Автор: Н. П. БАРАНОВСЬКА

Проаналiзовано змiни, якi сталися в соцiальнiй ситуацiї протягом 20 постчорнобильських рокiв. На великому фактичному матерiалi розкрито екологiчнi та медичнi наслiдки викидiв радiоактивностi зi зруйнованого 4-го енергоблоку ЧАЕС, позитиви й негативи в ходi їх мiнiмiзацiї, проблеми з фiнансуванням основних напрямiв соцiальної пiдтримки постраждалого населення, суперечливi оцiнки наслiдкiв аварiї постраждалими та Мiжнародною агенцiєю з атомної енергетики.

Ряд трагiчних подiй, що стались у виробничому життi рiзних держав свiту протягом XX ст., є яскравою демонстрацiєю самовпевненостi людства та переоцiнки ним можливостей свого позитивного впливу на довкiлля. Однiєю з таких подiй на територiї колишнього СРСР є аварiя на 4-му енергоблоцi Чорнобильської АЕС 26 квiтня 1986 р., яка за масштабами її наслiдкiв переросла в найбiльшу техногенну катастрофу столiття. її вплив поширився не тiльки на Україну, Бiлорусiю та Росiю, а й на iншi держави Пiвнiчної пiвкулi.

Розглядаючи стан справ iз лiквiдацiї наслiдкiв чорнобильської аварiї, Верховна Рада СРСР у своїй постановi вiд 25 квiтня 1990 р. "Про єдину програму щодо лiквiдацiї наслiдкiв аварiї на Чорнобильськiй АЕС i ситуацiю, пов'язану з цiєю аварiєю" вiдзначила, що аварiя на ЧАЕС за сукупнiстю наслiдкiв є найбiльшою катастрофою сучасностi, загальнонародним лихом, що зачепило долi мiльйонiв людей, якi мешкають на величезних територiях. Екологiчний вплив чорнобильської катастрофи поставив країну перед необхiднiстю розв'язання нових, винятково складних, великомасштабних проблем, що торкаються практично всiх сфер суспiльного життя, багатьох аспектiв науки й виробництва, культури та моралi¹ .

Полiтична ситуацiя в країнi та неможливiсть через масштаби катастрофи отримати повну iнформацiю про неї на початковому етапi (на противагу частковiй iнформацiї, яку мало керiвництво країни, i яка вже тодi засвiдчувала рiвень небезпеки) вiдразу сформували коло проблем, вирiшення яких залежало вiд достовiрностi чи недостовiрностi наявного знання про ситуацiю.

На жаль, в Українi немає жодної наукової структури, яка б цiлеспрямовано вивчала в iсторичнiй ретроспективi проблеми й наслiдки цiєї глобальної подiї

Барановська Наталiя Петрiвна - канд. iст. наук, ст. наук, спiвроб. Iнституту iсторiї України НАНУ.

стр. 129

суспiльного життя. Iнтереси конкретно-iсторичного дослiдження чорнобильської катастрофи передбачають залучення української та зарубiжної лiтератури iз широкого кола наукових дисциплiн, використання результатiв ряду їх дослiджень. Достатньо повне розумiння, уявлення та сприйняття проблеми можливе лише в контекстi досягнень сумiжних з iсторiєю гуманiтарних та широкого кола природничих i технiчних наук.

Вивченням рiзних аспектiв чорнобильської проблеми займалися вiд самого початку фахiвцi з багатьох галузей знань. Предметом багатолiтнього вивчення є, зокрема, фiзико-технiчний аспект проблеми² . Суспiльний же її вимiр став предметом дослiдження лише з початку 1990-х рр., коли в результатi кардинальних полiтичних змiн у державi був одержаний доступ до iнформацiї про подiю та її складовi. Джерелами iнформацiї в ходi вивчення проблеми є документи й матерiали, виявленi в державних i вiдомчих архiвах, наукових публiкацiях, перiодичних виданнях фахового, наукового та суспiльно-полiтичного характеру.

Першими результатами зусиль суспiльствознавцiв iз вивчення людського вимiру проблеми стали на початку 1990-х рр. музейна експозицiя та виставка, присвяченi катастрофi. У подальшому, у ходi накопичення фактичних даних, публiкувалися виявленi в архiвах документи³ .

У мiру накопичення й вивчення необхiдного обсягу фактичного матерiалу, закритого вiд дослiдникiв протягом багатьох рокiв, почалося осмислення чорнобильської катастрофи з позицiй iсторичної науки⁴ . При цьому в ходi дослiдження проблеми визначилося коло суспiльно значущих питань, якi вимагають постiйної уваги як iз боку держави, так i з боку дослiдникiв. Iдеться насамперед про уроки, якi має засвоїти людство, проаналiзувавши причини й хiд аварiї. Так, у роздiлi "Сучасна оцiнка проектних рiшень iз забезпечення безпеки II черги Чорнобильської АЕС" книги, пiдготовленої до 5-ї рiчницi аварiї групою спецiалiстiв апарату уряду СРСР, вiдповiдних союзних та республiканських мiнiстерств i вiдомств, зокрема, зазначалося, що за значний час, починаючи з випуску "Технiчного обгрунтування безпеки" у 1973 р. й до 26 квiтня 1986 р. в процесi експлуатацiї працюючих та при введеннi нових блокiв iз реакторами РБМК-1000, були виявленi суттєвi проблеми, пов'язанi з ядерною безпекою реактора, якi, як з'ясувалося, напряму пов'язанi з аварiєю, що сталася. У роздiлi викладенi конкретнi вади, якi були документально зафiксованi й доведенi до головного конструктора у 1976, 1980 та 1983 рр. Однак необхiдних заходiв ужито не було⁵ . I це головний урок.

Незважаючи на значний доробок ядерникiв - теоретикiв та практикiв, i сьогоднi немає остаточної думки про причини аварiї. Офiцiйна точка зору, проголошена 1986 р., у наступнi роки пiддавалася сумнiву, корегувалася рiзними комiсiями, знову пiдтверджувалася, i знову спростовувалася. Серед багатьох версiй, крiм технiчних, були й зi сфери малоймовiрного: землетрус, диверсiя тощо.

Намаганням поєднання iсторичного та природничо-технiчного пiдходу до дослiдження передумов, причин i самого ходу аварiї є праця колективу авторiв - фахiвцiв iз рiзних галузей, в якiй на основi величезного документального матерiалу суспiльно-полiтичного й технiчного характеру, використання методик дослiдження, притаманних рiзним сферам знання, iз позицiй нових пiдходiв реконструйовано процеси, що вiдбувалися до, пiд час та пiсля аварiї⁶ . Значення пошукiв iстини в цiй проблемi полягає в тому, що офiцiйнi висновки вплинули на життя багатьох людей, дотичних до аварiї й звинувачених у нiй. Тому остаточне вирiшення питання про причини аварiї має, крiм суто наукового й практичного, велике суспiльне значення.

У цiлому суспiльний вимiр чорнобильської проблеми охоплює надзвичайно широке коло питань. Це, у першу чергу, долi людей - представникiв рiзних сфер суспiльного життя та рiзного фаху, якi потрапили до зони впливу радiоак-

стр. 130

тивних викидiв зi зруйнованого реактора, брали участь у роботах iз лiквiдацiї аварiї та її наслiдкiв безпосередньо на майданчику й поза ним; результати зусиль лiквiдаторiв та їх впливи на життя суспiльства; органiзацiйна система вирiшення чорнобильських проблем i ставлення державних iнституцiй до неї.

Хронологiчно постчорнобильськi двадцять рокiв можна роздiлити на два перiоди: вiд 1986 р. до кардинальних полiтичних змiн у країнi (1991 р.) та роки незалежностi України. Ситуацiя, що склалася на кiнець радянського перiоду, була схарактеризована Верховною Радою СРСР у вищезгаданiй постановi вiд 25 квiтня 1990 р., де зазначалося, що заходи, ужитi для лiквiдацiї наслiдкiв аварiї, виявилися недостатнiми. У районах, якi зазнали радiоактивного забруднення, склалася вкрай напружена соцiально-полiтична ситуацiя, обумовлена суперечностями в рекомендацiях учених i спецiалiстiв iз проблем радiацiйної безпеки, зволiканням iз прийняттям необхiдних заходiв i в пiдсумку, втратою частиною населення довiри до мiсцевих та центральних органiв влади. Крiм того, станом на квiтень 1990 р., не була завершена розробка довгострокової єдиної Державної союзно-республiканської програми лiквiдацiї наслiдкiв аварiї на Чорнобильськiй АЕС, потребували доробки республiканськi програми, не було прийнятної для широких верств населення загальної концепцiї безпечного проживання на забруднених територiях, що ускладнювало соцiально-психологiчну ситуацiю, не було повної iнформацiї про забруднення територiї радiонуклiдами. Недовiру й протест населення викликали рiвнi тимчасового дозового нормування, запровадженi для постраждалих районiв, незабезпеченiсть дозиметричними та радiометричними приладами контролю.

У постановi зазначалося, що десятки тисяч людей, якi мешкали в зонах пiдвищеної радiацiї, станом на 1990 р. не вiдселенi. Повiльно розгорталося будiвництво житла для переселенцiв. Мешканцi постраждалих районiв не були забезпеченi в повному обсязi чистими продуктами харчування, товарами першої необхiдностi, належним медичним обслуговуванням.

Пiдкреслювалися також i iншi недолiки, зокрема: великомасштабна дезактивацiя населених пунктiв виявилася в багатьох випадках неефективною, невирiшеними залишилися питання надiйної iзоляцiї багатьох джерел високої радiоактивностi на проммайданчику атомної станцiї та за її межами. Було визнано, що на значних площах сiльськогосподарських угiдь, забруднених радiонуклiдами, роботи ведуться без належного врахування аварiйної ситуацiї, що обумовлює можливостi виробництва й споживання продуктiв харчування, забруднених вище встановлених нормативiв.

Ситуацiя, що склалася, зазначалось у постановi, багато в чому стала наслiдком неправильної оцiнки на всiх рiвнях державного управлiння в центрi й на мiсцях масштабiв i наслiдкiв аварiї, слабкої координацiї дiй, невиправданої монополiзацiї дослiджень та засекречування вiдомостей про радiацiйну обстановку (особливо у 1986 р.), недостатньої поiнформованостi населення, а також вiдсутностi вповноваженого державного органу, вiдповiдального за проведення заходiв iз захисту населення вiд наслiдкiв аварiї⁷ .

Як висновок, у постановi Верховної Ради СРСР вiд 25 квiтня 1990 р. "Про єдину програму щодо лiквiдацiї наслiдкiв аварiї на Чорнобильськiй АЕС i ситуацiю, пов'язану iз цiєю аварiєю" зазначалося, що країна виявилася непiдготовленою до глибокого осмислення того, що трапилося, своєчасного вирiшення наукових, соцiальних, психологiчних i правничих проблем, що негативно позначилося на розробцi та реалiзацiї широкомасштабного комплексу заходiв iз лiквiдацiї наслiдкiв аварiї на ЧАЕС. А що ж вiдбувається сьогоднi? Iз чим незалежна Україна приходить до 20-ї рiчницi цiєї трагiчної сторiнки в її iсторiї?

Характеристику сучасного стану намагань держави подолати наслiдки чорнобильської катастрофи дослiдник може одержати iз широкого кола

стр. 131

найрiзноманiтнiших джерел. Але найбiльш узагальненими є офiцiйнi матерiали Уряду, Верховної Ради, вiдповiдних мiнiстерств i вiдомств, зокрема матерiали щорiчних парламентських слухань до чергової рiчницi та щорiчнi нацiональнi доповiдi про стан техногенної й природної безпеки та iн.

Серед широкого спектра наслiдкiв вибухiв на 4-му енергоблоцi ЧАЕС, що їх одержала Україна у спадок вiд СРСР, першим i таким, що зумовив усi iншi, був величезний викид в атмосферу радiоактивних елементiв, який обумовив значнi соцiальнi наслiдки. Радiоактивне забруднення територiй призвело до появи в навколишньому середовищi довгоiснуючих джерел iонiзуючого опромiнення людей, що зумовило необхiднiсть розв'язання надзвичайно складних проблем, пов'язаних iз радiацiйною безпекою населення.

Зi зруйнованої активної зони реактора в атмосферу було викинуто частки ядерного палива та радiоактивнi елементи. Повiтряними потоками вони були рознесенi на сотнi й тисячi кiлометрiв. Цi частки, осiдаючи на поверхнi, призвели до радiоактивного забруднення територiй, негативно вплинули на довкiлля та здоров'я населення. Оскiльки на початковому етапi аварiї замiрювання велося в основному по цезiю, то тiльки в СРСР загальна площа, забруднена ним бiльше 1 Кi/км² , становила понад 130 тис. км² , де мешкало близько 5 млн. осiб.⁸

У 1986 р. iз 10 та 30-кiлометрових зон навколо ЧАЕС було евакуйовано майже 116 тис. чол. Усього до 1 сiчня 1987 р. iз 188 населених пунктiв було евакуйовано по УРСР - 91,4 тис. чол., БРСР - 23,6 тис, Брянськiй обл. РФ -174 чол⁹ . Однак у зв'язку зi змiною критерiїв безпечного проживання населення на радiоактивно забрудненiй територiї (РЗТ) суттєво змiнювалася кiлькiсть вiднесених до постраждалих. У 1986 р. за межами 30-кiлометрової зони до РЗТ було вiднесено 8 районiв у Житомирськiй, Київськiй i Чернiгiвськiй областях, якi були названi районами жорсткого радiоактивного контролю. У 1987 р. З райони Чернiгiвської областi iз числа забруднених були виключенi. До п'яти тих, що залишилися, додавався ще один район Житомирської областi. Це зумовило зменшення кiлькостi радiоактивно забруднених областей, районiв i населених пунктiв, проте зросла чисельнiсть осiб, якi мешкали в забруднених районах.

До 1990 р. не iснувало достатньо повного правового та законодавчого поля з питань соцiального захисту й визначення статусу громадян, якi постраждали внаслiдок чорнобильської катастрофи. Дiяли постанови ЦК КПРС, Ради мiнiстрiв СРСР, накази галузевих мiнiстерств та вiдомств. Бiльшiсть iз зазначених документiв були засекреченi, що робило їх невiдомими широкому загалу. За роки незалежностi (станом на 2003 р.) в нормативно-правовому полi з питань чорнобильської катастрофи працювало близько 800 документiв, якi покликанi регулювати рiзнi аспекти життя та дiяльностi громадян України в постчорнобильських умовах¹⁰ .

Так, у 1991 р., вiдповiдно до Концепцiї проживання населення на територiях України з пiдвищеними рiвнями радiоактивного забруднення внаслiдок чорнобильської катастрофи, були змiненi критерiї для визначення рiвнiв забруднення. З урахуванням цього до РЗТ було вiднесено 73 райони i 8 мiст обласного пiдпорядкування дванадцяти областей. Згiдно з цим у 1991 р. порiвняно з 1987 р. кiлькiсть областей, визнаних радiоактивно забрудненими, зросла у 6 разiв, районiв - у 12,7 раза, населених пунктiв - у 16,7 раза¹¹ .

Протягом 1991 - 1995 рр., вiдповiдно до вимог чинного законодавства, було визначено територiю зон радiоактивного забруднення. До цих зон було вiднесено 2293 населенi пункти дванадцяти областей, якi зазнали найбiльшого забруднення внаслiдок чорнобильської катастрофи. У подальшому, протягом 1996 - 2001 рр., радiологiчний стан у зонах радiоактивного забруднення продовжував дослiджуватися. За даними МНС, методами авiацiйної зйомки було вивчено понад 278 тис. км² регiонiв України, наземне обстеження проведено май-

стр. 132

же на 80 тис. км² територiї, вiднесеної до зон радiоактивного забруднення й тiєї, що межує з нею. А обласнi пiдроздiли Мiнiстерства охорони здоров'я України з 1991 р. щороку виконують дозиметричну паспортизацiю населених пунктiв на територiї зон радiоактивного забруднення. Вона охоплює 2139 населених пунктiв у 12 областях України, а її данi публiкуються в збiрках загальнодозиметричної паспортизацiї населених пунктiв України. За твердженням фахiвцiв, матерiали дозиметричної паспортизацiї свiдчать про те, що з кожним роком усе менше людей отримують додаткове опромiнення внаслiдок чорнобильської катастрофи понад 1 мЗв за рiк¹² .

Станом на 2003 р., на забруднених територiях проживало майже 2,3 млн. осiб, у тому числi в зонi посиленого радiоекологiчного контролю понад 1,6 млн. чол. Територiї, вiднесенi до зон радiоактивного забруднення, знаходяться в 74 районах Вiнницької, Волинської, Житомирської, Iвано-Франкiвської, Київської, Рiвненської, Сумської, Тернопiльської, Хмельницької, Черкаської, Чернiвецької та Чернiгiвської областей. А тому й досi зберiгається напруга iз забезпеченням житлом людей iз постраждалих регiонiв. Так, iз зони безумовного (обов'язкового) вiдселення, станом на 2003 р., потребували переселення в екологiчно чистi мiсцевостi понад 9 тис. осiб. 44 842 постраждалих сiм'ї (близько 150 тис. осiб) потребували полiпшення житлових умов¹³ . Однак при економiчному станi країни на той час ця проблема вирiшувалася неадекватно.

Великою соцiальною проблемою є також зона вiдчуження й безумовного (обов'язкового) вiдселення як територiя пiдвищеної техногенної небезпеки, яка є частково контрольованим джерелом радiацiйного забруднення басейну р. Днiпро та прилеглих територiй. Тут живуть самосели - евакуйованi, якi з рiзних причин повернулися до своїх домiвок, вахтовим методом живуть i працюють фахiвцi. Тут гинуть пам'ятки духовної культури українського Полiсся, якi намагаються рятувати вiдданi цiй справi члени експедицiй МНС.

Землi зони вiдчуження вiднесено до категорiї радiацiйно небезпечних i передано в управлiння державному департаменту - Адмiнiстрацiї зони вiдчуження й зони безумовного (обов'язкового) вiдселення МНС України. Нинi територiя зони вiдчуження становить 259,8 тис. га, у тому числi в межах Київської областi - 259,4 тис. га, Житомирської - 396 га. На цiй територiї знаходиться 94 колишнi населенi пункти, у тому числi два мiста - Прип'ять i Чорнобиль. На територiї зони вiдчуження лiсами зайнято близько 140,0 тис. га. Тут протiкають рiчки Прип'ять, Уж, Брагинка, Iлля та iншi, якi стали основними шляхами виносу радiонуклiдiв за межi зони¹⁴ .

Цi радiацiйно небезпечнi об'єкти (географiчне положення зони у верхнiй частинi водозбiрного басейну Днiпра) створюють реальну та потенцiйну небезпеку для iнших територiй i населення, яке використовує днiпровську воду (близько ЗО млн. осiб), а тому соцiальний вимiр проблеми полягає в тому, що ця ситуацiя несе в собi загрозу безпецi людського органiзму, зокрема й через споживання забруднених продуктiв харчування та води. Так, аналiз результатiв 142 тисяч гамма- та бетаспектрометричних дослiджень продуктiв харчування, лiкарської сировини, дикорослих продуктiв i питної води, проведених установами державної санiтарно-епiдемiологiчної служби Мiнiстерства охорони здоров'я України, свiдчить, що випадки перевищення державних гiгiєнiчних нормативiв (ДР-97) продовжують фiксуватись у молоцi, м'ясi, якi надходять на ринки України з приватного сектора Волинської, Житомирської, Київської, Рiвненської, Чернiгiвської областей. Радiацiйного контролю потребують також дикорослi ягоди та гриби, заготовленi в цих областях. Крiм того, фахiвцi видiляють такi основнi шляхи формування доз внутрiшнього опромiнення населення за рахунок радiонуклiдiв, що виносяться iз водою й поширюються водним шляхом: продукти поливного землеробства; питна вода та риба з Днiпра¹⁵ . При цьому сумарний

стр. 133

винос радiонуклiдiв чорнобильського походження в Днiпро в 40 - 50 тис. разiв перевищує рiчне скидання Запорiзької АЕС, яка є найбiльшою в Європi, має 6 блокiв загальною потужнiстю 6 ГВт, розташована за 3 км вiд Запорiзького водоймища Днiпровського каскаду й використовує воду з Днiпра для технологiчних потреб¹⁶ .

Великою соцiальною проблемою є спорудженi в 1986 - 1987 рр. у зонi сховища радiоактивних вiдходiв (РАВ) i ряд тимчасових сховищ цих вiдходiв загальною активнiстю близько 200000 Кi. Тут знаходиться значна кiлькiсть найбiльш радiоактивно забруднених земель. Тому актуальним завданням є виявлення, обстеження, iнвентаризацiя та облiк усiх мiсць розташування радiоактивних вiдходiв у зонi вiдчуження, вивчення характеристики радiоактивного забруднення. Цi роботи виконувалися Централiзованою службою експлуатацiї пунктiв локалiзацiї РАВ i вiдходiв дезактивацiї, що утворилися внаслiдок чорнобильської катастрофи, при Київському державному мiжобласному спец-комбiнатi УкрДО "Радон". У 2003 р. було обстежено 60 об'єктiв¹⁷ .

Великою проблемою для суспiльства в постчорнобильський перiод, головною складовою її суспiльного вимiру, є медичнi наслiдки цiєї найбiльшої в iсторiї людства техногенної катастрофи. Фахiвцi вивчали найрiзноманiтнiшi їх аспекти. При цьому слiд вiдзначити, що оцiнка медичних наслiдкiв представлена кiлькома пiдходами: офiцiйною точкою зору фахiвцiв - представникiв Москви, київських функцiонерiв вiд медицини, журналiстiв та науковцiв, у тому числi i зарубiжних. Зiставлення цих точок зору дозволяє зробити висновок, що питання оцiнки медичних наслiдкiв катастрофи на початкових етапах було надзвичайно заполiтизованим i перебувало пiд тиском атомного лобi. Здавалося, що з роками бачення цiєї проблеми пройшло певнi трансформацiї й поступово почало набувати рис об'єктивностi. Однак подiї навколо звiту Мiжнародного чорнобильського форуму¹⁸ , який було оприлюднено у вереснi 2005 р., породжують великий сумнiв щодо цього. Справа в тому, що 6 - 7 вересня у Вiднi вiдбулося його засiдання з участю восьми агентств ООН, представникiв понад 60 країн-членiв МАГАТЕ, 20 мiжнародних органiзацiй та наукових закладiв, фахiвцiв України, Бiлорусi та Росiї. За повiдомленнями преси, частина форуму пiдтримала висновок про те, що впродовж 20 рокiв наслiдки катастрофи на ЧАЕС перебiльшуються .

Це вже не перша спроба МАГАТЕ применшити вплив катастрофи на життя людей. Перший звiт 1991 р., пiдготовлений на замовлення уряду СРСР, викликав критику вiдразу ж, у Вiднi, з боку представникiв постраждалих республiк. Вiд України, зокрема, дуже переконливо виступили колишнiй мiнiстр iз питань чорнобильської катастрофи Г. Готовчиць i представниця Мiнiстерства охорони здоров'я України О. Бобильова. Тодi ж у США була опублiкована стаття - протест голови Фонду захисту дiтей вiд чорнобильської катастрофи при Українськiй Радi Миру Н. Ю. Преображенської¹⁹ .

Другою спробою МАГАТЕ применшити наслiдки катастрофи було оприлюднення в Києвi 6 лютого 2002 р. другого звiту цiєї потужної лобiстської органiзацiї, який вона перед тим презентувала в штаб-квартирi ООН. Серед учених, лiкарiв i представникiв влади в Українi тодi не знайшлося нiкого, хто б фахово й переконливо протистояв її наступу. Виступи представникiв громадських органiзацiй експертами ООН (читай - МАГАТЕ) було проiгноровано. Дивно, але тодi українськi чиновники не дали можливостi мiжнародним експертам ознайомитися з матерiалами, якi засвiдчували реальний стан iз захворюванiстю населення²⁰ .

I от вересень 2005 р. Один з експертiв-доповiдачiв - представник Програми розвитку ООН - Кальман Мизсей зазначив, що для широких народних мас страхи щодо опромiнення Чорнобилем були перебiльшенi, люди у вражених катастрофою регiонах, за незначним винятком, живуть нормальним життям. Вiн

стр. 134

звинуватив уряди трьох країн, вражених катастрофою, у тому, що вони побудували iндустрiю на цьому нещасному випадку²¹ .

Таким чином, потужна мiжнародна органiзацiя, яка, за її статутом, лобiює широке використання атомної енергiї, нав'язує мiжнародному спiвтовариству думку про вiдсутнiсть суттєвих наслiдкiв найбiльшої техногенної катастрофи XX ст. Однак при цьому її експерти не розумiють, або свiдомо не бажають розумiти необхiднiсть вiдокремлення зловживань корумпованого українського чиновництва, недолугiсть рiшень i дiй влади на всiх рiвнях та дiйсного стану зi змiнами в здоров'ї населення постраждалих районiв, навiть якщо б це були "незначнi винятки". Звичайно, за пiслячорнобильськi роки склався цiлий комплекс недолiкiв i в державнiй полiтицi, i в поведiнцi частини населення, мають мiсце споживацькi настрої в середовищi постраждалих. Однак не вони повиннi визначати бачення проблеми у свiтi, а медична статистика й реальна ситуацiя в країнi, якi свiдчать про досить негативнi процеси. Це засвiдчують, зокрема, i опублiкованi офiцiйнi матерiали парламентських слухань 2004 р. та нацiональна доповiдь про стан техногенної й природної безпеки в Українi в 2003 р. Там iдеться про те, що в Українi налiчується 15801 сiм'я, яка отримує пiльги внаслiдок втрати годувальника, смерть якого пов'язана з чорнобильською катастрофою. Iз 1716 узятих на облiк у 1987 р. кiлькiсть постраждалих у наступнi роки зросла в багато разiв. Найбiльше їх (3364475 осiб) зареєстровано в 1999 р. На початку 2003 р. їх чисельнiсть становила 2 930184 особи. Через вимирання вона в майбутньому поступово зменшуватиметься. Так, за 2003 р. загальна чисельнiсть постраждалих зменшилася на 5,4%, або на 158124 особи, iз них постраждалих другої категорiї - на 5562 особи, третьої - на 2178; четвертої - 8060; потерпiлих дiтей на 146116 осiб, або на 16,2%. Однак останнiми роками в Українi спостерiгається тенденцiя до зростання кiлькостi осiб, вiднесених до першої категорiї, тобто iнвалiдiв, захворювання яких пов'язано з чорнобильською катастрофою. Якщо у 1991 р. їх було близько 2 тис. осiб, то станом на 01.01.2003 р. - 99177 осiб. Тiльки за 2003 р. кiлькiсть постраждалих першої категорiї збiльшилася на 3811 особу, або на 3,8%. Це в основному за рахунок Київської областi - 804; Києва - 654; Рiвненської областi - 622; Черкаської - 402; Вiнницької - 249; Чернiгiвської - 211; Житомирської - 152; Волинської областi - 141 особа. Оскiльки ця категорiя найбiльш захищена, суттєво зростають бюджетнi видатки на забезпечення їх пiльг, що, у свою чергу, впливає на значне збiльшення заборгованостi iз соцiальних виплат²² .

За офiцiйними даними, захворюванiсть дорослого постраждалого населення не має тенденцiї до зниження, хоча вiдзначається, що показники з деяких провiдних видiв хвороб таких, як хвороби нервової системи, органiв травлення, сечостатевої системи стабiлiзуються; не мають тенденцiї до зменшення показники захворюваностi хворобами системи кровообiгу, дихання, травми й отруєння.

Детальна картина iз захворюваностi в Українi виглядає так: до одного з найважливiших радiацiйних наслiдкiв аварiї належить зростання захворюваностi на рак щитовидної залози. За 1986 - 2002 рр. в Українi прооперовано 2702 хворих осiб вiком вiд 0 до 18 рокiв. Серед прооперованих 1882 - дiти (0 - 14 рокiв). Водночас серед дiтей, якi народилися пiсля аварiї, починаючи з 1987 р., коли дiя радiоактивного йоду була вiдсутня, зареєстровано лише 45 випадкiв захворювання. Аналогiчна динамiка зростання захворюваностi на рак щитовидної залози встановлена в пiдлiткiв України (15 - 18 рокiв на час аварiї). Проте темп цього зростання дещо нижчий, нiж у дiтей до 14 рокiв. За 1986 - 2002 рр. в Українi було прооперовано 785 таких хворих.

Протягом 2003 р. рiвень захворюваностi на рак щитовидної залози в Українi серед зазначеної популяцiї населення, за попереднiми даними, залишався на рiвнi показникiв попереднiх шести рокiв.

стр. 135

Наведенi данi iз цього захворювання переважно включали кiлькiсть прооперованих хворих, якi самостiйно звернулися за медичною допомогою з приводу цього чи iншого захворювання. Фактично реальний рiвень захворюваностi на рак щитовидної залози серед даної популяцiї населення України значно вищий, оскiльки бiльша частина осiб, якi на час чорнобильської катастрофи були у вiцi вiд 0 до 18 рокiв, не проходили активного медичного обстеження на виявлення такої патологiї. У найближче десятилiття прiоритетними групами дослiдження частоти раку щитовидної залози будуть дорослi, якi були опромiненi в дитячому вiцi, а також учасники лiквiдацiї наслiдкiв аварiї 1986 р.²³

У цiлому, кiлькiсть дiтей, якi перебувають пiд постiйним медичним наглядом, становить понад 451,8 тис. осiб iз урахуванням народжених пiсля аварiї. Серед дитячого населення, яке потерпiло внаслiдок аварiї й опосередковано зазнало її впливу, показник визнаних хворими становить 79,8%. Найнижчi показники визнаних здоровими серед такої категорiї дiтей у Чернiгiвськiй (88,4%) i Рiвненськiй (85,6%) областях²⁴

У поаварiйнi роки вiдбувалося погiршення стану здоров'я, зумовлене пiдвищенням захворюваностi з бiльшостi видiв хвороб, особливо органiв травлення, кровообiгу, дихання, нервової, ендокринної та сечостатевої систем. Жiноча нейросоматична захворюванiсть у всiх вiкових перiодах в основному переважала й супроводжувалася психiчними розладами. За даними комплексного медичного обстеження, патологiчна ураженiсть евакуйованого населення мiста Прип'ять через 10 - 17 рокiв пiсля аварiї в середньому в 3,5 - 5,5 раза перевищила показники поширеностi всiх хвороб серед непостраждалого населення. Частка серед евакуйованих, визнаних здоровими, кожного року зменшується, що певною мiрою зумовлено й постарiнням цього контингенту.

Серед дорослого евакуйованого населення спостерiгається швидке зростання рiвня iнвалiдностi. За даними епiдемiологiчних дослiджень, показники iнвалiдностi з 1988 по 2002 рр. зросли в 22,5 раза (з 4,6 до 103,4 випадкiв на 1000 осiб). Рiвень показникiв втрати працездатностi значно вищий серед осiб, iнвалiднiсть яких пов'язана iз впливом чинникiв аварiї. У 2001 р. частота iнвалiдностi в данiй когортi порiвняно з тими, iнвалiднiсть яких була визначена за загальною захворюванiстю, перевищувала по 1-й групi в 1,2 раза, по 2-й - у 5,6 раза, по 3-й - у 13,7 раза. У формуваннi всiх груп iнвалiдностi, пов'язаної з впливом чинникiв аварiї, провiдну роль вiдiграють хвороби органiв кровообiгу, нервової системи та органiв чуття, травлення, ендокринної системи, новоутворення. Iнвалiднiсть за загальною захворюванiстю зумовлена переважно хворобами органiв кровообiгу, нервової системи й органiв чуття, кiстково-м'язової системи.

Що стосується смертностi, то, за даними епiдемiологiчного аналiзу, упродовж 1988 - 2002 рр. рiвень смертностi дорослого евакуйованого населення зрiс iз 6,7 (1988 р.) до 12,1 (2002 р.) випадкiв на 1000 осiб. Середньорiчний темп зростання загальної смертностi становить 12,1%. Смертнiсть чоловiкiв майже в 1,5 раза вища за вiдповiднi показники смертностi жiнок.

У зв'язку з аварiєю населення забруднених зон зазнає, окрiм радiацiйного, впливу низки негативних чинникiв, серед яких можна видiлити пролонговане психоемоцiйне напруження (стрес), порушення нормального режиму харчування, обмеження, пов'язанi з радiацiйною обстановкою тощо. Отриманi фахiвцями данi вказують на вiдсутнiсть (на їх думку, хоча такi твердження здаються дивними в розрiзi наведеної статистики) ефектiв, появу яких однозначно зв'язують iз впливом iонiзуючого випромiнювання. Разом iз тим, за результатами щорiчної диспансеризацiї, уже в першi 10 пiсляаварiйних рокiв число осiб, яких було визнано здоровими серед дорослого населення забруднених радiонуклiдами територiй, зменшилось удвiчi, а 87% осiб працездатного вiку оцiнили своє здоров'я як незадовiльне.

стр. 136

У структурi загальної захворюваностi населення забруднених зон провiдне мiсце займають хвороби системи кровообiгу, органiв дихання, нервової системи й органiв чуття, травлення, кiстково-м'язової та сечостатевої систем. Можливо, певною мiрою це пояснюється постарiнням населення i негативною дiєю так званих звичайних факторiв ризику (палiння, зловживання алкоголем, незбалансоване харчування тощо).

Поряд iз цифрами, наведеними вище, медики твердять, що будь-яких загальних закономiрностей змiн первинної захворюваностi, характерних для мешканцiв забруднених територiй, не виявлено. Однак серед дорослого населення видiленi критичнi субпопуляцiї, що потребують пильної уваги медикiв, диспансерного спостереження та першочергового проведення профiлактичних заходiв. До них вiднесенi вагiтнi жiнки та деякi професiйнi групи, характер роботи яких пов'язаний iз бiльш високими рiвнями зовнiшнього та внутрiшнього опромiнення (працiвники лiсних господарств, рiльники, механiзатори). Серед вагiтних жiнок iз певних причин зросла частота ускладнень вагiтностi й пологiв (викиднiв, кровотеч). У працiвникiв лiсу спостерiгаються високi рiвнi хронiчної патологiї органiв травлення, нервової системи та органiв чуття, кровообiгу, кiстково-м'язової системи. Серед механiзаторiв i рiльникiв порiвняно з доаварiйним перiодом та аналогiчною групою контрольних "чистих" районiв встановлено зростання захворюваностi з тимчасовою втратою працездатностi: за рiвнем хвороб периферiйної нервової системи - у 5 разiв, гострих респiраторних захворювань та iшемiчної хвороби серця - у 4 рази, хвороб сечостатевої системи - у 2 рази, печiнки та пiдшлункової залози - у 1,51 раза. У цього контингенту вiдмiчено зниження показникiв iмунiтету, порушення бiлкового й жирового обмiну, вiдхилення вiд норми iнших важливих показникiв стану внутрiшнього середовища органiзму.

Вивчення стану здоров'я дорослого населення радiацiйно забруднених територiй у вiддаленi пiсляаварiйнi термiни свiдчить про зв'язок його змiн iз впливом комплексу чинникiв, у тому числi тих, що супроводжували аварiю. Певне збiльшення захворюваностi зумовлене покращенням виявлення хвороб завдяки пiдвищенню ефективностi диспансеризацiї, а також змiною вiкової структури населення (збiльшення частки старших вiкових груп унаслiдок мiграцiї осiб молодшого вiку). В окремих регiонах простежується чiткий вплив на стан здоров'я та формування захворюваностi населення чинникiв еколого-демографiчного, соцiально-гiгiєнiчного та iншого характеру, що склалися до аварiї²⁵ .

Очевидно, бачення медикiв-оптимiстiв було покладено в основу висновкiв МАГАТЕ 2005 р. Хоча за результатами 15-рiчного спостереження за рiзними групами постраждалих, у 2001 р. українськими вченими спiльно iз фахiвцями тих же ВООЗ, Науковий комiтет ООН з дiї атомної радiацiї (НКДАР ООН), МАГАТЕ й iнших органiзацiй було розроблено прогноз i рекомендацiї з мiнiмiзацiї медичних наслiдкiв аварiї на найближчi роки. Вказувалося, що в наступнi 10 рокiв (до 2010 р.) можна чекати збереження тенденцiй збiльшення захворюваностi з багатьох видiв хвороб i, можливо, злоякiсних новоутворень, з урахуванням природного старiння постраждалих контингентiв²⁶ . Мабуть, такi висновки стали можливими, оскiльки експерти, якi їх готували, не були заангажованi МАГАТЕ?

I через 18 рокiв фахiвцi-медики в офiцiйному матерiалi до парламентських слухань писали про необхiднiсть проведення дослiджень ризику лейкемiї та iнших пухлинних захворювань за стандартизованими епiдемiологiчними програмами з обов'язковою мiжнародною експертизою всiх випадкiв у трьох державах; посилення дослiдження стану здоров'я дiтей, звернувши особливу увагу на дiтей, народжених вiд лiквiдаторiв, i дiтей iз найбiльш забруднених

стр. 137

територiй, якi отримали опромiнення в перiод внутрiшньоутробного розвитку; продовження дослiдження з оцiнки важливостi внеску дози опромiнення й iнших факторiв у показники смертностi й непухлинної соматичної захворюваностi учасникiв ЛНА й жителiв забруднених радiонуклiдами територiй; розширення молекулярно-генетичних дослiджень розвитку радiацiйно зумовлених захворювань; наголошували, що на нацiональному та мiжнародному рiвнях iснує необхiднiсть розвитку й поглиблення програм наукових дослiджень з урахуванням довгострокових завдань; що доцiльно продовжити вдосконалювання системи медико-санiтарного забезпечення та соцiального захисту населення, котре постраждало в результатi чорнобильської аварiї, придiляючи особливу увагу контингентам прiоритетного медичного спостереження. А контингентами прiоритетного спостереження повиннi бути особи, якi потерпiли вiд гострої променевої хвороби, учасники лiквiдацiї наслiдкiв аварiї з дозами опромiнення бiльшими за 250 мЗв, евакуйованi iз 30-кiлометрової зони, особи з високими дозами опромiнення щитовидної залози, вагiтнi жiнки та дiти, якi проживають на забруднених територiях i народилися вiд батькiв, котрi отримали високi дози опромiнення.

Тобто, у свiтлi наведеного вище матерiалу, висновки МАГАТЕ 2005 р., що "...люди у вражених районах, за незначним винятком, живуть нормальним життям" є бiльше, нiж суперечливими. Якщо сотнi тисяч людей мають проблеми, то вважати їх "незначним винятком" - полiтичне блюзнiрство. Тим бiльше, що пiд наглядом у медичних закладах Мiнiстерства охорони здоров'я на початку 2004 р. перебувало понад 2318,3 тис. осiб, якi постраждали внаслiдок чорнобильської катастрофи, у тому числi 451,8 тис. дiтей. Протягом 2000 - 2003 рр. обсяги охоплення постраждалих медичними оглядами залишалися стабiльними - 94,1 - 98,3%. Обсяги охоплення учасникiв ЛНА вищi (97,8%). При проведеннi спецдиспансеризацiї найбiльша увага придiлялася дiтям. Загалом, оглядами було охоплено 98 - 99% дiтей. Огляди учасникiв лiквiдацiї наслiдкiв аварiї проводилися переважно до рiчницi чорнобильської трагедiї, дiтей - до початку оздоровчого сезону.

Частка дорослого населення, визнаного хворим за результатами медичних оглядiв, невпинно зростає й становить серед учасникiв лiквiдацiї аварiї 94,2%, серед евакуйованого населення - 89,8%, серед тих, хто проживає на радiоактивно забрудненiй територiї - 84,7%. Найбiльшу кiлькiсть лiквiдаторiв, визнаних хворими, зафiксовано в Києвi (99,85%), у Сумськiй (96,53%) та Донецькiй (95,95%) областях²⁷ .

Звичайно, у ситуацiї, що склалася, надзвичайно важливою є система облiку постраждалих. Iз 2000 р. почалося створення банку даних усiх категорiй постраждалих. Станом на 2003 р. у ньому було зареєстровано 2 722 721 особу з 2930184, або 92% зареєстрованих Держкомстатом, якi вiднесенi до категорiї постраждалих²⁸ . Персональний облiк постраждалих i довготривалий автоматизований монiторинг стану здоров'я в сучасних умовах здiйснюється системою Державного реєстру України осiб, постраждалих унаслiдок чорнобильської катастрофи. У ньому наводиться iнформацiя про 2170261 особу. За 2003 рiк до нього було прийнято понад 202 тис. персонiфiкованих записiв. Формування Державного реєстру наближається до завершення.

За iснуючими нацiональними положеннями, складовою частиною Державного реєстру є вiйськово-медичний реєстр, до якого включено практично всiх лiквiдаторiв, якi отримали дози понад 2500 мЗв. Однак сьогоднi облiк постраждалих є однiєю з найбiльш невирiшених проблем: є 3 системи облiку, данi яких iстотно вiдрiзняються. Недосконалiсть облiку постраждалих призводить до неповного облiку померлих, а звiдси - до вiдсутностi об'єктивних даних щодо причинно-специфiчної смертностi постраждалих i визначення радiологiчних

стр. 138

наслiдкiв опромiнення. За даними оцiнок, смертнiсть постраждалих, включених до Державного реєстру, менша, нiж за результатами диспансеризацiї²⁹ .

Крiм вищеозначених, суспiльний вимiр чорнобильської проблеми має ще багато складових i, зокрема, проблему визначення статусу громадянина, певним чином дотичного до неї. За Законом України "Про статус i соцiальний захист громадян, якi постраждали внаслiдок чорнобильської катастрофи" в Українi iснує статус учасника лiквiдацiї наслiдкiв аварiї, переселенцiв, статус населення, що мешкає на забруднених територiях. Визначення статусу стало для багатьох великою проблемою, а для когось - можливiстю для зловживань. Тому на виконання постанови Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 20 сiчня 1997 р. N 51 "Про затвердження порядку видачi посвiдчень особам, якi постраждали внаслiдок чорнобильської катастрофи" при Мiнiстерствi надзвичайних ситуацiй дiє комiсiя зi спiрних питань визначення статусу осiб, якi брали участь у лiквiдацiї наслiдкiв аварiї на ЧАЕС. За весь перiод роботи, станом на кiнець 2003 р., було перевiрено 40385 справ, на пiдставi яких були виданi посвiдчення учасникам лiквiдацiї наслiдкiв аварiї на ЧАЕС. Iз загальної кiлькостi перевiрених посвiдчень, виданих облдержадмiнiстрацiями, було перереєстровано 380256, вилучено 15221, а не перереєстровано з рiзних причин 9 142 посвiдчення³⁰ .

Як уже вiдзначалося, держава взяла на себе на законодавчому рiвнi великий обсяг соцiальних гарантiй щодо рiзних категорiй постраждалого населення, що, у свою чергу, потребує великих витрат. Так, їх питома вага на подолання наслiдкiв аварiї становить вiд 5 до 7% загальних витрат Державного бюджету України. Витрати на цi цiлi за 1991 - 2003 рр. становлять у цiлому близько 6,5 млрд. дол. СПIА³¹ . Однак незбалансованiсть потреби в коштах, розрахованих згiдно iз Законом України "Про статус i соцiальний захист громадян, якi постраждали внаслiдок Чорнобильської катастрофи", з обсягами видаткiв, що передбачалися держбюджетом на вiдповiдний рiк, призводить до суттєвого їх зменшення: з 53,4% в 1996 р. до 21,5% в 2003 р. Такий дисбаланс призвiв до значного зростання заборгованостi з 160,59 млн. грн. у 1996 р. до 685,4 млн. грн. (станом на 01.10.2003 р.), або майже в 4,3 раза.

Такий стан фiнансування призводить до того, що виплати компенсацiй i надання пiльг здiйснюються iз запiзненням на 3 - 6 мiсяцiв, що викликає соцiальну напругу серед постраждалого населення. Щороку 20 - 40% бюджетних видаткiв спрямовується на часткове погашення заборгованостi iз соцiальних виплат, що склалась у попереднi роки. Однак такий захiд не вирiшує зазначених проблем³² .

Фiнансовi питання значно ускладнили також ситуацiю на самiй Чорнобильськiй АЕС, на якiй у груднi 2000 р. почався процес виведення з експлуатацiї останнього працюючого енергоблока, коли станцiя з виробника електроенергiї, а отже, великих прибуткiв, перетворилася на споживача бюджетних коштiв. Соцiальну напругу протягом усiх пiсляаварiйних рокiв у колективi створювала й невизначенiсть долi станцiї. У цiлому, за час до закриття ЧАЕС 15 грудня 2000 р., її закривали й вiдкривали близько 10 разiв. Це, звичайно, украй негативно позначалося на кожному з її працiвникiв. "Це багаторiчний експеримент над персоналом, який працює в екстремальних умовах на ядерно небезпечному об'єктi. Метал i технiка не витримують таких експериментiв", - зазначав голова центрального комiтету профспiлки працiвникiв атомної енергетики та промисловостi України О. В. Юркiн³³ .

Незважаючи на звуження виробничого потенцiалу, на ЧАЕС працювало 9196 чол., iз них 3805 - у невиробничiй сферi та 809 чол. - на об'єктi "Укриття"³⁴ . Тобто, на станцiї, де працював лише один реактор, було зайнято 4582 чол.³⁵ Така кiлькiсть працюючих була бiльшою за нормативну та викликала у фахiвцiв здивування, нерозумiння³⁶ й потребувала значних фiнансових витрат.

стр. 139

Фiнансування робiт щодо пiдготовки до зняття та зняття енергоблокiв Чорнобильської АЕС з експлуатацiї й забезпечення соцiального захисту персоналу ЧАЕС мали здiйснюватися за рахунок Державного бюджету України, коштiв експлуатуючої органiзацiї, а також мiжнародної технiчної допомоги й добровiльних внескiв юридичних або фiзичних осiб. При цьому мiжнародна технiчна допомога, яка надавалася на безоплатнiй i безповоротнiй основi для виконання цих складних робiт, а також на перетворення об'єкта "Укриття" на екологiчно безпечну систему та забезпечення соцiального захисту персоналу Чорнобильської АЕС, пiдлягала особливому режиму оподаткування й мала використовуватися лише за цiльовим призначенням.

Ця проблема, що постала перед Україною, потребувала й потребує величезних зусиль i витрат як фiнансових, так i суто полiтичних i iнтелектуальних, веде до подальших соцiальних ускладнень.

Якщо екстраполювати на сьогодення тези постанови Верховної Ради СРСР 1990 р., про яку йшлося на початку, то деякi з них, на жаль, i нинi є актуальними. Так, i сьогоднi можна говорити про проблеми iз забезпеченiстю дозиметричними та радiометричними приладами контролю, про те, що й далi залишаються невирiшеними питання забезпечення житлом частини переселенцiв, що мешканцi постраждалих районiв не забезпеченi в повному обсязi чистими продуктами харчування, товарами першої необхiдностi, належним медичним обслуговуванням, що великомасштабна дезактивацiя населених пунктiв виявилася в багатьох випадках неефективною, залишилися невирiшеними питання надiйної iзоляцiї багатьох джерел високої радiоактивностi на проммайданчику атомної станцiї та за її межами. Що на значних площах сiльськогосподарських угiдь, забруднених радiонуклiдами, роботи ведуться без належного врахування аварiйної ситуацiї, що обумовлює можливостi виробництва й споживання продуктiв харчування, забруднених вище встановлених нормативiв. Актуальним залишається й те, що ситуацiя, яка склалася, багато в чому є наслiдком неправильних дiй на всiх рiвнях державного управлiння в центрi та на мiсцях, слабкої координацiї дiй, вiдсутностi стабiльностi в самому iснуваннi й внутрiшнiй структурi, а отже, i послiдовностi в роботi державних i вiдомчих органiв, вiдповiдальних за проведення заходiв iз захисту населення вiд наслiдкiв аварiї. Усi цi фактори значно ускладнюють соцiальний вимiр проблеми.

Пiдтвердженням наведеної думки може бути ситуацiя, що склалася навколо ЧАЕС та виведення її з експлуатацiї, у зв'язку iз продовженням реорганiзацiй i кадрових непорозумiнь, якi мали мiсце й у попереднi роки. Так, у 2000 р. ЧАЕС було передано до Мiнпаливенерго - структури, дуже далекої вiд атомної енергетики³⁷ , продовжувалися кадровi змiни як на самiй станцiї, так i в нацiональнiй енергокомпанiї та в мiнiстерствi. На посади призначалися люди за принципом особистої вiдданостi, а не компетентностi й порядностi³⁸ .

У зв'язку з виведенням ЧАЕС з експлуатацiї виникла складна ситуацiя у сферi поводження з радiоактивними вiдходами, що має надзвичайно великий суспiльний резонанс. За проектом РБМК, не передбачено вивозу переробленого палива з майданчика³⁹ , тому надзвичайно важливим є рiвень готовностi сховищ РАВ та вiдпрацьованого ядерного палива.

Напругу в суспiльствi викликав факт, що зарубiжна фiрма "Фроматом", яка виграла тендер на виконання робiт зi сховища вiдходiв, мала його побудувати тiльки в сiчнi 2003 р. Однак через помилки в проектi термiн завершення робiт зiрвано. Сховище й у 2005 р. не введено в експлуатацiю. Так само зiрвано роботи з будiвництва й введення в експлуатацiю сховищ комплексу "Вектор", як першої черги центру переробки й захоронення низько- та середньоактивних РАВ зони вiдчуження, якi спочатку планувалося завершити у 2002 р.⁴⁰

стр. 140

Складна соцiально-економiчна ситуацiя на ЧАЕС, викликана роботами, спрямованими на її закриття, обумовлюється й значними ускладненнями соцiально-економiчних проблем мешканцiв мiста - супутника ЧАЕС - Славутича, в якому мешкає 26 тис. осiб. Серед них 6 тис. тих, хто безпосередньо працює на станцiї й об'єктi "Укриття" та члени їхнiх родин.

Плани щодо закриття станцiї призвели до того, що в Славутичi, де мешкала бiльшiсть працiвникiв станцiї, почало наростати соцiальне напруження. Загроза масового безробiття, перед якою опинився колектив працюючих, породила необхiднiсть пошуку шляху виходу iз ситуацiї, що складалася. Одним iз можливих шляхiв вирiшення цiєї проблеми стали зусилля, спрямованi на створення в мiстi вiльної економiчної зони, як можливостi його економiчного розвитку та з метою створення нових робочих мiсць для працевлаштування персоналу. Датою створення цiєї зони вважається день державної реєстрацiї Адмiнiстрацiї спецiальної економiчної зони "Славутич"⁴¹ . Вирiшенням соцiальних питань Славутича займається i Європейська Рада в рамках Меморандуму про взаєморозумiння (МПВ) мiж Урядом України, країн "великої сiмки" i Європейської комiсiї, пiдписаного в груднi 1995 р. Крiм того, активну участь у розв'язаннi проблем Славутича брало Мiнiстерство працi та енергетики СIЛА⁴² .

Вирiшення соцiальних проблем Чорнобильської АЕС i Славутича передбачалось i в Планi дiй, який було розроблено у зв'язку з перспективою виведення з експлуатацiї всiх енергоблокiв станцiї. Цей план - результат мiжнародного спiвробiтництва експертiв Європейського Союзу, України й США. У ньому викладено питання формування стратегiї диверсифiкацiї економiки й створення в мiстi нових робочих мiсць для персоналу, що вивiльняється⁴³ .

На вирiшення соцiально-економiчних проблем, якi назрiли через прийняття рiшення про остаточну дату закриття ЧАЕС, у березнi 2000 р. Мiнпаливенерго була доручена розробка Програми соцiального захисту працiвникiв ЧАЕС i жителiв Славутича у зв'язку iз зняттям з експлуатацiї станцiї. Нею передбачалося, зокрема, що прiоритетом у забезпеченнi соцiальних гарантiй робiтникам ЧАЕС та мешканцям Славутича є створення умов для можливостi їхнього працевлаштування згiдно з їх квалiфiкацiєю та гарантована оплата працi. Для цього в програмi були передбаченi такi напрями, як управлiння людськими ресурсами, пiдготовка та перепiдготовка працiвникiв, створення компенсуючих робочих мiсць i соцiальнi гарантiї.

Необхiдною умовою реалiзацiї цiєї програми її розробники вбачали полiтичну й фiнансову пiдтримку всiх гiлок влади України та свiтового спiвтовариства, обумовлених солiдарною вiдповiдальнiстю за подолання негативних наслiдкiв ядерної аварiї 1986 р. У такому випадку, на їх думку, можна буде забезпечити соцiальну стабiльнiсть у суспiльствi та реальний соцiальний захист працiвникiв ЧАЕС i мешканцiв Славутича.

Працiвники станцiї, якi вивiльняються з роботи у зв'язку з достроковим її зняттям з експлуатацiї, мають право на соцiальне забезпечення та страхування на умовах i за нормами, передбаченими для працiвникiв АЕС, протягом одного року пiсля вивiльнення; працевлаштування самостiйно чи через службу зайнятостi населення на пiдприємствах, в установах i органiзацiях незалежно вiд форм власностi в першочерговому порядку; користування закладами охорони здоров'я за попереднiм мiсцем роботи⁴⁴ .

Гостра соцiально-економiчна ситуацiя на ЧАЕС та в мiстi енергетикiв - Славутичi збiглася зi складною соцiально-економiчною ситуацiєю в країнi в цiлому. Тому, з метою створення умов для формування й реалiзацiї соцiальної полiтики на основi визначеної стратегiї економiчного розвитку та фiнансової стабiлiзацiї, забезпечення права кожного громадянина на достатнiй життєвий рiвень, 24 травня 2000 р. Президентом України було затверджено указ про ос-

стр. 141

новнi напрями соцiальної полiтики на перiод до 2004 р., яким серед прiоритетiв соцiальної полiтики проголошувалися завдання створення умов для забезпечення достатнього життєвого рiвня населення, розвитку трудового потенцiалу, народонаселення, формування середнього класу, недопущення надмiрної диференцiацiї населення за рiвнем доходiв, проведення пенсiйної реформи, надання адресної пiдтримки незахищеним верствам населення, всебiчного розвитку освiти, культури та полiпшення охорони здоров'я людей. Вагоме мiсце в цiй полiтицi мали посiсти питання соцiального захисту громадян, якi постраждали внаслiдок чорнобильської катастрофи. Однак, як показало життя, проголошенi програми та полiтичний курс залишилися, в основному, лише на паперi.

Указом передбачалося, що система соцiального захисту постраждалих вiд чорнобильської катастрофи осiб пiде шляхом створення належних умов для їх життєзабезпечення. Мала бути запроваджена надiйна система державних соцiальних гарантiй для всiх категорiй постраждалих осiб та змiна технологiй їх соцiального захисту. Для виконання накресленого кола завдань було визнано за необхiдне прийняти Концепцiю радiацiйного захисту населення у зв'язку з чорнобильською катастрофою; розробити та реалiзувати Нацiональну програму мiнiмiзацiї наслiдкiв чорнобильської катастрофи на 2000 - 2005 рр. та на перiод до 2010 р.; упорядкувати перелiк населених пунктiв, вiднесених до зон радiоактивно забруднених територiй та iн. Однак, як i в багатьох iнших аспектах, прекраснi плани, пов'язанi iз закриттям станцiї, залишилися багато в чому лише планами. За роки, що минули пiсля закриття ЧАЕС, Верховна Рада, Президент, Кабiнет Мiнiстрiв i, вiдповiдно, задiянi мiнiстерства та вiдомства знову ж таки прийняли чимало рiшень стосовно вирiшення чорнобильських проблем. Однак бiльшiсть iз них лишилися невиконаними, зокрема й через вiдсутнiсть кадрової та структурної стабiльностi.

Намагання проаналiзувати суспiльний вимiр чорнобильської катастрофи з вiдстанi 20 рокiв дають пiдстави для невтiшних висновкiв. Хоча в державi є й певнi досягнення на шляху подолання її складних соцiальних наслiдкiв, проте проблем залишається так само багато, як i на початковому етапi цього важкого шляху.

На жаль, на ситуацiю з чорнобильською катастрофою та її наслiдками й зусиллями з їх подолання абсолютно накладається народна мудрiсть про те, що в семи няньок - дитина без догляду. Нинi чорнобильською проблемою займаються вiдомства, якi переживають постiйнi реорганiзацiї й змiни керiвникiв. Це призвело до того, що на чергову рiчницю аварiї маємо невтiшнi результати, якi засвiдчили нездатнiсть цiєї системи управлiння конструктивно вирiшити таку системну й комплексну проблему, якою є чорнобильська.

Не вирiшено проблеми екологiчнi - ми навiть не знаємо справжнього стану iз забрудненiстю територiї країни, її водних об'єктiв, зокрема Днiпра, який є головною водною артерiєю країни. Наявне фрагментарне знання не дає пiдстав для принципових, концептуальних висновкiв. Украй загострилася проблема соцiальна. Медична статистика свiдчить про погiршення здоров'я людей, але ж знову немає повного знання цiєї проблеми.

Маємо хронiчну заборгованiсть iз соцiальних виплат. Поряд iз дiйсно постраждалими людьми, через нездатнiсть i небажання протидiяти фальсифiкацiям та зловживанням маємо чимало псевдолiквiдаторiв i псевдопостраждалих, виплати яким тягарем лягають на бюджет. Дiйсно постраждалi люди одержують непристойно мало.

Не вирiшенi фiзико-технiчнi проблеми, породженi аварiєю. Роботи по об'єкту "Укриття" вiдстали вiд запланованих. До того ж шлях, який обрали попереднi уряди нiби для забезпечення його безпеки, викликає бiльше питань, нiж упевненостi в його правильностi. Аналогiчна ситуацiя з виведенням ЧАЕС з експлуатацiї. Крiм того, постiйно йдеться про фiнансовi зловживання на всiх рiвнях.

стр. 142

Ситуацiя, що склалася, має у своїх пiдвалинах неефективну систему управлiння, вiдсутнiсть єдиного координацiйного центру, чiтко визначеної кiнцевої мети та полiтичної волi до її досягнення.

Одним iз багатьох трагiчних соцiальних наслiдкiв чорнобильської катастрофи, який уже позначився на iсторичнiй долi українського етносу, стало зникнення з мапи країни цiлого регiону, багатьох поселень прадавнiх територiй Полiсся, що мали свою, притаманну лише їм культуру та духовнiсть. Перемiщення значних мас народу в iншi регiони, змiни в адмiнiстративно-територiальному устрої, пов'язанi з цим, поставили перед державою нагальну необхiднiсть порятунку iсторичної пам'ятi про зниклий регiон, його культурну й духовну спадщину.

У виступах керманичiв нашої держави неодноразово звучали образи, що свiтова спiльнота втрачає iнтерес до України у зв'язку з проблемою, що ми залишаємося з нею сам на сам. Ставлення свiтової спiльноти до чорнобильської проблеми й України, у зв'язку з нею, у цiлому є досить неоднозначним. З одного боку, є чимало проявiв щирого спiвчуття й допомоги в подоланнi наслiдкiв катастрофи, зокрема в оздоровленнi постраждалих дiтей. А з iншого - приклади критичного, а iнколи й украй негативного ставлення до процесiв, що вiдбуваються в країнi.

На жаль, соцiальнi проблеми, породженi чорнобильською катастрофою, продовжують залишатися невирiшеними, а просування до їх розв'язання вiдбувається складним шляхом i низькими темпами. Загалом вивчення найбiльшої техногенної катастрофи в iсторiї людства ще довго залишатиметься актуальним завданням iсторичної науки.

-----

¹ Вiдомостi З'їзду народних депутатiв СРСР i Верховної Ради СРСР. - 1990. - N 18. - Ст. 313.

² Про результати дослiджень детально викладено у кн.: Барановська Н. П. Чорнобильська катастрофа в публiкацiях. - К., 2004.

³ Ярошинская А. Чернобыль. Совершенно секретно. - М., 1992; Маковська Н. В. Полiтична ретроспектива Чорнобильської катастрофи в документах // Архiви України. - 1993. - N 1 - 3; Барановська Н. П. З iсторiї будiвництва ЧАЕС // УIЖ. - 1994. - N 4; Ралдугiна Т. П. Чорнобиль: факти i документи // Там само. - 1996. - N 3; Чорнобиль: проблеми здоров'я населення: Збiрник документiв i матерiалiв: У 2-х ч. (Спiвукладачi Н. П. Барановська, Н. В. Маковська, М. О. Парфененко, Є. П. Шаталiна). - К., 1995; Барановська Н. П. Корiння чорнобильської трагедiї: питання безпеки атомної енергетики мовою документiв // УIЖ. - 1996. - N 3, 4 (спiвавтор вступу П. П. Панченко); Чорнобильська трагедiя. Документи i матерiали (Н. П. Барановська - головний упорядник, спiвавтор вступу та автор коментарiв. Спiвукладачi: Н. В. Маковська, М. О. Парфененко, Є. П. Шаталiна. Спiвавтор вступу П. П. Панченко). - К., 1996; Чорнобильська трагедiя в документах i матерiалах: Спецвипуск наукового i документального журналу СБУ "З архiвiв ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ". - 2000. - N 1; Чорнобиль: 1986 - 1987 рр.: Документи i спогади: Роль НАН України у подоланнi наслiдкiв катастрофи. - К., 2004.

⁴ Барановська Н. П. Чорнобильська катастрофа як аргумент перебудови // Перебудова: задум i результати в Українi (до 10-рiччя проголошення курсу на реформи): Матерiали науково-теоретичного семiнару. - К., 1996; її ж. Чорнобильська проблема в iсторичному краєзнавствi // Iсторичне краєзнавство i культура. 36. наукових доповiдей i повiдомлень. VIII Всеукраїнська наукова конф.: У 2-х ч. - К.; X., 1997; її ж. Наслiдки чорнобильської катастрофи для українського села. - Матерiали Всеукраїнського симпозiуму з проблем аграрної iсторiї: У 2-х ч. - Ч. 2. - К.; Умань, 1997; її ж. Україна -Чорнобиль - свiт. - К., 1999; її ж. Об'єкт "Укриття": проблеми, подiї, люди. - К., 2000; її ж. Соцiальнi та економiчнi наслiдки чорнобильської катастрофи. - К. 2001; її ж. Чорнобильська проблема в незалежнiй Українi // Незалежнiсть України: iсторичнi витоки та перспективи. Мат. науково-практичної конфер. 22 серпня 1997 р. - К., 1997; її ж. Проблеми Чорнобиля: соцiально-економiчний вимiр // Україна: утвердження незалежної держави (1991 - 2001 рр.). - К., 2001; Її ж. Українське суспiльство пiсля чорнобильської катастрофи // Нарис iсторiї України XX ст. - К., 2002 та iн.

стр. 143

³ Чернобыль. Пять трудных лет. Сборник материалов о работах по ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЗС в 1986 - 1990 гг. - М., 1992. - С. 9, 27 - 29.

⁶ Чорнобильська катастрофа: пiд iншим кутом зору (Н. П. Барановська, Л. Б. Берестов, О. М. Грищак, А. В. Королевська, О. М. Лiвiнський, В. П. Сабалдир, Ю. I. Самойленко). - К., 2004.

⁷ Вiдомостi З'їзду народних депутатiв СРСР i Верховної Ради СРСР. - 1990. - N 18. - Ст. 313.

⁸ Чернобыль. Пять трудных лет. - С. 4.

⁹ Там же. - С. 4, 79.

¹⁰ Нацiональна доповiдь про стан техногенної та природної безпеки в Українi у 2003 р. - К., 2004. - С. 368.

¹¹ 18-та рiчниця Чорнобильської катастрофи. Погляд у майбутнє. Матерiали парламентських слухань у Верховнiй Радi України 21 квiтня 2004 р. - Парламентське видавництво, 2004. - С. 72.

¹² Там само. - С. 37, 39.

¹³ Там само. - С. 72.

¹⁴ Там само. - С. 45.

¹⁵ Там само. - С. 57, 86.

¹⁶ Там само. - С. 85 - 86.

¹⁷ Там само. - С. 45.

¹⁸ Мiжнародний чорнобильський форум створено у 2003 р. Його мета - пiдготовка чiтких та унiфiкованих висновкiв щодо радiологiчного впливу на здоров'я населення та екологiю районiв, що постраждали внаслiдок чорнобильської катастрофи, а також шляхи їх подальшої мiнiмiзацiї (Нацiональна доповiдь про стан техногенної та природної безпеки в Українi у 2003 р. - К., 2004. - С. 355).

¹⁹ The Ukrainian Weekly. - 1991. - June 9.

²⁰ Вiдгуком на цю подiю стала публiкацiя в СIЛА у газ. "Svoboda" (2002, 12 квiтня).

²¹ Преображенська Н. I сьогоднi намагаються заретушувати правду про Чорнобиль // Дзеркало тижня. - 2005. - N 571.

²² Нацiональна доповiдь про стан техногенної та природної безпеки в Українi у 2003 роцi. - К., 2004. - С. 372; 18-та рiчниця Чорнобильської катастрофи. Погляд у майбутнє. - С. 18.

²³ 18-та рiчниця Чорнобильської катастрофи. Погляд у майбутнє. - С. 59, 60, 68.

²⁴ Там само. - С. 58, 59.

²⁵ Там само. - С. 93, 94.

²⁶ Там само. - С. 68.

²⁷ Там само. - С. 58.

²⁸ Нацiональна доповiдь про стан техногенної та природної безпеки в Українi у 2003 р. - С. 369.

²⁹ 18-та рiчниця Чорнобильської катастрофи. Погляд у майбутнє. - С. 58, 86, 87.

³⁰ Нацiональна доповiдь про стан техногенної та природної безпеки в Українi у 2003 роцi. - С. 372.

³¹ Там само. - С. 366.

³² 18-та рiчниця Чорнобильської катастрофи. Погляд у майбутнє. - С. 19.

³³ Парламентськi слухання стосовно закриття Чорнобильської АЕС: Збiрник матерiалiв. - К., 2000. - С. 76.

³⁴ Там само. - С. 81.

³⁵ Пiдрахунки автора.

³⁶ Вiсник Чорнобиля. - 2000. - N 15, 36.

³⁷ Парламентськi слухання стосовно закриття Чорнобильської АЕС. - С. 97.

³⁸ Там само. - С. 99.

³⁹ Там само. - С. 93.

⁴⁰ 15 лет Чернобыльской катастрофы. Опыт преодоления. Национальный доклад Украины. - К., 2001. - С. 141; Парламентськi слухання стосовно закриття Чорнобильської АЕС. - С. 54.

⁴¹ Офiцiйний вiсник України. - 1998. - N 30. - Ст. 1134.

⁴² Мiжнародний Чорнобильський центр. Четверта щорiчна конференцiя "Науковi, технiчнi та соцiальнi аспекти закриття Чорнобильської АЕС". Тези доповiдей. 26 - 29 вересня 2000 р. Славутич. - С. 123; Вiсник Чорнобиля. - 2000. - N 40.

стр. 144

⁴³ Вiсник Чорнобиля. - 2000. - N 39.

⁴⁴ Вiдомостi Верховної Ради. - 1999. - N 4. - Ст. 33.

The changes which happened in the post-Chornobyl' social state during 20 years had been analysed. The ecological and medical consequences of the emission of radioactive substances from the ruined 4th power-generating unit of the ChornobyV Nuclear Power-station, the positive and negative actions during the process of their minimization, problems with the financing of the main orientations of social support of the suffering society, pressing confrontations of the assessment of accident consequences by the victims and the International Atomic Energy Agency (MAGATE) are uncovered by means of great factual material.

Постоянный адрес данной публикации: