цей час i назавжди, вдень i вночi. Таємниць мiських, особливо тих, якi є важливими для мiста, нiкому не виказувати. А хто виступив би проти панiв радцiв, поспiльства i справедливостi, такому не допомагатиму i мушу його погамувати задля примноження пожитку мiста. А якщо б хто-небудь щось несправедливе мовив про раду, тому, згiдно з усiма моїми можливостями, буду противитися, а якщо б не мiг противитися i захистити її, тодi, свiдчачи, обiцяю їй про те повiдомити. То ж допоможи менi, Пане Боже"⁹ .

Набуття мiського права було пов'язано з певними вигодами, оскiльки особи, якi переходили пiд магдебурзьку юрисдикцiю, бралися пiд опiку мiського уряду i користувалися всiма вольностями та привiлеями, що надавалися мiськiй громадi. Мiськi громадяни утворювали суспiльну групу, яка вирiзнялася серед iнших мешканцiв мiста. До неї не входили духiвництво, шляхта, а також мешканцi, що не отримали мiського права, убогi¹⁰ . Особи, якi набували це право у Києвi, записувалися до вiдповiдного реєстру. У джерелах вони фiгурують як "людє места Киевского, присуду права майдебурского", "городчанинъ юрздитъ мєский", "городчанин члвєк мєский", "члвєк юрсдицый мєскоє майдеборскоє", "майдеборчики".

У першiй половинi XVII ст. Київський магiстрат впровадив низку заходiв, спрямованих на захист iнтересiв мiщан магдебурзької юрисдикцiї й обмеження

стр. 5

прав осiб, якi йому не пiдпорядковувалися. Значнi обмеження накладалися на право торгiвлi таким особам на мiському ринку. Магiстрат категорично забороняв продавати нерухомiсть, що перебувала в межах його юрисдикцiї, городянам, якi їй не пiдлягали. Так, за актом продажу вiд мiщанина Левона Чарнавського лавнику Петру Матвiйовичу "комори крамної на ґрунте власном мєском ратушном с певного чиншу през отца его побудованую, и ему спадком пришлую", був оформлений вiдповiдний запис до київської ратушної книги 17 травня 1635 р. У ньому, зокрема, зазначалося, що "тая крамница никгды с под владзы и юрздикцыи мєскоє ратушноє выходити и немайдеборчику продавана быт не мает"¹¹ .

Однак у цьому напрямi полiтика магiстрату не завжди була послiдовною. Як свiдчать джерела, самi магiстратськi урядники iнодi порушували цю постанову, дiючи у власних iнтересах: 9 березня 1638 р. iєромонаху Києво-Печерського монастиря Iринарху Мраморичу було продано за 600 зол. пол. вiд Кирика Богуфала двi комори "в ринку киевском на ґрунте волном названом Черевчиєвском стоячие", що їх йому перед тим продали вдова бурмистра Созона Балики Варвара Мартяновна та її син Петро. Наступного дня у володiння цiєю нерухомiстю I.Мраморича "увезали" радця С.Мацовка, лавник С.Аврамович та "слуга врядовий" Яць-ко Нарукевич¹² .

Магiстратськi урядники, захищаючи свої права на мiську нерухомiсть, вдавалися також i до iнших заходiв. Так, 1 серпня 1618 р. вони, "на вины правные ничого не поглєдаючи, зобравши сє до трохсот чоловика з оружем до войны належачим, з гаковницами, мушкетами и з иншою стрелбою огнистою, з хорогвями, з бубнами, яко противко якому неприятелю, наихали моцно кгвалтом" на ґрунт та о. Муравець, що належали городничому С.Вигурi¹³ , а в листопадi того ж року бурмистр С. Балика разом зi своїми слугами вчинили наїзд на належне йому озеро Днеприще у Висловицькому ґрунтi i виловили рибу, чим завдали збиткiв протестуючому на 500 зол. пол.¹⁴

Для збiльшення чисельностi населення магдебурзької юрисдикцiї Київському магiстратовi було дозволено листом короля Владислава IV вiд 27 березня 1645 р. приймати пiд свою юрисдикцiю нових осiб за умови виконання ними "присяги на мiщанство", при цьому таким особам оголошувалася "королiвська оборона" i протекцiя¹⁵ . Лист короля Яна Казимира вiд 3 квiтня 1649 р. магiстратовi пiдтвердив цей дозвiл¹⁶ .

Однiєю з головних функцiй мiського уряду була судова. У будь-якому мiстi, яке користувалося магдебурзьким правом, вiйтiвсько-лавничий суд, залежно вiд виду справи, правового статусу сторiн, предмета суперечки, а також вiд часу, коли стався злочин, називався: вiйтiвський, гайний поточний, виклад-ний, гостинний, гарячий". Розгляд судової справи, як правило, проводив вiйт разом iз лавниками. Вiн же виносив i вирок у їх присутностi. Згiдно з нормами магдебурзького права, вiйту заборонялося виносити вирок без узгодження з присяжними¹⁷ .

Мiська рада також мала судову компетенцiю. Радецький суд розглядав так само кримiнальнi справи, але значно бiльшої ваги й значення, та рiзнi цивiльнi справи i виносив вироки. До його складу входили радцi з бурмистром, який очолював цю судову колегiю. Радецький суд дiяв iнодi як суд полюбовний¹⁸ . Таким судом, наприклад, завершився тривалий процес по справi за спадщину вiйта Яцька Балики, про що свiдчить вирок мiського суду вiд 29 червня 1618 р.: "Вдавшисє в суд полюбовный єднацкий и злецывшы на розсудок знане певных их млсти пнов єдначов справы своей, которые з ним в суде мєском киевском затягнєнньїє мєли, кгды их млсти пновє єдначовє и суды полюбовные тые вси справи на щи-танє с поводства єго противко ним зачатиє розсудили, замєрковали и успокой-

стр. 6

ли..."¹⁹ . Радецький суд вважався вищою апеляцiйною iнстанцiєю для вiйтiвсько-лавничого суду. Тодi як найвищою такою iнстанцiєю для усiх королiвських мiст, що користувалися магдебурзьким правом, був асесорський суд, який засiдав щороку пiд час вальних сеймiв. У надзвичайних випадках або в разi потреби скликався комiсарський суд, який розглядав справи не на королiвському дворi, а на мiсцi, де виникли причини суперечок²⁰ . Такий суд скликав, як правило, король, визначаючи особи комiсарiв.

Київським мiщанам, так само як i мiщанам iнших королiвських мiст Речi Посполитої, заборонялося без дозволу магiстрату позиватися до iнших судiв (ґродських, земських, духовних). Ухвалою Київського магiстрату вiд 1 квiтня 1620 р. заборонялося також усiм мешканцям магдебурзької юрисдикцiї залучати без дозволу магiстрату прокураторiв, возних, свiдкiв з-поза меж мiської юрисдикцiї, пiд заставою в 100 гривень на уряд i 14 гривень на мiський суд²¹ .

Можна припустити, що засiдання вiйтiвсько-лавничого суду в Києвi вiдбувалися в основному по понедiлках²² при повному складi всiєї колегiї. Одним iз свiдчень цього є зiзнання (реляцiя) возного Київського воєводства М.Мишинського, який 5 вересня 1611 р. подав позов на мiського вiйта Я.Балику, бурмистра, радцiв i всiх мiщан за скаргою київського бiскупа К.Казимирського у справi про вбивство слуги останнього, шляхтича Бростовського та його дружини. Позов був покладений "на ратушу Киевском присуду права майдеборского, у свєтлицы на столи при зуполной лавицы перед войтомъ"²³ . Засiдання магiстратського суду вiдбувалися, очевидно, по вiвторках, тодi як засiдання мiського уряду, де розглядалися й вирiшувалися поточнi справи, могли вiдбуватися у будь-який день тижня, навiть у недiлю. Встановлення днiв засiдань стало можливим завдяки зiставленню усiх наявних дат засiдань Київського магiстрату, зафiксованих у виписах iз київських ратушних книг за 70-тi pp. XVI ст. - першу половину XVII ст.²⁴ Засiдання мiського суду мали бути таємними. До збереження в таємницi справ урядникiв зобов'язувала присяга.

До сьогоднi збереглися документи лише однiєї судової справи, що вiдображають усi етапи, складовi частини судового процесу в Києвi останньої чвертi XVI ст., результатом якого була вiдставка повного складу дiючого мiського уряду. Причиною такого перебiгу подiй був гомiнкий судовий процес у справi заможного бурмистра Андрiя Кошколдея-Басанського, який був власником маєткiв Басань i Бикiв. Вiн придбав їх ще 1562 р. у київського зем'янина Г.Дублянського, який, у свою чергу, заставив їх перед тим тогочасному вiйтовi С. Мелешковичу. Боротьба за право власностi над цими маєтками велася, з одного боку, мiж мiщанином М.Черевчейовичем, одруженим з дочкою колишнього вiйта С.Мелешковича, з другого, - А.Кошколдейовичем, зятем також колишнього вiйта В.Черевчея. Для розгляду цiєї справи була створена комiсiя з магiстратських урядникiв: вiйта Г.Роя, бурмистра С.Конашковича, радцiв В.Ходики, А.Гридковича, Т.Свиницi, Д.Жолнера, Л.Федоровича, лавникiв К.Черкашенiна та Ф.Малашковича, писаря В.Доловського.

Урядники зажадали вiд вiдповiдача пред'явити документи, на пiдставi яких вiн володiв цими маєтками. Коли ж документи були наданi, вони їх вiдiбрали i почали вимагати вiд А.Кошколдейовича задоволення претензiй М.Черевчея. Пiд час судових засiдань у магiстратському судi на всi протести позваного урядники вiдповiдали побоями i, врештi-решт, 8 грудня 1573 р. посадили його до в'язницi, примушуючи ще й сплатити штраф. Пiсля виходу iз в'язницi, напевно, у серединi 1575 p., потерпiлий подав скаргу на вiйта Г.Роя та iнших магiстратських уряд-

стр. 7

никiв київському воєводi К.Острозькому, втручання якого i призвело до вiдставки мiського уряду.

За клопотанням воєводи також було призначено 19 грудня 1578 р. засiдання на Київському замку комiсiї з числа королiвських комiсарiв для розгляду дiяльностi магiстрату²⁵ . Вiйт Ф.Черевчей, бурмистр Я.Валика й iншi радцi та лавники вiд iменi колишнiх магiстратських урядникiв вжили вiдповiдних заходiв, аби захистити себе i подали 15 сiчня 1579 р. заяву до книг Коронної канцелярiї, де "закладали и боронили правомъ, привильями и вольностями своими мєстски-ми права майдемборского..., абы мещанъ киевскихъ нихто не судилъ, одно войтъ на тот часъ киевский будучий зъ бурмистрами"²⁶ . Втручання у хiд справи київського воєводи та його урядникiв вони вважали неправомiрним, оскiльки найвищою апеляцiйною iнстанцiєю для мiщан, якi судилися за нормами магдебурзького права, був королiвський асесорський суд. Тодi ж, 20 сiчня 1579 p., магiстратськi урядники отримали королiвську охоронну грамоту вiд короля Стефана Баторiя, який став на їх бiк. У грамотi зазначалося, що А. Кошколдей "вынесл неслушную комисию до певных комисаров наших над право их майдебурское, которому они подлегли, и декрет суду их одержалъ, узнаваючи то, же тая комисия водле права их майдебурского ити не могла, бо одна особа меская на всехъ не могла комиссии выносити"²⁷ .

Врештi-решт, король переглянув свою позицiю щодо цiєї справи i в травнi 1579 р. призначив особливу комiсiю за участю королiвського iнстигатора для розгляду дiяльностi магiстрату i присудив магiстратських урядникiв до сплати штрафу у 3000 кiп гр. лит. до королiвського скарбу, з яких потерпiлому мали виплатити компенсацiю²⁸ . Таким чином, зловживання мiськими урядниками своїм службовим становищем, порушення процедури судочинства пiд час розслiдування справи в магiстратському судi, а також втручання воєводи у судовий процес призвело до вiдставки легiтимно дiючого мiського уряду.

Iншою важливою функцiєю i водночас напрямом дiяльностi Київського магiстрату був контроль за торговлею i промислами у мiстi. Мiський уряд у Києвi так само, як i уряди в iнших мiстах Речi Посполитої, стояв на захистi iнтересiв мiщан-купцiв магдебурзької юрисдикцiї. Запобiгаючи конкуренцiї приїжджих купцiв, магiстрат дозволяв їм вiльно купувати i продавати свої товари в мiстi тiльки в ярмарковi днi. Привiлей 1514 р. уперше згадує два щорiчнi ярмарки в Києвi: Богоявленський (6 сiчня) i Рiздвобогородицький (8 вересня). Але цi ярмарковi термiни були невигiдними для мiста, оскiльки збiгалися з датами проведення ярмаркiв в iнших мiстах. Тому, листом Сигiзмунда III вiд 9 жовтня 1592 р., у Києвi, поряд iз Рiздвобогородицьким ярмарком, впроваджується новий, Юр'ївський (23 квiтня)²⁹ . Проте уряд не обмежився цим нововведенням, оскiльки i цi термiни збiгалися з днями проведення ярмаркiв в iнших великих мiстах. Королiвським листом вiд 25 лютого 1592 р. вони були скасованi i введено новi - на день Рiздва Христова та на день Св. Малгожати³⁰ . Пiсля видачi королiвського листа вiд 24 квiтня 1596 р. цi термiни також були скасованi i замiненi на старi: на свято Рiздва Богородицi та Юрiя Вешнего³¹ . Iз виданням, на прохання воєводи, королiвського розпорядження вiд 8 сiчня 1616 р.³² ярмарки у мiстi тимчасово припинили дiяльнiсть через воєнну небезпеку з боку Москви та через набiги татар. Згодом у Києвi дiяли Богоявленський, Новобогородицький, Миколаївський i т. зв. збiрний ярмарки. Останнi вiдбувалися вiдповiдно 9 травня та на другому тижнi Великого посту. По закiнченню термiну ярмарку приїжджi купцi не мали права торгувати помiж собою i повиннi були продати свої товари на київський склад або оптом мiсцевим торгiвцям i залишити мiсто. Вiдповiдно до листа Сигiзмунда III вiд 22 серпня 1618 p., приїжджi купцi, згiдно зi складським правом Києва, зобов'язувалися до

стр. 8

виключно оптової торгiвлi "в гостинном их дому*, которий на то и построен" був³³ . А за королiвським привiлеєм вiд 7 березня 1624 р., у Києвi впроваджувався лише один щонедiльний торговий день зi звiльненням "людей приезжаючих и купуючих" вiд сплати торгових зборiв³⁴ .

За привiлеєм Сигiзмунда III вiд 3 липня 1627 p., київським мiщанам пiдтверджувалося право на безмитну торгiвлю в межах Великого князiвства Литовського та право складу товару. Купцiв, якi порушували це право, зобов'язували до сплати штрафу у сумi 1000 кiп гр. лит., з яких половина суми мала йти до мiської скарбницi, а друга половина - на замок³⁵ . Киянам було надано також окремий привiлей вiд 3 липня 1627 р. на монопольне право продажу приїжджим купцям збiжжя i продуктiв у мiстi³⁶ . Лист Владислава IV вiд 28 лютого 1633 р. пiдтвердив право київських мiщан магiстратської юрисдикцiї на безмитну торгiвлю в межах усiєї держави, а лист вiд 12 вересня 1634 р. - складське право "для краковских, волоских, турецких, московских" купцiв iз привозних товарiв iз метою уникнення конкуренцiї приїжджих купцiв iз київськими³⁷ . Унiверсалом Владислава IV вiд 19 грудня 1649 р. київським мiщанам-купцям надавалося право на торгiвлю будь-якими товарами "огулом и потроху" з дозволом "мерою своею мерити"³⁸ . Всi адмiнiстративнi заходи київського мiського уряду, що регулювали торгове життя у мiстi, очевидно, як i в iнших мiстах держави, "йшли поруч iз наглядом над мiськими мiрами i вагами, що було однiєю iз складових самоврядного мiського життя, так само на заходi Європи, як i в Речi Посполитiй"³⁹ .

Iз застереженням київськi магiстратськi урядники ставилися до мiщан єврейського походження. Останнiм заборонялося мешкати в межах магдебурзької юрисдикцiї, а купцям-євреям торгувати в лавках, мати крамницi на ринку. У виписах iз київських ґродських i ратушних книг збереглося чимало скарг євреїв-купцiв на утиски, що їм чинили мiщани та мiсцева шляхта. Свiдченням цього є лист короля Сигiзмунда Августа вiд 19 травня 1555 р. до київських мiщан iз забороною перешкоджати торгiвлi єврейських купцiв, якi скаржилися на мiський уряд за обмеження права торгувати поза мiським гостинним домом: "Кгды тамъ до Киева съ товары своими приездчают, они дей им в Киеве на крамах местских торговати не допущают и товаров их продавати забороняют для того, жебы они в дому гостинном, от них новозбудованном, приездчаючи становилися и товары свои там продавали. А перед тым, дей, завжды волно им было в месте тамошнем на крамех местских товары свои продавати. И надто дей еще отповеди и похвалки им чинят, и на здоровье их стоят, для которых дей отповедей и похвалок их здоровья своего не есть безпечны"⁴⁰ . Листи королiв Сигiзмунда Августа вiд 20 квiтня 1571 p., Сигiзмунда III вiд 10 березня 1601 р. та 15 лютого 1619 р. зобов'язували єврейських купцiв, а також усiх iноземцiв до винятково оптової торгiвлi з киянами i забороняли їм мешкати в Києвi, як "мiстi пограничному", мотивуючи це тим, що вони не хотiли виконувати мiських повинностей нарiвнi з мiщанами i не могли забезпечити "оборони и сторожи от неприятеля"⁴¹ .

Магiстрат не тiльки затверджував цеховi статути⁴² , регулював взаємовiдносини мiж цехами, а й вирiшував суперечки, що виникали досить часто мiж цехами магiстратської та замкової юрисдикцiй, особливо з приводу торгiвлi на мiському ринку. Так, 20 квiтня 1627 р. магiстратськi урядники, згiдно з розпорядженням київського воєводи Томаша Замойського "О успокоєнє розмаитыхъ затягов правных межи местом Києвом а ремесниками киевскими..." та про видiлення мiсць замковим ремiсникам шевського, кушнiрського, ковальського, кравецького цехiв "на спродане робот их в Рынку киевскомъ", видiлили такi мiсця: "шнуромъ ви-мєрьiли и тьiє ряди деревомъ будованя дахов над тыми мєстцами приготоваными обложили и означили, а потомъ тые помероньїє мєстцьi роздават почєли рємєсни-

стр. 9

комъ..."⁴³ . 27 березня 1632 р. київський воєвода Януш Тишкевич звернувся у своєму листi до урядникiв магiстрату не порушувати привiлеї замкових ремiсникiв на право вiльної торгiвлi на мiському ринку⁴⁴ .

Мiський уряд вiдповiдав за всю фiнансову полiтику у мiстi у справах доходiв та видаткiв. Найранiша згадка про "доходы местъские" мiститься в ревiзiї Київського замку 1552 р.: "Берутъ мещане на ратушъ отъ шинкованя горелъки, от воскобойни а отъ ведеръца, которымъ мед пресный мирають, - за все тое на год по 60 коп грошей. Єще приходить им на год по 3 копы грошей, а часомъ большъ, з рядовниц. А хто на местъскои земъли чий члвкъ подданый сядет, даетъ кажъдыи на ратушъ по 4 або по 5 грошей. То учинить часомъ о две копе грошей"⁴⁵ . Протягом зазначеного перiоду основний прибуток мiської скарбницi становили доходи вiд шинкування, що забезпечувалося монопольним правом магiстрату на цей вид дiяльностi. Всього напередоднi Нацiонально-визвольної вiйни у мiстi налiчувалося 58 мiщанських шинкiв⁴⁶ . Привiлей Сигiзмунда III вiд 1 квiтня 1623 р. звiльняв Київський магiстрат вiд звiтностi перед королiвськими ревiзорами про мiськi прибутки iз шинкування⁴⁷ , а королiвський лист вiд 1 квiтня 1626 р. пiдтверджував його непiдзвiтнiсть перед ревiзорами у всiх мiських прибутках i видатках. Привiлей 1623 р. був пiдтверджений пiзнiше листами Владислава IV вiд 20 лютого 1633 р.⁴⁸ та Яна Казимира вiд 12 сiчня 1650 р.⁴⁹

У XVI - першiй половинi XVII ст. мiська скарбниця поповнювалася також i за рахунок податкiв, якi були обов'язковими для всiх киян магдебурзької юрисдикцiї, i сплачувалися вiд будь-якої нерухомостi у мiстi (будинкiв, "халуп", городiв, "комор"), "комяг" та "човнiв", вилову риби, вiд торгiвцiв рiзним крамом ("перекупнiв") та iн. Окрiм податкiв, мiськi доходи становили рiзнi оплати: вiд транспортування спиртних напоїв, судової дiяльностi, користування рiзною нерухомiстю у мiстi: мiською лазнею, гостинним будинком, крамницями, лавками на ринку, земельними дiлянками та iн. Королiвським привiлеєм вiд 28 жовтня 1611 р. київським мiщанам було надано право "на вьiбиранє торгового въ ярмарки от купцовъ с пляцовъ новопокуплєнньїх"⁵⁰ . Мiськi доходи поповнювали вiдсотки вiд рiзних торговельно-господарських оплат: вiд мiр збожових, медових, воскобiйнi, мiської ваги, мiських перевозiв. Особливий привiлей на право тримати мiську вагу мiщани одержали вiд короля Сигiзмунда III 20 червня 1593 р.⁵¹ Щодо мiських перевозiв, то документальнi джерела свiдчать про iснування трьох iз них на Днiпрi поблизу Києва. Найдавнiший - Хрещатицький - знаходився в гирлi р. Почайна на Хрещатицькiй пристанi, на шляху до Броварiв. На початку XVII ст. мiщани витiснили зi Спаського перевозу ченцiв Пустинно-Микiльського монастиря, розташованого при впадiннi р.Чортория у р. Днiпро на шляху до мiстечка Борисполя. Вироком короля Сигiзмунда III вiд 3 листопада 1611 р. у суперечцi київських мiщан iз воєводою С.Жолкевським за Київським магiстратом було закрiплено право перевозного збору⁵² .

Забезпечуючи доходи мiської скарбницi, магiстратськi урядники iнодi самi вдавалися до фiнансових зловживань. Листом Стефана Баторiя вiд 3 квiтня 1579 р. за позовом до королiвського суду київськi мiщани звинувачувались у розтратi "ку властному пожитку" 10 тисяч кiп гр. лит., виданих "на обварованє и поправу мєста" та вiдмову звiтуватися перед королiвськими комiсарами⁵³ . Незабаром вони знову були позванi до королiвського суду за тим же звинуваченням. Королiвський iнстигатор, як "поводовая" сторона, пред'явив їм позов на 10 тисяч кiп гр. лит. Але мiщани через свого адвоката "з достаточною моцю... отпор чинили", виправдовуючись перед королiвськими комiсарами тим, що пiсля значних людських втрат, яких зазнало мiсто пiд час чуми на початку 70-х pp., мiськi доходи значно зменшилися, про що свiдчили, зокрема, записи "реєстру доходовъ местских". У королiвському декретi, виданому в цiй справi 12 червня 1579 p., зазначалося: "Маючи взгляд на

стр. 10

них, яко на людей украинных, и на их небезпеченства и утиски, которые там на по-граничу терпят... оных от такого позву и обжалованъя инстыкгатора нашого вольными чиним, и таковую личбу з доходовъ местских перед нами показаную на тотъ час приймуемъ, и зо всих летъ прошлых аж до того часу вольныхъ чинимъ"⁵⁴ . 4 жовтня 1630 р. магiстратських урядникiв позвали до Житомирського ґродського суду по звинуваченню у привласненнi б тисяч зол. пол., вiдданих їм на тимчасове зберiгання королiвським адмiнiстратором Бартоломеем Обалковським⁵⁵ .

Основними мiськими витратами були: видатки на утримання вiйська пiд час його постою в мiстi, податки до королiвського скарбу вiд монопольного права на шинкування у мiстi, на забезпечення в ньому порядку й утримання в належному станi комунiкацiй, а також щорiчний "поклон" воєводi. Щодо останнього, то київськi мiщани, якi пiдлягали мiськiй юрисдикцiї, сплачували щороку на користь воєводи ряд податкiв. Згiдно з даними ревiзiї Київського замку 1552 p., мiщани на той час сплачували капщизну: "с коръчомъ платъ идетъ на воєводу. В которой коръчме шинъкуют пиво одно або мед, або обоє - и пиво и мед, с кажъдое однако по две копе грошей и по 4 гроши, и по 2 пенязи, а особно отъ вару кажъдого по грошу. Сего году коръчом было 58, а с тыхъ 8 вольныхъ"⁵⁶ . За даними люстрацiї Київського воеводства 1622 р., київськi мiщани сплачували з оренд корчем щорiчно воєводi по 2000 зол. пол. Тi самi мiщани на той час за мито, перевози, озера, продажне або торгове мито, "обвiстки" давали щороку по 2100 зол. пол. Як зазначали люстратори, iз суми вiд загального прибутку (мiського "провенту") 4100 зол. пол., з якої витрачали на пiдвоєводу 500 зол. пол., мiщанам залишалося 3600 зол. пол., з яких приходило "кварти" 720 зол. пол.⁵⁷ За даними наступної люстрацiї 1636 p., видатки на воєводу були збiльшенi до 3000 тисяч зол. пол.⁵⁸

Виконання обов'язкiв, пов'язаних iз адмiнiстративною та судовою дiяльнiстю, спричинилося до несення мiстом видаткiв, з яких найважливiшими були видатки особовi. До них належало грошове утримання ("юргелт") вiйта, "рочних" мiських урядникiв - бурмистра, радцiв, лавникiв, а також мiських слуг, всього штату мiської канцелярiї та усiх витрат, пов'язаних з її дiяльнiстю. Досить значну суму мали становити кошти на оплату дорожних витрат для мiських урядникiв, гiнцiв iз листами, висланими до iнших судiв, сеймiв, воєводи.

До функцiй магiстрату належав розподiл серед мiщан загальнодержавних податкiв, ухвалених сеймом. Як правило, це були "шосовий" та "чоповий" побори, якi збирали окремi магiстратськi урядники. Так, на початку 1571 р. було оголошено про збiр податку вiд нерухомостi у Києвi, a 11 листопада того ж року бурмистр Онопрiй Власович, радця Семен- Конашкович i лавники ("вся лава мєстская") засвiдчили письмово про передачу зiбранрiх коштiв у сумi 191 зол. пол. i 28 гр. пол. до рук хорунжого⁵⁹ . Згiдно з ухваленим на вальному коронному сеймi у Варшавi 1611 р. "Унiверсалом поборовим", наказувалося в кожному мiстi держави "z Rady Mieyskiey abo pospolitego czlowieka iednego obrac, ktory przezen у przez Rade ma byc przysiega obowiazany, ze podatku tego czopowego pilnie у wiernie dogladac, у wydac, у on wybierac bedzie, wedlug tego uniwersalu: do ktorego z Rady Mieyskiey ma bydz ieden przydawan, aby tym wieksza wiara byla у pilnosc, z czego sie Urzad Mieyski wymawiac nie ma у za ta uchwala bedzie powinien"*. Зiбранi щокварталу суми мали записуватися до вiдповiдного реєстру, засвiдченого мiською печаткою та пiдписами бурмистра i двох радцiв пiд заставою у 100 гривень⁶⁰ . Пiсля цього грошi передавалися збирачевi податкiв Київського воєводства або особам, якi орендували цей збiр - орендарям. Оскiльки останнi вдавалися до численних зловживань, урядники магiстрату намагалися запобiгати цьому. Так, 29 травня 1611 р. орендар Зелко Абрамович подав до Житомирського замкового суду 4 позови на київського вiйта, бурмистрiв i радцiв за не-вiддання чопового i шосового побору та окремий позов на бурмистра Дениса Мар-

стр. 11

тияновича i радцю Iвана Хилчонка за "приправєнє до шкоди в аренде... через певний торг и постановенє их двох от злотих полских"⁶¹ . Листом Сигiзмунда III вiд 27 лютого 1619 р. київським "поборцям" заборонялося здавати в оренду збiр податкiв вiд замкових i магiстратських мiщан, збираючи їх особисто, для уникнення "здерства немалого" з боку орендарiв⁶² .

Київський магiстрат, розпоряджаючись мiським майном, видавав дозволи на будiвництво рiзних об'єктiв нерухомостi, слiдкував за дотриманням порядку й чистоти в мiстi, пожежною безпекою з огляду на його суцiльну дерев'яну забудову. 26 липня 1624 р., за його поданням, в асесорському судi розглядалася справа про незаконне будiвництво ченцями Києво-Печерського монастиря бiля мiського ринку рiзних об'єктiв нерухомостi: "Певную част кґрунту и пляцу улицы мєскоє рынковое в шинках в полтора сажня, а вздовжъ на колкодєсят сажнєй заняли, и до тых домов и пляцовъ своих загорнули и пригородили з великою уймою пожитку мєского, до того ж, иж позваные на тыхъ тамъ пляцахъ своихъ мыльне, кухни, издєбки з ледаякими и неопатрными коминами деревяные побудували и в них дворниковъ лядаяких напровадили з великим нєбєзпєчєнством места всего". До того ж ченцi побудували бiля ринку рiзнi крамницi, лавки для торгiвлi "ку шкодє и переказе мєской", що назагал, ще й порушувало пожежну безпеку в цiй частинi мiста, де була i так щiльна забудова⁶³ .

14 вересня 1639 р. ченцям Домiнiканського монастиря було видано дозвiл за пiдписом вiйта Й.Ходики, лавникiв А.Балики, К.Пинчуковича, Ф.Юшковича, Ф.Марковича, скрiплений магiстратською печаткою, на будiвництво водопроводу вiд "мiської студнi" до монастиря Св. Миколая. При цьому домiнiканцi були зобов'язанi побудувати для потреб усього поспольства колодязь i пильнувати, аби вода, що мала проходити по цих трубах, не зашкодила анi вулицям, анi мiському ринковi⁶⁴ . Свiдченням того, що мiська влада слiдкувала за дотриманням чистоти у мiстi, є, певною мiрою, згадки в документах про наявнiсть двiрникiв, зокрема "дворника ратушного"⁶⁵ .

Київський мiський уряд органiзовував оборону в мiстi i дбав про дотримання порядку фортифiкацiйних споруд, утримання нiчної сторожi. В усiх магдебурзьких привiлеях, наданих Києву в XVI - у першiй половинi XVII ст., вказувалося на обов'язок мiщан вiдбувати вiйськову повиннiсть з огляду на прикордонне розташування мiста. Тому вони зобов'язанi були сплачувати "сторожовщину" (податок на утримання сторожi на замку i в мiстi), виконувати "кликовщину" (виставляти нiчну сторожу на замку), частину мiських прибуткiв вiддавати на закупiвлю пороху, олова, iнструментiв для будiвництва й ремонту замкових споруд. Королiвським привiлеєм вiд 6 травня 1558 р. київськi мiщани були звiльненi вiд пiдводної повинностi: "Не мають мещане места ншого Киевского, под правом майдебурским мешкаючие, з домов, фольварков, с товаровъ своих тых пнзей на подводы давати и коней их, которыми службу ншу военную заступуютъ, под послы и гонцы нши не мает их воевода киевский оных по иный за наем и никоторым оным обычаем у них брати". Цей привiлей був пiдтверджений Сигiзмундом III 23 квiтня 1596 р.⁶⁶ 1619 р. окремим листом воєвода Т. Замойський пiдтверджував цi вольностi мiщанам:'исгупi1ет у czynie ich wolnymi od tey sluzby obozowey у chodzenia do obozow, kiedy na Ukrajinie benda stali, waruiac to im icz ia sam, ani zaden po mnie bedacy woiewoda kiiowski tych miesczan kiiowskich do obozow koronnych z miasta Kiiowa wyzywac у wywodzie у oni za te sumy iakiey abo na sluzebne, abo wyprawy у pocztu od nich iakiego potrzebowac niema у nie bendzie mogl wiecznymi czasy"⁶⁷ . Конституцiєю Варшавського сейму 1611 p. київськi мiщани були звiльненi вiд обов'язку вiдбудовувати замок⁶⁸ . Натомiсть вони були зобов'язанi при кожнiй нагодi за вiйськової небезпеки ра-

стр. 12

зом iз намiсником воєводи вирушати в погоню за ворогом у межах Київського воєводства.

Згiдно з розпорядженням Сигiзмунда III вiд 30 липня 1605 p., магiстрат повинен був щороку в листопадi вiддавати з мiських коштiв 300 зол. пол. пiдвоєводi В.Вiльгорському "на рємєсники до помочи будованя замку киевского", а також "на оправу арматы, делъ, стрельбы причиненное, порохов, олова и иншых потреб власных ку обороне местца тамошнего". За витрати цих коштiв пiдвоєвода мав звiтуватися на кожному сеймi: "однак повинен будет нам личбу чинити на кождом сойме"⁶⁹ . 11 листопада 1618 р. київський городничий С.Вигура свiдчив "на-противко славетним" вiйтовi Ф.Ходицi, бурмистровi О.Ходковичовi, радцi С.Кривковичовi за вiдмову сплачувати цю суму на замковi потреби⁷⁰ . Причиною цього було, очевидно, те, що цi кошти не завжди витрачалися за призначенням. Так, 25 квiтня 1628 р. мiськi урядники звернулися до воєводи iз скаргою на того ж городничого, який щороку здiймав iз ратушi 300 зол. пол. на ремонт замкових укрiплень, котрi, однак, i надалi перебували у занедбаному станi⁷¹ .

До компетенцiї Київського магiстрату входила репрезентацiя iнтересiв мiщан поза мiстом, клопотання перед урядом про надання i затвердження нових пiльг i прав мiщан. У всiх листах i привiлеях, виданих польськими королями київськiй мiськiй громадi на пiдтвердження магдебурзького права та рiзних вольностей, зазначалося, що вони надавалися на прохання вiйта, бурмистра, радцiв, лавникiв, якi клопоталися перед урядом вiд iменi усiх мiщан. Окремi мiськi урядники, часто разом iз писарем, делегувалися магiстратом на сеймовий асесорський суд, де представляли й обстоювали iнтереси всiєї мiської громади. Так, 18 грудня 1618 р. у асесорському судi при розглядi судової справи київських мiщан iз ченцями i капiтулою Києво-Печерського монастиря представляти iнтереси мiської громади уповноваженi були ("умоцованi") бурмистр Артем Конашкович, радця Яцько Балика, писар Михайло Панчерко⁷² . 11 березня 1645 р. у тому ж судi при розглядi справи з бродськими купцями вiйт Андрiй Ходика та бурмистр Iван Сказка, "постановившисє очевисто перед судом нашим ... своим и всего поспол-ства того ж места нашого Києва именем" обстоювали iнтереси мiщан⁷³ .

Мiський уряд займався i благочинною дiяльнiстю: утримував притулки (шпиталi) для калiк, убогих i старцiв. Йому доручалася опiка над вдовами i сиротами, збiр грошей на користь церков. Священики київських православних церков спиралися на свої парафiї як на тiсно згуртованi громади, що видiляли iз свого кола особливих представникiв - ктиторiв, а iнодi й фундаторiв, котрi мали пiклуватися про матерiальнi потреби церков та їх парафiй. Такi ктитори за звичай обиралися серед урядникiв магiстрату, якi мали бiльш-менш значний вплив у мiщанському середовищi i могли дiяти в iнтересах парафiяльної церкви, збирати кошти на реставрацiйнi роботи.

1611 р. київськi мiщани встановили ктиторське право на Воскресенську, Добромикiльську, Притицькомикiльську, Борисоглiбську та "ингпие околичниє" церкви. На прохання магiстрату i всiх мiщан король Сигiзмунд III видав 28 листопада 1611 р. листа з дозволом на реставрацiю соборної церкви Успiння Богородицi: "мєщанє места ншого Киевского права майдебурского... просили абыхмо им церков соборную, которая з давных часовъ во всех порядках закону их греческого ест, и которые они ктиторми и фундаторми сут, Заложенья Успения Пречистое Богородицы в рынку киевском стоячую, в мурех старых роспалую и вєлми объветшалую, коштом и накладом их власным новым муром направити позволили"⁷⁴ . Про причетнiсть вiйта Федора Ходики та бурмистрiв магiстрату до вiдбудови своїм коштом цiєї церкви згадував у листi вiд 7 березня 1625 p. київський митрополит Йов Борецький⁷⁵ . 1616 р. привiлеєм Сигiзмунда III київським мiщанам було пiдтверджено ктиторське право на Успенську соборну церкву та охорону її вiд втручання унiатiв⁷⁶ . 1633 р. лист

стр. 13

Владислава IV затверджував за київськими мiщанами право на збiр помiрного податку з привозного збiжжя на утримання Успенської соборної церкви.

Фундаторами церкви Рiздва Св. Iоанна Предтечi, що знаходилася бiля дзвiницi церкви Св. Бориса i Глiба, були бурмистри Онисим Ходкович, Артем Конашкович, Матвiй Мачоха, радця Яцько Чарнавський, якi 13 серпня 1620 p., з'явившись до Київського ґродського суду як парафiяни Борисоглiбської церкви, захищали права на недоторканiсть її меж вiд замкових урядникiв⁷⁷ . Парафiяни iншої церкви - Св. Духа - Яцько та Созон Балики 1618 р. завзято вiдстоювали її права на церковнi пляц i ґрунт, де шляхтичi Олександр та Федора Олекшичi побудували свої примiщення i не хотiли їх зносити⁷⁸ . 4 жовтня 1635 р. на реставрацiю церкви Святої Пречистої Десятинної свої внески пожертвували: Данило Суботович - 25 зол. пол., Федiр Кобудський - 10 зол. пол., Матвiй Мачоха - 25 зол. пол., Василь Комонецький - 25 зол. пол., Стефан Мацовка - 3 зол. пол., Кирило Мефедович - 5 зол. пол., Прокiп Ложоїд - 10 зол. пол., Iвашко Кухмистр - 5 зол. пол.⁷⁹ 24 березня 1645 р. у асесорському судi вiйт Андрiй Ходика вiд iменi Кирила Полозовича, пресвiтера Воскресенської церкви та її парафiян - мiських урядникiв Кирила Мефедовича, Семена Олюшенка, Iвана Тетеревка, Федора Глушанiна, Андрiя Сороки, Кирила Шипила та iнших мiщан - клопотався про пiдтвердження права церкви на володiння Євстафiївським ґрунтом поблизу Києва, що був вiдданий церквi ще 1577 р. князем Є.I.Ружинським⁸⁰ .

Активною за пiзнього середньовiччя та раннього нового часу в усiх європейських мiстах була приватна благочинна дiяльнiсть: опiка над притулками, роздача грошей жебракам (т. зв. ялмужна). У тi часи зросли суми, якi тестатори вiдписували на користь костьолiв, будiвництво каплиць, "на спомин" за померлих родичiв⁸¹ . У Києвi урядники магiстрату, а також окремi городяни теж займалися благочинною дiяльнiстю. Так, Василь Ходика-Креницький у тестаментi 11 вересня 1616 р. вiдписав "на дом школний в месте Киевском" 10 кiп гр. лит., на "шпитал троєцкий" у Печерському монастирi - 5 кiп гр. лит., при похованнi його тiла кожному жебраковi мало бути "давано по грошу полскому"⁸² .

Серед мiщан, якi заповiли майно церквi, було чимало мiських урядникiв. 26 червня 1615 р. радця Самiйло Андрiйович "с хути и милости своєє" половину дому i пляцу в мiстi вiдписав iгумену Гедеону i всiй капiтулi монастиря Св. Миколая Межигiрського⁸³ . 25 червня 1630 р. Матвiй Мартиянович, син покiйного бурмистра Дiонiсiя Мартияновича, виконуючи волю батька, передав Кирилiвському монастирю його власний будинок, розташований на розi, з одного боку, пляцу монастиря Св. Миколи-Пустинського, з iншого, - Яська-шинкаря, а з тилу його власного пляцу⁸⁴ . У "Помянику" Київського Михайлiвського Золотоверхого монастиря записано "род Семена Мелешковича, войта киевского", який вважався ктитором цього монастиря, заповiвши йому с Юрiвку⁸⁵ на р. Вiта, що її вiн набув 13 листопада 1557 р. вiд Богдана Степановича Дублянського⁸⁶ . У тестаментi С.Мелешкович заповiв свiй дiм i селище Чатаново над р. Десною "на шпиталь альбо больницу Святое Троици при монастирю Печерском старцом там мешкаючим"⁸⁷ . Ктитором церкви Рiздва Св. Iоанна Предтечi був лавник Лукаш Григорович Скорина, який 1654 p. залишив їй свiй дiм i пляц, що знаходилися поблизу цiєї церкви⁸⁸ .

Таким чином, на дiяльнiсть Київського магiстрату впливали рiзнi чинники як зовнiшнього, так i внутрiшнього характеру. Основними функцiями та напрямами його дiяльностi були: прийняття до мiського права, судочинство на основi норм магдебурзького права, контроль за торгiвлею й промислами у мiстi, затвердження цехових статутiв i регулювання вiдносин мiж рiзними цеховими органiзацiями. Магiстрат у Києвi, як адмiнiстративний орган, вiдповiдав за всю фiнансову полiтику в мiстi: забезпечував доходи мiської скарбницi, контролював видатки, здiйснював розподiл серед мiщан загальнодержавних податкiв. З огляду на прикордонне розташування Києва, однiєю з головних функцiй мiського уряду бу-

стр. 14

ла органiзацiя i забезпечення його оборони: утримання в належному станi фортифiкацiйних споруд, замкових укрiплень, нiчної сторожи. До компетенцiї магiстрату входила репрезентацiя iнтересiв мiщан поза мiстом. До iнших напрямiв його дiяльностi слiд вiднести контроль за дотриманням порядку i благоустроєм мiста й благочинну дiяльнiсть. Отже, правовий та економiчний стан мiщанства магiстратської юрисдикцiї визначали функцiї й основнi напрями дiяльностi Київського магiстрату, що були спрямованi на захист iнтересiв мешканцiв цiєї юрисдикцiї.

-----

¹ Антонович В. Паны Ходыки - воротилы городского самоуправления в Киеве в XVI-XVII ст. // Киевская старина. - 1882. - N 2. - С. 235-261; Київськi вiйти Ходики // Антонович В.Б. Моя сповiдь. Вибранi iсторичнi та публiцистичнi твори. - К., 1995. - С. 160-185.

² Каманин И. Последние годы самоуправления Киева по магдебургскому праву // Киевская старина. - 1888. - N 5. - С. 140-168; N 8. - С. 157-195; N 9. - С. 597-622.

³ Андриевский А. Войтовство Ивана Сычевского в Киеве (1754-1766) // Киевская старина. - 1891. - N 4. - С. 1-31; N 5. - С. 210-243; N 6. - С. 384-422; Указ 1734 г. "О бытии в Киеве войтом Козьме Кричевцу" и сведение об исправлении в 1739 г. должности киевского войта Быковским // Киевская старина. - 1891. - N 5. - С. 309-311; Киевские смуты середины прошлого столетия // Киевская старина. - 1886. - N 12. - С. 664-708.

⁴ Молчановский Н. Бюджеты г. Киева в середине XVIII ст. // Киевская старина. -1898. - N 1. - С. 64-83; Выборы в киевские войты Григория Пивоварова. Жалования киевских войтов // Киевская старина. - 1897. - N 2. - С. 35-39.

⁵ Грушевсъкий М. Iсторiя України-Руси. - К., 1994. - Т. 5. - С. 230; К., 1995. - Т. 7. - С. 530-532.

⁶ Довнар-Запольский М. Украинские староства в первой половине XVI в. // Архив Юго-Западной России (далi - Архив ЮЗР). - К., 1907. - Ч. 8. - Т. 5. - С. 97-102.

⁷ Клепатский П. Очерки по истории Киевской земли. Литовский период. - Одесса, 1912. - Т. 1. V

⁸ Rulikowski E. Kijow // Slownik Geograficzny krolewstwa Polskiego i innych krajow slowianskich. - Warszawa, 1883. - T. IV. - S. 61-91; Opis powiatu kijowskiego. - Kijow; Warszawa, 1913.

* Бiскупщина або бiскупське мiстечко - юридика, що була утворена 1602 p., коли частину територiї з населенням, яка належала магiстратовi, було передано пiд юрисдикцiю київського бiскупа. Бiскупщина охоплювала урочища Глибочицьке, Кожум'яки, частину Гончарiв, гору Щекавицю, частину Лук'янiвського плато з Кудрявцем.

⁹ Переклад тексту присяги подається за виданням: Groicki В. Porzadek sadow i spraw mieyskich prawa Maydeburskiego w Koronie Polskiej. - Krakow, 1630 / Wydal K. Koranyj. -Warszawa, 1953. - S. 65.

¹⁰ Gierszewski St. Obywatele miast Polski przedrozbiorowej. - Warszawa, 1973. - S. 31-45.

¹¹ Нацiональна бiблiотека України iм. В.I.Вернадського. Iнститут рукописiв (далi - НБУВ IP). - ДА/517 Л. - Арк. 177-177 зв.

¹² ЦДIА України в м.Києвi. - Ф. 130. - Оп. 1. - Спр. 4.

¹³ Там само. - Ф. 11. - Оп. 1. - Спр. 7. - Арк. 1269-1270.

¹⁴ Там само. - Арк. 1360 зв. - 1361.

¹⁵ Акты Западной России. - СПб., 1853. - Т. 5. - N 20. - С. 73.

¹⁶ ЦДIА України в м.Києвi. - Ф. 62. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 121-122. Вiйтiвський суд - суд, який розглядав дрiбнi майновi справи, де не складалася присяга. Вiн вiдбувався щодня. Гайний поточний суд - суд вiйта i лавникiв, розглядав особистi немайновi справи, справи, пов'язанi зi спадщиною. Гайний викладний суд розглядав цивiльнi i кримiнальнi справи. Гайний гостинний суд розглядав справи, в яких хоча б однiєю стороною був немiсцевий житель або iноземець. Гарячий суд розглядав кримiнальнi справи, в яких злочинець був затриманий на мiсцi злочину.

¹⁷ Groicki В. Porzadek sadow i spraw mieyskich prawa Maydeburskiego w Koronie Polskiej. - Krakow, 1629. - Cz. 1. - S. 8; Warszawa, 1953. - S. 33-34; Ptasnik J. Miasta i mieszczanstwo w dawnej Polsce. - Krakow, 1934. - S. 55-58.

¹⁸ Maisel W. Sadownictwo miasta Poznania do konca XVI wieku. - Poznan, 1961. -S. 65-69.

¹⁹ ЦДIА України в м.Києвi. - Ф. 11. - On. 1. - Спр. 7. - Арк. 1334 зв. - 1335.

стр. 15

²⁰ Maisel W. Zwiazki sadownictwa miejskiego z sadownictwem krolewskim w Polsce przedrozbiorowej // Czas przestrzen, praca w dawnych miastach. - Warszawa, 1991. - S. 337-339.

²¹ НБУВ. IP. - ДА/517 Л. - Арк. 221.

²² Див., наприклад: НБУВ. IP. - ДА/517 Л. - Арк. 208; Росiйський державний архiв давнiх актiв (далi - РДАДА). - Ф. 1473. - Оп. 1. - Спр. 18. - Арк. 5.

²³ ЦДIА України в м.Києвi. - Ф. 11. - Оп. 1. - Спр. 6. - Арк. 290 зв. - 291, 297 зв.

²⁴ РДАДА. - Ф. 1473. - Оп. 1. - Спр. 578, 613, 614, 620, 628, 630, 635; ЦДIА України в м.Києвi. - Ф. 221. - Оп. 1. - Спр. 60, 62; Ф. 223. - Оп. 1. - Спр. 305; Ф. 132. - Оп. 1. - Спр. 12, 13, 14; НБУВ. IP. - Ф. 2. - N 20755; Ф. 301 (ДА). - N 657 та iн.

²⁵ РДАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Спр. 195. - Арк. 176 об. - 178; Архив ЮЗР. - Ч. 8. - Т. 5. - N 97. - С 219-222.

²⁶ Архив ЮЗР. - Ч. 8. - Т. 5. - N 97. - С. 220.

²⁷ ЦДIА України в м.Києвi. - Ф. 25. - Оп. 1. - Спр. 19. - Арк. 105.

²⁸ РДАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Спр. 195. - Арк. 178.

²⁹ Там само. - Спр. 197. - Арк. 33 зв. - 34; ЦДIА України в м.Києвi. - Ф. 25. - Оп. 1. - Спр. 41. - Арк. 738-739.

³⁰ РДАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Спр. 200. - Арк. 65 - 65 зв.

³¹ Там само. - Арк. 157 - 157 зв.

³² Там само. - Ф. 389. - Оп. 1. - Спр. 206. - Арк. 127. Найранiша згадка про гостинний двiр - "карвасар" (вiд караван-сарай), споруджений iз дерева, мiститься в опису подорожi ґданського купця М.Ґруневеґа, який 1584 р. перебував у Києвi. (Див. перекл. з нiм. Я. Iсаєвичем уривок тексту: Мартин Груневег i його опис Києва // Всесвiт. - 1981. - N 5. - С.208.)

³³ ЦДIА України в м.Києвi. - Ф. 62. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 71-72.

³⁴ Там само. - Арк. 85-86; AGAD. - Archiwum Zamoyskich. - Sygn. 45. - К. 5; Исторический сборник П. Муханова. - М., 1866. - N 237. - С. 464-465.

³⁵ НБУВ. IP. - ДА/517 Л. - Арк. 203-203 зв.

³⁶ Там само.

³⁷ РДАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Спр. 214. - Арк. 59 зв. - 60 зв.

³⁸ ЦДIА України в м.Києвi. - Ф. 62. - On. 1. - Спр. 1. - Арк. 116-118.

³⁹ Ehrenkreutz S. Z dziejow organizacji miejskiej Starej Warszawy. - Warszawa, 1913. - S. 50-51.

⁴⁰ РДАДА. - Ф. 389. - On. 1. - Спр. 248. - Арк. 126-127; Русско-еврейский архив. Документы и материалы для истории евреев в России. - Т. 2. Документы и регесты к истории литовских евреев (1550-1569). - СПб., 1882. - С. 45-46. - N 52.

⁴¹ AGAD. - Zbior dokumentow pergaminowych, sygn. 8076; РДАДА. - Ф. 389. - On. 1. - Спр. 202. - Арк. 93 зв. - 94 зв.; ЦДIА України в м.Києвi. - Ф. 62. - On. 1. - Спр. 1. - Арк. 72-75.

⁴² ЦДIА України в м.Києвi. - Ф. 220. - On. 1. - Спр. 149.

⁴³ НБУВ. IP. - Ф. 61. - N 788.

⁴⁴ ЦДIА України в м.Києвi. - Ф. 220. - On. 1. - Спр. 134. - Арк. 2-3.

⁴⁵ РДАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Спр. 563. - Арк. 37 зв. - 38.

⁴⁶ Balinski М., Lipinski Т. Starozytna Polska pod wzgledem historycznym, geograficznym i statystycznym. - Warszawa, 1885. - Wyd. 2. - T. 2. - S. 558.

⁴⁷ ЦДIА України в м.Києвi. - Ф. 62. - On. 1. - Спр. 1. - Арк. 83-84.

⁴⁸ Там само. - Арк. 92-94.

⁴⁹ Там само. - Арк. 127-128.

⁵⁰ РДАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Спр. 205. - Арк. 8 зв. - 9.

⁵¹ Там само. - Арк. 11.

⁵² Архив ЮЗР. - Ч. 8. - Т. 5. - С 375-377; Каталог документiв з iсторiї Києва XV-XIX ст. - К., 1982. - С 163.

⁵³ ЦДIА України в м.Києвi. - Ф. 44. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 862.

⁵⁴ РДАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Спр. 195. - Арк. 184 - 186 зв.

⁵⁵ ЦДIА України в м.Києвi. - Ф. 11. - Оп. 1. - Спр. 8. - Арк. 798-799 зв.

⁵⁶ РДАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Спр. 563. - Арк. 39.

⁵⁷ Zrodla dziejowe. Т. XX. Polska XVI wieku pod wzgledem geograficzno-statystycznym. T. IX. Ziemie Ruskie. Ukraina. - Warszawa, 1894. - S. 56.

⁵⁸ Zrodla dziejowe. T. V. Lustracje krolewszczyzn ziem polskich Wolynia, Podola i Ukrainy z pierwszej polowy XVII wieku. - Warszawa, 1877. - S. 195.

стр. 16

⁵⁹ ЦДIА України в м.Києвi. - Ф. 44. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 510.

* Переклад: "Обрати вiд мiської ради або вiд поспольства одну особу, яку зобов'язати присягою, аби вона пильно доглядала за збором чопового податку i збирала його, згiдно з цим унiверсалом, а до неї має бути приставлений один урядник вiд мiської ради для бiльшої пильностi, вiд чого мiський уряд не має вiдмовлятися i повинен виконувати цю ухвалу".

⁶⁰ Prawa, konstytucje у przywileje krolestwa Polskiego, Wielkiego ksiestwa Litewskiego у wszystkich prowincji nalezacych na walnych seymiech koronnych. - Vol. 3. Ab anno 1609 ad annum 1640. - Petersburg, 1859. - S. 32.

⁶¹ ЦДIА України в м.Києвi. - Ф. 11. - On. 1. - Спр. 6. - Арк. 238-238 зв.

⁶² Архив ЮЗР. - Ч. 8. - Т. 5. - N 158. - С 440-441.

⁶³ РДАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Спр. 209. - Арк. 370-372.

⁶⁴ Там само. - Спр. 219. - Арк. 189 зв. - 190.

⁶⁵ Там само. - Спр. 214. - Арк. 295 зв.

⁶⁶ Там само. - Спр. 200. - Арк. 156-157.

⁶⁷ Переклад: "Звiльняю їх вiд несення обозової служби i хождiння до обозiв, коли тi знаходитимуться в Українi, обiцяючи їм, що анi я, анi будь-який воєвода, який буде пiсля мене, тих мiщан київських до обозiв коронних притягати не буде i на службовi цiлi або виправи i для почти не будуть нiколи вимагати вiд них обозiв"// AGAD. Archiwum Zamoyskich. - Sygn. 289. - К. 120-121.

⁶⁸ Volumina legum. - Vol. 3. Ab anno 1609 ad annum 1640. - S. 15.

⁶⁹ РДАДА. - Ф. 389. - On. 1. - Спр. 204. - Арк. 111 зв. - 112 зв.

⁷⁰ ЦДIА України в м.Києвi. - Ф. 11. - Оп. 1. - Спр. 7. - Арк. 1376-1376 зв.

⁷¹ AGAD. - Archiwum Zamoyskich. - Sygn. 337. - К. 54.

⁷² РДАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Спр. 206. - Арк. 205 зв. - 206 зв.

⁷³ Там само. - Спр. 214. - Арк. 301 - 301 зв.

⁷⁴ Там само. - Спр. 205. - Арк. 8 - 8 зв.

⁷⁵ AGAD. - Archiwum Zamoyskich. - Sygn. 45. - К. 7.

⁷⁶ Balinski M., Lipinski Т. Starozytna Polska pod wzgledem historycznym, geograficznym i statystycznym. - Warszawa, 1885. - T. 2. - S. 552.

⁷⁷ Петров Н. Киевская Рождество-Предтеченская или Борисо-Глебская церковь. - К., 1896. - С. 28.

⁷⁸ ЦДIА України в м.Києвi. - Ф. 11. - On. 1. - Спр. 7. - Арк. 1216-1217.

⁷⁹ НБУВ. IP. - ДА/690. - Арк. 305 зв. - 306.

⁸⁰ РДАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Спр. 214. - Арк. 327-331.

⁸¹ Samsonowicz H. Mieszczanska dobroczynnosc prywatna w Polsce pyznego sredniowiecza // Cultus et cognitio. Studia z dziejyw sredniowiecznej kultury. - Warszawa, 1976. - S. 505-511.

⁸² РДАДА. - Ф. 1473. - On. 1. - Спр. 646. - Арк. З - 3 зв.

⁸³ ЦДIА України в м.Києвi. - Ф. 132. - Оп. 1. - Спр. 13.

⁸⁴ НБУВ. IP. - Ф. 160. - N 698.

⁸⁵ Там само. - Ф. 537 П/1743. - Арк. 44.

⁸⁶ Грамоты великих князей литовских с 1390 по 1569 г. - К., 1868. - С. 30.

⁸⁷ РДАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Спр. 38. - Арк. 622-624.

⁸⁸ Петров Н. Киевская Рождество-Предтеченская или Борисо-Глебская церковь // Труды Киевской духовной академии. - К., 1895. - С. 34-42.

The article is dedicated to the research of functions and main trends of activity of Kyivan city council - institutions of city self-governing that was founded as a result of giving Magdeburg right to Kyiv at the end of the 15th century. Relying on the considerable amount of documental sources from the resources of historical archives of Kyiv, Moscow, Warsaw and worked professional literature, the author sheds light on such sides of activity of Kyivan city government of the 16th - first half of the 17th centuries as giving of city citizenship, legal proceedings on the basis of the norms of Magdeburg right, administrative politics concerning different categories of city population, financial policy in the matters of incomes and divergences of city treasury, measures in ensuring city's defensive capability, beneficial activity and number of others.

Постоянный адрес данной публикации: