Libmonster ID: UA-2966

Автор: Г. Д. КАЗЬМИРЧУК, Ю. В. ЛАТИШ

У статтi висвiтлено актуальнi питання iсторiографiї руху декабристiв, розглянуто концепцiю українського декабризму, проблему участi представникiв вищого ешелону влади у повстаннi 14 грудня 1825 p., використання iдей декабристського руху у революцiйнiй боротьбi наступних поколiнь, визначено перспективи розвитку декабристознавства.

У 2005 р. виповнилося 180 рокiв вiд дня повстання декабристiв. Декабризм - по сутi унiкальне iсторичне явище, що привертало увагу дослiдникiв у всi часи. За кiлькiстю опублiкованих праць вiн спiввiдноситься з такими iсторичними темами, як Перша свiтова чи Велика Вiтчизняна вiйни. Цiй проблемi присвячено


Казьмирчук Григорiй Дмитрович - д-р iст. наук, проф. Київського нацiонального унту iм. Т.Шевченка; Латиш Юрiй Володимирович - аспiрант Київського нацiонального унту iм. Т.Шевченка.

стр. 50


понад 18 тис. монографiй, статей, нарисiв, художнiх творiв1 . На початку 1990-х pp. iнтерес до декабризму суттєво впав, що було зумовлено як об'єктивними (поява нових дослiдницьких проблем), так i суб'єктивними (небажання вивчати революцiйнi рухи) чинниками. Останнiм часом ученi почали частiше звертатися до проблем декабризму. Однi вбачають у ньому початок революцiйного визвольного руху, iншi - закiнчення ери двiрцевих переворотiв, третi - першу масонську змову. Але всi погоджуються, що повстання декабристiв було етапним пунктом iсторiї Росiйської iмперiї, без якого вона мала б iнший хiд.

На наш погляд, повстання декабристiв було точкою бiфуркацiї в iсторiї не лише Росiйської iмперiї, а, можливо, й усiєї Європи. їх перемога могла б рiзко змiнити хiд свiтової iсторiї, але вченi вже нiколи не зможуть з'ясувати, в який бiк. У стадiї подiлу на авансцену виходять особистiснi моменти. Цим зумовлений iнтерес iсторикiв, лiтературознавцiв, фiлософiв, правознавцiв та краєзнавцiв до особистостей, свiтогляду i менталiтету декабристiв. У цьому зв'язку цiкаво б виглядало порiвняльне дослiдження особистiсних характеристик "апостолiв свободи" та їх противникiв, у яких, не виключено, криється причина поразок повстань у Петербурзi та на Київщинi. Проте це завдання на майбутнє.

Сьогодення ж диктує необхiднiсть створення узагальнюючих праць, якi б висвiтлювали весь рух декабристiв. На початку 1990-х pp. цю роботу спробували виконати український iсторик М. Савичев та його росiйський колега В. Федоров2 . Книга В. Федорова пiзнiше зазнала суворої (можливо, занадто жорсткої) критики. У його працi, крiм низки фактичних помилок, знайшла втiлення стара методологiя, оскiльки рух декабристiв розглядався за стереотипами 1950-х pp.3 Книзi М.Савичева з рецензентами поталанило бiльше, хоча i їй притаманнi подiбнi недолiки. Але це з висоти сьогоднiшнього розумiння. На початку 1990-х pp. цi книги виглядали революцiйними, тепер можуть розглядатись як перехiднi ланки вiд радянського до сучасного декабристознавства. М.Савичев, до речi, прагнув врахувати усе розмаїття iснуючих думок про рух декабристiв i на їх основi будував власнi гiпотези. Дослiдник запрошував читача задуматися над рiзними, часто взаємо-суперечливими, гiпотезами, намагався уникати апрiорних оцiнок. Можливо, занадто жорстка оцiнка працi В.Федорова вiдбила бажання у декабристознавцiв писати узагальнюючi працi.

Значний внесок у дослiдження руху декабристiв внесли В.Семевський, М.Довнар-Запольський, М.Нєчкiна, М.Лисенко, Г.Сергiєнко4 та iн. Тому неможливо створити нову схему декабризму, уникнувши компiляцiї. Мова може йти про перегляд оцiнок, уточнення окремих моментiв, але фактичний матерiал, зiбраний дореволюцiйними та радянськими iсториками, лежатиме в основi нового узагальнюючого дослiдження. Iншою причиною, що ускладнює написання нової iсторiї декабризму, є величезний обсяг матерiалу, оволодiти яким навряд чи пiд силу одному дослiднику. На наш погляд, це завдання мав би розв'язувати колектив авторiв - фахiвцiв з окремих питань декабристського руху, представникiв рiзних країн пострадянського простору. Зрозумiло, що це неможливо у межах журнальної статтi.

Завданням даної розвiдки є з'ясувати малодослiдженi питання декабристського руху, а саме: 1) мiсце та роль декабристiв в iсторiї України; 2) участь у змовi вищих сановникiв iмперiї; 3) декабристськi мiфи i легенди та їх експлуатацiя полiтичними силами.

"Українськi декабристи чи декабристи на Українi?"

Це питання у 1925 р. поставив видатний український iсторик М.Груше-вський5 . "Довгий час вважалося, що це були росiйськi таємнi товариства, - справедливо зазначала Н.Полонська-Василенко, - при чому не бралось до уваги, що

стр. 51


бiльша частина членiв товариств, хоч i служила в росiйському вiйську, належала до українського шляхетства"6 .

Одним iз найбiльш поширених, але мало помiтних у декабристознавствi є великоросiйський мiф, за яким декабризм повнiстю належить росiйському народу. У росiйськiй iсторiографiї це твердження сприймається як аксiома. З ним згоднi й багато українських iсторикiв, зокрема В.Верига та Я.Грицак. Наприклад, В.Верига безапеляцiйно резюмує: "Отже, повстання декабристiв, хоча й зачепило Україну, не мало нiчого спiльного з українським визвольним рухом, i навiть, якби воно перемогло, то для України воно не несло нiчого хорошого"7 . Той факт, що лiдери українського визвольного руху М.Драгоманов та С.Єфремов мали з цього приводу iншу думку, шановний дослiдник iгнорує.

Визнаючи провiдну роль росiйського компонента у таємних органiзацiях, не можна не вiдзначити їх полiетнiчний склад i тiсний зв'язок з Україною, де в Тульчинi та Полтавi дiяли управи Союзу благоденства, а згодом - Пiвденне товариство, Товариство об'єднаних слов'ян i низка менш вiдомих органiзацiй, був створений найдемократичнiший проект росiйської конституцiї - "Руська Правда". В Українi знаходилися "родовi гнiзда" декабристiв: Муравйових-Апостолiв у Полтавськiй губернiї, В.Давидова та братiв Поджiо - у Київськiй.

Важлива проблема декабристознавства - мiжнацiональний дiалог у декабристському русi, участь у ньому представникiв рiзних народiв та етнiчних груп8 . Предметом дослiдження сучасних учених уже стали вiдмiнностi в поглядах декабристiв на питання конституцiї, збройного виступу тощо. Декабристознавцi вбачають причини розмаїття поглядiв у соцiальному та майновому становищi, участi у вiйнi 1812 p., вiцi тощо. Проте iгнорується такий важливий чинник, як нацiональнiсть i релiгiйна приналежнiсть. На наш погляд, безсумнiвно, що православний нащадок української шляхти сприймав проблеми декабристського сьогодення iнакше, нiж православний росiйський дворянин, лютеранин-нiмець в енному поколiннi чи католик, син вихiдцiв з Iталiї. Дослiдники не мають сумнiвiв щодо визначної ролi прибалтiйських нiмцiв у придушеннi повстання на Сенатськiй площi. Навiщо ж накладати табу на роль грекiв, iталiйцiв, українцiв у декабристському русi?

Помiтною хибою сучасної парадигми української iсторiї є "бiла пляма" у першiй третинi XIX ст. Український опозицiйний рух iснував у XVIII ст. та в серединi XIX ст. А ось у першiй третинi XIX ст. його начебто не було, тобто складається враження, що українська шляхта або була цiлком задоволена своїм перебуванням у складi Росiйської iмперiї i не сповiдувала опозицiйних поглядiв, або жорстоко придушувалася царатом. Але ж перша чверть XIX ст. у Росiйськiй iмперiї - це "дней александровых прекрасное начало" - перiод пробудження демократичної iдеологiї в умовах бiльш-менш лiберального правлiння, час створення не лише таємних опозицiйних угруповань, а й легальних конституцiйних проектiв, час розквiту лiтератури.

Деякi iсторики заповнюють цю прогалину т. зв. "росiйськими та польськими революцiйними рухами 1820-1830-х pp.", згадують про тости, що їх виголошувала українська шляхта за здоров'я Наполеона. Найбiльш далекогляднi розумiють абсурднiсть твердження, що на змiну українськiй опозицiї прийшли росiйськi та польськi революцiонери i прагнуть подати продовжувачем традицiй українського автономiзму В.Лукашевича та його Малоросiйське товариство, яке насправдi було лише одним iз численних навколодекабристських утворень i, як засвiдчують новiтнi дослiдження, на час арешту його органiзатора перебувало ще у стадiї створення9 . Сьогоднi гостро стоїть проблема "вписування" декабризму в українську iсторiю. Мiж тим, українськi iсторики уже робили спроби розв'язати цю колiзiю. Коротко розглянемо думки наших попередникiв iз цього приводу.

У 1920-х pp. академiк ВУАН С.Єфремов та професор О.Гермайзе сформулювали оригiнальну теорiю українського декабризму. В її контекстi написанi роботи

стр. 52


Д.Багалiя, В.Базилевича, Л.Добровольського, В.Мiяковського, П.Филиповича, М.Яворського й iн. її суть зводилася до визнання впливу українських традицiй, iсторiї та культури на формування свiтогляду багатьох членiв таємних товариств, що дiяли в Українi, а також впливу декабристських iдей на погляди дiячiв українського нацiонально-визвольного руху: Т.Шевченка, членiв Кирило-Мефодiївського товариства, М.Драгоманова, автономiстiв-федералiстiв.

Одним iз перших, хто поставив питання про мiсце декабристiв в iсторiї України, намагаючись пов'язати декабризм iз попереднiми i наступними українськими опозицiйними рухами, був С.Єфремов. Вiн висунув гiпотезу про спадковiсть українського федералiзму XIX ст. у ланцюзi: масонська ложа "Об'єднанi слов'яни" - Товариство об'єднаних слов'ян - Кирило-Мефодiївське товариство. Ще ранiше звернув увагу на безперервнiсть розвитку федеративно-демократичного руху в Українi М.Драгоманов. Звертаючись до видавця "Колокола", вiн писав: "Iдеї Костомаровського гуртка, безперечно, становлять ланку, що з'єднує прагнення Товариства об'єднаних слов'ян, яке виникло у Київськiй губернiї в 1823-1825 pp., iз принципами "українофiлiв" i "хлопоманiв" 60-х рокiв та українських федералiстiв-соцiалiстiв нашого часу"10 . Щоправда, М.Драгоманову не були вiдомi програмнi документи Товариства об'єднаних слов'ян.

Декабристський рух в Українi тiсно пов'язаний iз масонством. Масонськi ложi в Українi, на думку С.Єфремова, виявляли тенденцiю "перетворитися на українське [видiлено С.Єфремовим] масонство i служити завданням українського громадського руху", а найближчими до українства були полтавська ложа "Любов до iстини" та київська "Об'єднанi слов'яни"11 . Його пiдтримав Д.Дорошенко, зауваживши, що членами масонських лож, зокрема ложi "Об'єднаних слов'ян", були українцi, росiяни й поляки, "й сама її назва вказувала на змагання до встановлення приязних вiдносин мiж усiма трьома народами". Зрештою, масонство дало життя i суто полiтичним товариствам, "з яких однi ставили собi загальноросiйськi й навiть загальнослов'янськi цiлi, а другi - чисто українськi"12 .

С.Єфремов визнавав, що органiзацiйний зв'язок мiж ложею "Об'єднанi слов'яни" та Товариством об'єднаних слов'ян визначити важко, але характерна назва i деяка схожiсть у програмах органiзацiй дозволили йому припустити певну iдеологiчну спадковiсть двох органiзацiй13 . Дослiдник вказував, що у програмних документах Товариства об'єднаних слов'ян українцi не згадуються як окремий слов'янський народ, але зазначав, що вплив "мiсцевого ґрунту" виявлявся поки що у загальнослов'янськiй i федералiстичнiй iдеях. Лiдери "слов'ян" П.Борисов, Я.Драгоманов, I.Горбачевський "мали вже й зерно нацiональної української свiдомостi". З iнтересу до слов'янства, з федералiзму почалася українська iдея14 .

Виняткову роль у розвитку української iдеї С.Єфремов вiдводив Малоросiйському товариству В. Лукашевича, яке, на його думку, було "досить численне i мало зносини як з росiйськими, так i з польськими полiтичними органiзацiями". Його лiдер, колишнiй член масонської ложi "Об'єднаних слов'ян" В.Лукашевич був "живою ниткою", що пов'язувала київськi опозицiйнi кола з їхнiми однодумцями на Лiвобережжi, iз полтавською ложею "Любовi до iстини", активними членами якої були I.Котляревський, В.Кочубей, В.Тарновський, "та з гуртком автономiстiв, що купчився навколо вiдомого князя" М.Рєпнiна15 .

С.Єфремов уважав, що в Українi точилася боротьба мiж федералiстичними елементами, осередком яких було Товариство об'єднаних слов'ян, i централiстськими, якi гуртувалися в Пiвденному товариствi. Вiн доводив, що об'єднання двох товариств є "сущим нещастям" для розвитку федеративної, а в подальшому й української нацiональної iдей. Централiзм затяг федералiстичнi елементи в Українi "в ту фантастичну, мало пiдготовану гру, що кiнчилась не тiльки повним розгромом таємних товариств, але й паузою в громадському розвитку"16 .

стр. 53


На наш погляд, твердження С.Єфремова про "цiлковиту протилежнiсть в iдеологiї й тактицi" Товариства об'єднаних слов'ян та Пiвденного товариства сформувалося пiд впливом "Записок" I.Горбачевського, якi дослiдник доволi часто цитував у своїх працях. Очевидно, що iнкорпорацiя "слов'ян" до складу Пiвденного товариства передбачала прийняття єдиної програми дiй, що було б неможливо за наявностi iстотних суперечностей.

О.Гермайзе дiйшов висновку про залежнiсть громадянської свiдомостi української офiцерської молодi вiд "українських обставин", "вiдносин тогочасного українського життя". Вона проявлялася не лише у формi впливу фактiв соцiального гнiту, а й у впливi українських традицiй на полiтичну iдеологiю декабристiв. "Вiдгомiн лiберальної опозицiї до росiйського монархiчного уряду, що її так яскраво виявила українська козацька старшина в XVIII ст., почувається у декабристiв"17 , - зазначав учений.

Звiдси поставало питання: чи можна говорити про участь у декабристському Русi української iнтелiгенцiї, чи українцi за походженням серед декабристiв були "настiльки одiрванi од українства, що воно могло на них впливати тiльки як обстановка або iсторико-полiтичний спомин з минулого?"18 . Намагаючись розв'язати цю проблему, вчений подiлив декабристiв на двi групи: великих земле-власникiв-аристократiв та збiднiлих дворян. Першi уже давно були вiдiрванi вiд українства, i тому не могли вважатися українцями, бо були мiцно пов'язанi з "державною культурою росiйського дворянства". Представники другої групи, якi створили Товариство об'єднаних слов'ян, i були, на думку вченого, українськими декабристами19 . Вихiдцi iз сiмей бiдної української шляхти I.Горбачевський, Я.Драгоманов, I.Сухинов та iн. - першi представники української iнтелiгенцiї з невисокою нацiональною свiдомiстю, якi не мали потреби користуватися українством як полiтичною чи соцiальною iдеєю. Тому О.Гермайзе вважав правомiрним застосування щодо них термiна "українськi декабристи".

Д.Дорошенко розглядав рух декабристiв в Українi у контекстi українського нацiонального вiдродження й опозицiйних настроїв українського дворянства. Причину цих настроїв iсторик вбачав у небажаннi росiйського уряду "визнати за українською шляхтою дворянських прав у повнiм об'ємi"20 . Отже, сприятливий ґрунт для виступу проти царату в Українi склався ранiше, нiж у Росiї.

Важливою складовою теорiї українського декабризму був iдейний зв'язок мiж ними i Т.Шевченком. Детально дослiдив цю проблему П.Филипович. Вiн довiв значний вплив на поета особистого знайомства з декабристами та їхнiх творiв (особливо К.Рилєєва), висловив припущення, що деякi твори Великого Кобзаря ("Неофiти", "Юродивий") мiстять декабристськi мотиви21 . О.Гермайзе вважав наступниками декабристiв кирило-мефодiївцiв i М.Драгоманова22 . I.Борщак включав декабристiв у схему українського нацiонального руху XIX ст.23

Наприкiнцi 1920-х pp. теорiя українського декабризму зазнала модифiкацiї у статтi Ю.Оксмана. Вiн намагався змiстити центр опозицiйних настроїв у Росiї до Одеси, де бурхливе господарське пiднесення прискорило процес розкладу старих соцiально-економiчних вiдносин i створило умови для дiяльностi там агентури антиурядових органiзацiй. Iсторик вважав, що в Одесi iснував широкий опозицiйний блок, об'єднаний економiчними iнтересами, який включав землевласникiв пiвденноросiйських губернiй, провiнцiйних адмiнiстраторiв, пiдприємцiв - агентiв захiдноєвропейського капiталу, заїжджих революцiонерiв та iнтелiгенцiю, що зароджувалася. Змiцнення економiчної сили пiвденних негоцiантiв i промисловцiв у 1817-1818 pp., на думку Ю.Оксмана, мало наслiдком, "по-перше, пiднесення полiтичного активiзму української [видiлено нами. - Авт.] буржуазiї, а по-друге - полiтичне поширення сфери її iдеологiчного впливу на дворянську й вiльнодумну масу всiєї пiвденно-захiдньої й пiвденної України"24 .

стр. 54


На думку вченого, лише iсторичним парадоксом можна пояснити те, що "долю революцiї на пiвднi" вирiшував повсталий Чернiгiвський полк, "а не дiлки київських контрактiв та одеських експортних контор"25 . Проте сам Ю.Оксман висунув зовсiм фантастичний план, який змiг би призвести до перемоги декабристiв, - об'єднання в єдиний полiтичний блок рiзних опозицiйних елементiв: вiд торговельно-промислової буржуазiї до вiльнодумцiв-iнтелiгентiв i вiд землевласникiв-дворян до вiйськових поселенцiв.

На Всесоюзнiй конференцiї iсторикiв-марксистiв росiйськi iсторики М.Покровський та М.Нєчкiна здобули перемогу над прихильниками теорiї українського декабризму. Було вирiшено вживати термiн "декабристи на Українi", який ранiше вiдстоював I.Рибаков26 , а рух декабристiв в Українi вважати складовою за-альноросiйського руху.

Теорiї українського декабризму завершеного вигляду надав Г.Сергiєнко. Вiн акцентував увагу на тому, що Україна стала одним iз головних осередкiв декабристського руху, бо там i в XIX ст. ще жили волелюбнi козацькi традицiї27 . Особливу увагу дослiдник придiлив виявленню впливу декабристiв на розвиток революцiйного руху в Українi. Зiбранi факти засвiдчили вплив повстання на селян, iнтелiгенцiю, студентство (опозицiйнi настрої у Харкiвському унiверситетi, справа про "вiльнодумство" у Нiжинськiй гiмназiї, селянськi рухи). Пiд впливом iдей декабристiв виникла низка опозицiйних гурткiв, найвiдомiший з яких Кирило-Мефодiївське товариство28 . Учений пiдкреслював, що справу декабристiв продовжило наступне поколiння борцiв, якi в нових умовах шукали правильної теорiї та шляхiв перебудови суспiльства, "поступово позбуваючись помилкових уявлень декабристiв, їх невiр'я у творчi сили та революцiйнi можливостi народних мас"29 .

Цi думки не лише близькi до теорiї українського декабризму (хоча Г.Сергiєнко був змушений її критикувати), але фактично є її логiчним завершенням. Окремi тези С.Єфремова, О.Гермайзе, М.Яворського та iн. про вплив декабризму на розвиток українського нацiонального руху були об'єднанi в єдинiй концепцiї. Проте iдеологiчнi умови не дозволили Г.Сергiєнку визначити мiсце декабристiв у вiтчизнянiй iсторiї - для нього декабристи залишалися єдиним загальноросiйським рухом. Спробуємо заповнити цю прогалину.

Стара малоросiйська опозицiя виражалася не лише в автономiстичних устремлiннях української шляхти-дворянства, а й у державотворчих прагненнях К.Розумовського з планами заснування окремої української династiї (у часи освiченого абсолютизму власна династiя означала власну державнiсть). Про живучiсть цих традицiй свiдчить пропозицiя В.Капнiста прусському дворовi щодо вiдриву України вiд Росiйської iмперiї. Про цi настрої було добре вiдомо росiйському урядовi, який у 1812 p., прагнучи заручитися пiдтримкою української шляхти, створив козацькi полки. Певнi амбiцiї на гетьманську булаву мав i брат декабриста С.Волконського, малоросiйський генерал-губернатор М.Рєпнiн.

Кiнець XVIII - перша половина XIX ст. - це епоха, що увiнчалася "весною народiв", коли замiсть середньовiчного розумiння народу (як групи пiдданних монарха) утверджувалося сучасне (як носiя влади). Iз зародженням капiталiстичних вiдносин змiнювалася структура суспiльства. В умовах формування нацiональної iнтелiгенцiї проблеми демократизацiї державного устрою усували на другий план автономiстськi прагнення. Епоха Гетьманщини ставала "свiтлим минулим", уже недосяжним. Новi реалiї вимагали формування нової опозицiї. Нею стало Товариство об'єднаних слов'ян. Декабристи-українцi, представники збiднiлих дворянських родин першими поставили питання не про автономiю України у складi Росiйської монархiї, а про створення нової федерацiї слов'янських народiв. Хоча українцi i не згадуються як окремий народ у програмних документах Товариства об'єднаних слов'ян, Україна, безперечно, належала б до цього союзу.

стр. 55


Цi iдеї розвинули кирило-мефодiївцi, котрi вбачали у декабристах своїх попередникiв. У "Книзi буття українського народу", автором якої вважається М.Костомаров, коротко сформульовано розумiння сутi декабризму: "I голос України одiзвався в Московщинi, коли пiсля смертi царя Олександра хотiли руськi прогнати царя i панство, i установити Речь Посполиту, i всiх слов'ян поєднати по образу iпостасей божественних нероздiлимо i несмiсимо; а сього Україна ще за двiстi рокiв до того хотiла"30 . Цей пункт є яскравою iлюстрацiєю синтезу загальнодемократичних iдеалiв декабристiв та iдей українського месiанства i православного клерикалiзму автономiстiв, що рельєфно представлений в iдеологiї кирило-мефодiївцiв.

Члени Товариства об'єднаних слов'ян були першими представниками "нової опозицiї" у середовищi українського народу, яка виступала не за модернiзацiю феодально-абсолютистської полiетнiчної монархiї, а за створення правової, демократичної i нацiональної (слов'янської) держави. Так само, як Пiвденне та Пiвнiчне товариства були представниками "нової опозицiї" серед росiян, а Патрiотичне товариство - серед полякiв. Сьогоднi можна з упевненiстю повернути декабристську ланку в ланцюг українського опозицiйного руху, котрий набуває вигляду: ...українськi автономiсти XVIII ст. - Товариство об'єднаних слов'ян - Кирило-Мефодiївське товариство - громадiвський рух. На наш погляд, вживання термiна "українськi декабристи" не має сенсу, як не має сенсу i термiн "росiйськi декабристи". Декабризм був полiетнiчним феноменом, тому краще користуватися визначеннями "декабристи-росiяни", "декабристи-українцi", "декабристи-iталiйцi", "декабристи-греки" тощо.

"Тiнi за сценою"

Давно вiдомо, що Слiдча комiсiя, очевидно, виконуючи волю Миколи I, не стала виявляти зв'язки декабристiв iз високопосадовцями iмперiї. Пояснення цьому дав сам iмператор у заповiтi, написаному ним у 1835 p., коли, їдучи на зустрiч iз прусським королем Фрiдрiхом-Вiльгельмом III, боячись замаху з боку полякiв, не взяв iз собою спадкоємця престолу i про всяк випадок написав заповiт. У ньому вiн, зокрема, описав свiй вступ на престол: "Знає Бог, мiй сину, якими обхiдними i кривими шляхами я досяг корони - i я сам добре знаю, як немiцно вона сидiла на моїй головi. До тебе вона переходить за бiльш мирних обставин..., оскiльки пляма узурпацiї буде похована разом зi мною у землi"31 .

Сьогоднi iснують двi бiльш-менш оформленi версiї змови вищих сановникiв iмперiї, якi намагалися використати повстання декабристiв iз метою захоплення влади. Обидвi вони стосуються перiоду мiжцарства 1825 р. Перша передбачає наявнiсть змови гвардiйського генералiтету, на чолi якого стояв петербурзький генерал-губернатор М.Милорадович. її розробили Я.Гордiн та С.Мироненко, а недавно модифiкував В.Брюханов32 . У концепцiї В.Брюханова М.Милорадович за допомогою I.Дiбича та П.Кисельова начебто пiдготував державний переворот, органiзував убивство Олександра I i готувався до знищення iмператорської родини. Лiдерiв декабристiв вiн шантажував i змусив органiзувати повстання 14 грудня 1825 р. iз метою тиску на Миколу I. Iнша версiя, творцем якої є М.Сафонов, полягає в iснуваннi змови фiнансово-промислових кiл, якi прагнули звести на престол вдову Павла I Марiю Федорiвну33 . Версiя письменника I.Бунича вiдверто фантастична i полягає в тому, що державний переворот у Росiї здiйснив Микола I пiсля добровiльного зречення Олександра I, який продовжував жити пiд iменем старця Федора Кузьмича. Вiдданий Олександру I петербурзький генерал-губернатор М.Милорадович був убитий за наказом нового iмператора.

Усiм цим працям бракує джерельної бази, тому деякi подiї просто домислюються авторами. Вони ґрунтуються на непрямих свiдченнях очевидцiв, а також на

стр. 56


логiцi подiй мiжцарства, якi не вмiщаються у протистояння "Микола I - заколотники". Доказом широкої змови є записка Олександра I, знайдена у його кабiнетi пiсля смертi. "Є чутки, що згубний дух вiльнодумства або лiбералiзму, - йшлося у нiй, - розлитий або крайньою мiрою сильно вже розливається i серед вiйськ; що в обох армiях, як i в окремих корпусах, є у рiзних мiсцях таємнi товариства або клуби, якi мають таємних мiсiонерiв для поширення своєї партiї.

Єрмолов, Раєвський, Кисельов, Мих. Орлов, гр. Гур'єв, Дмит. Столипiн та багато iнших генералiв, полковникiв, полкових командирiв; крiм того, бiльша частина рiзних штаб - та обер-офiцерiв"34 . За завданням iмператора I.Вiтт намагався з'ясувати наявнiсть зв'язкiв змовникiв iз видатними дiячами того часу - генералами П.Кисельовим, М.Раєвським, сенатором Д.Трощинським35 . Отже, Олександр I в останнi днi свого життя був переконаний у наявностi широкої змови. Тому цiлком вiрогiдно, що його несподiваний вiд'їзд до Таганрога, переконливого пояснення якому поки що не знайдено, був зумовлений страхом. Проте, знаючи неврiвноваженiсть iмператора в останнi роки життя, не можна впевнено стверджувати, чи цей страх пов'язаний iз реальною небезпекою, чи був наслiдком нездорових фантазiй. Не можна вiдкидати i навмисного залякування Олександра I його оточенням. Так чи iнакше, "тiнi за сценою" проявилися лише як опозицiя генералiтету у перiод мiжцарства. Основнi його подiї добре вiдомi, тому конкретизуємо лише деякi моменти.

25 листопада 1825 р. голова Державної ради князь П.Лопухiн, граф М.Милорадович, черговий генерал Головного штабу О.Потапов та статс-секретар iмператрицi Марiї Федорiвни Г.Вiлламов отримали звiстку, що iмператор Олександр I помирає (вiн помер ще 19 листопада). Тодi ж вiдбулася нарада М.Милорадовича, О.Потапова, командувача гвардiєю О.Воїнова та начальника штабу гвардiйського корпусу генерала Нейдгарта. Останнiй писаж через три днi у Таганрог начальнику Головного штабу I.Дiбичу: "25 числа увечерi ми отримали вiд вас перше нещасне повiдомлення; вiдiйшовши вiд першого удару, Воїнов, Милорадович у присутностi мене та Потапова вирiшили поки що тримати це повiдомлення у таємницi, про що обидва генерали порадилися ще з Лопухiним"36 . Лише пiсля цього М.Милорадович поставив до вiдома великого князя Миколу Павловича.

Колишнiй ад'ютант Костянтина Павловича Ф.Опочинiн розповiв декабристу С.Трубецькому про розмову М.Милорадовича та О.Воїнова з Миколою Павловичем. Коли останнiй заявив свої права на престол, петербурзький генерал-губернатор вiдповiв, "що великий князь Микола Павлович не може i не повинен сподiватися стати спадкоємцем свого брата Олександра у разi його смертi; що закони в iмперiї не дозволяють передавати престол за заповiтом, що притому заповiт Олександра вiдомий тiльки деяким особам, але не вiдомий у народi; що зречення Костянтина теж не явне i залишилося необнародуваним; що iмператор Олександр, якби хотiв, щоб Микола успадкував пiсля нього престол, мав обнародувати за життя волю свою i згоду на неї Костянтина; що нi народ, нi вiйсько не зрозумiють зречення i припишуть усе зрадi, тим бiльше, що нi державця самого, нi спадкоємця за першородством у столицi немає, але обоє були вiдсутнiми; що, зрештою, гвардiя рiшуче вiдмовиться принести Миколi присягу за таких обставин i неминучим потiм наслiдком стане збурення у столицi, яке нiчим буде придушити. Нарада тривала до другої години ночi. Великий князь доводив свої права, але граф Милорадович визнати їх не хотiв i вiдмовив у своєму сприяннi"37 . Отже, шантажуючи великого князя гвардiйським повстанням (на той час Росiя уже мала столiтню iсторiю гвардiйських переворотiв), М.Милорадович мав величезний вплив на спадкоємця престолу. Микола Павлович добре знав про негативне ставлення гвардiї до нього.

27 листопада, коли прийшла звiстка про смерть iмператора, М.Милорадович фактично змусив великого князя присягнути цесаревичу i наказав привести до присяги столичний гарнiзон. Спочатку присягу прийняли вiйськовi, а лише потiм

стр. 57


це питання розглядала Державна рада. Першим запропонував принести присягу Костянтину Павловичу, не знайомлячись iз заповiтом покiйного iмператора М.Мордвiнов, за що втратив довiру Миколи Павловича, який довго намагався вiдшукати його зв'язки зi змовниками38 . Зрештою, Микола Павлович сам був змушений привести до присяги членiв Державної ради, тобто де-юре вiдмовився вiд престолу. Отже, 27 листопада у Росiї вiдбувся державний переворот.

Принесена з порушенням усiх правил престолонаслiдування присяга (без манiфесту нового iмператора) не могла бути прийнята. Це може означати тiльки те, що генералiтет не пiдтримував Костянтина Павловича. З великою долею вiрогiдностi можна стверджувати, що республiка теж вiдкидалася, адже М.Милорадович добре знав неможливiсть пояснити гвардiї повалення монархiї. Тому залишалася жiноча лiнiя династiї Романових: Марiя Федорiвна, котра виявляла бажання посiсти трон ще у 1801 р. i була пов'язана з фiнансово-промисловими колами, зокрема з Росiйсько-Американською компанiєю, та Єлизавета Олексiївна, на пiдтримку якої висловлювались окремi декабристи, а також малолiтнiй Олександр Миколайович. Усi цi кандидати у разi успiху ставали б номiнальними володарями.

Спробуємо окреслити склад учасникiв "змови Милорадовича". На перший погляд, її розмах вражає: вищий генералiтет в особi генералiв О.Воїнова, О.Потапова, К.Бiстрома, голова Державної ради П.Лопухiн та його заступник О.Куракiн, М.Сперанський, М.Мордвiнов, П.Кисельов, М.Воронцов i навiть О.Аракчеев. Таку картину малює В.Брюханов.

Проте за наявностi такої широкої змови у Миколи Павловича не було жодного шансу зайняти престол. Поведiнка цих "змовникiв", у тому числi i на Сенатськiй площi 14 грудня 1825 p., свiдчила про небажання втручатись у подiї, допоки не стане зрозумiло, хто вийде переможцем i потiм стати на його бiк. Багато вищих сановникiв сповiдували лiберальнi погляди, дехто знав про iснування таємних товариств. Зокрема П.Кисельов читав "Руську Правду" i дозволив своєму ад'ютанту I.Бурцову знищити список змовникiв, що випадково потрапив до рук армiйського командування39 , а пiсля розкриття таємних товариств проявив себе як прискiпливий слiдчий.

Записна книжка графа М. Милорадовича засвiдчила, що вiн знав поiменно органiзаторiв повстання 14 грудня, i навiть, отримавши iнформацiю вiд Миколи Павловича про членiв таємних товариств, не вжив нiяких заходiв для їх арешту. За умови iснування широкої змови М.Милорадович не мав би необхiдностi через Ф.Глiнку та О.Якубовича провокувати повстання декабристiв, а згодом авантюрно намагатися його лiквiдувати. Отже, широка змова зникає як фантом i залишається лише один змовник - М.Милорадович, якого у найгарячiший момент на Сенатськiй площi залишили усi вигаданi сподвижники, а на боцi Миколи I опинилися "командири другого ешелону" (О.Бенкендорф, О.Орлов), котрi сповна використали наданий їм шанс проявити себе, допоки вищий генералiтет вагався. У цих умовах загадкова загибель М.Милорадовича влаштовувала i Миколу I, який позбувся опонента, i декабристiв, котрих вiн штовхнув на повстання, але так i не наважився очолити.

Вважаємо за потрiбне акцентувати увагу ще на одному аспектi поставленої проблеми - участi у змовi нобiлiтету, пов'язаного з Україною. Це питання уже було предметом розгляду вiтчизняних iсторикiв. М.Слабченко вказував на можливе членство у таємних товариствах малоросiйського генерал-губернатора М.Рєпнiна та його урядовцiв Григор'єва i Сахарова, "котрi пiд час трусу в Кочубея i в маєтку Новiкова замiсть "виїмки", палили папери"40 . Н.Полонська-Василенко вважала, що коло членiв таємних товариств було значно ширшим, нiж подають офiцiйнi джерела. До декабристських органiзацiй належали Миклашевськi, Капнiсти, Тарновськi, Шершевицькi, до Малоросiйського товариства - М.Рєпнiн, "але вони

стр. 58


встигли знищити компрометуючi матерiали, листи, щоденники..."41 . На жаль, у розпорядженнi iсторикiв нема документiв, якi б пiдтверджували участь у декабристському русi I.Муравйова-Апостола, М.Рєпнiна, В.Капнiста чи Д.Трощинського, тому цi припущення потребують ретельної перевiрки.

Боротьба за декабристську "спадщину"

Минуло 180 рокiв вiдтодi, як вiдгримiли гармати на Сенатськiй площi Санкт-Петербурга, проте бої за декабристську "спадщину" не вщухають i досi. Дослiдники намагаються вiднайти пояснення, чому рух декабристiв у всi часи привертав увагу iсторикiв i полiтикiв. Нас уже не влаштовує пояснення В.Ключевського про iсторичну випадковiсть, що обросла лiтературою. "Iсторична цiннiсть революцiй, - писав росiйський iсторик-емiгрант М.Алданов, - залежить вiд трьох обставин: вiд того, що вони руйнують, вiд того, що вони створюють, та вiд легенди, яку вони по собi залишають... Декабристи нiчого не зруйнували i нiчого не створили. Цiннiсть того, що вони зробили, цiлком зводиться до їх легенди"42 .

Сучаснi росiйськi дослiдники вивчають створення та функцiонування мiфiв i легенд у декабристознавствi. Як вiдомо, минуле iснує у суспiльнiй пам'ятi не лише як iсторiя, але й як мiф43 . С.Ерлiх розглядає мiф та iсторiю як взаємопов'язанi атрибути свiдомостi. Промiжними ланками мiж ними є легенда i переказ, якi свiдчать про виродження мiфу та зародження iсторiї. Цi жанри вiдрiзняються мiж собою типом героїв: головнi дiйовi особи мiфу - боги, легенди - герої, переказу - iсторичнi особи44 . Iсторичнi подiї конкурують, щоб стати зразком, тобто мiфом. Iсторiя набуває у мiфi статус "iсторичної спадщини".

Цим С.Ерлiх пояснює невiдповiднiсть мiж iсторичним значенням декабристiв та кiлькiстю декабристознавчих дослiджень, адже iнтерес до них викликаний не стiльки розумiнням декабристiв як iсторичних дiячiв, а ставленням до них як до "культурних героїв", чиї дiяння стали моральним зразком45 . Iсторик пояснює iдеалiзацiю декабристiв не стiльки тиском радянської iдеологiї, скiльки стереотипом, що склався в умах iсторикiв. Ця думка видається нам бiльш правильною, нiж твердження В.Бокової, що популярнiсть декабристiв зумовлена тим, що в СРСР, де науковий комунiзм перетворився на пародiю на християнське вiровчення, декабристам дiсталася роль святих у комунiстичному iконостасi46 .

Насправдi, радянська iдеологiя лише iнкорпорувала iнтелiгентський мiф. Його творцями були О.Герцен та М.Огарьов. Повiдомлення про повстання декабристiв, а згодом страта п'ятьох iз них, шокували молодих людей. Юнацька клятва на Воробйових горах у Москвi, бiля закривавленого алтаря, пожертвувати життям за обрану боротьбу вселила схиляння перед образами декабристiв. "Розповiдi про повстання, про суд, страх у Москвi сильно вразили мене, - згадував О.Герцен, - менi вiдкрився новий свiт, який дедалi бiльше й бiльше зосереджував мою увагу на моральному моєму iснуваннi; не знаю, як це трапилося, але, мало або дуже туманно розумiючи, в чому справа, я вiдчував, що я не з того боку, з якого картеч i перемога, в'язниця i ланцюги"47 .

О.Герцен створив iдеальний образ безкорисних борцiв за народне щастя. Вiн називав декабристiв "фалангою героїв, вигодованих, як Ромул i Рем, молоком дикого звiра", "богатирями, кованими з чистої сталi з голови до нiг, воїнами-пророками, що свiдомо вийшли на певну загибель, щоб розбудити до нового життя молоде поколiння", тобто вважав, що вони усвiдомлено принесли себе в жертву заради майбутнього торжества революцiйних iдей.

Новонароджена iнтелiгенцiя з радiстю приймала декабристський мiф. Iдеї декабристiв пропагували гуртки братiв Крiтських та В.Розалiон-Сошальського. Iз розвитком опозицiйного руху в Росiї декабристський мiф розпадається на низку

стр. 59


легенд. Однi з лiдерiв народницького руху (П.Лавров, Л.Дейч) продовжували розвивати "революцiйну легенду"48 . Iншi, як, наприклад, М.Бакунiн, звертаючись до декабристського досвiду революцiйної боротьби, розробили iншi пiдходи, вважали, що революцiя i "диктатор" П.Пестель не сприяли б "повному досягненню тiєї мети, задля якої вони проводилися"49 .

Перiод 1905-1925-х pp. можна назвати епохою боротьби за декабристську "спадщину". Оскiльки декабристи не втiлили свої плани у життя, а склад таємних товариств був свiтоглядно строкатим: вiд непримиренних монтаньярiв до конституцiйних монархiстiв, то права на декабристську "спадщину" висловлювали чи не всi полiтичнi партiї постреволюцiйної Росiї.

На початку XX ст. найбiльше серед росiйських партiй експлуатували декабристську тему кадети, серед лiдерiв яких було чимало нащадкiв i родичiв "людей 14 грудня": I.Якушкiна, I.Долгорукова, Є.Оболенського, В.Штейнгеля. До числа родичiв I.Якушкiна належав голова I Державної Думи С.Муромцев. Перша нелегальна органiзацiя, попередниця партiї Народної свободи, мала назву Союз визволення, з явним натяком на декабристський Союз порятунку. Для обґрунтування своїх прав на "спадщину" кадети першими залучили учених-професiоналiв: М.Довнар-Запольського, Н.Котляревського, М.Павлова-Сiльванського, Ю.Готьє, О.Кiзеветтера. Iсторики-кадети О.Пресняков та Ф.Родiчев прямо оголошували свою партiю iдейною спадкоємницею декабристiв.

12 грудня 1917 р. на засiданнi Одеської мiської думи фракцiя партiї Народної свободи запропонувала: "гiдним чином вiдзначити рiчницю виступу перших борцiв за свободу - декабристiв, що виповнюється 14 грудня 1917 р." Дума ухвалила: влаштувати 14 грудня 1917 р. у мiських народних училищах читання, ранки, присвяченi цiй подiї, i присвоїти деяким мiським народним училищам, за вибором шкiльного комiтету, iмена найбiльш вiдомих декабристiв50 . Одеський комiтет партiї есерiв 18 грудня 1903 р. провiв збори на квартирi письменника О.Федорова, присвяченi "пам'ятi декабристiв"51 .

Значна частина бiльшовикiв спочатку вiдкидала можливiсть будь-якого генетичного зв'язку з декабристами, не вважала їх рух революцiйним. М.Ольмiнський стверджував, що декабристи "поголовно були помiщиками-дворянами, включаючи князiв та графiв; окрiм того, майже усi вони були офiцерами, аж до генералiв", якi пiд час повстання зрадили солдатiв, "i несвiдома солдатська маса усiяла своїми трупами площу, вулицi, замерзлу Неву". Iдею створення корпусу жандармiв та III-го вiддiлення, на його думку, Микола I почерпнув iз "Руської Правди" П.Пестеля52 .

Iншi, навпаки, намагалися монополiзувати декабристiв. Провiдниками цiєї групи стали М.Покровський та К.Левiн. Цiкаво, що їхнi погляди на декабризм постiйно еволюцiонували. Так, у раннiх працях дослiдники вiдкидали його революцiйнiсть, вважали, що декабристами рухав корисливий характер придушуваних самодержавством дворян, вбачали генетичний зв'язок декабристiв iз "верховниками", якi у 1730 р. намагалися обмежити владу Анни Iоанiвни "Кондицiями". М.Покровський та К.Левiн навiть оголосили П.Пестеля з його "Руською Правдою" не характерними для iдеологiї декабристiв, хоча й доводили, що декабристи першими в Росiї поставили "на своєму прапорi гасло збройного повстання та установчих зборiв"53 .

Цi суперечностi намагався врегулювати В.Ленiн, який розвинув думки О.Герцена, надавши їм завершеного вигляду. Основним постулатом ленiнської концепцiї стало положення про три етапи визвольного руху в Росiї: дворянський (1825-1861 pp.)" рiзночинський (1861-1895 pp.) та пролетарський (з 1895 p.). Найвидатнiшими представниками першого етапу були декабристи та О.Герцен. Вони були далекими вiд народу, класово обмеженими дворянськими революцiонерами. Але разом iз тим декабристи започаткували визвольний рух, який мав закiнчитися пролетарською революцiєю54 .

стр. 60


Надзвичайно популярним культ декабристiв став у днi Лютневої революцiї. Перед новою владою стояла проблема створення нової iсторичної схеми, яка б легалiзувала цю владу. Тому спочатку Тимчасовий уряд, а потiм бiльшовики прагнули покласти в її основу революцiйнi виступи проти царату. Голова Тимчасового уряду О.Керенський звернувся до Д.Мережковського з проханням написати для солдатiв брошуру про декабристiв. Вона скоро вийшла з друку з присвятою "Продовжувачу справи декабристiв О.Ф.Керенському"55 i була поширена в армiї. У новiй парадигмi росiйської iсторiї декабристам вiдводилося мiсце зачинателiв революцiйного руху. Цю думку обстоювали iсторики М.Слонiм та М.Балабанов, котрих важко запiдозрити у симпатiях до бiльшовизму56 . Виступаючи на офiцерському зiбраннi у Севастополi 8 березня 1917 p., командувач Чорноморського флоту О.Колчак заявив: "...Вогонь, запалений офiцерами-декабристами, нiколи не помирав в офiцерському корпусi"57 .

У травнi 1917 р. у Петербурзi було створено Товариство пам'ятi декабристiв, до якого ввiйшли О.Горький, I.Рєпiн, В.Фiгнер, В.Засулич, iсторик П.Щоголєв, лiтературознавець Н.Котляревський. У липнi аналогiчне товариство виникло у Києвi. Воно ставило за мету "дослiдження руху декабристiв i поширення вiдомостей про цей рух у широких колах населення"58 . Проте, на вiдмiну вiд петербурзького, київське "Пiвденне товариство" нiякої роботи не вело.

Пiсля перемоги бiльшовикiв вiдбулася "приватизацiя" ними декабристiв. Послiдовники М.Покровського вбачали у П.Пестелi та його командi (а особливо у членах Товариства об'єднаних слов'ян) попередникiв бiльшовикiв, а в конституцiйних монархiстах Пiвнiчного товариства - пращурiв меншовизму. Партiйний дiяч К.Радек пiддав критицi претензiї емiгрантiв на декабристську спадщину59 . М.Нєчкiна доводила, що декабристи стали лише "приводом зайвий раз вилаяти бiльшовикiв, декабристiв хвалили задля того, щоб похвалити емiграцiю, про незакiнченiсть їх справи балакали для того, щоб довести своє власне емiгрантське значення: вони не скiнчили, ми закiнчимо"60 .

Емiгранти платили тiєю ж монетою. Росiйська емiгрантська преса вiд Парижа до Харбiна вiдгукнулася на 100-рiчний ювiлей низкою публiкацiй, багато з яких належали професiйним iсторикам та нащадкам декабристiв. їх лейтмотивом була боротьба проти "привласнення бiльшовиками свiтлого iменi декабристiв", доведення, що не бiльшовики, а емiгранти, прибiчники Лютневої революцiї, є справжнiми нащадками декабристiв. Особливо гостро це звучить у Д.Мережковського: "...Жовтнем убивається Грудень-Березень; що Березень i Грудень єдине, - не посмiють заперечувати найлютiшi вороги обох, навiть сам Жовтень"61 . М.Слонiм вказував на нереалiзацiю декабристських iдеалiв i на те, що емiграцiя повинна завершити їх справу62 .

Росiйськi iсторики-емiгранти П.Мiлюков, С.Мельгунов, О.Кiзеветтер та iн., на противагу концепцiї М.Покровського, створили власну концепцiю руху декабристiв. Вона увiбрала в себе елементи як народницької концепцiї, основоположником якої був В.Семевський, так i лiберальної, найяскравiшим представником якої був О.Пипiн. Для цiєї групи дослiдникiв декабристи - основоположники "тiєї полiтичної свободи, яка була i до цих пiр залишається нездiйсненною мрiєю народолюбивої росiйської iнтелiгенцiї"63 . П.Мiлюков вiдводив декабристам почесне мiсце у ланцюзi поколiнь росiйської iнтелiгенцiї - вони знаходяться посерединi мiж Петром I та поколiнням дослiдника.

П.Мiлюков i Д.Мережковський вважали декабристiв iдейними нащадками Петра I. Цар-реформатор, на думку П.Мiлюкова, привнiс нове європейське начало у росiйське життя насильницьким шляхом. Через сто рокiв iнтелiгенти спробували здiйснити широкi полiтичнi та соцiальнi реформи, котрi мали зв'язати наслiдки зовнiшньої європеїзацiї з "органiчним внутрiшнiм процесом розвитку

стр. 61


Росiї"64 . Росiйськi емiгранти-демократи вбачали у декабристах попередникiв iнтелiгентiв - декабристськi iдеї перейшли з вiйськового середовища в унiверситетське, де розвивалися до Лютневої революцiї 1917 р.

Щоправда, не всi вигнанцi подiляли цю думку. М.Бердяев вбачав у декабристах попередникiв бiльшовизму, хоча й вважав їх "кращою частиною росiйського дворянства"65 . Першу його думку подiляли монархiсти та правi консерватори. Таким чином, утворилася чорносотенна легенда. В її основi - версiя, викладена у "Донесеннi" Слiдчої комiсiї та книзi М.Корфа, доповнена наявнiстю свiтової масонської змови проти "Святої Русi".

У 1960-1970-х pp. iз пiднесенням дисидентського руху в СРСР декабристи стали його прапором. Перша правозахисна демонстрацiя з вимогою гласного суду над Синявським i Данiелем вiдбулася в груднi 1965 р. Дисидентська концепцiя декабристського руху знайшла втiлення у працях учених-професiоналiв. Серед них були як представники старшого поколiння, що пройшли сталiнськi табори (Ю.Оксман), так i молодшi дослiдники, чиї погляди формувалися в атмосферi XX з'їзду (Н.Ейдельман, В.Пугачов). їхнi пiдходи роздiляли вiдомий лiтературознавець Ю.Лотман, iсторики С.Боровий i С.Ланда.

"Дисидентствуючi ученi" не заперечували ленiнського постулату про три етапи визвольного руху, визнавали формацiйну концепцiю, але виступали проти революцiйної концепцiї М.Нєчкiної, дослiджували нереволюцiйнi таємнi товариства, доводили їх генетичний зв'язок з аналогiчними європейськими рухами, аналiзували морально-етичнi проблеми руху декабристiв. Н.Ейдельман вважав, що декабристи поставили перед визвольним рухом проблему спiввiдношення цiлей i засобiв, у т. ч. проблему недопущення "ультралiвої крайностi - мета виправдовує засоби"66 . "Дисиденти" пропагували iдеальний образ декабриста - безкорисливого борця за щастя iнших, готового до самопожертви. Створений Ю.Лотманом образ декабриста67 став мiфологiчним зразком для росiйської iнтелiгенцiї. Вiн був опоетизований О.Галичем та Б.Окуджавою. Це означало, що у декабристiв з'явилася чергова група "нащадкiв".

Останнiми свої права на декабристську "спадщину" пред'явили члени ГКЧП68 . Тож маємо констатувати, що науковi погляди на декабризм нерiдко пiдмiнювалися поглядами полiтичними, а концепцiї будувалися залежно вiд полiтичних уподобань.

Декабристознавство: погляд у майбутнє

У 2000 р. росiйський iсторик Л.Лур'є висловив думку, що декабристознавство не має перспектив, оскiльки не iснує контексту, в якому члени таємних товариств були б цiкавi самi по собi69 . До такого висновку можна прийти з огляду на постiйну полiтизацiю теми, вiдродження чорносотенної та лiберальної легенд, цинiчне сплюндрування святинь у декабристознавствi. Однак саме сьогоднi ми маємо унiкальну нагоду вивести дослiдження декабризму на якiсно новий рiвень.

Зняття заiдеологiзованого павутиння та штучних обмежень дозволяє по-iншому оцiнити рух декабристiв у цiлому й окремi його аспекти зокрема. Перш за все, на нашу думку, необхiдно вiдмовитися вiд революцiонiзацiї всього руху й бiльшостi декабристiв. Необхiдно пам'ятати, що декабризм - це складова частина європейського опозицiйного руху. Вiн не був однорiдним не тiльки в соцiальному, а й у нацiональному, органiзацiйному та тактико-стратегiчних планах. Серед декабристiв були українцi й росiяни, поляки i грузини, греки та iталiйцi; революцiйно налаштованi члени i прибiчники реформiстського шляху розвитку Росiї, а також не бракувало й попутникiв, котрi розв'язували власнi завдання. Потрiбно пам'ятати i про те, що солдатiв-декабристiв (чи не найбiльший вiдсоток учасникiв повстання) залучили до дiй за наказом або за допомогою авторитету командирiв - членiв таємних декабристських органiзацiй. Бiльшiсть солдатiв дiяла несвiдомо й

стр. 62


не знала про мету вiйськового виступу. Незначна їх частина рiшуче допомагала керiвникам повстання. Серед них були й такi, якi побачили можливiсть пограбувати мiсцеве населення70 .

Сьогоднi, у переддень 180-ї рiчницi повстання декабристiв, на думку директора Iнституту iсторiї України НАН України, академiка В.Смолiя, перед декабристознавцями стоїть завдання очищення проблеми як вiд однобiчного революцiйного пiдходу, так i вiд новiтнiх iнсинуацiй71 . Прискiпливiше потрiбно поставитися до висновкiв наших попередникiв. Звичайно, ми не закликаємо до критиканства, оскiльки воно не може бути рушiєм у вивченнi будь-якої проблеми. Працi наших попередникiв є не тiльки цiнним джерелом iсторiографiчних думок та фактологiчного матерiалу, але й заплiднюючим стимулом, котрий сприятиме подальшому розвитку декабристознавства. Iнколи навiть хибнi висновки можуть дати позитивнi результати, оскiльки для їх спростування проводиться значна наукова робота. Порiвняння думок українських i росiйських декабристознавцiв здатне пролити свiтло на суперечливi питання руху декабристiв. На наш погляд, перед дослiдниками руху "споборникiв святої волi" стоять доволi непростi завдання, адже уточнення i конкретизацiї чекають практично всi основнi проблеми руху декабристiв72 . Серед найважливiших вiдзначимо:

1) розширення джерельної бази дослiджень, пошук нових матерiалiв i документiв про окремi аспекти руху декабристiв;

2) активiзацiя вивчення конкретно-iсторичних та загальноiсторичних проблем руху декабристiв, уточнення мiсця i ролi декабризму в українськiй iсторiї;

3) взаємини декабристiв та навколодекабристських органiзацiй, а також масонiв, вивчення матерiалiв про Малоросiйське товариство, одеське Товариство незалежних, грецькi конспiрацiйнi органiзацiї; ,t

4) нацiональне питання в державотворчих концепцiях декабристiв, творче осмислення декабристського спадку дiячами українського нацiонально-визвольного руху другої половини XIX ст., зокрема розвиток М.Драгомановим федералiстичної iдеї Товариства об'єднаних слов'ян;

5) поглиблене вивчення регiональної тематики руху декабристiв на краєзнавчому рiвнi;

6) теоретико-методологiчне осмислення основних методiв i принципiв декабристознавства;

7) координацiя сил учених України й iнших пострадянських держав у розробцi питань руху декабристiв, створеннi узагальнюючих праць.

-----

1 Пiдраховано за: Восстание декабристов: Библиография. - М.; Л., 1929; Движение декабристов. Указатель литературы. 1928-1959. - М., 1960; Движение декабристов: Указатель литературы. 1960-1976. -М., 1983; Движение декабристов: Указатель литературы. 1977-1987. - К., 1988; Движение декабристов: Указатель литературы. 1977-1992. - М., 1994 та iн.

2 Савичев Н.П. Первые благовестители свободы. - К., 1990; Федоров В.Л. Декабристы и их время. - М., 1992.

3 Шешин А.Б. Об изучении и обобщении истории движения декабристов (Критические заметки о советском декабристоведении 1950-х - начала 1990-х гг.) // 14 декабря 1825 года. Источники. Исследования. Историография. Библиография. -СПб.; Кишинев, 2000. - Вып. II. - С.257-282.

4 Довнар-Запольский М.В. Тайное общество декабристов. - М., 1906; Семевский В.И. Политические и общественные идеи декабристов. - СПб., 1909; Лисенко М. Декабристський рух на Українi. - К., 1954; Нечкина М.В. Движение декабристов: В 2-х т. - М., 1955; Сергiєнко Г.Я. Декабристи та їх революцiйнi традицiї на Українi. - К., 1975 та iн.

5 Грушевсъкий М.С. 1825-1925 // Україна. - 1925. - Кн. 6. - С. 3.

6 Полонська-Василенко Н. Д. Iсторiя України. - К., 1995. - Т. 2. - С. 294.

7 Верига В. Нариси з iсторiї України (кiнець XVIII - початок XX ст.). - Львiв, 1996. - С. 89.

8 Реєнт О.П. Погляди членiв таємних товариств на принципи взаємин мiж народами й державами // Проблеми iсторiї України XIX - початку XX ст. - К., 2001. - Вип.III. - С.30-35.

стр. 63


9 Конта Р.М. Державотворчi iдеї бiлядекабристських органiзацiй в Українi у першiй чвертi XIX столiття // Вiсник Київ, ун-ту. Iсторiя. - К., 2003. - Вип. 68-70. - С. 27.

10 Казьмирчук Г. Д. Декабристськi iдеї в iсторiографiчнiй спадщинi М.П. Драгоманова // Вiсник Київ, ун-ту. Iсторико-фiлологiчнi науки. - К., 1992. - Вип.6. - С. 12.

11 Єфремов С. Масонство на Українi // Ефремов Сергiй. Вибране. Статтi. Науковi розвiдки. Монографiї / Упор., передм. та прим. Е. Соловей. - К., 2002. - С. 695.

12 Казьмирчук Г. Д., Латиш Ю.В. Українське декабристознавство. К.; Черкаси, 2002. - С. 234-235.

13 Єфремов С. Вiд легенди до iсторичної правди (мiсцеве пiдґрунтя в декабристському руховi) // Декабристи на Українi: Збiрник праць комiсiї для дослiдiв громадських течiй на Українi. - К., 1926. - С. 6.

14 Єфремов Є. Масонство на Українi. - С. 701.

15 Єфремов С Бiля початкiв українства (Генезис iдей Кирило-Методiєвського брацтва) // Україна. - 1924. - Кн. 1-2. - С. 94.

16 Єфремов С. Масонство на Українi. - С. 701.

17 Гермайзе О. Рух декабристiв i українство // Україна. - 1925. - Кн. 6. - С. 29.

18 Там само. - С. 34.

19 Латиш Ю. Українська школа декабристознавства (початок XX ст. - середина 1930-х pp.) // Декабристи в Українi: дослiдження й матерiали / Наук. ред. проф. Г.Д.Казьмирчука. -К., 2003. - Т.З. - С.224.

20 Дорошенко Д.I. Нарис iсторiї України. - Львiв, 1991. - С. 503.

21 Филипович П. Шевченко i декабристи. - К., 1926.

22 Гермайзе О. Рух декабристiв i українство. - С. 38.

23 Borschak Е. Le mouvement national ukrainien au XIX-e siecle // Monde slave. -1930. - Octobre. - P. 46-78.

24 Оксман Ю.Г. Одеське "Гнiздо змови" 1825 року: Спроба перегляду питання про базу "декабризму" на Українi // Прапор марксизму. - 1928. - N 1 (2). - С. 180.

25 Там само. - С. 166.

26 Рибаков I. 1825-й рiк на Українi // Україна. - 1925. - Кн. 6. - С. 15.

27 Сергiєнко Г.Я. Декабристи та їх революцiйнi традицiї на Українi. - С. 30-31.

28 Сергiєнко Г.Я. Общественно-политическое движение на Украине после восстания декабристов (вторая четверть XIX века): Автореф. дисс... д-ра ист. наук. - К., 1974.

29 Сергiєнко Г.Я. Суспiльно-полiтичний рух на Українi пiсля повстання декабристiв. - К., 1971. - С. 290.

30 Кирило-Мефодiївське товариство: У 3-х т. - К., 1990. - Т. 1. - С 169.

31 Бицилли П. Пушкин и Николай I // Московский Пушкинист. III Ежегодн. сб. - М., 1996. - С.317.

32 Мироненко С. В. Страницы тайной истории самодержавия. Политическая история России первой половины XIX столетия. - М., 1990. - С.74-99; Брюханов В. Заговор графа Милорадовича. - М., 2004.

33 Сафонов М.М. 14 декабря 1825 года как кульминация междуцарствия // 14 декабря 1825 года. Источники. Исследования. Историография. Библиография. -СПб.; Кишинев, 2001. - Вып. IV. - С. 61-89.

34 Мироненко С.В. Указ. соч. - С.95.

35 Там само. - С.96.

36 Гордин Я.Л. События и люди 14 декабря. Хроника. - М., 1985. - С. 16.

37 Трубецкой С.П. Материалы о жизни и революционной деятельности. Т.1. Идеологические документы, воспоминания, письма, заметки. - Иркутск, 1983. - С.232.

38 Брюханов В. Указ. соч. - С. 196.

39 Киянская О.И. Декабристы и штаб 2-й армии. П.И.Пестель и А.И.Юшневский // Киянская О.И. Южное общество декабристов. Люди и события. - М., 2005. - С.50.

40 Слабченко М. Матерiяли до економiчно-соцiяльної iсторiї України XIX столiття. -X., 1925. - T.I. - С. 98.

41 Полонська-Василенко Я.Д. Назв. праця. - Т. 2. - С. 292, 295.

42 Алданов М. Памяти декабристов // "Мы дышали свободой": Историки Русского Зарубежья о декабристах. - М., 2001. - С.27.

43 Элиаде М. Миф о вечном возвращении. Архетипы и повторяемость. - СПб., 1998. - С.56-76.

стр. 64


44 Эрлих С.Е. Мифологические предпосылки отечественного декабристоведения (Постановка проблемы) // 14 декабря 1825 года. Источники. Исследования. Историография. Библиография. - СПб.; Кишинев, 2001. - Вып. IV. - С.567, 565, 564.

45 Там само. - С.569.

46 Бокова В.М. Апология декабризма // Континент. - 1994. - N 82. - С. 163-164.

47 Герцен А.И. Сочинения: В 4-х т. - Т.1. Былое и думы. 4.1-3. - М., 1958. - С.72.

48 Казьмирчук Г. Iсторiографiя руху декабристiв: У 4-х ч. 4.1. Дореволюцiйне декабристознавство (1825-1917 pp.): Курс лекцiй для студентiв iсторичних факультетiв. - К., 2000. - С.137.

49 Бакунин MA. Народное дело. Романов, Пугачев или Пестель? - М., 1917. - С.20.

50 Державний архiв Одеської областi. - Ф.16. - On. 123. - Спр.1207. - Арк.16.

51 Центральний державний iсторичний архiв України у м. Києвi. - Ф.268. - Оп.1. -Спр.121. - Арк.244.

52 Ольминский М. Разрушение легенды // Вестник жизни. - 1907. - ТЛИ. - С.72-83.

53 История России в XIX веке. - СПб., [1907]. - Т.1. - С.101.

54 Ленин В.И. Памяти Герцена // Ленин В.И. Полное собрание сочинений. - М., 1961. - Т. 21. - С. 225-262 та iн.

55 Мережковский Д. Первенцы свободы: История восстания 14 декабря 1825 г. -Пг., 1917. - С. 3.

56 Грєбцова I.С., Латиш Ю.В. Проблеми декабристського руху у висвiтленнi одеських науковцiв // Записки iсторичного факультету / Одеський нацiональний унiверситет iменi 1.1. Мечникова. - Одеса, 2004. - Вип.15. - С.400.

57 Леонтьев Я. Может ли подвиг быть напрасным? // "Мы дышали свободой..." Историки Русского Зарубежья о декабристах. - С. 8.

58 Нова Рада. - 1917. - 18 липня.

59 Радек К. Тоже "декабристы" // Правда. - 1926. - N8 (3237). - 10 января.

60 Нечкина М.В. Портреты "предков" (Юбилей декабристов за рубежом) // Печать и революция. - 1926. - Кн.8. - С.34.

61 Мережковский Д. 1825-1925 // "Мы дышали свободой..." Историки Русского Зарубежья о декабристах. - С. 9.

62 Слоним М. Предтечи и потомки. 1825-1925 // Воля России. - 1925. - Кн. XII. - С. 61-74.

63 Мельгунов С. Идеализм и реализм декабристов // "Мы дышали свободой..." Историки Русского Зарубежья о декабристах. - С. 66.

64 Милюков П. Роль декабристов в связи поколений // Там же. - С. 29.

65 Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма. - М., 1990. - С. 21.

66 Эйдельман Н.Я. Лунин. - М., 1967. - С. 87, 196.

67 Лотман Ю.М. Декабрист в повседневной жизни (Бытовое поведение как историко-психологическая категория) // Литературное наследие декабристов. - Л., 1975. - С. 25-74.

68 Мамонтов В. Он любил удить рыбу и возводить города // Комсомольская правда. - 1991. - 17 сентября.

69 Киянская О.И. Декабристоведение сегодня, или Кто такие декабристы и за что они боролись? // Киянская О.И. Южное общество декабристов. Люди и события. - М., 2005. - С.360.

70 Киянская О.И. К истории восстания Черниговского пехотного полка // Отечественная история. - 1995. - N 6. - С. 21-33.

71 Смолiй В. Вiтальне слово // Декабристськi читання: Тези Мiжнар. наук.-теор. конф... - К., 2004. - Вип. IX. - С. 6.

72 Казьмирчук Г Д. Декабристи в Українi: досягнення i перспективи вивчення // Проблеми iсторiї України XIX - початку XX ст. - К., 2001. - Вип. III. - С. 17.

The article highlights relevant questions of historiography of Decembrists movement, examines the concept of Ukrainian Decembrist movement, problem of participation of representatives of the higher circles of government in uprising on the 14th of December, 1825, usage of ideas of Decembrists movement in the struggle of following generations, determines the perspectives of development of Decembrists study.


© elibrary.com.ua

Постоянный адрес данной публикации:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/РУХ-ДЕКАБРИСТIВ-ДИСКУСIЙНI-ПИТАННЯ-ТА-СПРОБА-ЇХ-РОЗВ-ЯЗАННЯ-до-180-рiччя-повстання

Похожие публикации: LУкраина LWorld Y G


Публикатор:

Олександр ПанКонтакты и другие материалы (статьи, фото, файлы и пр.)

Официальная страница автора на Либмонстре: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Искать материалы публикатора в системах: Либмонстр (весь мир)GoogleYandex

Постоянная ссылка для научных работ (для цитирования):

РУХ ДЕКАБРИСТIВ: ДИСКУСIЙНI ПИТАННЯ ТА СПРОБА ЇХ РОЗВ'ЯЗАННЯ (до 180-рiччя повстання) // Киев: Библиотека Украины (ELIBRARY.COM.UA). Дата обновления: 25.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/РУХ-ДЕКАБРИСТIВ-ДИСКУСIЙНI-ПИТАННЯ-ТА-СПРОБА-ЇХ-РОЗВ-ЯЗАННЯ-до-180-рiччя-повстання (дата обращения: 29.03.2024).

Комментарии:



Рецензии авторов-профессионалов
Сортировка: 
Показывать по: 
 
  • Комментариев пока нет
Похожие темы
Публикатор
Олександр Пан
Львiв, Украина
1024 просмотров рейтинг
25.08.2014 (3504 дней(я) назад)
0 подписчиков
Рейтинг
0 голос(а,ов)
Похожие статьи
VASILY MARKUS
Каталог: История 
3 дней(я) назад · от Petro Semidolya
ВАСИЛЬ МАРКУСЬ
Каталог: История 
3 дней(я) назад · от Petro Semidolya
МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ: ЛАТИНСЬКА СПАДЩИНА: ПОЛЬША, ЛИТВА, РУСЬ
Каталог: Вопросы науки 
8 дней(я) назад · от Petro Semidolya
КАЗИМИР ЯҐАЙЛОВИЧ І МЕНҐЛІ ҐІРЕЙ: ВІД ДРУЗІВ ДО ВОРОГІВ
Каталог: История 
8 дней(я) назад · от Petro Semidolya
Українці, як і їхні пращури баньшунські мані – ба-ді та інші сармати-дісці (чи-ді – червоні ді, бей-ді – білі ді, жун-ді – велетні ді, шаньжуни – горяни-велетні, юечжі – гутії) за думкою стародавніх китайців є «божественним військом».
10 дней(я) назад · от Павло Даныльченко
Zhvanko L. M. Refugees of the First World War: the Ukrainian dimension (1914-1918)
Каталог: История 
13 дней(я) назад · от Petro Semidolya
АНОНІМНИЙ "КАТАФАЛК РИЦЕРСЬКИЙ" (1650 р.) ПРО ПОЧАТОК КОЗАЦЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (КАМПАНІЯ 1648 р.)
Каталог: История 
18 дней(я) назад · от Petro Semidolya
VII НАУКОВІ ЧИТАННЯ, ПРИСВЯЧЕНІ ГЕТЬМАНОВІ ІВАНОВІ ВИГОВСЬКОМУ
Каталог: Вопросы науки 
18 дней(я) назад · от Petro Semidolya
ТОРГОВО-ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ПОЛИТИКА ЕС В СРЕДИЗЕМНОМОРЬЕ: УСПЕХИ И НЕУДАЧИ
Каталог: Экономика 
27 дней(я) назад · от Petro Semidolya
SLOWING GLOBAL ECONOMY AND (SEMI)PERIPHERAL COUNTRIES
Каталог: Экономика 
33 дней(я) назад · от Petro Semidolya

Новые публикации:

Популярные у читателей:

Новинки из других стран:

ELIBRARY.COM.UA - Цифровая библиотека Эстонии

Создайте свою авторскую коллекцию статей, книг, авторских работ, биографий, фотодокументов, файлов. Сохраните навсегда своё авторское Наследие в цифровом виде. Нажмите сюда, чтобы зарегистрироваться в качестве автора.
Партнёры Библиотеки

РУХ ДЕКАБРИСТIВ: ДИСКУСIЙНI ПИТАННЯ ТА СПРОБА ЇХ РОЗВ'ЯЗАННЯ (до 180-рiччя повстання)
 

Контакты редакции
Чат авторов: UA LIVE: Мы в соцсетях:

О проекте · Новости · Реклама

Цифровая библиотека Украины © Все права защищены
2009-2024, ELIBRARY.COM.UA - составная часть международной библиотечной сети Либмонстр (открыть карту)
Сохраняя наследие Украины


LIBMONSTER NETWORK ОДИН МИР - ОДНА БИБЛИОТЕКА

Россия Беларусь Украина Казахстан Молдова Таджикистан Эстония Россия-2 Беларусь-2
США-Великобритания Швеция Сербия

Создавайте и храните на Либмонстре свою авторскую коллекцию: статьи, книги, исследования. Либмонстр распространит Ваши труды по всему миру (через сеть филиалов, библиотеки-партнеры, поисковики, соцсети). Вы сможете делиться ссылкой на свой профиль с коллегами, учениками, читателями и другими заинтересованными лицами, чтобы ознакомить их со своим авторским наследием. После регистрации в Вашем распоряжении - более 100 инструментов для создания собственной авторской коллекции. Это бесплатно: так было, так есть и так будет всегда.

Скачать приложение для Android