Автор: А. М. МИХНЕНКО

Упорядники: Р.Сербин, Т.Слюдикова. Центральний державний iсторичний архiв України, м. Київ. - К., 2002. - 422 с

Складнiсть вивчення життя i творчостi Сергiя Андрiйовича Подолинського полягає не лише у багатогранностi постатi вченого, мислителя, лiкаря, активного громадсько-полiтичного дiяча соцiал-демократичних переконань, а й у виробленнi наукових пiдходiв до осмислення його спадщини, у важкодоступностi багатьох його праць, листiв, документiв.

Зазначимо, що бiльшiсть праць С.Подолинського була опублiкована за життя автора у 70-80-х роках XIX ст. лише за межами Росiйської iмперiї. У радянськi часи нi в СРСР, нi в Українi (аж до 1990 р.) не було жодної публiкацiї його творiв. Радянська iсторiографiя зробила з українського, найбiльш послiдовного, "чистого", за характеристикою М.Грушевського, соцiалiста небажаний предмет для наукових дослiджень i на довгi роки припинила роботу в цьому напрямi. Постать Сергiя Андрiйовича зовсiм оминали (наприклад, його прiзвище вiдсутнє у 20-му томi "БСЭ" (М., 1975) i 2-му томi "БЭС" (М., 1991) або вивчали життя, наукову i громадську дiяльнiсть ученого спорадично й обережно. Лише на початку 1990-х рокiв почали перевидавати окремi працi С.Подолинського в Українi (С.Злупко, Л.Корнiйчук, М.Кратко), в Канадi (Р.Сербин), у Росiї (В.Чесноков, П.Кузнецов). Дещо iнакша доля спiткала його листування. Але бiльшiсть опублiкованих листiв С.Подолинського адресовано до П.Лаврова та спiвробiтникiв його часопису "Вперед!". Крiм того, вони були надрукованi тiльки пiсля Другої свiтової вiйни: в СРСР у рiзних журналах, на Заходi - у двох збiрниках Б.Сапiра (1970, 1974).

Тому цiлком закономiрним є те, що в останнi роки, поряд зi статтями, дослiдженнями монографiчного характеру, iсторики, економiсти, фiлософи та лiтературознавцi не оминають своєю увагою i архiвiв, публiкуючи в рiзних виданнях листи, спогади, матерiали. Переконливим прикладом цього є i рецензований збiрник, який своєю концептуальнiстю творить нацiональне обличчя нашої науки, допомагає вивченню життя та творчостi одного з видатних українських мислителiв XIX ст., твори якого, за висловом I.Франка, "могли б повеличати i європейську лiтературу" (с. 7).

Вiд iменi упорядникiв даного збiрника авторка вступу Т.Слюдикова так сформулювала мету дослiдження: "Сьогоднi iм'я вченого вiдоме в Українi i поза її межами, але через брак або фрагментарнiсть друкованих бiографiчних даних картина його життя i творчостi не є повною. Цю iнформацiйну прогалину мають хоча б частково заповнити зiбранi тут його листи та iншi особистi документи" (с. 7).

У збiрнику є i бiографiчний нарис життя й дiяльностi С.Подолинського. Його автор - вiдомий iсторик української дiаспори Роман Сербин. Формулюючи мету нарису та пiдсумовуючи iдеї, закладенi в даному дослiдженнi, вiн стверджує, що "повна бiографiя С.Подолинського, як i видання всiх його творiв та ґрунтовна аналiза його наукової i полiтичної дiяльностi, - справа майбутнього. Завдання цього короткого бiографiчного нарису - дати хронологiчне тло для кращого розумiння зiбраних тут його листiв та iнших особистих документiв" (с. 43).

Зрештою, рецензоване видання є вдалою спробою висвiтлення життя та дiяльностi С.Подолинського який, за оцiнкою М.Грушевського, заслужив собi одне з найбiльш почесних мiсць в iсторiї нашого духовного життя. Аналiз змiсту збiрника, ґрунтовнi коментарi, науковий апарат (доповнений перелiком листiв та офiцiйних документiв, списком архiвних сховищ i т.д.), а також рацiональна структура видання дає, на нашу думку, вагомi пiдстави твердити, що науковцi успiшно впоралися з усiма труднощами. Опублiкованi листи С.Подолинського розкривають перед читачем багатограннiсть iнтересiв ученого, висвiтлюють еволюцiю його свiтогляду, знайомлять iз духовним свiтом та оточенням, в якому вiн жив, громадсько-полiтичною i науковою дiяльнiстю.

Наполегливе засвоєння С.Подолинським знань у Київському унiверситетi (1867-1871), зумовлене непересiчними iнтелектуальними здiбностями, не перешкоджало йому цiкавитися українофiльськими i соцiалiстичними iдеями. Вiн не мiг уникнути впливiв таких визначних "громадiвцiв", як Володимир Антонович i

стр. 207

Михайло Драгоманов. Але спочатку його молодечий запал, як слушно зауважує Р.Сербии, полонили соцiалiстичнi теорiї в їх захiдному варiантi. Зацiкавлення С.Подолинського революцiйними iдеями не було лише теоретичним. Пiд час київських студiй вiн познайомився з багатьма майбутнiми учасниками революцiйних рухiв. Великий вплив на Сергiя Андрiйовича могли мати, на думку Р.Сербина, поширюванi тодi серед молодi "Iсторичнi листи" П.Лаврова та "Капiтал" К.Маркса (с. 51).

У цiлому iдеї марксизму, надзвичайно популярнi в колах радикальної української демократiї, як показано у збiрнику, одержували у працях С.Подолинського самобутнє й оригiнальне трактування. Незважаючи на певний утопiзм власних соцiально-економiчних уявлень, вiн виявив себе у деяких питаннях бiльшим реалiстом i гуманiстом, нiж засновники марксизму та їх ортодоксальнi послiдовники в Росiї й Українi.

Листи С.Подолинського iз Гаазького конгресу висвiтлюють його як особистi полiтичнi погляди, i думки про К.Маркса як полiтика. С.Подолинський критикує централiстичну полiтику й авторитарну поведiнку провiдника та керованої ним Генеральної ради I Iнтернацiоналу. Його обурюють "дурнi" виступи прибiчникiв Ради, а К.Марксовi i Ф.Енгельсовi вiн закидає "непристойну поведiнку" та сумнiвнi полiтичнi маневри (с.148-152). Симпатiї С.Подолинського на боцi делегатiв, вибраних "справжнiми робiтниками", - анархiстiв, тодi як Раду пiдтримують якобiнцi й "полiтично сумнiвнi" особи (с. 144-145). Врештi, С.Подолинський негативно оцiнює весь конгрес i переконується в слабкостi I Iнтернацiоналу взагалi (с. 152-153). Разом iз тим розчарування К.Марксом як полiтиком не впливає на прихильне ставлення С.Подолинського до К.Маркса - як теоретика соцiалiзму. Згодом вiн поглиблює соцiальнi теорiї К.Маркса власними теоретичними мiркуваннями. У своєму прагненнi довести непересiчне значення Марксової теорiї додаткової вартостi, С.Подолинський створив власну оригiнальну енергетичну теорiю працi. Вiн сформулював свiй закон збереження сонячної енергiї рiзними видами корисної працi, тепер вiдомий як закон Подолинського. Спираючись на данi природничих наук, учений зумiв не тiльки вийти за межi фiлософсько-соцiологiчних уявлень марксизму, а й пiднестися до сучасного рiвня розумiння загальнолюдських проблем. Робота С.Подолинського в Ярославцi та в київськiй "Громадi" (1874-1875 pp.) остаточно сформувала свiтогляд Подолинського: його народницький соцiалiзм злився з культурницьким українофiльством в одне цiле. Про це переконливо свiдчать його листи до В.Смирнова та П.Лаврова (с. 221-253).

Найцiннiшим є листування С.Подолинського iз В.Смирновим у справах українсько-росiйських стосункiв (с. 224-248). Погляди Сергiя Андрiйовича на змiст цих стосункiв сформувались у гострих суперечках, у складному пошуку iстини, а часом i заперечень самого себе, аж поки не вилились у грандiозний задум створення Української соцiально-демократичної партiї. На концептуальну вiдмiннiсть у поглядах С.Подолинського та росiйських соцiалiстiв вказує вже сама назва партiї. С.Подолинський доводить В.Смирнову, що український соцiалiстичний рух має бути незалежним вiд росiйського. Закиди росiйських народникiв щодо "українського нацiоналiзму" вiн вiдкидає як вияв шовiнiзму, поширеного мiж росiйськими соцiалiстами, що не хочуть визнати iснування українського народу та його мови. Листи Сергiя Андрiйовича переконливо доводять, що серед українського народу не можна пропагувати iдеї соцiалiзму, не ставши на український ґрунт. Це потрiбно робити у тiсному взаємозв'язку з народною мораллю, етикою, психологiєю та фiлософiєю, тобто тим нацiонально-своєрiдним, яке разом iз загальнолюдським творить той духовний клiмат української цивiлiзацiї. На думку С.Подолинського, соцiалiстична праця, побудована на росiйському фундаментi, для України неприйнятна. Завдання українського соцiалiзму ширше вiд росiйського.

Саме тому метою дiяльностi С.Подолинського було не розривання зв'язкiв, а навпаки, наполеглива, конструктивна спiвпраця з росiйськими соцiалiстами. Вiн розраховував на їх довiру та взаєморозумiння в цих питаннях. Але прихильного ставлення до молодого українського соцiалiстичного руху з боку давнiх росiйських побратимiв, на жаль, не сталося. Ознайомившись iз листом С.Подолинського, П.Лав-

стр. 208

ров написав до Г.Лопатiна: "I навiщо їм окрема партiя? I чим вона вiдрiзняється [вiд нашої]? Мов би лише тим, що вiн [Подолинський] хоче писати по-малоросiйському, складати словник i граматику свого народу, видати його лiтературу й т.п. - Словом, якiсь там абищицi" (с. 69).

С.Подолинський був переконаний у перевазi "громадiвства" над приватною власнiстю i засуджував експлуатацiю однiєї людини iншою. Разом iз тим вiн не схвалював примусового соцiалiзму й не вiдкидав можливостi приватного господарства, але без найманої працi. Вiн писав: "Усi ж господарства, як хлiборобськi, так ремiсницькi, мануфактурнi й фабричнi, на котрих єсть хоч один наймит, мусять бути повернутi в громадськi" (с.85). Як бачимо, С.Подолинський вiддавав перевагу не абстрактнiй теорiї, а iнтересам конкретної людини. "Громадiвство" українського соцiалiста гуманне й тому силомiць нав'язувати його не можна.

Вийшовши на якiсно новi погляди стосовно методiв реалiзацiї соцiалiстичних iдей, С.Подолинський категорично заперечував вбивство, тероризм, насильство та нелегальнi дiї." Яким би демократом i соцiалiстом я не був, - пише вiн у листi до К.Кудашевої в Київ, - я не визнаю вбивства серед дозволених засобiв, i я вважаю, що успiх, досягнутий таким шляхом, спричинить бiльше лиха нiж добра... Я нiколи не сказав i не написав жодного слова, котре не змiг би легальним чином повторити в будь-якiй конституцiйнiй державi" (с. 229, 300).

Видрукованi у збiрнику спогади С.Подолинського, офiцiйнi й особистi документи, змiстовнi бiблiографiчний та iменний покажчики, поза всяким сумнiвом, викличуть неабиякий iнтерес i привернуть увагу в наукових колах, стимулюватимуть працю вчених у подальшому вивченнi життя i творчостi С.Подолинського.

Отже, слiд зазначити, що рецензований збiрник - добрий початок у створеннi академiчного життєпису та монографiчного дослiдження творчої спадщини С.Подолинського.

А.М.Михненко (Київ)

Постоянный адрес данной публикации: