Автор: O. I. МЕЛЬНИК

(Едмонтон, Канада)

Die Wehrmacht. Mythos und Realitat. Hrsg. von R.-D.Muller und H.-E.Volkmann. - Munchen, 1999. - 1318 s.

Вермахт. Мiфи i реальнiсть / Ред. Р.-Д.Мюллер, Г.-Е.Фолькман. - Мюнхен, 1999. - 1318 с

Небагато проблем новiтньої iсторiї привертали увагу дослiдникiв бiльше, нiж iсторiя збройних сил III райху. За 60 рокiв, що минули вiд останнiх залпiв II свiтової вiйни в Нiмеччинi й за її межами свiт побачили мемуари колишнiх генералiв, офiцерiв та солдатiв вермахту, фаховi роботи, присвяченi рiзноманiтним аспектам iсторiї нiмецьких збройних сил - вiд аналiзу фронтових операцiй до системного розбору свiтогляду, настроїв та мотивацiї нiмецьких солдатiв. Проте початок систематичним дослiдженням iсторiї вермахту поклали не професiйнi iсторики, а серiя судових процесiв проти нiмецьких воєнних злочинцiв у першi роки по вiйнi¹ . Окрiм лiдерiв нацистської держави, перед мiжнародним та нацiональними вiйськовими трибуналами постали представники командування вермахту й навiть певна кiлькiсть молодших офiцерiв та рядових вiйськовослужбовцiв. Потрапивши таким чином у центр громадської уваги ще в другiй половинi 1940-х pp., тема воєнних злочинiв вермахту та вiйськ СС й донинi посiдає центральне мiсце в iсторичному та суспiльно-полiтичному дискурсах² . Головними ж наслiдками судових процесiв та дискусiй стали, з одного боку, фактична неможливiсть пiдтримувати мiф про незаплямованi злочинами нацiонал-соцiалiзму нiмецькi збройнi сили, а, з iншого боку, починаючи з другої половини 1940-х pp., укорiнення цього мiфу у свiдомостi населення Захiдної Нiмеччини. Пояснення цього, на перший погляд, парадоксу слiд шукати в суспiльно-полiтичних процесах, що тодi вiдбувалися. Iз приходом А.Гiтлера до влади й початком мiлiтаризацiї економiки та полiтичних вiдносин у країнi, за влучним виразом Р.-Д.Мюллера, "вермахт поступово перетворюється з сеґмента суспiльства на його дзеркальне вiдображення"³ . За роки вiйни через лави збройних сил пройшли понад 10 мiльйонiв нiмцiв. Додавши до цiєї цифри невизначену кiлькiсть членiв їхнiх родин, можна з упевненiстю стверджувати, що жодна iнституцiя нацiонал-соцiалiстичної Нiмеччини не охоплювала такої значної кiлькостi населення. Тож зовсiм не дивно, що невдовзi пiсля капiтуляцiї райху звинувачення пересiчних вiйськовослужбовцiв вермахту у воєнних злочинах сприймалося як форма колективного обвинувачення нiмецької нацiї. Це не могло не викликати захисної реакцiї в Захiднiй Нiмеччинi, iз характерним прагненням зберегти недоторканою моральну чистоту армiї, переклавши вiдповiдальнiсть на вузьку групу людей - А.Гiтлера, керiвництво НСДАП⁴ , командування вермахту, СС⁵ . Треба зазначити, що така риторика не завжди безпiдставна, адже складно робити узагальнення, оцiнюючи таку гiгантську органiзацiю, як нiмецькi збройнi сили. I якщо правда те, що вище командування й значна кiлькiсть офiцерського та рядового складу переймалися нацистською концепцiєю iдеологiчної вiйни на знищення, справедливим видається й той погляд, що багато нiмецьких солдатiв залишилися не бiльше, нiж стороннiми спостерiгачами єврейського та ромського голокостiв, злочинiв проти радянських вiйськовополонених та цивiльного населення на окупованих територiях.

Якщо воєннi злочини були в центрi суспiльної уваги в повоєннi роки, то iсторiографiя 1960-х pp. характеризується пiдвищеним iнтересом до полiтики в цiлому й до питань iдеологiї та стратегiї зокрема. На цьому етапi розвитку iсторичної науки дослiдники придiляли особливу увагу ролi А.Гiтлера та iнших вождiв нацiонал-соцiалiзму в процесi формування iдеологiчних настанов i зовнiшньополiтичних прiоритетiв. Поряд iз цим велика увага придiлялася дiяльностi рiзноманiтних iнституцiй нацистської Нiмеччини - НСДАП, СА, ДАФ (Нiмецький робiтничий фронт), ґестапо, збройнi сили. У працях цього перiоду вермахт та його ко-

стр. 214

мандування постають незамiнною складовою в злочинному апаратi нацiонал-соцiалiстичної держави та слухняним iнструментом аґресивної зовнiшньої полiтики А.Гiтлера⁶ .

Вiд середини 1960-х pp. методологiчний фокус змiщується, i хоча полiтологiя та полiтична iсторiя продовжують вiдiгравати провiдну роль, бурхливий розвиток соцiальної iсторiї з притаманним їй iнтересом до життя "маленької" людини створив передумови для дослiдження проблем, що до цього часу не привертали уваги. До таких можна вiднести питання соцiальної структури вермахту⁷ , проблеми iдеологiчної мобiлiзацiї населення, нацифiкацiї збройних сил i пiдтримки нацiонал-соцiалiстичної програми офiцерським i рядовим складом армiї та флоту⁸ , досвiд вiйни, побут, фронтовi буднi нiмецьких солдатiв⁹ , участь представникiв iнших нацiональних i етнiчних груп у нiмецьких збройних формуваннях тощо¹⁰ .

Прихильники полiтичної та соцiально-iсторичної парадигм домiнували на науковому ландшафтi впродовж двох десятилiть. Однак, починаючи з першої половини 1980-х pp., iншим важливим джерелом методологiчного впливу на дослiдження iсторiї вермахту дедалi бiльшою мiрою стає культурологiя або iсторiя культури. Занепокоєнi обмеженнями, що їх накладає на аналiз суб'єктивної сфери соцiальний детермiнiзм - невiд'ємна частина будь-якого соцiально-iсторичного дослiдження, культурологи взяли за основу лiнґвiстичний аналiз дискурсу, мову символiв, коґнiтивнi процеси створення, присвоєння та iнтерпретацiї значень рiзноманiтних культурних явищ тощо¹¹ . Наслiдком зростаючого iнтересу до проблем культурної iсторiї є значне розширення тематичного поля, жiноча iсторiя, ґендер та маскулiннiсть¹² , iсторiя ментальностi пiд час вiйни та самосприйняття нiмецьких солдатiв¹³ , роль мiфiв та символiв у процесi встановлення їхньої iдентичностi¹⁴ , пам'ять про вiйну¹⁵ . Це лише деякi з питань, що на сьогоднiшнiй день викликають дедалi глибший iнтерес iсторикiв i якi, на жаль, залишаються малодослiдженими.

Збiрник наукових статей "Вермахт мiж мiфом та реальнiстю" - своєчасна спроба систематично висвiтлити численнi аспекти iсторiї нiмецьких збройних сил у 1930-х-1940-х pp., застосовуючи рiзноманiтнi пiдходи сучасної iсторичної науки - вiд методiв традицiйної полiтичної та воєнної iсторiї до постмодернiстських теорiй культури й iсторiї повсякдення, про якi йшлося вище. До збiрника ввiйшло 57 статей, тематично оформлених у сiм роздiлiв: "Самооцiнка вермахту", "Сприйняття вермахту iноземними державами", "Стратегiчне мислення та професiйнi риси вермахту", "Соцiальна та структурна iсторiя вермахту", "Ментальнiсть та iсторiя повсякдення", "Вермахт як частина злочинної нацiонал-соцiалiстичної держави", "Вiйна та її наслiдки". Оскiльки обсяг даного огляду не дозволяє детально розглянути кожну iз статей, що ввiйшли до збiрника, зупинiмося лише на деяких найактуальнiших питаннях i проблемах сучасної iсторiографiї нiмецьких збройних сил. Чому командування райхсверу¹⁶ пiдтримало нацистiв у момент, коли тi ще недостатньо змiцнили свої позицiї при владi й коли активна опозицiя армiї могла б перешкодити встановленню диктатури НСДАП? Яким чином нацiонал-соцiалiстична революцiя, початок полiтики озброєння й запровадження загальної вiйськової повинностi вплинули на нiмецькi збройнi сили? Чи вдалося вермахту зберегти iнституцiйну та функцiональну незалежнiсть вiд НСДАП? Чи можна говорити про те, що вермахт винен у воєнних злочинах такою ж мiрою, як i вiйська СС? Iз iншого боку, чи завжди справедливо ототожнювати фронтовi пiдроздiли вiйськ СС iз загонами СС, що виконували суто каральнi функцiї на окупованих територiях? Даний спосiб концептуалiзацiї матерiалу передбачає високий ступiнь селекцiї й залишає за межами огляду багато статей, що ввiйшли до збiрника. Проте, ураховуючи складнiсть проблематики й елементарний обсяг даної колекцiї, цей пiдхiд видається чи не єдиним практичним шляхом презентацiї результатiв новiтнiх дослiджень з iсторiї збройних сил гiтлерiвської Нiмеччини.

стр. 215

У своему есе Ганс-Ерiх Фолькман розглядає питання спiвпрацi керiвництва тодi ще райхсверу з нацiонал-соцiалiстами¹⁷ . Вiдповiдь на питання, чому генерали стали опорою А.Гiтлера в процесi консолiдацiї ним влади, дослiдник намагається вiдшукати шляхом аналiзу самосприйняття та мотивацiї найвизначнiших представникiв нiмецького генералiтету - В. фон Бломберґа, В. фон Фрiча, В. фон Райхенау, В.Кайтеля та деяких iнших¹⁸ . На думку автора, представники вiйськової елiти пiдтримали А.Гiтлера головним чином тому, що вони подiляли програмнi положення нацистiв - вимоги ревiзiї Версальського договору, програму переозброєння Нiмеччини та завоювання й колонiзацiї територiй на Сходi. Додавши до згаданих вище факторiв таку особливiсть свiтогляду прусських мiлiтаристiв, як майже iнстинктивний антидемократизм i антибiльшовизм, частково втрачений за часiв Ваймарської республiки престиж, який А.Гiтлер обiцяв повернути, а також, що не менш важливо, чинник особистого впливу фюрера, можна скласти доволi повне враження про мотивацiю командування нiмецьких збройних сил. У цьому, безперечно, заслуга Г.-Е.Фолькмана. Утiм, не все так просто. Загальновiдомо, що аж нiяк не бiльшiсть генералiв та офiцерiв з ентузiазмом пiдтримали полiтику нацистiв. Г.-Е.Фолькман побiжно згадує той факт, що значна кiлькiсть консервативно налаштованого генералiтету пiдозрiло ставилася до нацiонал-соцiалiстичних заходiв iз модернiзацiї збройних сил та створення нових родiв вiйськ (наприклад, люфтваффе - програми, провадженої почасти за рахунок скорочення фiнансування традицiйно привiлейованих сухопутних вiйськ). Однак, порушивши цю тему, нiмецький iсторик зупиняється на пiвдорозi й не розглядає бiльш широкого питання соцiальної бази НСДАП у збройних силах передвоєнного перiоду. Одразу виникає запитання - наскiльки репрезентативними є постатi порiвняно освiчених i, як тодi вважалося, "прогресивних" генералiв фон Бломберґа та фон Райхенау щодо маси генеральського та старшого офiцерського складу райхсверу? Чи справдi iдеологiчна близькiсть вiдiгравала таку важливу роль у симбiозi нацистiв та елiти збройних сил, як стверджує Г.-Е.Фолькман, чи, можливо, вiйськовi кола пiдтримали режим з iнших причин?

Ганс-Ульрiх Тамер пояснює факт спiвробiтництва мiж НСДАП та командуванням райхсверу не iдеологiчною спорiдненiстю, а радше намаганням генералiтету повернути втрачену по I свiтовiй вiйнi вiдносну незалежнiсть вiд цивiльної влади¹⁹ . У результатi, стверджує автор, мiж вiйськовими та нацистами було досягнуто домовленостi в дусi традицiйної прусської теорiї двох стовпiв (zwei Saulen), згiдно з якою вiйськовi не втручаються в питання великої полiтики, а полiтичнi дiячi залишаються осторонь проблем, що перебувають у компетенцiї генералiв. Проте, як зауважує Г.-У.Тамер, такий розподiл обов'язкiв явно не вiдповiдав природi тоталiтарної держави з її прагненням поставити все пiд свiй контроль. Як наслiдок, можна було спостерiгати явище, яке автор називає "ерозiєю збройних сил" - їх поступову й повномасштабну iнтеґрацiю в структури нацистської держави. Початок цьому процесовi поклала участь вiйськових у "ночi довгих ножiв" ЗО червня 1934 р. - кривавiй розправi А.Гiтлера над командирами штурмових загонiв. Серед iнших важливих подiй, що позначили процес "ерозiї" вермахту, Г.-У.Тамер називає вимушену вiдставку генералiв Бломберґа й Фрiча (1938 p.), проголошення А.Гiтлера верховним головнокомандувачем збройних сил (1941 р.) i, нарештi, формальне запровадження iнституту полiтичного офiцера - еквiвалент радянського комiсара (1944 p.). Це - яскравi зовнiшнi ознаки поступової втрати професiйними вiйськовими впливу на прийняття рiшень. Однак поза увагою автора залишаються не менш важливi глибиннi процеси соцiальної трансформацiї, що вiдбувалися в збройних силах протягом 1930-х-1940-х pp. Як здiйснювався процес нацифiкацiї вермахту пiсля утвердження А.Гiтлера при владi й, особливо, пiсля створення масової армiї в результатi тотальної мобiлiзацiї? Яким чином це вплинуло на боєздатнiсть? Чи вдалося фюреру створити абсолютно вiддане йому вiйсько, просякнуте духом нацiонал-соцiалiзму та iдеєю завоювання життєвого простору на Сходi?

стр. 216

Цi та деякi iншi питання розглядає у своїй працi Вольфґанґ Петтер²⁰ . На думку дослiдника, запровадження загальної вiйськової повинностi й масовий приплив новобранцiв, уже значною мiрою iнфiкованих нацiонал-соцiалiстичним свiтоглядом, призвели до "фактичної депрофесiоналiзацiї" армiї в цiлому й офiцерiв зокрема. При цьому на увазi мається не зниження рiвня бойової пiдготовки вермахту порiвняно з райхсвером, а радше "плебеїзацiя" офiцерського корпусу²¹ й загальна полiтизацiя та нацифiкацiя збройних сил - процеси, що викликали серйозне занепокоєння значної кiлькостi офiцерiв старої формацiї, вихованих у дусi вже знайомої нам з працi Г.-У.Тамера теорiї вiдокремлення вiйськовостi вiд полiтики. Проте, елiтаризм офiцерiв-аристократiв та їхня стурбованiсть занепадом традицiй аж нiяк не означали принципової опозицiйностi до режиму - чимало з них згодом вступили до лав НСДАП. Таким чином, напередоднi походу на Схiд ставлення бiльшостi нiмецьких вiйськовослужбовцiв до нацистської iдеологiї та мети зовнiшньої полiтики фюрера можна охарактеризувати або як надзвичайно прихильне (особливо серед молодi та членiв НСДАП), або як толерантне (серед консервативно налаштованих генералiв та офiцерiв старшого поколiння). Армiя нацiонал-соцiалiстичного свiтогляду народилася!

Яким чином нацифiкований вермахт перейшов вiд расистської iдеологiї до нацiонал-соцiалiстичної практики геноциду - тема двох наступних праць. Йорґ Остерло розглядає загальне питання вiдповiдальностi вермахту за знищення червоноармiйцiв у таборах для вiйськовополонених на територiї райху²² . Райнгард От-то зосереджує увагу на конкретних фактах спiвпрацi мiж збройними силами та ґестапо в процесi "селекцiї" (Aussonderung) радянських вiйськовополонених у шта-лаґах²³ для їх подальшої лiквiдацiї²⁴ .

Iз моменту вторгнення гiтлерiвських вiйськ на радянську територiю 22 червня 1941 р. й до завершення вiйни в нiмецькому полонi опинилося 5,7 млн. радянських солдатiв i офiцерiв, iз яких 3,3 млн. (близько 60%) загинули вiд голоду, холоду, iнфекцiйних хвороб, непосильної працi та систематичних страт спецiальними пiдроздiлами служби безпеки. Висновки, до яких приходять Й.Остерло й Р.Отто, невтiшнi для апологетiв "аполiтичного" вермахту. Командування збройних сил i вiйськовий персонал шталаґiв i дулаґiв не просто знали про злочинну полiтику нацистiв стосовно полонених бiйцiв радянської армiї, але й брали найактивнiшу участь у процесi пiдготовки та здiйснення масових убивств. Ба бiльше - без їхньої активної спiвпрацi знищення полонених було б просто неможливим. Переважна бiльшiсть червоноармiйцiв, якi потрапили в полон протягом вiйни, перебували пiд охороною збройних сил. За умовами Женевської конвенцiї 1929 р. слiд було гуманно ставитися до бранцiв рiзних нацiональностей, не пiддавати їх жодним актам помсти, забезпечити гiднi умови утримання, харчування та медичного обслуговування. Конвенцiя дозволяла залучати полонених до працi, але обов'язково за умови їх фiзичної здатностi працювати. Проте на практицi верховне головнокомандування вермахту (ОКВ), згiдно з расовою доктриною нацистiв, iз самого початку впровадило iєрархiю вiйськовополонених за нацiональною ознакою, щоправда беручи до уваги вiрогiднiсть потенцiйних репресiй проти нiмецьких вiйськовополонених. I якщо ставлення до представникiв країн англомовного свiту можна охарактеризувати в цiлому як таке, що вiдповiдало принципам Мiжнародного права, колишнi бiйцi радянської армiї сповна пiзнали реалiї вiйни На знищення. Арґументи, що їх наводить у своїй статтi Й.Остерло, не залишають Жодних сумнiвiв у тому, що мала мiсце систематична й цiлеспрямована полiтика геноциду проти радянських вiйськовополонених i вiдповiдальнiсть за неї поряд iз НСДАП та СС несе командування вермахту²⁵ . Р.Отто доповнює висновки Й.Остерло переконливими доказами того, що в злочинах проти вiйськовополонених виннi також вiйськовi, якi не належали до командних структур вермахту. Коменданти й вiйськовий персонал шталаґiв могли вiдмовитися вiд виконання злочинних розпо-

стр. 217

ряджень ОКБ про передачу певних категорiй полонених червоноармiйцiв у розпорядження ґестапо для їх наступної страти²⁶ . Таке принципове дотримання правових норм комендантами таборiв, приклади яких наводить у своїй працi нiмецький дослiдник, не становило серйозної загрози для їх життя чи навiть сходження щаблями кар'єри, проте подiбна поведiнка була радше винятком, анiж правилом.

Той факт, що протести вiйськових проти жорстокого поводження з радянськими вiйськовополоненими та цивiльним населенням на окупованих територiях мали локальний i спорадичний характер, є яскравим свiдченням гармонiї мiж НСДАП, вермахтом i СС. Бiльше того, як випливає з новiтнiх дослiджень, в умовах тотальної вiйни обов'язки та повноваження рiзних iнституцiй III райху ставали все менш визначеними. Так, окремi пiдроздiли вермахту використовувалися в каральних акцiях проти партизанiв i цивiльного населення²⁷ , а пiдлеглi райхсфюрера СС Г.Гiммлера (дивiзiї ваффен СС) брали активну участь у фронтових операцiях.

У своєму есе Бернд Веґнер дослiджує динамiку перетворення вiйськ СС з особистої охорони А.Гiтлера та "преторiанцiв" нацiонал-соцiалiстичного режиму на масову воєнiзовану органiзацiю й важливий чинник ведення вiйни²⁸ . На думку автора, у випадку з ваффен СС треба говорити не про звичайне кiлькiсне зростання, а про складнi змiни якiсного характеру, насамперед у функцiональнiй та психологiчнiй сферах. Широке використання ваффен СС на найбiльш небезпечних дiлянках фронту вже на початку 1943 р. призвело до майже повного винищення особового складу елiтних пiдроздiлiв вiйськ СС. Це змусило керiвництво держави значно скоротити термiни вiйськової та полiтичної пiдготовки новобранцiв i, що бiльш важливо, вiдмовитися вiд принципу добровiльностi при вступi до лав СС. Надалi ваффен СС поповнюватимуться шляхом загального вiйськового призову, причому частка рекрутiв ненiмецького походження збiльшуватиметься пропорцiйно до скорочення людських ресурсiв у Нiмеччинi. Зазначенi змiни в структурi ваффен СС пояснюють факт майже повної втрати рядовими есесiвцями вiдчуття власного елiтаризму в рамках нацiонал-соцiалiстичної системи. Чим ближче до закiнчення вiйни, стверджує Б.Веґнер, тим бiльше вояки ваффен СС ототожнювали себе з бiйцями вермахту, а не з "полiтичними солдатами" СС, як того можна було б очiкувати.

Таким чином збiрка iсторичних нарисiв за редакцiєю Р.-Д.Мюллера та Г.-Е.Фолькмана досить успiшно висвiтлює суперечливу проблематику нiмецьких збройних сил часiв III райху, допомагаючи краще роздивитися межi, що вiдокремлюють iсторичну реальнiсть вiд створених у повоєнний перiод мiфiв. I якщо мiфологiя незмiнно пiдкреслювала аполiтичнiсть, незалежнiсть та мало не опозицiйнiсть вiйськових до правлячої нацiонал-соцiалiстичної партiї, дослiдження, що ввiйшли до збiрки, малюють зовсiм iншу картину. Початок процесу поступового втягнення вермахту в орбiту нацизму поклали домовленостi про спiвпрацю мiж А.Гiтлером та представниками командування райхсверу, а довершили вiйна й невпинна iдеологiчна iндоктринацiя. У момент сходження А.Гiтлера на владний олiмп лише невелика група генералiв пiдтримувала нацистiв, переважна ж бiльшiсть старого офiцерського корпусу пiшла на спiвпрацю з прагматичних мiркувань. Проте в мiру того, як НСДАП закрiпилася при владi й розкрутила свою надзвичайно успiшну пропаґандистську машину, дедалi бiльше солдатiв та офiцерiв потрапляли пiд вплив нацiонал-соцiалiстичної iдеологiї. У результатi напередоднi нiмецько-радянського зiткнення багато з них були психологiчно готовi до вiйни на знищення, що може пояснити високий ступiнь спiвучастi солдатiв вермахту У вчиненнi воєнних злочинiв на окупованих територiях, в яких на Заходi прийнято звинувачувати лише НСДАП, СС та вище командування збройних сил. Утiм, залишається вiдкритим питання, яким чином вiдбувся перехiд вiд винищувальної iдеологiї до фактичної полiтики геноциду? Яку роль при цьому вiдiграв особистий досвiд вiйни й чому кримiнальнi розпорядження не викликали серйозних протестiв навiть серед тих вiйськових, хто ставився до нацiонал-соцiалiзму без особлй-

стр. 218

вого ентузiазму? Цi проблеми ще очiкують на своїх дослiдникiв.

----

¹ The Trial of German Major War Criminals: Proceedings of the International Military Tribunal Sitting at Nurnberg, Germany. - London, 1946-1951. - 23 Vols.; Der Prozess gegen die Hauptkriegsverbrecher vor dem internationalen Militargerichtshof Nurnberg 14 November 1945- 1 Oktober 1946.-42 Bd., 1947-1949.

² Серед найважливiших фахових робiт, присвячених воєнним злочинам вермахту та вiйськ СС, слiд назвати наступнi: Datner S. Crimes Against POWs. Responsibility of the Wehrmacht. - Warsaw, 1964; Messerschmidt M. Die Wehrmacht im NS-Staat. Zeit der Indoktrination. - Hamburg, 1969; Streit Ch. Keine Kameraden. Die Werhmacht und die sovvjetischen Kriegsgefangenen 1941-1945. - Stuttgart, 1978; Streim A. Die Behandlung der sowjetischen Kriegsgefangenen im "Fall Barbarossa". Eine Dokumentation unter Berucksichtigung der Unterlagen deutscher Strafvollzugsbehorden und der Materialien der Landesjustizverwaltungen zur Aufklarung von NS-Verbrechen. - Heidelberg, 1981; Krausnick H., Wilhelm H.-H. Die Truppe der Weltanschauungskrieges. Die Einsatzgruppen der Sicherheitspolizei und des SD 1938-1942. - Stuttgart, 1981; Browning С Wehrmacht Reprisal Policy and the Murder of Jews in Serbia // Militargeschichtlige Mitteilungen. - 1983. - H. 33. - S. 31-49; Bartov O. The Eastern Front, 1941-1945, German Troops and the Barbarization of Warfare. - St. Martin's Press, 1985. - P. 106-128; Heer H. Keeling Fields. The Wehrmacht and the Holocaust in Belorussia, 1941-1942 // Holocaust and Genocide Studies. - 1989. - Vol. 4. - P. 79-101; Klee E., Dressen W. (Hrsg.) "Got mit Uns". Der deutsche Vernichtungskrieg im Osten 1939-1945. - Frankfurt a. Main, 1989; Schulte Th. The German Army and Nazi Policies in Occupied Russia. - Oxford, 1989; Mazower M. Military Violence and National Socialist Values: The Wehrmacht in Greece 1941-1944 // Past and Present. - 1992. - February. - N134. - P. 129-158; Andrae F. Auch gegen Frauen und Kinder. Der Krieg der Wehrmacht gegen die Zivilbevolkerung in Italien 1943-1944. - Munchen, 1995; Heer H., Naumann K. (Hrsg.) Vernichtungskrieg. Verbrechen der Wehrmacht 1941 bis 1944. - Hamburg, 1955; Manoschek W. (Hrsg.) Die Wehrmacht im Rassenkrieg. Der Vernichtungenskrieg hinter der Front. Symposion "Vemichtungskrieg. Verbrechen der Wehrmacht" anlablich der Eroffnung gleichnamigen Ausstellung am 20 Und 21 Oktober 1991 am Juridicium der Universitat Wien. - Wien, 1996; Pohl D. Nationalsozialistische Judenverfolgung in Ostgalizien 1941-1944. Organisation und Durchfiihrung eines staatlichen Massenverbrechens. - Munchen, 1997. - S. 43-47; Gerlach Ch. Kalkulierte Morde. Die deutsche Wirtschafts- und Vemichtungspolitik in Weibrubland 1941 bis 1944. - Hamburg, 1999; Verbrechen der Wehrmacht. Dimensionen des Vernichtungskrieges 1941-1944 // Hamburg institut fur Sozialforshung (hg.). - 2002; Lieb P. Tater aus Uberzeugung? Oberst Carl von Adrian und die Judenmorde. Die 707. Infanteriedivision 1941-1942 // Vierteljahreshefte fur Zeitgeschichte. - 2002. - H. 4. - S. 523-557.

³ Die Wehrmacht. Mythos und Realitat. - S. 11.

⁴ Вiд NSDAP - Nationalsozialistische deutsche Arbeiterpartei - нацiонал-соцiалiстична нiмецька робiтнича партiя.

⁵ Яскравим свiдченням цього є численнi мемуари колишнiх нiмецьких генералiв, що незмiнно пiдкреслюють аполiтичнiсть армiї на противагу фанатизму представникiв вiйськ СС, її незалежнiсть вiд правлячої нацiонал-соцiалiстичної партiї, а в окремих випадках опозицiйнiсть до неї й, звичайно, непричетнiсть до злочинiв. Див. напр.: Haider F. Hitler als Feldherr. - Munchen, 1949; Haider F. Generaloberst Haider. Kriegstagebuch. Tagliche Aufzeichnungen des Chefs des Generalstabes des Heeres. Hrsg. Von Arbeitskreis fur Wehrforschung. - 3 Bd. - Stuttgart, 1962-1964; Guderian H. Erinnerungen eines Soldaten. - Heidelberg, 1951; Guderian H. Panzer Leader. - London, 1952; Manstein E. von. Verlorene Siege. - Bonn, 1955; Goerlitz W. (Hrsg.) Generalfeldmarschall Keitel, Verbrecher oder Offizer? - Gottingen, 1961.

⁶ О 'Neill R.J. The German Army and the Nazi Party 1933-1939. - London, 1966; Jacobsen H.A. Nationalsozialistische Aussenpolitik 1933-1938. - Frankfurt a. M.; Berlin, 1968; Hillgruber A. Hitlers Strategic Politik und Kriegfuhrung 1940-1941. - Frankfurt a. M., 1965; Muller K.-J. Armee, Politik und Gesellschaft 1933-1945. Studien urn Verhaltnis von Armee und NS-System. - Paderborn, 1982.

⁷ Meier-Welcker H. Offiziere im Bild von Dokumenten aus drei Jahrhunderten. - Stuttgart, 1964; Hoffmann H.-H. (Hrsg.) Das deutsche Offizierkorps 1860-1960. - Boppard a. Rhein, 1980; Bald D. Der deutsche Offizier. Sozial- und Bildungsgeschichte des deutschen Offizierkorps im 20 Jahrhundert. - Munchen, 1982; Bartov O. The Eastern Front, 1941-1945, German Troops and the Barbarization of Warfare. - St. Martin's Press, 1985. - P. 40-67; Bartov O. Hitler's Army. Soldiers, Nazis and the Third Reich. - Oxford, 1991.

⁸ Besson W. Zur Geschichte des Nationalsozialistischen Fuhrungsoffiziers (NSFO). Dokumentation // Vierteljahreshefte fur Zeitgeschichte. - 1961. - H. 9. - S. 76-116; Berghahn V. NSDAP und "geistige Fuhrung" der Wehrmacht 1939-1943 // Vierteljahreshefte fur Zeitgeschichte. - 1969. - H. 17. - S. 17-71; Bartov O. The Eastern Front. - P. 68-105.

⁹ Buchbender O.. Sterz R. (Hrsg.) Das andere Gesicht des Krieges: Deutsche Feldpostbriefe, 1939-1945. - Munchen, 1982; Bartov O. The Eastern Front. - P. 7-39; Knoch P. (Hrsg.) Kriegsalltag. Die Rekonstruktion des Kriegsalltags als Aufgabe der historischen Forschung und der Friedenserziehung. - Stuttgart, 1989; Golovchansky A. (Hrsg.) "Ich will raus aud"s diesem Wahnsinn". Deutsche Briefe von der Ostfront 1941-1945 aus sovvjetischen Archiven. - Wuppertal, 1992; Haase N. Alltag in der Katastrophe. Ammerkungen zur Geschichte der Uberlebensstrategien deutscher Deserteure im Zweiten Weltkrieg // Alltagskultur, Subjektivitat und Geschichte. Zur Theorie und Praxis der Alltagsgeschichte. Hrsg. Von Geschichtswekstatt. -Berlin; Munster, 1994. - S. 272-282; Schroder H. J. Alltagsleben im Rublandkrieg 1941-1945. Eine deutsche Perspektive // Jakobsen H.-A. (Hrsg.) Deutschbrussische Zeitenwenden: Krieg und Frieden 1941-1945. - Baden-Baden, 1995. - S. 388-409; Wette W. (Hrsg.) Der Krieg des kleinen Mannes. Eine Militargeschichte von unten. - Munchen; Zurich, 1995; Ulrich B. "Militargeschichte von unten". Anmerkungen zu ihren Ursprtingen, Quellen und Perspektiven im 20 Jahrhundert // Geschichte und Gesellschaft. - 1996. - H. 22. - S. 473-503; Haase H, Paul G. (Hrsg.) Die anderen Soldaten. Wehrkraftersetzung, Gehorsamsverweigerung und Fahnenflucht im Zweiten Weltkrieg. - Frankfurt am Main, 1997.

¹⁰ Hoffmann J. Die Ostlegionen 1941-1943. Turktataren, Kaukasier und Wolgafinnen im Deutschen Heer. - Freiburg

стр. 219

i. Br., 1976; Bohm J. Die Ungarndeutschen in der Waffen-SS. Innen Und Aufbenpolitik als Symptom des Verhaltnisses zwischen deutscher Minderheit und ungarischer Regierung. - Ippesheim, 1990; Боляновський А. Українськi вiйськовi формування в збройних силах Нiмеччини 1939-1945. - Л., 2002.

¹¹ Тут термiн "культура" вживається для позначення широкого фронту соцiальних явищ -традицiй, звичаїв, уявлень тощо, якi характеризують життя даного суспiльства в певний перiод.

¹² Ґендер (вiд англ. "gender") як правило вживається для позначення соцiальної конструкцiї статевих вiдмiнностей. Маскулiннiсть (вiд англ. "masculinity" - мужнiсть, чоловiчiсть) є складовою частиною поняття "ґендер" i окреслює систему атрибутiв (значень), що їх певне суспiльство приписує чоловiкам. Seidler F. Blitzmadchen. Die Geschichte der Helferinnen der deutschen Wehrmacht im Zweiten Weltkrieg. -Koblenz; Bonn, 1978; Spieckermans A. Als Flakwaffenhelferin im Einsatz 1944-1945. Ein Bericht// Feministische Studien. -1984. - H. 2. - S. 27-38; Higonnet M. (ed) Behind the Lines Gender and the Two World Wars. - New Haven, 1987; Seifert R. Militar und Ordnung der Geschlechter; Vier Thesen zur Konstruktion von Mannlichkeit im Militar // WolfK.D. (Hrsg.) Ordnung Zwischen Gewaltproduktion und Friedenstiftung. - Baden-Baden, 1993. - S. 213-229; Seifert R. Militar-Kultur-Identitat. Individualisierung, Geschlechterverhaltnisse und die Soziale Konstruktion des Soldaten. - Bremen, 1996; Killimann A. "...Ich fiirchte, es ist alles nur Propaganda gewesen". Aufyeichnung von Frau S., 1944-1948 und 1970 // Neithammer O. (Hrsg.) Frauen und Nationalsozialismus. Historische und Kulturgeschichtliche Positionen. - Osnabruck, 1996. - S. 184-200; Kiihne Th. Kameradschaft - "das beste im Leben des Mannes". Die deutschen Soldaten des Zweiten Weltkrieges in erfahrungs- und geschechtergeschichtlicher Perspektive // Geschichte und Gesellschaft. - 1996. - H. 22. - S. 504-529.

¹³ Mergner G. "Glaubiger Fatalismus. Zur Mentalitatsgeschichte des totalen Krieges" am Biespiel der Kriegstagebucher meiner Mutter, 1940-1946 // Van der Linden M., Mergner G (Hrsg.) Kriegstagebegeisterung und mentale Kriegsvorbereitung. Interdisziplinare Studien. - Berlin, 1991. - S. 179-192.

¹⁴ Baird J. To Die For Germany: Heroes in the Nazi Pantheon. - Bloomington, 1990; Mosse G Gefallen fur das Vaterland. Nationales Heldentum und namenlosen Sterben. - Stuttgart, 1993; Halbach R. (Hrsg.) Nationaler Totenkult. Die Neue Wache. Eine Streitschrift zur zentralen deutschen Gedenkstatte. - Berlin, 1995.

¹⁵ Mommsen H. Geschichte und politische Legitimation in der Bundesrepublik: Zum Dilemma gesteuerter historischer Konsensbildung // Streitfall Deutsche Geschichte. Geschichts- und Gegemvartsbewusstsein in den 80er-Jahren, Hrsg. V. d. Landeszentrale fur politische Bildung Nordrhein-Westfalen. - Essen, 1988. - S. 225-236; Naumann K. Nachkrieg. Vernichtungskrieg. Wehrmacht und Militar in der deutschen Wahrnehmung nach 1945 // Mittelweg. - 1997. - H. 36. - S. 11-25; Niethammer L. Deutschland Danach. Postfaschistische Gesellschaft und nationales Gedachtnis. Hrsg. von U. Herbert und D. Van Laak. - Bonn, 1999.

¹⁶ Райхсвер - збройнi сили Нiмеччини до 1935 p.

¹⁷ Volkmann H.-E. Die Wehrmachtfiihrung und die Demontage des Rechtstaates. - S. 47-65.

¹⁸ Фон Бломберґ Вернер (1878-1946 pp.) - фельдмаршал, мiнiстр оборони й командувач збройних сил Нiмеччини (1933-1935 pp.), вiйськовий мiнiстр в урядi А.Гiтлера (1935-1938 pp.). Фон Фрiч Вернер (1880-1939 pp.) - фельдмаршал, командувач збройних сил (1935-1938 pp.). Фон Райхенау Вальтер (1884-1942 pp.) - фельдмаршал, один iз улюбленцiв А.Гiтлера, керiвник вiддiлу у вiйськовому мiнiстерствi В.Бломберґа (1933-1935 pp.); пiд час II свiтової вiйни брав безпосередню участь у керiвництвi кампанiєю проти Польщi, операцiями на територiї Францiї (1940 р.) та в Українi (1941 p.). Кайтель Вiльгельм (1882-1946 pp.) - фельдмаршал, керiвник верховного головнокомандування збройних сил (ОКВ) (1938-1945 pp.).

¹⁹ Thamer H.-U. Die Erosion Einer Saule. Wehrmacht und NSDAP. - S. 420-435.

²⁰ Petter W. Militarische Massengesellschaft und Entproffesionalisierung des Offiziers. - S. 359-370.

²¹ За станом на 1944 p. 64% офiцерiв нiмецьких збройних сил не належали до дворянства.

²² Osterloh J. "Hier handelt es sich um die Vernichtung einer Weltanschauung..." Die Werhmacht und die Behandlung des sowjetischen Gefangenen in Deutschland. - S.783-802.

²³ Вiд нiм. "Stalag" (Krigsgefangenen-Mannschaftsstammlager) - табiр для постiйного утримання вiйськовополонених, на вiдмiну вiд "Dulag" (Durchgangslager) - транзитний табiр, де полоненi перебували тимчасово перед вiдправкою до шталаґу, або ж перед стратою айнзатцгрупами.

²⁴ Otto R. Die Zusammenarbeit von Wehrmacht und Stapo bei der "Aussonderung" Sowjetischer Kriegsgefangener im Reich. - S. 754-782.

²⁵ Серед найбiльш сумнозвiсних розпоряджень ОКВ слiд назвати т. зв. "Комiсарбефель", "Розпорядження про вiйськову пiдсуднiсть у зонi дiї плану "Барбаросса"", а також iнструкцiї щодо поведiнки вiйськ на Сходi. Виданi в першi тижнi пiсля початку радянсько-нiмецької вiйни, цi накази фактично зняли з нiмецьких солдатiв юридичну вiдповiдальнiсть за вчинення злочинiв проти радянських вiйськовополонених i цивiльного населення окупованих територiй.

²⁶ Iдеться про наказ ОКВ вiд 17 липня 1941 p., який зобов'язав усi пiдлеглi установи вермахту, включно з комендантами таборiв вiйськовополонених, сприяти органам служби безпеки в "справi захисту нiмецької нацiї вiд бiльшовицьких аґентiв". До цiєї категорiї потрапили колишнi партiйнi та урядовi функцiонери, комiсари Червоної армiї, iнтелiґенти, євреї та комунiсти.

²⁷ Klinkhammer L. Der Partisanenkrieg der Wehrmacht 1941-1944. - S. 815-836; Richter T. Die Wehrmacht und der Partisanenkrieg in den besetzten Gebieten der Sowjetunion. - S. 837-857.

²⁸ Wegner B. Anmerkungen zur Geschichte der Waffen-SS aus organisations- und funktionsgeschichtlicher Sicht. - S. 405-419-

Постоянный адрес данной публикации: