Автор: I. В. ВЕРБА

(Київ)

O. I. Гуржiй, М. Б. Парахiна. Етнологiчнi осередки України в 20-х - на початку 30-х рокiв XX ст. Нарис дiяльностi. - К.: Iнститут iсторiї України НАН України, 2004. - 248 с

Нинi важливого значення набуває поглиблене вивчення внеску учених та аматорiв в органiзацiю збирання етнографiчних матерiалiв, пiдготовку анкет, програм, пов'язаних iз видатними вченими того часу, якi виступили в 1920-х роках iнiцiаторами створення стрункої й дiєвої органiзацiї з вивчення етнологiї, сприяли найбiльш рацiональним формам i методам збору етнореалiй через розповсюдження програм серед населення України.

На бiльшiсть цих питань дає вiдповiдь рецензована монографiя Олександра Гуржiя та Марiї Парахiної.

Позитивний момент дослiдження, що знайшов своє гiдне вiдображення в працi - це достатньо ґрунтовний аналiз стану наукової розробки проблеми. Незважаючи на наявнiсть окремих праць, що торкаються цiєї теми, в сучаснiй iсторичнiй лiтературi досi вiдсутнє спецiальне комплексне дослiдження з питань, якi розглядаються в монографiї.

Важливо вiдмiтити, що автори показали внесок в органiзацiю збирання етнографiчних матерiалiв учених, етнографiв, художникiв, нову методику - розсилання програм-запитальникiв для широкої кореспондентської мережi; висвiтлили культурологiчну, органiзацiйну дiяльнiсть етнографiчних центрiв при Всеукраїнськiй академiї наук у 1920-х - на початку 1930-х рокiв, проаналiзували форми органiзацiйної роботи по збиранню етнографiчних матерiалiв у музеях, архiвах, експедицiях, регiональних центрах.

Вiдомо, що членами Етнографiчної комiсiї, Кабiнету антропологiї та етнологiї iм. Ф.Вовка, Кабiнету музичної етнографiї на громадських засадах було розроблено програми проведення експедицiй, етнографiчних екскурсiй, закладено ґрунтовний фундамент для збiльшення кореспондентської мережi в справi записування звичаїв, вiрувань, обрядiв тощо. О.Гуржiй та М.Парахiна збагатили це новим матерiалом.

Одним iз провiдних центрiв збирання етнографiчних матерiалiв через розсилання анкет, програм була Етнографiчна комiсiя пiд головуванням акад. А.Лободи. В її роботi брали участь такi вiдомi етнологи, як В.Петров, Л.Шульгiна, Н.Заглада, В.Кравченко. В 1920-тi роки активну роботу проводив Кабiнет музичної етнографiї (з 1922 р. дiяв на автономних засадах при Етнографiчнiй комiсiї) пiд керуванням К.Квiтки. Останнiй одним iз перших у фольклористицi приступив до широкого вивчення окремих художнiх циклiв i тематичних груп народних пiсень.

Цiлком справедливо автори дослiдження значну увагу придiлили друкованим виданням Етнографiчної комiсiї: "Етнографiчному вiснику" та "Бюлетеню Етнографiчної комiсiї", якi вiдiграли важливу роль у розвитку української етнологiї, поширеннi етнологiчних знань про культуру i побут рiзних етносiв. Цi видання мiстили iнформацiю про новi надходження матерiалiв iз духовної i матерiальної культури, традицiй, звичаїв та обрядiв, вiрувань, народно-побутового календаря, записи легенд i пiсень, вивчення народного житла, господарства, знарядь працi.

Не залишилася поза увагою авторiв i робота в галузi етнологiї Кабiнету антропологiї та етнологiї iм. Ф.Вовка. Розроблена цим Кабiнетом методика створення етнографiчної експозицiї застосовувалася в практицi музеїв України, вiдкривала можливостi формування цiнних колекцiй не лише в провiдних, а й у провiнцiйних етнологiчних осередках.

стр. 207

Позитивної оцiнки заслуговує проведене авторами вивчення дiяльностi Є.Рихлiка, який очолив Кабiнет нацiональних меншин, органiзував експедицiї для записування етнокультурних особливостей чехiв Волинi, євреїв, полякiв, болгар в Українi. Автори вдало проаналiзували окремi напрями його роботи, зумiли детально вивчити головнiшi здобутки й оцiнити їх значення. Помiтний внесок у розгортання дослiджень iсторiї та культури нацiональних меншин в Українi зробила Всеукраїнська наукова асоцiацiя сходознавства, органiзована в Києвi.

Висвiтлено i культурологiчну дiяльнiсть провiдних (Комiсiя краєзнавства, Український комiтет краєзнавства) i регiональних (Харкiв, Вiнниця, Кам'янець-Подiльський та iн.) етнологiчних осередкiв у галузi поширення знань iз народної культури, створеннi етнографiчних колекцiй, рукописного архiвного фонду.

Завдяки участi в краєзнавчих комiсiях етнографiв центри багато уваги придiляли збиранню, систематизацiї, узагальненню етнографiчного матерiалу, дослiдженню етноархеологiї, культури й побуту народу.

Розгортанню етнокраєзнавчого руху сприяла видавнича дiяльнiсть центрiв. Започаткований у 1927 р. журнал "Краєзнавство" об'єднував краєзнавчi сили України, пропагував їх досвiд, своєчасно iнформував про досягнення в цiй галузi в Українi та свiтi.

За короткий перiод дiяльностi етнологiчних центрiв було накопичено великий фактологiчний матерiал i зробленi першi спроби до узагальнення етнографiчних особливостей регiонiв.

Автори узагальнили велику методичну роботу цих центрiв, проведену у 1920-х - на початку 1930-х рокiв iз метою поширення етнологiчних знань, накопичення фактичного матерiалу, створення широкої мережi громадських кореспондентiв, дописувачiв. Належну увагу О.Гуржiй та М.Парахiна придiлили висвiтленню форм i напрямiв дiяльностi Кафедри iсторiї українського народу пiд головуванням М.Грушевського.

Очолюваний К. Гру шевською Кабiнет примiтивної культури та її пережиткiв у побутi i фольклорi став постiйно дiючим центром з наукової пiдготовки, збирання, вивчення i публiкацiї витворiв української культури та показом її зв'язку з дослiдженням у свiтi народної творчостi. Працiвники цього центру вивчали первiснi форми культури, збирали, опрацьовували та готували до видання пам'яток українського фольклору. Дослiдження К. Грушевської стали вiдомими не лише в Українi, а й у Європi та Америцi.

Разом з тим монографiя не позбавлена й деяких недолiкiв. Дещо поверхово у нiй розкрито дiяльнiсть у галузi етнологiї Iсторичного товариства Нестора-лiтописця, Сосницького науково-дослiдного товариства на Чернiгiвщинi, Остерського наукового товариства краєзнавства, комiсiй Києва i Правобережної України. Часто автори називають Наукове товариство iм. Шевченка - Т. Шевченка, Тараса Шевченка. Не проставлений рiк смертi Федора Ернста.

Разом iз тим, не дивлячись на цi недолiки, монографiя буде корисна тим, хто цiкавиться iсторiєю етнологiчних осередкiв в Українi та iсторiєю українського краєзнавчого руху.

Постоянный адрес данной публикации: