Автор: А. В. ГЕДЬО, С. П. ПАХОМЕНКО

Iгор Лильо

Нариси з iсторiї грецької громади Львова XVI-XVII столiть. - Львiв: Вид-во Нацiонального унiверситету "Львiвська полiтехнiка", 2002. - 190 с

Книгу I.Лильо можна назвати водночас i традицiйною, i новою для грецьких студiй в Українi. З одного боку, ретроспекцiя iсторичного буття грецьких осередкiв на українських теренах та виявлення рiзноманiтних взаємовпливiв iз мiсцевим середовищем є сформованим, плiдним i магiстральним напрямом вiтчизняних еллiнiстичних дослiджень. З iншого, - уже сам вибiр регiону поза тих анклавiв грецької присутностi (Нiжин, Пiвнiчне Приазов'я, Одеса), що найчастiше перебувають у центрi уваги iсторикiв-еллiнiстiв, став певною новацiєю, але й викликав додатковi труднощi. Адже намiру дослiдника заповнити лакуну щодо iсторiї грекiв Львова протистояли розпорошенiсть, несистематизованiсть джерельного матерiалу та iнерцiя наукового скепсису стосовно перспективностi подiбної студiї. Укорiнений у сучаснiй iсторiографiї стереотип щодо фрагментарностi грецького фактора в Захiднiй Українi та зведення його переважно до єдиної особи - Костянтина Корнякта - "працювали" не на користь дослiдницьких iнiцiатив у цьому напрямку. I одна з головних заслуг I.Лильо полягає саме в тому, що вiн завдяки сумлiнному науковому пошуку висвiтлив маловiдомi, призабутi факти дiяльностi представникiв грецького етносу у мiстi. Це дозволило суттєво розширити наше уявлення про еллiнську компоненту львiвського соцiуму ранньомодерних часiв.

стр. 223

Структурно книга складається iз шести роздiлiв. Зiбраний у результатi копiткої дослiдницької роботи матерiал систематизовано за двома основними напрямами - економiчна й суспiльна активнiсть грекiв. Саме цi сюжети становлять змiстовне ядро монографiї, в якiй подано iсторiографiю проблеми, розглянуто передумови появи грекiв на львiвських теренах, їхню роль у поширеннi там матерiальної культури Сходу та генеалогiю визначних грецьких родiв. Вважаємо цiлком виправданим те, що висвiтленню всiх цих аспектiв передує звернення до питання типологiї грецької спiльноти Львова. Складнiсть його значною мiрою зумовлена вiдсутнiстю в цей перiод юридичного виокремлення грецького осередку (на вiдмiну вiд єврейського чи вiрменського) та етнiчної самоорганiзацiї на правових засадах. Втiм, етноконфесiйна й економiчна згуртованiсть грекiв, збереження власної iдентичностi, участь у питаннях пiдтримки "грецької вiри" i нормалiзацiї духовного життя православного населення, на думку автора, дає пiдстави класифiкувати їх як кiлькiсно невелику дiаспору торговельного характеру (с. 29).

Запорукою з'ясування даної проблеми стало те, що львiвський анклав розглянуто в його еволюцiйному розвитку, поступовому накопиченнi кiлькiсних i якiсних змiн, що привносили новi риси в його соцiальне та культурне "обличчя". Цю динамiку вiдображає запропонована дослiдником класифiкацiя еллiнської спiльноти Львова. Так, купцi, якi тимчасово перебували в мiстi, та торговцi, котрi мали на львiвському ринку факторiї чи власних представникiв, становлять двi найдавнiшi групи грецької емiграцiї. У процесi розвитку з неї виокремилася група комерсантiв, якi оселилися в мiстi й отримали громадянство. Багато з них були членами Ставропiгiйського братства. Ще одну частину грецької дiаспори становили викладачi школи при братствi, мiсiонери, а також ремiсники, прибуття яких активiзувалось у другiй половинi XVII ст.(с. 29-30). Можливо, при висвiтленнi питань, пов'язаних iз класифiкацiєю грецької громади, варто було б вказати на змiст термiна "громада" в авторському тлумаченнi. Адже в деяких дослiдженнях iз громадою асоцiюють виключно iнституцiалiзовану групу людей, з'єднаних мiж собою формалiзованими зв'язками. Втiм, iз контексту працi видно, що поняття "громада" ототожнюється з визначеннями "спiльнота", "осередок".

Комерцiйно-господарська активнiсть грекiв є тим стрижнем, на який автор нанизує iншi, тiсно пов'язанi мiж собою сюжети їхнього життя. Такий пiдхiд є цiлком зрозумiлим, адже купецтво становило найчисельнiший елемент грецької громади на всiх етапах її розвитку i саме торговельнi iнтереси були головним мотивацiйним чинником появи грекiв на львiвських теренах (с.64). Економiчний аспект дiяльностi грецької емiграцiї розкривається дослiдником у багатьох вимiрах. Суттєвим iз погляду розумiння причин i шляхiв проникнення грецьких торгiвцiв у Захiдну Україну є висвiтлення широкого тла економiчних зв'язкiв на територiї Пiвденно-Схiдної та Центральної Європи, аналiз схем транспортування товарiв iз Схiдного Середземномор'я до Речi Посполитої, розгляд чинникiв, що зумовлювали змiни в iнтенсивностi використання цих шляхiв. У цьому контекстi автор характеризує роль придунайських князiвств, як важливої транзитної територiї на шляху до Львова, яка згодом стала своєрiдним плацдармом для торговельної "експансiї" грекiв у цьому напрямку.

"Запiзнення" грекiв їз виходом на ринки Львова, конкуренцiя потужних i сформованих вiрменської та єврейської громад спочатку знижували комерцiйну активнiсть грецького елемента. Однак, як зазначає I.Лильо, наприкiнцi XVI ст. через фiскальнi побори та втручання чиновникiв Порти у господарське життя Молдови i Волощини кiлькiсть грекiв у Галичинi зросла, а ефективнiсть їх дiяльностi пiдвищилася. На комплекснiсть дослiдження проблеми вказує висвiтлення автором таких її рiзнопланових аспектiв, як географiя прибуття грекiв, їх фiнансовi можливостi, прiоритетнi сфери використання своїх коштiв, правове станови-

стр. 224

ще, залучення до складних дипломатичних стосункiв мiж Портою та Рiччю Посполитою тощо. Цiкавими є наведенi факти щодо випадкiв шпигунства грецьких купцiв на користь Порти або ж просто вiдвертого шахрайства, пов'язаного з тим, що окремi греки для досягнення власних цiлей видавали себе за представникiв султана (с. 51).

Фiнансову могутнiсть грекiв Львова, основу якої становила торгiвля вином, I.Лильо визначає як головний стимул для "поступливого" ставлення мiської влади у питаннi надання їм мiського права. У цьому зв'язку звернемо увагу на двi iпостасi проблеми самовизначення грецької спiльноти, якi окреслює автор у дослiдженнi. Вiдсутнiсть юридично санкцiонованих етнiчних структур, безумовно, перешкоджала накопиченню й органiзацiї сил для вiдстоювання власних суспiльно-економiчних iнтересiв. Однак саме така ситуацiя викликала iнтенсивнi пошуки шляхiв iнтеграцiї в мiсцеве середовище i сприяла активiзацiї культурно-релiгiйного чинника, на основi якого вiдбувалися зближення з українською громадою i пiдтримка православного руху.

Саме тому завдання висвiтлення суспiльного життя грекiв неминуче ставлять у центр дослiдницької уваги проблему їх участi у Ставропiгiйському братствi. Солiдаризуючись iз тими дослiдниками, якi бачать головним виявом такої участi фiнансування греками Ставропiгiї, автор не згодний анi применшувати цей чинник, анi зупинятися на ньому у своєму пошуковi. Взагалi I.Лильо порушує це питання не в традицiйному руслi виявлення грецьких впливiв на справи i суспiльну позицiю братства (цi впливи, на думку автора, дiйсно не були вельми значними), а з'ясовує насамперед масштаби i характер присутностi грекiв у товариствi i те значення, яке воно мало як для цiєї української iнституцiї, так i для грецької громади. Так, I.Лильо вказує на те, що греки були серед українцiв пiд час створення братства у Львовi, а деякi з них обиралися на вiдповiдальнi посади. Наприклад, 1648 р. I.Мазаракi був ключником церковної каси, а в 1657 р. його разом iз С.Лавришевичем обрали сеньйором братства. Були греки й серед учителiв Ставропiгiйської школи (с.81-82). Особливо наголошується на постiйностi i суттєвостi грецьких пожертв братству. На основi цих та iнших наведених фактiв, автор робить висновок, що моральна пiдтримка багатих мiщан-грекiв сприяла авторитетовi й згуртованостi братства, а матерiальна допомога надавала можливiсть рiзнопланової дiяльностi. У свою чергу, меценатство грекiв вiдкривало шлях для їхнього самоствердження у львiвському суспiльствi, що вiдбувалося саме через українське середовище. Проведення аналогiй iз суспiльною солiдарнiстю на основi конфесiйної єдностi (католицької чи протестантської), яка мала мiсце в Захiднiй Європi, дозволило синхронiзувати цi процеси духовно-громадського життя, ще раз пiдтвердивши їх визначення як загальноєвропейської тенденцiї.

Окремо дослiдник розглядає релiгiйнi контакти львiвських православних iз дiячами схiдної церкви, дiяльнiсть визначних грецьких iнтелектуалiв. У цьому контекстi особливу увагу придiлено єпископу Арсенiю Єлассонському, який викладав у Ставропiгiйськiй школi й у 1591 р. опублiкував греко-церковно-слов'янську граматику "Адельфотес". Завдяки активностi представникiв Константинополя, культурно-освiтнiм впливам, що надходили iз центру православ'я, на львiвському ґрунтi постiйно пiдтримувався дух вiзантiйської християнської та культурної ойкумени. На думку I.Лильо, вiн також живився усвiдомленням спiльностi долi українцiв та грекiв - народiв, уярмлених чужоземними гнобителями (с. 74). На жаль, неодноразове нагадування автора про конфлiкт братчикiв iз львiвським єпископом Гедеоном Балабаном не супроводжуються поясненням причин i сутi суперечностей, що зробило б чiткiшими i зрозумiлiшими авторськi екстраполяцiї розбрату серед церковної елiти Константинополя на православне суспiльство Захiдної України.

стр. 225

Вельми цiкавим, на наш погляд, є роздiл, де висвiтлюється роль грекiв у поширеннi матерiальної культури Сходу у Львовi. Нетривiальнiсть подiбного сюжету частково компенсує досить обмежену фактичну наповненiсть роздiлу та його логiчну пiдпорядкованiсть економiчному аспекту дiяльностi грецької спiльноти (що, можливо, викликає питання про доцiльнiсть структурного виокремлення даного нарису). Автор зазначає, що першiсть у впровадженнi на територiї Речi Посполитої зразкiв схiдносередземноморської матерiальної культури утримували не греки, а вiрмени та євреї. Однак дослiдник спромiгся виокремити i коротко охарактеризувати тi товари iмпорту (килими, вино, одяг, зброя), в яких найчастiше було задiяно грецьке купецтво. Мода на схiднi товари в польському суспiльствi (до якої доклала руку й грецька торгова спiльнота), пiдвищення попиту на таку продукцiю призвели до формування грецьких ремiсничих осередкiв, що готували вироби схiдносередземноморського зразка (с. 94). З погляду подальших пошукiв, перспективною виглядає розробка питань, пов'язаних iз виявленням участi етнiчних груп Львова (зокрема, грекiв) у становленнi нових мануфактурних форм виробництва, а також їхньої ролi в поширеннi такого феномену матерiальної культури, як стилю "шляхетського сарматизму".

Вдало завершує працю, пiдкреслюючи органiзацiйну єднiсть її аспектiв, нарис генеалогiї найвiдомiших грецьких родiв. Адже економiчну, громадську й культурну поставу грецької громади формували її визначнi особистостi - К.Корнякт, I.Мазаракi, М.Мадзапета та iн. Саме їх дiяльнiсть найчiткiше закарбувалася на скрижалях iсторiї львiвської дiаспори. На тлi коротких бiографiй цих особистостей та їхнiх нащадкiв вимальовуються деякi спiльнi характернi риси представникiв грецької громади - енергiйнiсть, комунiкабельнiсть, спроможнiсть налагоджувати вигiднi суспiльнi зв'язки, знаходити спiльну мову з представниками влади й осягати певнi висоти у суспiльно-полiтичнiй iєрархiї, нарештi, вмiння поєднувати власнi комерцiйнi iнтереси з благодiйною дiяльнiстю. Також простежується ще одна особливiсть - швидка полонiзацiя (уже в другому - третьому колiнах) тих родiв, представники яких залишилися на теренах Речi Посполитої (с. 137). Погiршення наприкiнцi XVII ст. торгової кон'юнктури, вiдсутнiсть нових хвиль емiграцiї зумовлювали або реемiграцiю, або переселення до Гетьманщини, або пошук нового мiсця у суспiльному органiзмi Польської держави, що призводило до руйнування етнiчних зв'язкiв. Такi шляхи розвитку грецьких родiв яскраво продемонстровано дослiдником в останньому роздiлi монографiї.

Книга, що написана у формi нарисiв, передбачає неповноту розкриття окремих сюжетiв. Втiм, дослiдження I.Лильо, безумовно, заслуговує на схвальну оцiнку як вдала спроба зiбрати й узагальнити максимальну кiлькiсть джерельного та iсторiографiчного матерiалу з проблеми.

А.В.Гедьо (Київ), С.П.Пахоменко (Марiуполь)

Постоянный адрес данной публикации: