Libmonster ID: UA-2944

Автор: С. Б. ХВЕДЧЕНЯ

Розповiдається про унiкальнi пiдземнi пам'ятки iсторiї та культури на теренах України. Головна увага придiлена печерним лабiринтам Свято-Успенської Києво-Печерської лаври. Наведено результати авторського дослiдження iсторiї розвитку цих пам'яток на основi вивчення їхнiх стародавнiх картографiчних зображень.

Серед усiх пам'яток iсторiї та культури, якi розташованi на територiї України, особливе мiсце займає Свято-Успенська Києво-Печерська лавра - колиска давньоруського чернецтва, корогва православної вiри на землi наших пращурiв. її духовне свiтло поширювалося на неосяжних просторах споконвiчної України-Русi. У мороцi лаврських печер першi ченцi шукали й знаходили свiтло Боже. Особливою привабливiстю серед прочан користувалися засновники Печерської обителi - преподобнi Антонiй i Феодосiй. Києво-Печерська лавра була не тiльки найбiльшим релiгiйним центром, а й осередком науки та культури. Одним iз найперших лаврських ченцiв був лiтописець Нестор, який розповiв свiту, звiдки пiшла земля Руська i хто перший у нiй почав княжити. У монастирi виросла цiла плеяда iконописцiв - Алiпiй, Григорiй, а також ченцiв-лiкарiв - Агапiт, Дамiан, Iпатiй. У Ближнiх лаврських печерах поховано вiрного захисника київської землi, билинного богатиря Iллю Муромця. Лаврськi печери завжди були такою ж визначною пам'яткою Києва, як римський Колiзей або афiнський Акрополь. Упродовж багатьох столiть вони були пантеоном перших давньоруських ченцiв, печерських святих.

Києво-Печерська лавра активно впливала на суспiльно-полiтичне життя України-Русi. Вона була центром давньоруської освiти, першоджерелом української науки, школою фiлософської думки слов'янського середньовiччя, прообразом Академiї наук i мистецтв. У нiй розмiщувався центр лiтописання, друкарства й iконопису, писалася найдавнiша вiтчизняна iсторiя, складався лiтописний звiд. Не дивно, що саме тут могли опинитися книги великого князя Ярослава Мудрого, котрi пiд час татаро-монгольської навали ченцi сховали у своїх печерах.

Києво-Печерськiй лаврi присвячено чимало наукових та науково-популярних видань. Серед них насамперед слiд вiдзначити фундаментальну працю iгуменi Стефанiї "История Киево-Печерской лавры"1 , книгу Д.Степовика "Iсторiя Києво-Печерської лаври"2 , а також iншi видання3 . Видатнiй iсторичнiй пам'ятцi автор даної статтi присвятив низку книг4 . Цi працi мiстять iсторичнi нариси про знаменитi лаврськi релiквiї, унiкальнi пам'ятки iсторiї та культури, галерею iсторичних портретiв видатних людей, життя яких нерозривно пов'язане з обителлю.

Вищий титул "лавра" було надано лише п'ятьом православним монастирям: Києво-Печерському в 1159 р. чи 1481 p., Троїце-Сергiєвому бiля Москви в 1744 p., Олександро-Невському в Санкт-Петербурзi у 1797 p., Почаївському Успенському на територiї сучасної Тернопiльської областi України в 1833 р. i Святогорському Успенському (нинi Донецька область) у 2004 р. Серед названих монастирiв Києво-Печерська лавра - найвiдомiша i найдревнiша, вона була центром православної вiри Київської Русi. Слава про неї поширювалася далеко за межами монастирських стiн. її святi релiквiї були й залишаються предметом поклонiння вiруючих не тiльки України, а й усього православного свiту. Прочани вважали за


* Хведченя Сергiй Борисович - канд. географ, наук, ст. наук, спiвроб. Iнституту iсторiї України НАНУ.

стр. 174


необхiдне хоча б раз у життi вiдвiдати цi святi мiсця, замолити тут грiхи, побувати в обителi святого Духа i на власнi очi побачити рукотворне диво.

На теренах України збереглися тисячi печер, серед яких - сотнi рукотворних пiдземель. Вони створювалися нашими далекими пращурами протягом багатьох столiть. Слiд зазначити, що печернi пам'ятки й досi залишаються практично невивченими. За географiчним принципом їх можна подiлити на штучнi печери Схiдної, Центральної, Захiдної та Пiвденної України. Культовi пiдземнi споруди, розташованi по долинах рiчок Днiпра, Десни й Днiстра, пов'язанi з перiодом Київської Русi. Пiдземелля пiвденних областей України - Причорномор'я i Криму - представленi бiльш пiзнiми монастирями та скитами.

За структурними особливостями українськi рукотворнi пiдземелля можна роздiлити на п'ять самостiйних типiв5 . Перший тип - простi однокамернi печери з одним входом; другий - печери першого типу, розташованi групою; третiй -окремi пiдземнi споруди, з'єднанi спiльним коридором; четвертий - пiдземелля третього типу, розташованi групою; п'ятий - лабiринтовий комплекс пiдземель, з'єднаних численними переходами.

Серед основних причин виникнення рукотворних культових печер варто видiлити такi. Частина печерних монастирiв виникла в XI ст. на мiсцi колишнiх язичницьких святилищ. Цей процес проходив аналогiчно будiвництву давньоруських церков на мiсцi розорених язичницьких капищ. Окремi культовi пiдземелля створювались у ХI-ХП ст. представниками найбiднiшого чернецтва, якi поширювали християнську вiру на околицях Київської Русi. З другої половини XIII ст., пiсля початку татаро-монгольської навали, для створення печерних монастирiв з'явилися новi спонукальнi причини - у них ченцi знаходили притулок i захист вiд iновiрцiв. У XV-XVII ст. виникнення окремих монастирiв-скитiв було пов'язано iз середньовiчними християнськими течiями, що проповiдували зречення вiд свiту й аскетизм.

Описати усi українськi рукотворнi пiдземелля у невеликiй за обсягом статтi немає можливостi, та це й не є завданням автора. Тому зупинимося тiльки на основних i найвiдомiших печерних монастирях України, особливо на тих, котрi так чи iнакше пов'язанi з Києво-Печерською лаврою.

Жодне мiсто України не може похвалитися такою кiлькiстю рукотворних пiдземель, як Київ. Часом навiть корiннi кияни не пiдозрюють, що безпосередньо пiд їхнiм будинком чи у сусiдньому парку iснують давнi печернi ходи. Наприкiнцi XIX ст. В.Б.Антонович дослiдив 45 культових печер в околицях Києва6 . За сучасними вiдомостями, у мiстi налiчується близько 200 печер i ще понад 100 - у радiусi 10 км навколо нього. Можна з упевненiстю стверджувати: Київ - мiсто печер! Адже недарма один iз його найстарiших районiв - Печерськ - отримав свою назву вiд давньослов'янського слова "печера". На Печерську знаходяться знаменитi київськi катакомби - пiдземнi лабiринти Печерської лаври. Крiм них, там розташовано ще близько ЗО печер рiзної довжини та призначення. Iнтерес до рукотворних пiдземель настiльки великий, що треба було б видати фундаментальний путiвник "Київ печерний". Вивченням пiдземель займаються iсторики, спелеологи i просто аматори, яких, звичайно, найбiльше.

Найдавнiшими київськими пiдземеллями вважають Кирилiвськi печери. Кирилiвський монастир був заснований великим князем Всеволодом II Ольговичем, який княжив у Києвi з 1138 р. по 1146 р. Обитель уперше згадується у лiтописi пiд 1171 р. Час заснування печер невiдомий, але вони бiльш давнi, нiж монастир. Навеснi 1876 р. професор Київського унiверситету В.Б.Антонович дослiдив 15 пiдземель i в одному iз них виявив стоянку первiсної людини7 . Тут були знайденi кремнiєвi знаряддя працi, кiстки свiйських i диких тварин, рештки Древнього керамiчного посуду. Мешканцi печери вмiли користуватися вогнем, про що красномовно свiдчили залишки довгострокового кам'яного вогнища.

стр. 175


Дослiдник висловив припущення, що подiбна печера не єдина, i майбутнi пошуки дадуть новi результати.

Менш давнi печери, проте бiльш вiдомi своїм духовним зв'язком iз лаврськими катакомбами, знаходяться в урочищi Церковщина або Гнилець. Природно, що цi пiдземелля дiстали назву вiд мiсця свого розмiщення. Гнилецькi печери були створенi лаврськими ченцями, можливо, навiть самим засновником Печерського монастиря - Феодосiєм. Адже iз "Києво-Печерського патерика" вiдомо, що засновник "колиски руського чернецтва" неодноразово вiддалявся вiд братiї у перiод свого iгуменства (1062-1074 pp.)- He виключено, що Феодосiй iшов саме у Гнилецькi печери, недарма ж найближче до пiдземель село зветься Ходосiвкою, а печери i сьогоднi називаються Феодосiєвими.

У XII ст. над печерами була зведена наземна церква - Гнилецький монастир. Трагiчною осiнню 1240 р. його зруйнували орди хана Батия. Потiм монастир був вiдновлений. Але пiд час наступу ханiв Едиґея в 1416 р. та Менґлi-Ґiрея у 1482 р. - остаточно спорожнiв. На початку XX ст. Гнилецький монастир був вiдновлений як скит, а печери ретельно розчистили. Пiд час розчистки у пiдземних лабiринтах було знайдено 50 черепiв, безлiч людських кiсток, вiдкрито давнi чернечi келiї. У 1923 р. скит закрили i ченцi змушенi були залишити цi мiсця. Лише зовсiм недавно Гнилецькi печери були знову вiдкритi вченими. Поки що вiдомi ходи на трьох пiдземних ярусах i двi печернi церкви, одна з яких бiльш давня, iз фрагментами написiв XII ст. Спелеологи розраховують вiдшукати четвертий поверх печер.

До лаврських катакомб подiбнi за побудовою Звiринецькi та Китаївськi печери8 . Урочище Китаїво або Китаївська пустинь розташоване в межах Корчуватого, на околицi Києва. Очевидно, назва походить вiд прiзвиська князя Андрiя Боголюбського - Китай. У XII ст. тут розмiщувалася його замiська резиденцiя. Вхiд у пiдземелля Китаєва вiдкрився в 1857 р. у результатi обвалу ґрунту. Тодi ж послушник Печерської лаври I.Таранов склав топографiчний план печер. Серйознi дослiдження пiдземель провели лише в 1910 р. пiд керiвництвом А.Д.Ертеля9 . Було вирито декiлька траншей, якi прорiзали пiдземнi ходи, часом повнiстю засипанi землею. Зрештою, вдалося вiдновити структуру пiдземних лабiринтiв i характер взаємного розташування печерних галерей. Висота ходiв сягала не бiльше 1,4 м. У Китаївських печерах знайшли багато такого, що в iнших київських пiдземеллях зустрiчається дуже рiдко. Дослiдники натрапили на залишки древнiх вогнищ та одну обiгрiвальну пiч. Усе це свiдчило про те, що в печерах тривалий час мешкали люди. А.Д.Ертель цiлком обґрунтовано припустив, що Китаївськi пiдземнi ходи були спорудженi в сивiй давнинi людьми, якi залишили на поверхнi городище й могильники. Потiм у печерах поселялися й мешкали усi, кому таке житло було потрiбне й вигiдне, аж до ченцiв. Пiдземний лабiринт, на думку дослiдникiв, з'єднувався з печерами, виявленими в 1857 p., i разом iз ними утворював цiле печерне мiсто.

Ще одне пiдземелля, зв'язане iз лаврськими катакомбами - Аскольдова могила. Пiсля закiнчення будiвництва ланцюгового мосту через Днiпро у 1853 р. знайшли кiлька загадкових пiдземних ходiв. По обидва боки однiєї з печерних галерей, завдовжки понад 25 м, були улаштованi нiшi, якi можна iдентифiкувати як чернечi келiї. У них було знайдено зотлiлi дошки, черепки вiд глиняних горщикiв. Трохи ранiше, у 1851 р., на цьому мiсцi знайшли понад 3 тис. срiбних арабських монет. Написи на стiнах печери дали можливiсть ученим приблизно встановити її вiк - XII ст. Печера служила мiсцем проживання православних ченцiв. Уважають, що печера Iоанна (за iм'ям ченця, котре часто зустрiчається в написах на її стiнах) могла виникнути ще в IX ст. Пiдземелля, можливо, було притулком для варягiв, потiм у ньому оселився Антонiй - один iз засновникiв Печерської лаври. Печера Аскольдової могили могла з'єднуватися з Ближнiми лаврськими катакомбами.

стр. 176


Було б дивним i нелогiчним, якби бiльшiсть українських пiдземель знаходилася тiльки в межах мiста Києва. Природно, що й у Київськiй областi також розташована велика кiлькiсть рукотворних печер. Сучасний стан багатьох пiдземних пам'яток дослiдила спецiалiзована експедицiя в 1990 р. На початку польового сезону були визначенi населенi пункти Київської областi, в яких можливi знахiдки пiдземель. Потiм на мiсцi проводилося опитування жителiв iз метою локалiзацiї печерних урочищ. Пiсля цього ретельно оглядали мiсцевостi, фiксували усi провали й осiдання ґрунту в мiсцях передбачуваних пiдземних порожнин. За допомогою ручного бурiння свердловин визначалася орiєнтацiя печер, далi проводилися робота по розчищенню завалiв, вiзуальний огляд пiдземних примiщень, вивчення написiв i фресок, iнструментальна зйомка печер i фотофiксацiя пам'ятки iсторiї. Таким чином було перевiрено понад ЗО населених пунктiв Київської областi, в яких були знайденi печери.

У мiстi Васильковi виявлено кiлька пiдземель, одне з яких могло бути пiдземною церквою Феодосiя Печерського. Хiд з'єднував її з надземною церквою преподобних Антонiя i Феодосiя Печерських. Поряд виявлено залишки давнього печерного чернечого скиту. Писемнi джерела свiдчать, що з кiнця XIII ст. до середини XVIII ст. ця територiя належала Києво-Печерському монастирю. Печерний скит XVII-XVIII ст. розташований бiля села Козина на Чернечому хуторi. До початку XX ст. тут iснував хутiр, який належав Києво-Печерськiй лаврi. Мiсцевi легенди поєднали свої печери пiдземним ходом iз лаврськими катакомбами.

На березi рiки Сiверський Донець розташований Святогорський Успенський монастир, який у 2004 р. отримав статус "лаври". Древнi ченцi не випадково вибрали це мiсце для своєї обителi - бiльш мальовничий краєвид у цiй мiсцевостi знайти було важко. її появу пов'язують з iменами київських ченцiв, якi залишили Печерський монастир у серединi XIII ст. Творцями Святогорської пустелi називають ченцiв Київської лаври, учнiв преподобних Антонiя й Феодосiя, що переселилися в цi краї пiсля розграбування й знищення київських монастирiв у 1240 р. ханом Батиєм10 . Ченцi-переселенцi спробували улаштувати на нових землях усе на київський зразок. Саме тому святогорськi печери схожi на київськi. Крiм того, усi головнi церковнi свята i назви основних престолiв абсолютно iдентичнi. Це стосується соборiв Успiння Пресвятої Богородицi та пiдземної церкви на честь преподобних Антонiя i Феодосiя Печерських.

Першу згадку про Святi гори зустрiчаємо в оповiдi С.Герберштейна (1526 p.): "Бачили бiля гирла Малого Танаїда (Дiнця) у чотирьох днях шляху вiд Азова, бiля мiсця Великий Перевiз, у Святих гiр, якiсь мармуровi та кам'янi статуї й зображення"11 . Ця назва зустрiчається в "Книзi Великого креслення" (1547 p.), Патрiаршому лiтописi (1555 р.) i Рукописi донецьких сторож (1571 p.). Судячи iз цих записiв, у XVI ст. у цiй мiсцевостi розмiщувався передовий форпост. Ще у XVIII ст. тут зберiгалися три мiднi й одна чавунна гармати. У 1679 р. татари черговий раз напали на обитель i, незважаючи на добрий захист монастиря, взяли його штурмом, а ченцiв i архiмандрита Iоiля захопили у полон. Уважають, що в печерах були й поховання воїнiв. У 1984 р. у пiдземеллi археологи виявили давнє поховання чоловiка з глибокою черепною раною вiд шабельного удару.

Крейдовi святогорськi скелi помереженi печерними ходами, загальна довжина яких сягає близько кiлометра. Згiдно iз даними архiвних документiв i картографiчним зображенням монастиря 1679 p., крейдова скеля на той час була значно вищою i мала, щонайменше, три пiдземних яруси печер (до сьогоднi збереглися тiльки два). Нижнiй ярус був представлений древнiм некрополем, другий - призначався для житла та церковних обрядiв, там мiстилися келiї й трапезна, на третьому ярусi розташовувалася церква Успiння Пресвятої Богородицi. Припускають, що мiж 1679 i 1698 pp. стався сильний обвал крейдових скель, i пiдземна церква Богородицi перестала iснувати. На її мiсцi побудували Миколаївську церкву.

стр. 177


Не менш вiдомi в Українi та й за її межами печери Iллiнського монастиря в Чернiговi. їх створив один iз засновникiв Києво-Печерської лаври - Антонiй. Пiдтвердження цього факту знаходимо в "Повiстi минулих лiт" пiд 1069 p.: "Антонiй же прийшов до Чернiгова, i возлюбив Болдiну гору, i викопав печеру, i там оселився; i є монастир святої Богородицi, на Болдiних горах, i до цих днiв"12 . Iнше повiдомлення про Iллiнський монастир датується 1649 p., коли почалася вiдбудова давнiх храмiв. Найбiльш iнформативнi документи з описом чернiгiвських пiдземель датуються XVHI-XIX ст.

Довжина чернiгiвських печер (якi, як i лаврськi, називаються Антонiєвими) сягає 340 м. Вони розташованi на 4 пiдземних рiвнях-поверхах. Нижнiй i найбiльш давнiй ярус печер залягає на глибинi 12 м вiд поверхнi землi. Центрами другого ярусу є пiдземнi церкви Антонiя i Феодосiя Печерських. їхнi стiни облицьовано цеглою, а висота стелi сягає 8,5 м. На третiй ярус чернiгiвських печер ведуть вузькi цеглянi сходи, пiдземнi коридори з'єднуються з невеликою каплицею. Четвертий ярус включає печерну церкву Миколая й келiю Антонiя. Загалом, устрiй чернiгiвських печер дуже нагадує лаврськi київськi катакомби. Висота й ширина печер, розташування крипт i келiй - усе в них абсолютно iдентичне. Як бачимо, влаштовувати пiдземнi церкви на честь засновникiв Києво-Печерської лаври в старовину було своєрiдною традицiєю, виявом глибокої поваги до їхнього духовного подвигу. Подiбнi церкви можна зустрiти в Москвi, Псковi, Святогорську, Чернiговi та багатьох iнших мiстах.

Ще один монастир, заснований, за переказами, києво-печерськими ченцями, розташований на високому березi Сейму в Путивлi. Першу згадку про Молченську обитель зустрiчаємо у путивльських писцевих книгах пiд 1591 р. Уважають, що iсторiя монастиря починається з другої половини XIII ст., коли київськi ченцi, якi втекли вiд татарського ярма, знайшли тут притулок i паству. Навiть друга назва путивльського монастиря - "Печерський" - повинна була нагадувати нащадкам про це. Не дивно, що путивльська земля також порита великою кiлькiстю таємних пiдземних ходiв, обкладених цеглою. Цi печернi галереї мали чiтку спрямованiсть до рiчки Сейм i повиннi були проходити пiд її руслом. Зараз цi печери засипанi ґрунтом, але ще наприкiнцi XIX ст. путивльськi ченцi з гордiстю показували вхiд у пiдземелля в монастирському саду.

Систему пiдземних ходiв має Спасо-Преображенський монастир у Новгородi-Сiверському. Пiд Iллiнською церквою, спорудженою в XVI ст., на глибинi 5 м залягають рукотворнi печери, облицьованi цеглою. Вони становлять собою кiлька невеликих келiй, з'єднаних галереєю, що веде вбiк Десни. Досi залишається нез'ясованим питання - чи проходять цi печери пiд дном рiки?

Чимало пiдземних пам'яток сивої старовини знаходиться в славнiм мiстi Полтавi. Пiк наукового iнтересу й серйозних дослiджень рукотворних печер припав на середину XIX ст. У наступнi десятилiття полтавськi пiдземелля вивчали лише окремi ентузiасти та шукачi скарбiв. Згiдно з вiдомостями "Актової книги Полтавського полкового суду", в 1684 р. у мiстi було п'ять дерев'яних церков ' Успенська, Воскресенська, Миколаївська, Преображенська й Стрiтенська. У XVIII ст. на цих же мiсцях було зведено кам'янi церкви, якi проiснували до 30-х pp. XX ст. Усi названi церкви з'єднувалися мiж собою системою пiдземних галерей. Пiдземелля iснували пiд Хрестовоздвиженським монастирем, розташованим на Монастирськiй горi старої Полтави. Його було створено в 1650 р. з iнiцiативи сподвижника гетьмана Богдана Хмельницького - полтавського полковника М.Пушкаря на честь розгрому в цих мiсцях польських вiйськ. Печернi ходи вели вiд монастирського Воскресенського собору практично у всiх напрямках.

Свої древнi печери має Свято-Успенська Почаївська лавра, розташована У Тернопiльськiй областi. Цей монастир був найкрупнiшим релiгiйним центром

стр. 178


Правобережної України, вiдiгравав важливу роль у становленнi українського друкарства. Мiсцевi перекази вiдносять першi поселення ченцiв до XIII ст., до часiв татарської навали. Перша документальна згадка про Почаївський монастир вiдноситься до початку XVI ст. Наприкiнцi цього ж столiття монастирю було передано чудотворну iкону Пресвятої Богородицi. Потiм цю святиню насильно вивезли iз Почаєва у Козин. Але, зрештою, релiквiя знову зайняла почесне мiсце в Успенському соборi Почаївської лаври. Разом з iншою релiгiйною святинею - вiдбитком стопи Богородицi - iкона є донинi предметом поклонiння тисяч прочан, якi прагнуть вiдвiдати це мiсце, пройшовши сотнi кiлометрiв.

У Правобережнiй Українi розташований Святогорський Печерський монастир. Вiн знаходиться поблизу м. Володимира-Волинського на березi рiчки Луги. Перша згадка про Святi гори датується XI ст. Рукописне "Житiє преподобного Феодосiя Печерського" повiдомляє, що в 1073 р. тут помер перший iгумен Києво-Печерського монастиря - Варлаам, син знаменитого воєводи Яна Вишати, вiдомого своїми ратними звитягами: "Дiйшовши до граду Володимира, i вниде в монастир, тут сущий бiля Святих гiр, i тут успе з миром про Господа кiнець житiю прийняв". Подiбну згадку зустрiчаємо в давнiй Києво-Печерськiй службi преподобному Варлааму (9 пiсня, 3 тропар закону): "Повертаючись вiд Костянтинграда (древня назва Стамбула), вiдiйшов єси душею в град, що свiтить, Володаря Небесного, мощi ж своя залишив єси в монастирi Святi гори, заповiв єси перенести в печеру (Києво-Печерської лаври), де нинi лежать нетлiннi, що точать джерело чудес приснотiкущих"13 . Мощi Варлаама спочивають у лаврських катакомбах дотепер.

Центром архiтектурного ансамблю Святогорського монастиря на Волинi є Успенський собор, побудований у 1495 р. За переказом, його збудували на мiсцi церкви, закладеної у 1001 р. князем Володимиром Великим - хрестителем Русi. Пiд храмом, у кам'яних склепах, поховано представникiв православної знатi - князiв Чорторийських, Четвертинських та iн. Нижче по схилу розташована Свято-Троїцька печерна церква, вiд якої тягнеться пiдземний хiд, що закiнчується обвалом. За легендами, цей хiд вiв до самого Києва i з'єднувався iз лаврськими катакомбами.

Iз Києвом пов'язане виникнення Крехiвського монастиря, котрий стоїть бiля Жовкви, неподалiк вiд Львова. У 1618 р. схимник Iоiль, який прийшов iз Києва, влаштував для себе печеру, де ретельно молився Господу. Пiзнiше, бажаючи створити в цих мiсцях монастир, вiн звернувся до коронного гетьмана Станiслава Жолкевського iз проханням про видiлення землi пiд обитель. Першi двi церкви були побудованi в iм'я святого Миколая й Преображення Господня. Для захисту вiд ворогiв ченцi вирили глибокий рiв i звели фортечнi мури з бiйницями. Сам Iоiль написав устав для ченцiв обителi, оригiнал рукопису якого зберiгається в бiблiотецi Крехiвського монастиря. Збереглася гравюра 1699 р. iєромонаха Дiонiсiя Сенкевича iз зображенням печери, викопаної Iоiлем.

Скельний печерний монастир XI ст. розташований у селi Лядова Вiнницької областi. Вiн знаходиться на терасi стометрової гори, що височить над Днiстром. Монастир складається з трьох печерних церков, головна серед яких - преподобного Антонiя Печерського. На початку XVIII ст. у пiдземеллях розмiщувався Василiанський монастир, який був закритий у 1745 р.

Традицiї створення пiдземель поширювалися в багатьох давньоруських мiстах. Без перебiльшення можна зазначити, що всi культовi пiдземелля на територiї як України, так i Росiї, було створено за зразком печер Києво-Печерської лаври. Особливо варто видiлити пiдземнi лабiринти православних монастирiв i храмiв Москви та її околиць. Великi печери, що йдуть на глибину 14 м, недавно знову були вiдкритi бiля Сергiєвого Посаду, за 3,5 км вiд Троїце-Сергiєвої лаври. Цi пiдземелля також подiбнi до київських печер.

стр. 179


Однiєю з нерозгаданих таємниць київських катакомб є пiдземнi ходи пiд Днiпром, що так i не були знайденi. Московським печерам пощастило набагато бiльше - довжелезний тунель пiд озером вiдшукали порiвняно легко. Людина середнього зросту може пройти пiд дном водойми в буквальному значеннi, не замочивши нiг. Було також знайдено iнший хiд, що веде в мiстечко Параклiтова пустинь. У найглибшому мiсцi печер б'є джерело Чернiгiвської Богоматерi. Тут же розмiщується пiдземний храм, стiну якого прикрашає знаменита чудотворна iкона. Зараз вiдкрито мережу пiдземних коридорiв, 14 келiй i 3 печерних храми, серед яких храм Антонiя i Феодосiя Печерських.

Велику популярнiсть на Русi мають пiдземелля Псковсько-Печорського монастиря. Проте вони також значно поступаються київським катакомбам за вiком i значущiстю для православного свiту. Першу згадку про них можна знайти пiд 1473 р. У зв'язку iз зростанням кiлькостi ченцiв у 1541 р. псковськi печери були значно розширенi. Зараз вони являють собою систему пiдземних ходiв, що складається iз семи самостiйних пiдземних вiдгалужень - "вулиць" i печерних храмiв.

Серед українських монастирiв особливе мiсце належить Свято-Успенськiй Києво-Печерськiй лаврi. Вона дала православ'ю значно бiльше святих, нiж будь-який iнший монастир. Київську лавру називали "обителлю Святого Духа", "земним раєм", "тихою пристанню людських душ". За переказом, Пресвята Богородиця, вiдправляючи грецьких майстрiв iз Влахерни до Києва для будiвництва нового монастиря, назвала його "своїм будинком". Лiтописець Нестор написав, що "обитель та подiбна небу". Усi цi барвистi порiвняння точно передали велич i значення головного монастиря України, його мiсце i роль у православному свiтi.

Ближнi i Дальнi печери - головнi i найбiльшi святинi не тiльки Києво-Печерської лаври, а й усього українського православ'я. Вони були закладенi як фундамент Печерського монастиря, а пiзнiше стали некрополем перших давньоруських святих. У них черпали свою духовну силу багато поколiнь лаврських ченцiв i прочан з усiх куточкiв української землi.

Iсторiя створення лаврських печер досить детально описана в кiлькох давнiх лiтературних джерелах. Серед них на першому мiсцi стоїть "Повiсть минулих лiт". Створений у 1113-1115 pp. ченцем Печерського монастиря Нестором, лiтопис освiтив iз глибини вiкiв далекi вiд нас подiї XI ст. "Повiсть минулих лiт" -основне джерело наших знань про часи Київської Русi. Ця грандiозна праця є своєрiдним пiдсумком багаторiчної роботи Нестора-лiтописця. Його перу належить також "Житiє преподобного Феодосiя Печерського". Воно точно передає високу духовнiсть одного iз засновникiв Києво-Печерської лаври, дає повну картину монастирського життя перших прославлених аскетiв.

Наступним джерелом iсторичної iнформацiї є "Києво-Печерський патерик". Його створення вiдносять до XIII ст. Це найдавнiша пам'ятка вiтчизняної лiтератури, присвячена життю й дiяльностi святих отцiв печерських. У новелах-легендах iз коротким i простим сюжетом прославляються норми християнської моралi, звеличується чернечий спосiб життя. Немає сумнiву, що ранiше iснували й iншi давнi лiтературнi твори, присвяченi цiй темi. Так, зокрема, збереглися посилання на "Житiє преподобного Антонiя Печерського". На жаль, оригiнальнi тексти цього "Житiя..." до наших днiв не збереглися.

Спираючись на "Повiсть минулих лiт", "Житiє преподобного Феодосiя Печерського i "Києво-Печерський патерик", простежимо давню iсторiю створення лаврських печер.

Iсторiя Печерського (або Печерного) монастиря своїм корiнням сягає сивої давнини, XI ст. У тi далекi часи було створено головнi святинi Києво-Печерської лаври - Антонiєвi й Феодосiєвi печери. Вони заклали основу святої обителi. "Повiсть минулих лiт" пов'язує появу першої печери на лаврських пагорбах iз iменем Iларiона, який у 1051 р. став київським митрополитом14 . До цього часу вiй

стр. 180


був священиком церкви Святих апостолiв на Берестовi. В iзольованому мiсцi, у лiсi, майбутнiй митрополит викопав двосаженну печерку i там, у тишi й сутiнку пiдземелля, молився Богу. Через деякий час цю печеру на схилах Днiпра знайшов якийсь чоловiк iз мiста Любеча. Вiн повернувся з Афонського монастиря, де був пострижений у ченцi пiд iменем Антонiй. Йому вiдразу припало до душi це святе мiсце i вiн залишився у печерi, харчуючись сухим хлiбом i водою. Вiстка про затворника-ченця поступово облетiла всю округу, до нього почали приходити люди. За благословiнням до Антонiя звернувся навiть київський князь Iзяслав, син Ярослава Мудрого.

Ширилася слава печерного скиту по давньоруськiй землi, сюди почала стiкатися чернеча братiя. Коли їх зiбралося дванадцять осiб, вони викопали велику печеру, келiї й церкву. Пiдземелля розросталося й поступово перетворилося на складний лабiринт печер, названих пiзнiше Феодосiєвими. На жаль, у лiтописних джерелах точна хронологiя ключових для Києво-Печерської лаври подiй зафiксована нечасто. Майже всi дати є дуже приблизними й умовними. їх можна лише припускати, зiставляючи з iншими вiдомими iсторичними фактами.

Уважають, що близько 1053 р. до Печерського монастиря прийшов Iларiон, якого звiльнили з митрополичої кафедри у Софiйському соборi Києва. Вiн прийняв схиму пiд iменем Никон. Через кiлька рокiв пiсля цього в обитель прийшов Феодосiй (близько 1056 p.). Никон власноруч постриг його в ченцi. Вiн же постриг у ченцi сина київського боярина Iоанна пiд iменем Варлаам (близько 1060 р.) i слугу князя Iзяслава пiд iменем Сфрем (близько 1061 p.). Ця остання подiя розгнiвала великого київського князя й Никон був змушений залишити стольний град i перебратися у Тмутаракань, де вiн заснував новий монастир.

Однак Антонiй, як i ранiше, шукав самотностi. Вiн поставив над братiєю iгумена Варлаама (близько 1062 p.), а сам переселився на сусiднiй пагорб, де почав копати нову печеру, яка одержала назву Антонiєвої. Обидвi системи пiдземних ходiв Києво-Печерської лаври дiстали свої другi назви в залежностi вiд вiдстанi до головного храму - Успенського собору. Антонiєвi печери ще називають Ближнiми, а Феодосiєвi - Дальнiми. У 1062 р. iгумен Варлаам звернувся до князя Iзяслава з проханням вiддати монастирю землю на пагорбi над печерами, i князь погодився. З того часу ченцi переселилися з печер у наземнi келiї.

"Києво-Печерський патерик" трохи по-iншому викладає початковий перiод iсторiї знаменитого монастиря. Друга редакцiя цього лiтературного джерела, складена Касiяном у 1460-1462 pp., мiстить дуже iстотнi доповнення. Згiдно з патериком, Антонiй повертався у Київ з Афона двiчi - у 1013 i 1051 pp.15 Спочатку вiн оселився у Варязькiй печерi, що iснує й донинi i є частиною Феодосiєвої печери. Виходячи iз цих суперечливих даних, дослiдники довго не могли дiйти єдиної думки з приводу заснування печер i Києво-Печерської лаври. Деякi з них стверджували, що роком їх заснування варто вважати 1013 р. Окремi iсторики називали найбiльш iмовiрною датою 1052 p., тодi як 1051 р. був роком зведення Iларiона на митрополiю. Iншi вченi пропонували вважати роком заснування 1062 p., коли було закладено наземний монастир. Але все-таки переважна бiльшiсть учених i церковних дiячiв одностайнi в тiм, що Києво-Печерську лавру було засновано в 1051 р.16 Тому в 2001 р. було широко вiдзначено 950-лiтнiй ювiлей Свято-Успенської Києво-Печерської лаври.

Близько 1063 р. князь Iзяслав перевiв iгумена Варлаама у монастир святого великомученика Димитрiя, а печерським iгуменом братiя обрала Феодосiя. Кiлькiсть чернечої братiї зростала - вона досягла ста осiб. За час iгуменства останнього в 1073 р. було закладено Велику церкву Печерську. Того ж року помер преподобний Антонiй, його було поховано у Ближнiх печерах. У 1074 р. пiшов iз Життя преподобний Феодосiй, його поховали в келiї Дальнiх печер. Цi двi печери

стр. 181


стали пантеоном перших давньоруських святих. Найчастiше ховали в локулах -вузьких i довгих нiшах. Небiжчика клали на дошку i без труни занурювали в локулу. Вхiдний отвiр закривали iконою або замуровували.

У 1240 р. Київ був захоплений татаро-монгольськими ордами. Руйнування зазнав i Києво-Печерський монастир. Його ченцi розбрелися по дрiмучих лiсах, деякi сховалися в печерах. До цього часу вiдносяться деякi поховання в Ближнiх катакомбах. Написи на стародавнiх планах свiдчать, що тут "кiстки простих людей покладенi по розоренню Києва царем Батиєм". Iсторична iнформацiя про перiод iз середини XIII ст. до початку XVI ст. практично вiдсутня. Вiдомо, що лаврський печерний некрополь, як i ранiше, дбайливо зберiгався ченцями. Iз першої половини XVI ст. iнформацiя про Києво-Печерську лавру та її печери все частiше з'являється на сторiнках iсторичної лiтератури й, зокрема, у мемуарах захiдноєвропейських мандрiвникiв.

У XVI-XVII ст. Україна, яка звiльнилася вiд татаро-монгольського гноблення, привертала увагу полiтикiв, релiгiйних дiячiв, мандрiвникiв i вчених. Бажаючи на власнi очi побачити незнайомi землi, багато хто iз них вирушав у далекi мандрiвки по її безмежних просторах. Київське печерне диво нiкого не залишало байдужим. Побачене й почуте знаходило своє вiдображення в щоденниках i записах, виданих у середньовiчнiй Європi.

Першу згадку про лаврськi печери знаходимо в книзi нiмецького дипломата, посла Священної Римської iмперiї Сиґiзмунда Герберштейна. Вiн двiчi їздив у Москву - у 1517 i 1526 pp. У його "Замiтках про Московiю" (1549 р.) є запис про київськi печери, "в яких видимi гробницi й у них ще не зотлiлi тiла"17 .

Докладнiше київськi катакомби описав iталiєць за походженням, начальник пiхоти Вiйська Польського Александр Ґваньїнi у 1581 р. У книзi "Опис європейської Сарматiї" вiн розповiв про "великi пiдземнi печери, прокопанi пiд землею на велику вiдстань - 80 миль. У печерах видно багато древнiх гробниць i тiла знаменитих руських людей, давно похованi, але не зотлiлi"18 . А. Ґваньїнi вважав, що бачив мощi двох князiв у язичницьких шатах. Вiн був католиком i не знав православних обрядiв, тому помилково прийняв чернечi ряси за язичеський одяг.

У 1584 р. опис лаврських печер склав львiвський купець, нiмець за походженням Мартiн Ґруневеґ. Його рукопис iлюстрований малюнками на полях. Однак точно прив'язати цi зображення до сучасних планiв пiдземель досить складно. Можна лише припустити, що М.Ґруневеґ побував у Ближнiх печерах. Вiн описав печернi коридори, пiдземну церкву, поховання в локулах i мироточивi глави. Особливе враження на нього справили велетенськi мощi Iллi Муромця. М.Ґруневеґу показали вхiд, оббитий деревом, що нiбито вiв у печеру природного походження довжиною 50 миль.

У 1584 р. польський поет Себастьян Кльонович у поемi "Роксоланiя" оспiвав красу й багатство української землi. У поетичних рядках вiн висловив оригiнальне припущення про природне походження лаврських печер. Вони, мовляв, утворились унаслiдок вимивання ґрунту водами древнiх пiдземних рiчок.

Радник курляндського герцоґа Лаврентiй Мюллер у 1585 р. писав про величезнi лаврськi печери з литими металевими склепiннями, що проходять пiд Днiпром i тягнуться до Смоленська. Того ж року з'явилася книга польського iсторика Станiслава Сарницького "Опис древньої й нової Польщi". Вiн розповiв про київськi поховання героїв, богатирiв, напiвбогiв у гiрських печерах. За С.Сарницьким, пiдземнi коридори тягнуться на величезну вiдстань, аж до Новгорода Великого.

Ерiх Лясота в 1594 р. зупинявся у Києвi пiд час подорожi, що вiдбувалася за дорученням нiмецького iмператора Рудольфа. У своїх записах вiн описав великi пiдземелля чи ями, називанi печерками, виробленi в горi, у шарi чистої глини, спрямованi в усi боки: iз багатьма ходами, що бувають у зрiст людський i вище,

стр. 182


iнодi ж так низькi, що треба нагинатися, широкi, одначе настiльки, що двоє можуть розiйтися. Напевно, Е.Лясота побував тiльки в Ближнiх печерах. Цей висновок можна зробити, проаналiзувавши його замiтки про печерськi святi мощi. Вiн згадав преподобного Антонiя Печерського, Iоанна i Феофiла, Чоботка (Iллю Муромця), дванадцять грекiв-будiвничих, смоленського єпископа Меркурiя i стовп бiснуватих у Ближнiх печерах. Описи лаврських печер Е.Лясоти були одними з найдетальнiших для свого часу, незважаючи на надмiрне захоплення автора мiсцевими легендами.

Цiкавий опис лаврських печер умiщено в книзi кракiвського канонiка Симона Старовольського "Географiя Блавiана", виданiй в Амстердамi у 1662 р. Уважають, що цi записи були складенi мiж 1622 i 1632 pp. С.Старовольський розповiв про лаврськi печери, в яких нiбито ховали тiла київських князiв. Монастирськi пiдземелля, за його твердженням, тягнуться на кiлька сотень миль i досягають Москви.

У 1647 р. у Києвi побував iнженер вiйська Польського, француз за походженням Ґiйом Левассер де Боплан. Вiн склав "Опис України", виданий у 1650 р. у Руанi. У книзi є вiдомостi про лаврськi печери з великою кiлькiстю мумiй, котрi нiбито зберiгаються бiльше нiж пiвтори тисячi рокiв. Вiн також навiв кiлька лаврських переказiв, що справили на нього найбiльше враження, - про Iоанна Багатостраждального, мироточивi глави i дванадцять грекiв-будiвничих. Боплан описав деякi святi релiквiї, що не збереглися до наших днiв. Наприклад, залiзний ланцюг, яким диявол бичував святого Антонiя19 .

Придворний художник гетьмана Януша Радзивiлла, голландець Абрагам ван Вестерфельд, який перебував у Києвi пiд час окупацiї мiста польсько-литовськими вiйськами, залишив пiсля себе безлiч малюнкiв древнього мiста, у тому числi кiлька зображень Ближнiх печер. Вiдомi чотири гравюри, датованi 1651 p.: поховання дванадцяти братiв-будiвничих, стовп бiснуватих, мироточивi глави й поховання братiв Iоанна i Феофiла. Цi унiкальнi гравюри дозволяють побачити лаврськi катакомби такими, якими вони були у XVII ст.

Архiдиякон Павло Алеппський двiчi вiдвiдав Київ. Вiн супроводжував антiохiйського патрiарха Макарiя, що подорожував до Москви у 1653-1655 pp. У своєму дорожньому щоденнику П.Алеппський детально описав свої мандри, у тому числi вiдвiдання Києва й Печерського монастиря20 . Судячи iз записiв, Ближнi лаврськi печери справили на нього дуже велике враження. Збереження печер-ських мощiв нетлiнними вiн назвав не iнакше, як надзвичайним дивом. П.Алеппський захопився благочестивим житiєм преподобних Антонiя i Феодосiя Печерських, переказав легенди про життя перших лаврських ченцiв - Iоанна i Феофiла, Iоанна Багатостраждального та iнших печерських святих.

У книзi польського письменника XVII ст. Флора можна знайти вiдомостi про те, що київськi печери були викопанi iталiйськими купцями i простягуються до Чернiгова, Смоленська й Москви. Подiбнi твердження мiстяться в книзi "Опис Польщi" Андрiя Целларiя (1659 p.). Вiн розповiв, що лаврськi катакомби йдуть до Смоленська, мають литi мiднi склепiння, а лаврськi святi мощi захищенi закляттям.

Мiркування середньовiчних авторiв щодо походження київських печер були рiзними. Деякi датували їхню появу I ст. н.е., називаючи творцями печер перших християн України-Русi в перiод язичництва, або iталiйцiв, вихiдцiв iз Венецiї та Ґенуї. У стародавнiх книгах можна знайти вiдомостi i про природне походження лаврських катакомб, але це не пiдтверджується результатами сучасних наукових Дослiджень. Практично всi середньовiчнi автори побували тiльки в Ближнiх печерах, однак це не завадило їм розповiсти про гiгантську довжину лаврських пiдземель. Цифри називалися рiзнi - вiд 50 до 1000 миль. Список мiст, iз якими буцiмто були пов'язанi київськi печери, включав майже усi великi мiста Древньої Русi: Чернiгiв, Новгород, Псков, Москву, Смоленськ та iн.

стр. 183


Уперше критично переосмислив усе ранiше вiдоме про київськi катакомби нiмецький пастор Iоанн Гербiнiй у книзi, присвяченiй лаврським пiдземеллям, виданiй у 1675 р.21 За його твердженням, цi печери були виритi руськими ченцями, а не iталiйцями. Вiн же помiтив, що київськi катакомби не такi глибокi, щоб проходити пiд Днiпром. Склепiння печер, вимощенi мiддю на 100 нiмецьких миль, Гербiнiй також назвав нiсенiтницею. Хибною вважав вiн i гiгантську довжину київських печер. Було наведено класичний приклад iз всесвiтньої iсторiї, коли Нерон i Калiґула захотiли прорити перешийок мiж Червоним морем та Нiлом, але зробити це вони не змогли. Подiбний обсяг робiт був не пiд силу римським iмператорам iз їхнiм багатотисячним вiйськом легiонерiв i ще бiльш численною армiєю рабiв. Аналогiя Гербiнiя була проста: вiн вважав, що пiдземнi роботи таких масштабiв були не пiд силу печерським ченцям.

Неоцiненну допомогу дослiдникам подають стародавнi карти. Вони є унiкальними джерелами безцiнної iсторичної iнформацiї. Першi давньоруськi монастирськi карти допомогли нам розкрити деякi таємницi пiдземель Києво-Печерської лаври.

Поява карт та їх удосконалення нерозривно пов'язанi з рiвнем суспiльної свiдомостi i технiчного прогресу. Використання картографiчних творiв минулих епох як джерела iсторичної iнформацiї є одним iз найбiльш перспективних напрямкiв розвитку картографiчної науки22 . При вивченнi iсторичних об'єктiв та явищ ученим доводиться вирiшувати низку завдань, що включають найбiльш повне виявлення стародавнiх карт стосовно даної територiї, дослiдження, опис i складання на їхнiй основi нових матерiалiв, у тому числi картографiчних. Вивчення автором даної статтi iсторiї лаврських печер вимагало збору рiзночасових картографiчних зображень. Тривала й копiтка робота в рiзних архiвах увiнчалась успiхом - було зiбрано близько ЗО карт лаврських катакомб23 . У результатi з них, як iз шматочкiв мозаїки, було складено барвисту картину розвитку унiкальних пiдземних пам'яток.

Картографiчнi зображення печер Києво-Печерського монастиря виявилися розкиданими по фондах рiзних бiблiотек багатьох мiст. Переважна бiльшiсть їх зберiгалася в Києвi, Москвi й Санкт-Петербурзi. Не виключено, що деякi древнi карти, якi становлять iсторичну та художню цiннiсть, опинилися за кордоном пiсля 1917 p., коли лаврськi архiви були практично розоренi.

Виявленi карти охоплюють широкий хронологiчний перiод - близько чотирьох столiть. Iсторiя печер Києво-Печерського монастиря почалася в XI ст., але найбiльш раннi карти датуються XVII ст. Велика картографiчна прогалина пояснюється насамперед складною iсторичною обстановкою в цей промiжок часу - постiйними вiйнами, навалами й руйнуваннями. Автор спробував дати картографiчну iнтерпретацiю першого перiоду iсторiї лаврських пiдземель. Для вiдновлення конфiгурацiї й розмiрiв древнiх печер використовувалися вiдомостi, почерпнутi iз лiтописiв. Порiвнюючи тексти рiзних лiтописних джерел, можна визначити змiни в будовi печер за певний промiжок часу. Труднощi виникли при кiлькiснiй оцiнцi цих даних, тому що в давнину подавали тiльки якiснi характеристики печер. Завдяки лiтописам вiдома точна дата створення Дальнiх печер. У 1051 р. була викопана "печерка двосаженна" - близько 5 м довжини, потiм ченцi створили пiдземну церкву. До 1240 р. у лаврських печерах були пiдземнi церкви, келiї, трапезна й розгалужена система пiдземних ходiв. Проте точно й вичерпно вiдновити дiйсну картину печер домонгольського перiоду дуже складно. Одних писемних джерел явно недостатньо, потрiбнi графiчнi матерiали тих рокiв - лiтописнi мiнiатюри чи малюнки.

Першi графiчнi зображення лаврських печер з'явилися наприкiнцi XVI ст. Мемуари львiвського купця М.Ґруневеґа, який побував у Києво-Печерськiй лаврi в 1584 p., iлюстрованi невеликими малюнками на полях рукопису, серед яких є

стр. 184


зображення пiдземного ходу. Природно, такий малюнок не може бути прирiвняний до карти - у нього немає масштабу, орiєнтування по сторонах свiту. Проте вiн має дуже цiнну iнформацiю: на ньому зображена велика дiлянка пiдземелля та вхiд у древню частину, укрiплену деревом, що тягнеться, за твердженням М.Ґруневеґа, на 50 миль24 .

Першi карти обох печер були вмiщенi у книзi Афанасiя Кальнофойського "Тератургiма, або дива, що вiдбулися в Печерському монастирi й обох печерах, iз деякими духовними мiркуваннями". Вона була видана в друкарнi Києво-Печерської лаври в 1638 р.25 До цiєї книги додавалися плани обох лаврських печер i план Києва - перше картографiчне зображення древнього мiста. Ця обставина, як не дивно, негативно позначилася на долi планiв лаврських пiдземель. Ученi довгий час займалися тiльки дослiдженням карти Києва, а зображення печер залишалися в затiнку. Про них згадали лише в 1826 p., коли у свiт вийшла книга Є.Болховiтiнова "Опис Києво-Печерської лаври"26 . На жаль, копiї планiв 1638 p., надрукованi у цiй книзi, мiстили чимало прикрих помилок. Деякi пiдземнi дiлянки були зображенi як наземнi споруди i навпаки. Зазначенi недолiки набагато знизили цiннiсть копiй.

Книга А.Кальнофойського завжди була великою бiблiографiчною рiдкiстю. Тому не дивно, що багато дослiдникiв не знали про iснування цих карт. Але ж їх можна назвати першими українськими друкованими картами, пальма першостi у цьому питаннi, безумовно, належить їм. Вони були створенi в Києвi, тобто на територiї України, до возз'єднання з Росiєю. Вiдомий iсторик М.В.Закревський у фундаментальнiй працi "Опис Києва" (1868 р.) не дуже шанобливо вiдгукнувся про карти А.Кальнофойського: "Вони цiкавi по своїй унiкальностi, але нiкуди не годяться, тому що автори таких малюнкiв не мали рiшуче нiякого поняття про складання топографiчних планiв. Вони малювали, що їм заманеться, i плани їх для нас становлять поганi свiдчення"27 . Проте плани 1638 р. мають усi необхiднi атрибути карт: об'єкти на них показанi математично зменшеними, для передачi iнформацiї широко застосованi умовнi знаки, використовуються цифровi позначення з наступною розшифровкою в описах, прикладених до карт. Автор карт 1638 р. створив цiлу систему умовних знакiв для зображення мережi дорiг, рослинностi, рельєфу та наземних споруд. Таким чином, маємо повну вiдповiднiсть сучасному визначенню карти: "Математично визначене, зменшене, генералiзоване зображення, що показує об'єкти в системi умовних знакiв".

Iсторики, у тому числi й М.О.Максимович, у своїх працях iз топографiї древнього Києва не використовували плани 1638 p., а лише iнколи посилалися на пояснювальний текст до них. Цей текст дiйсно дуже цiкавий. Наприклад, Київ називається "жалiсним, iменi якого навряд чи гiдний: ранiше у ньому було бiльше 300 кам'яних церков i 100 дерев'яних, а зараз - усiх ледь 13". Але наскiльки б цiкавими не були такi пояснення, вони навряд чи йдуть у порiвняння iз самими картами. За простотою малюнка криється творчий пошук перших вiтчизняних креслярiв, якi поклали початок розвитку картографiчної справи на теренах України.

Вiзуальний аналiз i натурне порiвняння планiв 1638 р. безпосередньо iз лаврськими печерами показали, що, у цiлому, вони правильно вiдображають структуру й характер пiдземних лабiринтiв. Невеликi помилки криються в орiєнтуваннi стародавнiх карт. Зображення на планах А.Кальнофойського орiєнтовано по лiнiї захiд-схiд, тодi як на сучасних картах - пiвнiч-пiвдень. Крiм того, зображення Ближнiх печер повернуто на 90 за годинниковою стрiлкою. Цей факт дозволяє зробити висновок про те, що при складаннi карт не використовувалися будь-якi прилади для орiєнтування пiд землею. Вiдстанi, мабуть, вимiрялися мiрним ланцюгом, дротом чи мотузкою. Ймовiрно, зйомка печер була вiзуальною, на користь цього свiдчать великi викривлення кутiв печерних ходiв. У цiлому ж, значення планiв 1638 р. важко переоцiнити. Вони є першою сторiнкою картографiч-

стр. 185


ного лiтопису лаврських печер, дозволяють вивчити їхню еволюцiю за 367 рокiв.

Видатною пам'яткою вiтчизняного друкарства є "Києво-Печерський патерик" 1661 р. видання. Книга мiстить два плани Ближнiх i Дальнiх печер, гравiрованi знаменитим гравером Iллею28 . У картографiчнiй лiтературi колишнього СРСР склалася певна традицiя називати плани 1661 р. "першими росiйськими друкованими картами". На наш погляд, їх доречнiше було б назвати "другими українськими друкованими картами" пiсля карт А.Кальнофойського. Цi карти, як i попереднi, були створенi в Києво-Печерськiй лаврi українськими ченцями. На них уперше з'явилися зображення лiнiйного масштабу й компасної рози. Особливо цiнним є той факт, що на картографiчних зображеннях XVII ст. (1638 i 1661 pp.) показано пiдземнi ходи, замурованi по сьогоднiшнiй день. Це дуже важливо для подальшого порiвняльного аналiзу рiзночасових карт та виявлення недослiджених дiлянок печер.

Вiдомо, що рукописнi оригiнали патерика датують XV ст., а точнiше - 1462 р. Логiчно було б припустити, що бiльш древнi рукописи також мали картографiчнi зображення, як i наступнi друкованi видання XVII ст. Виходить, плани 1638 i 1661 pp. були створенi на основi бiльш древнiх креслень, якi у даний час вважають втраченими. Виявлення цих безцiнних матерiалiв дало б багату iнформацiю для подiбних дослiджень. Пошуки рукописних оригiналiв карт лаврських печер необхiдно продовжити, вони чекають на своїх дослiдникiв. Адже найчастiше зображення печер на друкованих картах переходить за рамку аркуша. У нас сформувалося враження, що гравер працював iз великим пергаментним сувоєм, змiст якого вiн переносив на гравiрувальну дошку. Тiснi рамки сторiнки книги не дозволили йому зобразити все, багато чого залишилося за межами аркуша. Саме там мiститься розгадка багатьох лаврських таємниць.

Наступна сторiнка картографiчного лiтопису лаврських печер - плани з книги Iоанна Гербiнiя про київськi релiгiйнi пiдземелля29 . Саксонський пастор I.Гербiнiй переклав латиною "Києво-Печерський патерик" 1661 р. i копiював карти звiдти. Варто вiддати належне майстерностi захiдноєвропейських граверiв, якi створили прекраснi карти iз гравюр на мiдi. Проте зображення планiв 1675 р. не є оригiнальними, оскiльки вони до найменших подробиць копiюють плани 1661 p., i тому особливої цiнностi для вивчення лаврських печер не становлять. Києво-Печерський архiмандрит Iнокентiй Ґiзель надiслав I.Гербiнiю уже вiдомi нам карти печер 1661 р. i патерик разом iз листом вiд 2 березня 1674 р. У листi повiдомлялося, що невiдомо до яких мiсць тягнуться цi печери, тому що рокiв близько 60 до цього часу вiд великого землетрусу вони в деяких мiсцях завалилися. Багато святих мощей були закритi ченцями пiд час навали Батия й не були потiм вiдкритi. Таким чином, текст цього листа ще раз пiдтвердив думку про те, що лаврськi печери за свою багатовiкову iсторiю неодноразово змiнювали конфiгурацiю. Спробувати вивчити цi змiни за допомогою стародавнiх карт - ось яке завдання поставив перед собою автор цiєї статтi.

Плани лаврських пiдземних лабiринтiв, створенi спецiально для "Патерика" видання 1702 p., помiтно вiдрiзняються вiд попереднiх якiстю й характером зображення. Фотокопiя плану Дальнiх печер 1702 p., гравiрована Мартином Нехорошевським, тривалий час зберiгалась у фондах Києво-Печерського заповiдника. Примiтним є той факт, що на нiй уперше з'явилося зображення Варязької печери. Плани 1702 р. можна вiднести до останнiх зразкiв давньоруських креслень. їх потемнiлi вiд часу аркушi несуть у собi неповторну привабливiсть наївних картографiчних зображень минулого. Традицiйний змiст карт доповнено суто художнiми елементами у виглядi фiгурок ченцiв, якi моляться, прочан, якi йдуть до Лаври, човнiв iз людьми, що пливуть по Днiпру. Усе це створює неповторну атмосферу далекого часу. Стародавнi карти точно передають дух i настрiй епохи. Розглядаючи їх, ми немовби дихаємо повiтрям того часу, дивимося на свiт очима кресляра-гравера.

стр. 186


Початок XVIII ст. ознаменувався новим етапом розвитку картографiчної науки. Це знайшло своє вiдображення на картах Києво-Печерського монастиря. На змiну примiтивним, iз картографiчного погляду, зображенням прийшли технiчно досконалi, створенi геодезистами-професiоналами за допомогою топографiчних приладiв. Мова карт стала точною, лiнiї вивiренi та практично позбавленi викривлень. Першi характернi аналогiчнi зображення - плани, складенi в 1744 р. iнженерно-топографiчною командою Київського гарнiзону. Зйомка пiдземних лабiринтiв проводилася в Лаврi, коли вона стала однiєю iз цитаделей Печерської фортецi. Уперше картографiчнi зображення печер були складенi професiйними геодезистами. Плани 1744 р. за своїм оформленням дуже нагадують сучаснi. Вони знайшли широке практичне застосування i кiлька разiв копiювалися в другiй половинi XVIII i на початку XIX ст.

Наступним етапом картографування лаврських печер є плани 1825 р. їхнi творцi - також професiйнi топографи та архiтектори. Картографiчнi зображення 1825 р. спецiально призначалися для книги Є.Болховiтiнова про Києво-Печерську лавру. Цi карти дотепер вражають нашу уяву добiрнiстю лiнiй та винятковою геометричною точнiстю. Вони послужили основою для створення всiх наступних зображень печер iз початку XIX ст. i дотепер, їх використовували як iлюстрацiї у багатьох книгах про визначнi пам'ятки Києва та путiвниках по святих мiсцях.

В iсторiї вже була спроба зiбрати воєдино всi карти лаврських печер. У книзi "Опис Києва" (1868 р.) М.В.Закревський навiв два плани печер, складених за матерiалами порiвняльного аналiзу стародавнiх карт. Хоча в цiлому робота була здiйснена цiкава, дане дослiдження не уникло багатьох прикрих неточностей i помилок. На жаль, київський iсторик використав не усi вiдомi сьогоднi карти, i тому йому не вдалося вiдтворити повну картину. Крiм того, у ХIХ ст. ще не була створена достатньо точна геодезична основа для проведення цього картографiчного дослiдження. Негативний вплив цих двох факторiв позначився на кiнцевому результатi.

Беручи до уваги усi вади дослiдження, проведеного 135 рокiв назад, пiсля виявлення й збору стародавнiх лаврських планiв було створено достовiрнi й точнi кар-ти-основи, на якi можна було б перенести зображення iз планiв минулих столiть. У лаврських печерах була проведена гiрничо-геометрична зйомка, на основi якої автор склав цiлу серiю нових картографiчних зображень. Сучаснi геодезичнi прилади й досконала методика дозволили створити унiкальнi карти з точнiстю нанесення контурiв 0,2-0,4 мм 30 . Результати зйомки допомогли уточнити основнi параметри печер: глибину розташування, довжину пiдземних ходiв та орiєнтування їх у просторi. Крiм звичайних карт, були створенi комп'ютернi тривимiрнi плани печер. Основна їхня риса - наочнiсть у передачi просторової структури пiдземних лабiринтiв. Вони дають чiтке уявлення про форму, внутрiшню будову й взаємне розташування окремих дiлянок печер. Порiвнюючи горизонталi поверхнi землi й пiдземних дiлянок, можна з високою точнiстю визначити глибину в кожнiй точцi печери. Це особливо важливо пiд час проведення реставрацiйних, археологiчних i вiдбудовних робiт.

Картографiчний аналiз стародавнiх зображень лаврських печер полягав у вивченнi змiн конфiгурацiї та довжини пiдземних ходiв. Кожна карта фiксує просторове положення печер на певний момент часу. Порiвнюючи рiзночасовi картографiчнi зображення, маємо можливiсть простежити еволюцiю печер за даний перiод. Не вдаючись до технiчних подробиць дослiдження, можемо лише вiдзначити, що в ходi вивчення стародавнiх планiв треба було перейти до метричної системи вимiрiв, привести зображення до єдиного масштабу, перекласти описи карт на українську Мову з польської (1638 p.), латинської (1675 р.) та французької мов (1769 p.).

Особливий iнтерес викликало зiставлення перших планiв (1638 i 1661 pp.) iз сучасними. Адже ще Є.Болховiтiнов вiдзначав, що "ворожi навали з 1638 до 1686 pp. винищили й примусили невiдомо, де приховати поховання"31 . Замурованi в тi далекi ча-

стр. 187


си дiлянки печерних ходiв могли бути зображенi на стародавнiх планах того перiоду. Уже перше порiвняння дало очiкуваний результат. Були виявленi пiдземнi ходи та келiї, невiдомi сьогоднi. На планах 1638 р. лаврськi печери зображенi як галереї шириною 2-3 м, тодi як ширина сучасних печер 1-1,5 м. Таку ж iнформацiю про печери дають описи М.Ґруневеґа й Е.Лясоти, якi розповiдали, що двi-три людини в пiдземеллях могли вiльно розiйтися. На користь цього факту можна навести середньовiчнi гравюри А.Вестерфельда та Л.Тарасевича, де зображенi дуже широкi пiдземнi ходи.

Порiвнюючи зображення 1638 i 1661 pp., можна вiдзначити, що за цей промiжок часу печери стали вужчими. Пояснення цьому знаходимо в iсторiї Лаври. У 1643 p., унаслiдок масового притоку прочан, у печерах провели реконструкцiю - стiни виклали цеглою, аварiйнi дiлянки замурували. Вважають, що пiсля унiї 1596 р. лаврськi печери могли переробити на зразок римських катакомб. Тодi багато древнiх локул були перетворенi на поховання, розташованi уздовж стiн - аркосолiї. Усi наступнi змiни конфiгурацiї печер також знайшли вiддзеркалення на стародавнiх планах: будiвництво Варлаамської пiдземної церкви (1691 р.) i нових входiв у лабiринти. Результати картографiчного дослiдження було нанесено на сучасну карту-основу, створено пiдсумковi карти еволюцiї Ближнiх i Дальнiх печер.

Карта iсторiї розвитку Ближнiх печер дозволяє наочно простежити еволюцiю цих лабiринтiв за 360 рокiв. Найголовнiшим є те, що на нiй зображено недослiдженi пiдземнi ходи. Така карта є керiвництвом до дiї для археологiв i може бути неоцiненним помiчником пiд час розкопок. Мiсця розташування замурованих ходiв визначаються за даною картою з точнiстю до 0,5 м. Серед них хiд, що йде вiд келiї засновника монастиря Антонiя; велике пiдземне примiщення, де, як свiдчить напис на планi 1744 p., "кiстки простих людей покладенi при розореннi Києва царем Батиєм"; "порожнi печери" iз плану 1753 p.; безлiч келiй та локул. Археологiчне дослiдження таємничих ходiв, зображених на старовинних картах, може пiдтвердити лаврськi легенди про єдину систему пiдземних ходiв монастиря. Адже "порожнi печери" йдуть вiд поховань Нестора-лiтописця та Меркурiя саме убiк Успенського собору. Не менш цiкавими є ходи, спрямованi до Днiпра, iз планiв 1702 р. Тiльки подальшi археологiчнi дослiдження можуть пiдтвердити чи спростувати стародавнi лаврськi легенди про пiдземний перехiд пiд рiкою.

Чимало лаврських таємниць допоможуть розкрити карти еволюцiї Дальнiх печер. На нашу думку, найбiльш перспективними є пошуки у Варязьких печерах, невiд'ємнiй складовiй частинi цих лабiринтiв. Це пов'язано не тiльки з легендарним скарбом, адже Варязькi печери - найбiльш давня частина лаврських катакомб. I.Я.Стеллецький неодноразово називав Варязькi печери "неолiтичними", хоча пiдтверджень цього немає, так само як i немає археологiчних знахiдок, датованих цiєю епохою. Проте дана частина пiдземель, за одностайним твердженням фахiвцiв, найдавнiша в Лаврi, а, можливо, й у Києвi. Саме у цих пiдземеллях починалася первинна iсторiя Печерського монастиря. Не зайвим буде згадати, що Варязькi печери ближче, нiж iншi, пiдходять до Днiпра, у давнинi вони навiть мали свiй власний вхiд iз боку рiки. Зараз цей вхiд засипано, а печери знаходяться у вкрай аварiйному станi. Не можна виключати можливостi, що Варязькi печери мають продовження пiд дном сивого Славутича. Творцями цих рукотворних ходiв, за переказами, були iталiйськi майстри. Схожi iталiйськi тунелi - не довiльна вигадка, а iсторичний факт. Вони iснують i пiд Москвою-рiкою. Коли у XV ст. треба було створити кiлька унiкальних пiдземних споруд, запросили iталiйських фахiвцiв, якi мали багатий досвiд будiвництва пiдземних переходiв пiд рiками. Замiсть вапняного розчину вони використовували (лили) розплавлене олово чи свинець (звiдси назва "литi склепiння"). Ця технологiя могла застосовуватися в Києвi пiд час прокладання тунелiв пiд Днiпром-Славутою. До адмiнiстрацiї iсторико-

стр. 188


культурного заповiдника, розташованого на територiї Лаври, неодноразово зверталися мiсцевi жителi iз пропозицiєю показати легендарнi ходи пiд рiкою. Але в останнiй момент завжди щось ставало на перешкодi проведенню пошукових робiт. Хто знає, може завдяки новим картам лаврських печер ця таємниця буде остаточно розкрита.

Зазирнути не тiльки вглиб вiкiв, а й углиб землi нам допоможе ще одне спецiальне картографiчне зображення - вертикальний розрiз району розташування печер. Ми вважаємо, що лаврськi пiдземелля були багатоярусними. Справдi, якщо вiрити в iснування єдиної системи ходiв на територiї Лаври i пiдземних тунелiв пiд Днiпром, то доведеться взяти цю гiпотезу за основу. Адже рiзниця абсолютних позначок верхньої територiї Лаври i Ближнiх печер становить бiльше 40 м, а яр мiж Ближнiми й Дальнiми печерами має глибину понад 20 м. Для того, щоб пiдземнi ходи могли заглибитися пiд Днiпро, їм треба проходити на глибинi 50-60 м, а глибина дослiджених лабiринтiв не перевищує 12 м. Отже, печери могли мати кiлька пiдземних поверхiв, з'єднаних похилими коридорами. Всесвiтня iсторiя знає безлiч прикладiв таких багатоярусних печер.

Пiд час проведення ремонтних робiт у Ближнiх i Дальнiх печерах археологи вирiшили скористатися нагодою й перевiрити вiдповiднiсть стародавнiх карт реальнiй дiйсностi. Практично всi припущення, заснованi на вивченнi древнiх картографiчних зображень, цiлком пiдтвердилися. Стародавнi карти, справдi, виявилися неоцiненними помiчниками археологiв. У Ближнiх печерах ученi розкрили замурованi ходи загальною довжиною 142 м бiля поховань Нестора-лiтописця та єпископа Меркурiя. Цi дiлянки "порожнiх печер", нанесенi на планах 1661 i 1744 pp., були спрямованi на верхню територiю Лаври i, можливо, привели б дослiдникiв до Успенського собору, але шлях перепинили величезнi обвали ґрунту. Проте була виявлена велика кiлькiсть локул i крипт, вiдкрили велике пiдземне примiщення, де, вiдповiдно до плану 1744 p., "кiстки простих людей покладенi при розореннi Києва царем Батиєм", знайшли поховання в дубових колодах i настiннi написи (графiтi), датованi XII-XVII ст. Написи у київських катакомбах були зробленi рiзними мовами, у тому числi польською та вiрменською. Пiд час останнiх археологiчних розкопок пiд шаром штукатурки знайшли прекраснi фрески, виконанi древнiми майстрами. Головна знахiдка була зроблена в Дальнiх печерах, тут вiдкрили келiю засновника монастиря, преподобного Феодосiя Печерського.

Завдяки зiбраним стародавнiм планам можна вивчити не тiльки зображення печер, але й iншi елементи їхнього змiсту. Наприклад, вiдомо, що Києво-Печерський монастир здавна славився своїми садами й виноградниками. У 1653 р. П.Алеппський писав про "незлiченнi сади, засадженi горiховими, шовковичними деревами й виноградом"32 . Дiйсно, на картах XVII-XVIII ст. знаходимо пiдтвердження цього: монастирськi володiння оточенi щiльним зеленим кiльцем садiв. На планах 1638 i 1661 pp. практично всi печерськi схили займають виноградники, стародавнiй умовний знак яких цiлком збiгається iз сучасним.

Крiм того, на стародавнiх монастирських планах є зображення наземних храмiв i церков. Цi малюнки мають особливу цiннiсть для iсторикiв i архiтекторiв - адже по них можна вивчати розвиток української архiтектури за останнi сторiччя. От, наприклад, як змiнилася Хрестовоздвиженська церква над Ближнiми печерами за 360 рокiв. На планi 1638 р. над входом у лаврськi печери зображено дерев'яну каплицю з невеликим дзвоном. Пiсля канонiзацiї 1643 р. приплив вiруючих з усiєї Русi до святих мощей печерських значно збагатив монастирську скарбницю. До 1661 р. над Ближнiми печерами була зведена церква, за своїми розмiрами порiвняна iз сучасною будiвлею. Це знайшло вiдображення на планi "Києво-Печерського патерика" 1661 р. Численнi пожежi, що були в монастирi, викликали необхiднiсть знову перебудувати цю церкву. У 1700 р. вона була зведена з каменю i такою збереглася до наших днiв.

стр. 189


Остаточним пiдсумком даного картографiчного дослiдження стала карта-схема пiдземель Києво-Печерської лаври, складена автором даної статтi. На нiй нанесено всi печернi ходи, вiдомi й iмовiрнi. Довжина iмовiрних печер набагато бiльша, нiж дослiджених. Природно, що невивченi пiдземелля перебувають в аварiйному станi й пробратися в них не так просто. Тут не обiйтися без допомоги професiйних спелеологiв. Поки що такi дослiдження здiйснюються, на жаль, тiльки на аматорському рiвнi. Для археологiчних робiт буде потрiбно розчищення обвалiв та змiцнення покрiвлi печер, але iсторична цiннiсть можливих знахiдок, зрештою, окупить усi витрати.

Багато загадок зберiгають пiдземнi лабiринти Києво-Печерської лаври. Деякi з них пощастило розкрити завдяки стародавнiм картам, до iнших поки не пiдiбрали ключiв. Таємницi лаврських пiдземель чекають нових учених-дослiдникiв.

-----

1 Стефания. История Киево-Печерской лавры. - К., 2001.

2 Степовик Д. Iсторiя Києво-Печерської лаври. - К., 2001.

3 Воронцова О. А. Лаврськi печери. - К., 2000; Пам'ятки iсторiї та культури Києво-Печерської лаври. - К., 2002.

4 Хведченя С.Б. Старовиннi карти розкривають таємницi лаврських печер. - К., 1991; Его же. Киево-Печерская лавра: пещеры, легенды, клады. - К., 1999; Его же. Святыни и святые Киево-Печерской лавры. - К., 2001; Хведченя С.Б. Таємницi лаврських святинь. - К., 2004.

5 Хведченя С.Б. Тайны Киево-Печерской лавры: пещеры и клады. - К., 2004. - С. 21.

6 Толочко П.П. Тайны киевских подземелий. - К., 1971. - С. 8.

7 Там же. - С.12.

8 Каманин И. М. Зверинецкие пещеры в Киеве. - К., 1914.

9 Эртелъ А. Д. Древнейшие пещеры на Зверинце в Киеве. - К., 1913.

10 Дедов В.Н., Дашевскип А.Б. Святогорский историко-архитектурный заповедник. -Донецк, 1986.

11 Герберштейн С. Записки о московских делах. - СПб., 1908. - С. 76.

12 Лiтопис руський за Iпатiївським списком. - К., 1989. - С. 32.

13 Абрамович Д.I. Києво-Печерський патерик / Вступ, текст, додатки. - К., 1930. - С. 45.

14 Лiтопис руський за Iпатiївським списком. - К., 1989. - С.37.

15 Патерик Києво-Печерський за редакцiєю, написаною 1462 p. - К., 1998. - С. 85.

16 Дива печер лаврських. - К., 1997.

17 Герберштейн С. Указ. соч. - С. 79.

18 Пенкевич С. Топография нынешней Киевской епархии в XVII в. - К., 1877. - С. 43.

19 Стефания. Указ. соч. - С. 84.

20 Путешествие антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанное его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским. - М., 1897.

21 Herbinius J. Religiose Kijovienses cryptae. - Jena, 1675.

22 Постников A. З. Развитие картографии и вопросы использования старых карт. - М., 1985.

23 Хведченя С. Б. Старовиннi карти розкривають таємницi лаврських печер. - С.28.

24 Хведченя С. Б. Тайны Киево-Печерской лавры: пещеры и клады. - С. 129.

25 Kalnofoyskie А. Тєратог)руп(iа.- Z drukarni Kijowo-Pieczarskiey, 1638.

26 (Болховитинов) Евгений. Описание Киево-Печерской лавры. - К., 1831.

27 Закревский Н.В. Описание Киева. - М., 1868. - С. 135.

28 Киево-Печерский патерик. - К., 1661.

29 Herbinius J. Op. cit.

30 Хведченя С.Б. Старовиннi карти... - С. 26-28.

31 Болховiтiнов Є. Вибранi працi з iсторiї Києва. - К., 1995. - С. 132.

32 Путешествие антиохийского патриарха Макария... - С. 85.

It is told about the unique subterranean historic and cultural monuments on the Ukrainian lands. The main attention is drawn to the cave labyrinths of the Holy Assumption Laura of the Caves in Kyiv. The results of Austrian research of the development history of these monuments on the basis of their ancient cartographic images study are being cited.


© elibrary.com.ua

Постоянный адрес данной публикации:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/РУКОТВОРНI-ПIДЗЕМЕЛЛЯ-УКРАЇНИ-ЯК-ПАМЯТКИ-IСТОРIЇ-ТА-КУЛЬТУРИ-КРАЄЗНАВЧИЙ-I-КАРТОГРАФIЧНИЙ-АСПЕКТИ

Похожие публикации: LУкраина LWorld Y G


Публикатор:

Олександр ПанКонтакты и другие материалы (статьи, фото, файлы и пр.)

Официальная страница автора на Либмонстре: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Искать материалы публикатора в системах: Либмонстр (весь мир)GoogleYandex

Постоянная ссылка для научных работ (для цитирования):

РУКОТВОРНI ПIДЗЕМЕЛЛЯ УКРАЇНИ ЯК ПАМЯТКИ IСТОРIЇ ТА КУЛЬТУРИ (КРАЄЗНАВЧИЙ I КАРТОГРАФIЧНИЙ АСПЕКТИ) // Киев: Библиотека Украины (ELIBRARY.COM.UA). Дата обновления: 25.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/РУКОТВОРНI-ПIДЗЕМЕЛЛЯ-УКРАЇНИ-ЯК-ПАМЯТКИ-IСТОРIЇ-ТА-КУЛЬТУРИ-КРАЄЗНАВЧИЙ-I-КАРТОГРАФIЧНИЙ-АСПЕКТИ (дата обращения: 28.03.2024).

Комментарии:



Рецензии авторов-профессионалов
Сортировка: 
Показывать по: 
 
  • Комментариев пока нет
Похожие темы
Публикатор
Олександр Пан
Львiв, Украина
836 просмотров рейтинг
25.08.2014 (3503 дней(я) назад)
0 подписчиков
Рейтинг
0 голос(а,ов)
Похожие статьи
VASILY MARKUS
Каталог: История 
3 дней(я) назад · от Petro Semidolya
ВАСИЛЬ МАРКУСЬ
Каталог: История 
3 дней(я) назад · от Petro Semidolya
МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ: ЛАТИНСЬКА СПАДЩИНА: ПОЛЬША, ЛИТВА, РУСЬ
Каталог: Вопросы науки 
7 дней(я) назад · от Petro Semidolya
КАЗИМИР ЯҐАЙЛОВИЧ І МЕНҐЛІ ҐІРЕЙ: ВІД ДРУЗІВ ДО ВОРОГІВ
Каталог: История 
7 дней(я) назад · от Petro Semidolya
Українці, як і їхні пращури баньшунські мані – ба-ді та інші сармати-дісці (чи-ді – червоні ді, бей-ді – білі ді, жун-ді – велетні ді, шаньжуни – горяни-велетні, юечжі – гутії) за думкою стародавніх китайців є «божественним військом».
9 дней(я) назад · от Павло Даныльченко
Zhvanko L. M. Refugees of the First World War: the Ukrainian dimension (1914-1918)
Каталог: История 
12 дней(я) назад · от Petro Semidolya
АНОНІМНИЙ "КАТАФАЛК РИЦЕРСЬКИЙ" (1650 р.) ПРО ПОЧАТОК КОЗАЦЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (КАМПАНІЯ 1648 р.)
Каталог: История 
17 дней(я) назад · от Petro Semidolya
VII НАУКОВІ ЧИТАННЯ, ПРИСВЯЧЕНІ ГЕТЬМАНОВІ ІВАНОВІ ВИГОВСЬКОМУ
Каталог: Вопросы науки 
17 дней(я) назад · от Petro Semidolya
ТОРГОВО-ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ПОЛИТИКА ЕС В СРЕДИЗЕМНОМОРЬЕ: УСПЕХИ И НЕУДАЧИ
Каталог: Экономика 
26 дней(я) назад · от Petro Semidolya
SLOWING GLOBAL ECONOMY AND (SEMI)PERIPHERAL COUNTRIES
Каталог: Экономика 
32 дней(я) назад · от Petro Semidolya

Новые публикации:

Популярные у читателей:

Новинки из других стран:

ELIBRARY.COM.UA - Цифровая библиотека Эстонии

Создайте свою авторскую коллекцию статей, книг, авторских работ, биографий, фотодокументов, файлов. Сохраните навсегда своё авторское Наследие в цифровом виде. Нажмите сюда, чтобы зарегистрироваться в качестве автора.
Партнёры Библиотеки

РУКОТВОРНI ПIДЗЕМЕЛЛЯ УКРАЇНИ ЯК ПАМЯТКИ IСТОРIЇ ТА КУЛЬТУРИ (КРАЄЗНАВЧИЙ I КАРТОГРАФIЧНИЙ АСПЕКТИ)
 

Контакты редакции
Чат авторов: UA LIVE: Мы в соцсетях:

О проекте · Новости · Реклама

Цифровая библиотека Украины © Все права защищены
2009-2024, ELIBRARY.COM.UA - составная часть международной библиотечной сети Либмонстр (открыть карту)
Сохраняя наследие Украины


LIBMONSTER NETWORK ОДИН МИР - ОДНА БИБЛИОТЕКА

Россия Беларусь Украина Казахстан Молдова Таджикистан Эстония Россия-2 Беларусь-2
США-Великобритания Швеция Сербия

Создавайте и храните на Либмонстре свою авторскую коллекцию: статьи, книги, исследования. Либмонстр распространит Ваши труды по всему миру (через сеть филиалов, библиотеки-партнеры, поисковики, соцсети). Вы сможете делиться ссылкой на свой профиль с коллегами, учениками, читателями и другими заинтересованными лицами, чтобы ознакомить их со своим авторским наследием. После регистрации в Вашем распоряжении - более 100 инструментов для создания собственной авторской коллекции. Это бесплатно: так было, так есть и так будет всегда.

Скачать приложение для Android