Автор: С. В. КОРНОВЕНКО

Статтю присвячено висвiтленню розробки й основних положень проектiв аграрних реформ А.Денiкiна та П.Вранґеля. На основi iсторичних джерел, зокрема мемуарiв, автор з'ясував головний змiст денiкiнських та вранґелiвських нововведень, запропонованих українському селу,

1919 р. у подiях революцiї та громадянської вiйни в Українi взяла участь ще одна вiйськово-полiтична сила - бiлоґвардiйцi. Вони мали власну позицiю стосовно суспiльно-полiтичних та соцiально-економiчних проблем i шляхiв їх вирiшення. Так, лiдери бiлого руху суттєвого значення надавали земельному питанню, оскiльки, як засвiдчив досвiд попереднiх рокiв революцiї, iснував прямий зв'язок мiж аграрною складовою внутрiшньоекономiчної полiтики тiєї чи iншої влади й ставленням до неї селянства - основного виробника матерiальних благ i найчисельнiшої складової тогочасного українського суспiльства.

Аналiз iсторiографiї дозволяє констатувати, що iсторикiв бiльше цiкавили й цiкавлять на сучасному етапi вiйськовi, суспiльно-полiтичнi, конфесiйнi та iншi аспекти, пов'язанi з бiлим рухом¹ . Натомiсть менше уваги придiляється соцiально-економiчним аспектам, зокрема спробам бiлоґвардiйських урядiв модифiкувати аграрний сектор. З iншого боку, не применшуючи ролi та значення наукового доробку радянських iсторикiв-аграрникiв, об'єктивно назрiла необхiднiсть доповнити, а в окремих випадках запропонувати новий погляд на тi чи iншi питання. Це, зокрема, стосується й оцiнки змiсту aграрної полiтики А.Денiкiна та П.Вранґеля з огляду на сучаснi можливостi доступу до ранiше закритих джерел, наприклад перiодичної преси вказаного перiоду. Саме це автор i ставить за мету.

На територiях України, окупованих Добровольчою армiєю, бiлоґвардiйцi поширювали рiзноманiтнi вiдозви, декларацiї, звернення до населення, в яких повiдомлялося про основнi положення запланованих змiн, у тому числi й на селi, роз'яснювалася сутнiсть тих вiдносин, якi передбачалося запровадити. Так, в одному iз документiв iшлося про те, що Добровольча армiя ставить за мету захистити жителiв сiл та мiстечок вiд сваволi бiльшовикiв, вiдновити право, законнiсть та лад. Селян i мiщан переконували в тому, що бiлоґвардiйцi знають ситуацiю, яка склалася в економiцi, а тому вважають за необхiдне покращити долю народу через реформи, а не шляхом грабунку й насилля, як бiльшовики² . Звертаючись до селян вiд iменi лiдерiв бiлого руху, автори однiєї з вiдозв пiдкреслювали, що Добровольча армiя не забере в них землi, а, навпаки, залишить за ними всi землi, здобутi пiд час революцiї, i на селi запанують спокiй та лад³ . Аналогiчнi за змiстом були й публiкацiї в пресi. "Вечерние огни" писали про те, що завдання бiлоґвардiйського уряду при ставцi А.Денiкiна полягає в тому, щоб розробити таку земельну реформу, згiдно з якою селяни могли б отримати в приватну власнiсть землю за рахунок казенного, помiщицького землеволодiння⁴ . Наскiльки важливим для лiдерiв бiлого руху було вирiшення аграрної проблеми, свiдчить замiтка I.Невича "Земля", в якiй автор писав: "У країнi, де 90% населення сидить на землi та годується з неї, - земельне питання набуває величезного значення... За сучасних умов земельне питання для нової влади є трагiчно величним. &Д того як воно буде вирiшено, залежатиме доля Росiї... Задоволення потреб селян у землi - це не лише запорука перемог Добровольчої армiї, це - ґарантiя i припинення революцiйних експериментiв"⁵ .

Корновенко Сергiй Валерiйович - канд. iст. наук, доцент кафедри новiтньої iсторiї Черкаського нацiонального унiверситету iменi Б.Хмельницького.

стр. 101

Отже, земельне питання для бiлоґвардiйцiв, як свiдчать наведенi вище матерiали, стало альфою та омегою їхньої полiтики на селi. Вони небезпiдставно вважали, повторюючи мiркування П.Столипiна, що мiцне селянство - опора держави: "Наша мета чiтка й зрозумiла - вирiшення земельного питання на користь селян iз закрiпленням за ними землi в приватну власнiсть"⁶ .

У своїх мемуарах головнокомандувач Збройними силами Пiвдня Росiї (далi - ЗСПР) А.Денiкiн згадував, що в його розумiннi майбутнi змiни на селi, пов'язанi iз землевпорядкуванням, мали бути виваженими: по-перше, потрiбно враховувати iнтереси селянства, забезпечуючи його iнвентарем, зберiгаючи принцип приватної власностi та не порушуючи вiдносин землекористування i землеволодiння, що склалися в ходi революцiї; по-друге, необхiдно забезпечити армiю провiантом; по-третє, слiд стабiлiзувати ситуацiю в тилу бiлих вiйськ, створивши належнi умови для їхнього просування вглиб Росiї⁷ .

Цього ж погляду дотримувався й верховний головнокомандувач адмiрал О.Колчак, який свою позицiю висловив у телеграмi на iм'я А.Денiкiна. У нiй, зокрема, iшлося про те, що на селi варто проводити полiтику, спрямовану на налагодження конструктивних вiдносин мiж владою та селянством. Пiд цим адмiрал мав на увазi такi заходи з боку уряду при ставцi головнокомандувача ЗСПР, якi б не давали пiдстав говорити про вiдновлення бiлоґвардiйцями помiщицького землеволодiння: по-перше, закрiплення в приватну власнiсть за селянами землi в розмiрах, визначених iз урахуванням реґiональних особливостей; по-друге, лiквiдацiя селянського малоземелля. "Росiя буде квiтучою й сильною, - писав О.Колчак, - коли багатомiльйонне селянство буде забезпечене повною мiрою землею"⁸ . Аналогiчне вiн заявив i у розмовi з кореспондентом "Зари России"⁹ .

Розробка й прийняття основних напрямiв аграрної полiтики А.Денiкiна проходили в надзвичайно гострих дебатах мiж членами Особливої наради (бiлогвардiйський уряд). Урештi-решт 20 березня 1919 р. було узгоджено компромiсний варiант - "Декларацiю", де визначалася стратегiчна мета земельної реформи -вiдродження та розвиток сiльського господарства. Для її реалiзацiї передбачалося змiцнити дрiбнi та середнi селянськi господарства, додатково надiливши їх землею, вiдчуженою вiд державного та помiщицького землеволодiння; закрiпити за новими власниками землю в приватну власнiсть; кредитування iндивiдуальних селянських господарств; закупiвля державою для них необхiдного насiннєвого фонду, реманенту. Для кожного реґiону визначався розмiр надiлу, що залишався у власностi колишнiх господарiв, а також порядок переходу за плату надлишкiв до мало- та безземельних. Крiм того, окреслювалися розряди земель, що не пiдлягали вiдчуженню: козачi, надiльнi, угiддя високопродуктивних сiльгосппiдприємств¹⁰ . Тим самим лiдери бiлого руху пiдтвердили ранiше оприлюднену власну позицiю з приводу мети й шляхiв проведення земельної реформи. В основi надiлення селян землею лежали принципи вiдчуження та придбання за грошi.

"Декларацiя", як i взагалi вироблення засад аграрних нововведень, широку обговорювалася рiзними громадськими, полiтичними дiячами та органiзацiями. Стосовно неї публiкували в пресi як позитивнi, так i критичнi вiдгуки. Наприклад, у Києвi 30 вересня 1919 р. вiдновило роботу Київське товариство сiльського господарства. На порядку денному першого дня його роботи було й обговорення змiсту "Декларацiї" та окреслення можливих шляхiв проведення земельной реформи. Промовцi - Б.Панченко, А.Ярошевич, К.Воблий - схвалили iдею надiлення селян землею за викуп за рахунок вiдчуження частини казенного й помiщицького землеволодiння. У своїх виступах доповiдачi звернулися до аналiзi таких питань, як вартiсть, за якою повинна продаватися земля, доцiльнiсть збереження помiщицького землеволодiння в дореволюцiйних межах тощо. Зокрема А.Ярошевич обґрунтовано довiв, що помiщицькi господарства революцiєю пере

стр. 102

творено на "пустку", тому їхнє збереження рiвнозначне загибелi держави. К.Воблий переконав аудиторiю у тому, що вартiсть десятини землi, яка продаватиметься, не повинна перевищувати 6-7 тис. крб. Ця цiна, на його думку, була цiлком справедливою з огляду на курс карбованця на свiтовому ринку та купiвельну спроможнiсть селян, якi пропонували за десятину до 15 тис. крб.¹¹ Критично охарактеризували основнi положення "Декларацiї" великi землевласники, захищаючи "дворянськi гнiзда". Вони заснували власну органiзацiю, яка мала "виробити практичнi рекомендацiї щодо вiдновлення сiльського господарства"¹² . їхню позицiю пiдтримували "Союз вiдродження" та М.Родзянко (вiдомий колишнiй думський дiяч), якi доводили, що А.Денiкiн занадто поспiшає, оскiльки вирiшувати земельне питання мають право лише Установчi збори. Запропонованi в "Декларацiї" положення викликали й мiжнародний резонанс, зокрема зацiкавленiсть Францiї. За згодою головнокомандувача та Особливої наради до Парижа вiдбула делеґацiя на чолi з професором I.Дуссаном. Пiд час зустрiчей в Яссах та Парижi з представниками правлячих кiл Антанти члени делегацiї пiдтримали основнi положення земельної реформи, зокрема те, що вона спрямована на обмеження помiщицького та казенного землеволодiння й змiцнення iндивiдуальних селянських господарств, вiдповiдає аналогiчним тенденцiям у Францiї, Румунiї, Чехословаччинi¹³ .

Подальше опрацювання основних положень "Декларацiї" покладалося на земельну комiсiю. У цьому процесi можна умовно видiлити два етапи: перший -робота земельної комiсiї пiд головуванням В.Колокольцева; другий - дiяльнiсть земельної комiсiї О.Билимовича - В.Чилiщева.

На першому етапi активну участь у роботi комiсiї брали представники великого землеволодiння. Та й сам її голова - В.Колокольцев - був правим земцем, прихильно ставився до iдеї максимального збереження великого помiщицького землеволодiння, користувався пiдтримкою правих полiтичних сил¹⁴ . Перед комiсiєю стояла складна дилема: проводити реформу вiдразу й рiшуче чи обмежитися напiвзаходами, пiдготувавши ґрунт для її реалiзацiї пiсля закiнчення громадянської вiйни. Джерельний матерiал дозволяє говорити про те, що В.Колокольцев обстоював другий варiант. У цьому його позицiя дiаметрально розходилася з мiркуваннями А.Денiкiна, який уважав за доцiльне розробити положення про змiни в землекористуваннi та землеволодiннi швидко, у повному обсязi¹⁵ .

Не менш важливим було питання стосовно розмiрiв землi, що мала залишитися при вiдчуженнi за колишнiми власниками. Головнокомандувач ЗСПР наполягав на максимальному обмеженнi великого помiщицького та казенного землеволодiння. Як було вiдзначено вище, голова земельної комiсiї дотримувався протилежних поглядiв.

Попри всi дискусiї та суперечностi, що мали мiсце пiд час розробки основ земельної реформи, у липнi 1919 р. комiсiя В.Колокольцева завершила роботу. її результати були вiдображенi в "Земельному положеннi". За цим документом, за помiщиками зберiгалося вiд 300 до 500 дес. землi, з урахуванням реґiональних особливостей. Надлишки пiдлягали вiдчуженню та продажу селянам. Однак першiсть у придбаннi цих угiдь належала не селянам, а культурним i заводським господарствам. Вiдчуженню не пiдлягали землi мiст, земств, церков, монастирiв, наукових i освiтнiх товариств. У свої права на "звiльнених" бiлоґвардiйцями Українських територiях у першу чергу вступали казна, банки, мiста, церкви, Монастирi, колишнi власники, натомiсть селяни могли купити вiдчуженi землi лише через три роки пiсля припинення громадянської вiйни¹⁶ .

Отже, запропонований земельною комiсiєю В.Колокольцева проект аграрної Реформи, попри всю декларативнiсть прiоритетностi iнтересiв селянства, двiчi їх бмежував. Фактично вiн передбачав збереження великого помiщицького й державного землеволодiння, суперечив окресленiй А.Денiкiним метi аграрних змiн, вiдображав iнтереси правих сил, вiн абсолютно не враховував селянських настро-

стр. 103

їв, ставив пiд загрозу iснування стабiльностi в тилу Добровольчої армiї, а, отже, подальше її просування вглиб Росiї й перемогу над бiльшовизмом. "Земельне положення", розроблене комiсiєю В.Колокольцева, було вiдхилене головнокомандувачем ЗСПР, оскiльки, на його думку, вiдображало iнтереси правих сил, якi намагалися зберегти помiщицьке землеволодiння в дореволюцiйних масштабах¹⁷ . Голова земельної комiсiї пiшов у вiдставку, яку А.Денiкiн прийняв, результати роботи комiсiї було анульовано.

Преса, громадськiсть по-рiзному поставилися до такого розвитку подiй. Поширювалися рiзноманiтнi чутки, якi лише пiдiгрiвали iнтерес публiки до розробки основних положень земельної реформи. У ходi обговорення рiзних кандидатур на посаду голови земельної комiсiї нового скликання Особлива нарада й А.Денiкiн зупинилися на О.Билимовичi та В.Чилiщевi, як спiвголовах. Перший до свого призначення обiймав в урядi посаду начальника управлiння землеробства, другий - начальника управлiння юстицiї, належав до партiї кадетiв. Дiяльнiсть очолюваної ними комiсiї ознаменувала другий перiод у розробцi денiкiнської аграрної полiтики.

Огляд тогочасної перiодики дозволяє твердити, що для широкої громадськостi неабиякий iнтерес мала постать О.Билимовича - унiверситетського, громадського дiяча, спiвробiтника "Киевлянина", представника правого табору полiтичних сил, до якого належав i В.Колокольцев¹⁸ . У зв'язку iз цим висловлювалися припущення, якi можна об'єднати у двi групи: перша - О.Билимович продовжить полiтику свого попередника; друга - вiдiйде вiд вузьких класових iнтересiв великих землевласникiв i запропонує iнший варiант реформи¹⁹ .

Новопризначене керiвництво комiсiї активно спiвпрацювало з представниками перiодичної преси, викладаючи своє розумiння завдань, що перед ними стояли, основний змiст запланованих аграрних нововведень. Так, наприклад, В.Чилiщев в iнтерв'ю кореспондентовi "Киевской жизни" чiтко окреслив тi моменти, що, на його думку, повиннi мiститися в доопрацьованому "Земельному положеннi", а також визначив його призначення. У першу чергу, на переконання спiвголови земельної комiсiї, повинно бути однозначно вирiшено, яка кiлькiсть землi та якої категорiї пiдлягала вiдчуженню. По-друге, яка кiлькiсть землi та якої категорiї не вiдчужувалась. По-третє, порядок переходу угiдь вiд колишнiх до нових власникiв²⁰ . Дiйсно, якщо проаналiзувати "Земельне положення", розроблене комiсiєю на чолi з В.Колокольцевим, то стане очевидним, що саме наведенi вище пункти були його слабкими мiсцями, якi не дозволяли повною мiрою розгорнути реалiзацiю земельної реформи.

Були оприлюдненi й iншi моменти, пов'язанi зi змiнами в аграрному секторi. Так, зокрема, В.Чилiщев розкрив джерело фiнансування реформи. Ним мав стати Державний земельний банк, утворений за рахунок злиття Селянського й Дворянського банкiв. Керiвництво земельної комiсiї оновленого складу в основу земельного положення планувало покласти не примусове вiдчуження, як за В.Колокольцева, а добровiльний перехiд землi вiд попереднiх до нових власникiв. Це вже був серйозний крок уперед, своєрiдний проґрес на шляху вирiшення земельного питання. Вiн засвiдчив, що великi землевласники усвiдомили: оберiгати "дворянськi гнiзда" за умов, що склалися, справа безперспективна. Тому вони погодилися з тим, що в їхнiй власностi залишиться розмiр землi, необхiдний для ведення господарства середнiх розмiрiв. Також до державного земельного фонду, iз якого передбачалося за грошi надiляти селян землею, мали ввiйти надiльнi та банкiвськi угiддя.

Поряд iз цим на сторiнках газет обговорювалися й iншi проблеми, пов'язанi з безпосереднiм впливом аграрної реформи на окремi галузi економiки. Так, наприклад, проф. К.Воблий у доповiдi на засiданнi Київського товариства сiльського господарства навiв пiдрахунки, за якими викуп селянами надлишкiв помiщицьких та казенних угiдь сприятиме полiпшенню ситуацiї на фiнансовому ринку. На його переконання, 5 млрд. крб. золотом, якi витратять селяни на) придбання землi, вилучать у населення солiдну масу паперових грошей, оздоровлять фiнанси²¹ .

стр. 104

У листопадi 1919 р. комiсiя О.Билимовича - В.Чилiщева завершила розробку оновленого "Земельного положення". Згiдно з документом, українськi губернiї, що перебували пiд контролем ЗСПР, подiлялися на п'ять категорiй за принципом густонаселеностi та землезабезпеченостi. Для кожної з них визначалася норма землi, що залишалася за колишнiми власниками. Розвиток високотоварних господарств здiйснювався за рахунок iнтенсивного господарювання, а не лише шляхом збiльшення розмiрiв угiдь. Так, зокрема, Особливою нарадою були прийнятi рiшення про постачання сiльського господарства технiкою, про закупiвлю на його потреби необхiдних насiннєвих фондiв, про кредитування на 2,5 млн. крб. машинобудiвної промисловостi для задоволення попиту iндивiдуальних селянських господарств у реманентi²² . Угоди мiж новими та колишнiми власниками укладалися на добровiльних засадах упродовж двох рокiв. Лише пiсля цього розпочиналося примусове вiдчуження надлишкiв. У районах iз високорозвиненою землекультурою за колишнiми власниками залишалося не бiльше 100 дес. Ця норма зростала в мiсцевостях iз гiршим її рiвнем, але в будь-якому разi вона не могла перевищувати 400-500 дес. Усi землi, що вiдчужувалися, надходили до державного земельного фонду, iз якого розпродувалися в першу чергу тим, хто безпосередньо займався рiльництвом, як правило, мiсцевим селянам. Розмiр придбаної дiлянки не мiг перевищувати 25 дес. Для вiдшкодування заподiяних помiщикам збиткiв, держава випускала бiлети довгострокової закордонної позички, забезпеченi золотом та валютою²³ .

Зiставлення "Земельних положень" комiсiй В.Колокольцева та О.Билимовича - В.Чилiщева, дозволяє стверджувати, що останнє якiсно вiдрiзнялося вiд свого попередника щодо вiдповiдностi селянському прагненню володiти землею. У ньому бiльшою мiрою йшлося не про те, як зберегти, ^а як зменшити велике помiщицьке та казенне землеводiння на користь одноосiбних селянських господарств. Цей же проект вповнi вiдповiдав i триєдинiй метi, якої планував досягти А.Денiкiн пiд час земельної реформи. Проект був пiдписаний головнокомандувачем, а його запровадження передбачалося вiдразу пiсля звiльнення вiд бiльшовикiв Москви.

Отже, А.Денiкiн та Особлива нарада нарiжним каменем внутрiшньоекономiчної полiтики вважали вирiшення земельного питання. Аграрна полiтика, проект якої розробила земельна комiсiя О.Билимовича - В.Чилiщева, спрямовувалася на розвиток мiцних iндивiдуальних селянських господарств, що розглядалися лiдерами бiлого руху як опора влади. Лiквiдувати їхнє малоземелля планувалося шляхом купiвлi-продажу вiдчужених надлишкiв помiщицького землеволодiння, кредитування селянських господарств, запровадження досягнень агрономiї. Основний змiст запланованих заходiв у сферi землеволодiння та землекористування свiдчить, Що вони мали проґресивний характер, вiдповiдали iнтересам середнього та заможного селянства, яке становило бiльшiсть тогочасного українського села, продовжували започаткованi П.Столипiним тенденцiї обмеження помiщицького землеволодiння та пiдтримки економiчно потужних одноосiбних селянських господарств. їхнiм iнiцiаторам, як i авторам, удалося вiдiйти вiд вузькокласових iнтересiв.

Разом iз тим основний змiст дешкiнської агарної реформи мав i окремi прогалини. Зокрема, абсолютно не йшлося про пiдтримку малозаможних та незаможних селянських господарств, якi перебували в набагато скрутнiших умовах, нiж середньозаможнi та замовнi. Обiйшов бiлоґвардiйський проект увагою й майбутнє ранiше створених радгоспiв. Iшлося лише про зразковi та високотоварнi господарства, їхню пiдтримку з боку уряду.

П.Вранґель, як i А.Денiкiн, магiстральним напрямом внутрiшньої полiтики Уряду в економiчнiй сферi вважав аграрний, не лише розробку, а й реалiзацiю земельної реформи. У вiдозвах, прокламацiях, якi розкривали сутнiсть намiрiв Росiйської армiї та її командування (саме таку назву пiсля перейменування отримала Добровольча армiя - С.К.), iшлося про те, що бiлоґвардiйцi борються за свободу народу, за те, щоб селянин, отримавши в приватну власнiсть землю, яку

стр. 105

обробляє, займався мирною працею, за обмеження казенного та помiщицького землеволодiння²⁴ . Зокрема, у зверненнi до бiйцiв Червоної армiї говорилося: "Ми вiдновлюємо нацiональну єднiсть та нацiональне господарство, щоб господарем землi... став сам народ ... i щоб нiхто iнший, а сам вiн скористався тим, що дає йому рiдна земля. Ви насаджуєте комуни, якi дозволяють ледарям користуватися результатами працi трудiвникiв. Ми захищаємо право власностi. Будь-хто має право на те, що йому законно належить; будь-хто має право придбати чесною працею те, чого йому не вистачає. Будь-хто повинен мати право вiльно користуватися тим, що здобув своїм трудом"²⁵ .

Подiбного змiсту публiкацiї з'являлися в пресi. Так, наприклад, "Южное слово" надрукувало заяву головнокомандувача ЗСПР П.Вранґеля, в якiй вiдзначалося, що спокiй у країнi стане можливим лише тодi, коли селянство отримає землю²⁶ .

Барон був свiдомий того, що за "специфiчностi етнографiчних, економiчних умов, серед загальної смути та кризи" вирiшити земельне питання в повному обсязi нереально. У нього не викликало сумнiвiв i те, що будь-який варiант аграрної реформи обов'язково стане об'єктом критики не лише зовнiшнiх опонентiв, а й представникiв тих полiтичних сил, якi входили до складу бiлого руху. З iншого боку, як свiдчать мемуари, зволiкати з проведенням реформ на селi також не було сенсу²⁷ .

На наш погляд, мiркування П.Вранґеля цiлком адекватно вiдображали загальну картину настроїв селянства, що склалися на 1920 p., якi коливалися мiж прихильнiстю чи то до бiльшовикiв, чи то до бiлоґвардiйцiв. Якщо говорити про селян Пiвдня України (Таврiї), то серед них сильними були симпатiї до Н.Махна й запроваджених ним аграрних змiн. Попри все їх цiкавило одне - яким чином i скiльки землi вони отримають.

Тому головнокомандувач обрав єдине правильне рiшення: розрубати гордiїв вузол, яким стало земельне питання. Проведення аграрної реформи, на його переконання, дозволило б покращити економiчне становище селян, заручитися їхньою пiдтримкою в боротьбi проти бiльшовикiв, стабiлiзувати продовольчий ринок, вирiшивши тим самим проблему забезпечення населення та армiї продуктами харчування, фуражем.

Не меншого значення надавалося й полiтичному моменту, в якому умовно можна видiлити внутрiшнiй та зовнiшнiй аспекти. З приводу першого: справа в тому, що в населення, насамперед у селян, пiд впливом, з одного боку, бiльшовицької агiтацiї, а, з iншого - непродуманих дiй керiвництва Добровольчої армiї, сформувалися стереотипи неґативного характеру щодо бiлого руху та його iдей. Усi заходи А.Денiкiна, Особливої наради по реорганiзацiї вiдносин землекористування та землеволодiння селянство розцiнювало однозначно: як спробу вiдновити помiщицьке землеволодiння, вiдiбрати землю. Ураховуючи це, П.Вранґель, який намагався реанiмувати iдею бiлого руху, його цiнностi та iдеали, проведенням земельної реформи прагнув похитнути вже сформованi в селян стереотипи. Тим самим, на його переконання, вирвати з рук ворогiв основну пропагандистську зброю проти Росiйської армiї - пiдозру у вiдновленнi помiщицького землеволодiння, у помстi за його порушення²⁸ . Один iз учасникiв тих подiй згадував: "Прагнення Вранґеля опертися на селянство ... могли стати бiльшою небезпекою для бiльшовикiв, нiж нашi перемоги у вiдкритому бою"²⁹ .

Iз приводу другого: намагання барона справити позитивне враження на iноземнi кола, в яких також похитнулася вiра в потенцiал i можливостi бiлого рух? Так, у розмовi з В.Шульгiним (вiдомий громадсько-полiтичний дiяч, публiцистi перiоду революцiї - С.К.) улiтку 1920 р. ґенерал вiдверто про це говорив: "Я прагну в Криму, хоча б на цьому клаптику, зробити життя можливим. Показати ось у вас там комунiзм, тобто голод i надзвичайка, а тут iде земельна реформа, запроваджується волосне земство, лад, свобода... Ну, словом, дослiдне поле..."³⁰ .

Мета реформи, основнi положення якої передбачалося розробити та реалiзувати, була висловлена бароном чiтко та лаконiчно: "...пiдняти, поставити на ноги

стр. 106

трудове, але мiцне селянство, зорганiзувати його, об'єднати й залучити до охорони порядку та державностi"³¹ . Цим визначалась концепцiя вирiшення головнокомандувачем ЗСПР аграрного питання, започаткована П.Столипiним i яку в роки революцiї в Українi намагалися продовжувати П.Скоропадський, А.Денiкiн. Як свiдчить аналiз тогочасної перiодики, яка, на наш погляд, детально, з достатнiм рiвнем об'єктивностi висвiтлювала дiяльнiсть уряду, окремих полiтикiв, не останню роль у виробленнi стратегiчних основ аграрної полiтики П.Вранґеля вiдiграли його частi зустрiчi з селянами. Пiд час таких вiдвертих розмов селянство розкривалося, розповiдаючи про свої прагнення, сподiвання³² .

Висвiтленi бароном думки та мiркування з приводу земельного питання та шляхiв його вирiшення викликали жваве обговорення на шпальтах газет, у громадських органiзацiях, полiтичних колах, якi не були байдужими до долi селянства. Однi називали їх радикальними, близькими до соцiалiстичних, iншi - однобокими й недостатньо повними, третi доводили їх оптимальнiсть за умов громадянської вiйни (1920 р.)³³ . Зокрема, представники Селянського союзу Росiї у своїй декларацiї схвалили намiри П.Вранґеля сприяти розвитку агрокультури та мiцних селянських господарств³⁴ .

Наказом головнокомандувача вiд 11 квiтня 1920 р. була створена комiсiя з розробки аграрної реформи. В основу її роботи були покладенi принципи, що мiстилися в наказi П.Вранґеля вiд 8 квiтня 1920 p.: 1) усi придатнi до обробiтку земельнi угiддя повиннi повнiстю й належним чином оброблятися; 2) землею повинно володiти якомога ширше коло приватних власникiв, що можуть вкладати в неї власну працю; 3) посередником при розрахунках мiж новими та великими землевласниками виступала держава³⁵ .

У розробцi основ вранґелiвської аграрної полiтики умовно можна видiлити три етапи: 1) робота Ялтинської комiсiї; 2) дiяльнiсть Сiмферопольської комiсiї; 3) напрацювання комiсiї третього скликання.

До складу Ялтинської комiсiї ввiйшли "люди справи", якi мали "знання та досвiд"³⁶ . Цим П.Вранґель намагався, ураховуючи попередню роботу комiсiй В.Колокольцева та О.Билимовича - В.Чилiщева, проводити позапартiйну полiтику, яка б вiдповiдала потребам селянства в землi, дозволила б вирiшити завдання, передбаченi бароном. Головою комiсiї став Г.Глинка - колишнiй товариш мiнiстра землеробства й начальника Переселенського управлiння. У нiй працювали: ґенерал Левашов - голова союзу землевласникiв Пiвдня Росiї (за словами очевидцiв - опонент земельної реформи), граф С.Апраксiн - екс-ґубернатор Таврiї, а згодом голова правої ялтинської думи, також опонент реформи; В.Налбандов - кримський землевласник, принциповий прихильник великого землеволодiння; П.Зубовський -людина, яка прихильно ставилася до реформи, але не вмiла захищати свою позицiю; В.Шлейфер - колишнiй уповноважений iз землеустрою в Таврiї; К.Зайцев -учений-економiст; В.Оболенський - голова губернської земської управи³⁷ . Отже, як свiдчить аналiз складу комiсiї, головнокомандувачу не вдалося уникнути гiркого Досвiду А.Денiкiна в пiдборi кадрiв. Бiльшiсть її членiв не змогла вiдiйти вiд iнтересiв тих сил, якi вони представляли. Вони категорично вiдхилили принцип вiдчуження надлишкiв казенного та помiщицького землеволодiння, обмеживши сутнiсть реформи сприянням селянам у придбаннi землi у великих землевласникiв.

Порiвнявши дiяльнiсть Ялтинської комiсiї з аналогiчною розробкою основних засад земельної реформи Кабiнету мiнiстрiв Криму в 1919 p., можна стверджувати, що вона була результативнiшою. Пiдставою для такого судження є виступ С.Крима - голови тодiшнього кримського уряду - вiд 14-15 лютого 1919 р. У ньому прем'єр-мiнiстр, промовляючи перед делеґатами крайового земсько-мiського з'їзду, категорично заявив, що проводити аграрну реформу передчасно, Скiльки це питання має вирiшуватися в загальноросiйському масштабi. Тому Чолюваний ним уряд обмежився збором статистичних даних, складанням плану гiдротехнiчних робiт, уреґулюванням орендних вiдносин³⁸ .

стр. 107

Однак, ознайомившись iз постановами комiсiї, що працювала в Ялтi, ґенерал залишився невдоволеним. Арґументи, якi висловлювали її члени на користь звуження сутностi земельної реформи, вiн вiдхилив, визнавши їх слабкими. Г.Глинцi було наказано створити нову комiсiю, включивши до її складу представникiв кримського селянства.

На цей раз вона працювала в Сiмферополi 21-25, 27 квiтня 1920 р. Перед початком її роботи П.Вранґель у наказовiй формi висловив своє побажання Г.Глинцi зрушити справу з мертвої точки, не обмежуватися вiдписками³⁹ . Попри оновленiсть членства "особливої комiсiї", мiж її учасниками єднiсть думок була вiдсутньою. Оформилося два табори, якi висловлювали дiаметрально протилежнi погляди на вирiшення земельної проблеми. Перша група, очолювана В.Налбандовим, уважала за доцiльне лише проголошення реформи з вiдстрочкою її реалiзацiї. Вони мiркували приблизно так - iз часом ситуацiя змiниться й у разi перемоги бiлих П.Вранґель на власний розсуд проведе в життя земельнi змiни; а у випадку поразки все це взагалi нiкому не буде потрiбне. Друга група - В.Оболенський, К.Зайцев - виступала за негайне закрiплення за селянами орендованих та самозахоплених земель⁴⁰ .

Рiшення, прийнятi комiсiєю в Сiмферополi, за своїм змiстом нагадували проект В.Колокольцева, а тому не були затвердженнi П.Вранґелем⁴¹ . Головнокомандувач змушений був утретє змiнювати склад земельної комiсiї. До неї ввiйшли: В.Оболенський, представники селянського союзу, О.Аладьїн - екс-лiдер трудовикiв I думи, П.Зубовський та iншi. Делеґати вiд селянського союзу та О.Аладьїн винесли на розгляд головнокомандувача власний проект земельної реформи - справа зрушила з мiсця. Г.Глинка за допомогою П.Зубовського склав новий законопроект, дiаметрально протилежний за своїм змiстом тим, що були пiдготовленi в Ялтi та Сiмферополi. 18 травня 1920 р. на нарадi начальникiв управлiнь пiд головуванням П.Вранґеля голова земельної комiсiї ознайомив присутнiх iз затвердженим варiантом "Закону про землю".

Вiдгуки на "Закон..." не забарилися. Г.Ґензель вiдзначав, що уряду барона в короткi термiни вдалося радикально вирiшити "горезвiсне" земельне питання, вiдобразити державницьку позицiю, проголосивши вiкове гасло селянства про примусове вiдчуження помiщицької землi⁴² . Iнший дописувач висловив сподiвання, що реформа, яка є цiлком проґресивною, захищаючи принцип "землю - працюючим на нiй господарям", сприятиме змiцненню держави, економiки села⁴³ . I.Ґоров реформу П.Вранґеля назвав "новим походом у народ", який був чесним, щирим, як i першi походи народникiв⁴⁴ .

Крiм хвалебних од, мали мiсце публiкацiї критичного характеру. Так, один iз авторiв, вiдзначаючи позитивнi риси проекту "Закону про землю", вказав i на вади. По-перше, уряд, на його думку, помилився, усунувши з процесу купiвлi-продажу землi помiщикiв, оскiльки селяни, за звичкою, охочiше укладали угоди з ними, нiж iз державою. По-друге, розрахунки по придбанню землi ускладнювалися невизначенiстю вартостi десятини з боку держави. По-третє, як наслiдок другого, на ринку землi спостерiгається ажiотаж: цiни коливаються в бiк постiйного зростання вiд 20 до 120 тис. крб. за десятину⁴⁵ .

Незважаючи на цi та iншi прогалини, П.Вранґель пiдписав проект "Закону про землю" разом iз iншими документами, якi реґламентували роботу земельних установ, перехiд за викуп у власнiсть одноосiбних селянських господарств земельних угiдь, вiдчужених у казни, помiщикiв. Вони були опублiкованi 25 травня 1920 р. До цього пакету документiв входили: "Повiдомлення уряду iз земельного питання", "Наказ про землю", "Правила про передачу розпорядженням уряду казенних, Державного земельного банку й приватновласницьких земель сiльськогосподарського призначення у власнiсть господарiв, що їх обробляли", "Тимчасове Положення про земельнi установи".

стр. 108

В урядовому повiдомленнi роз'яснювалася сутнiсть земельної реформи: земля -господарям, що на нiй працюють. Вона зумовлювалася метою уряду П.Вранґеля: 1) охороняти землеустрiй у тiй формi, в якiй вiн склався на момент iнновацiй; 2) передати господарям, якi працюють на землi, угiддя сiльськогосподарського призначення, казеннi та приватновласницькi; 3) створити на селi належнi умови для економiчного розвитку й зростання достатку, щоб селяни не страждали вiд зазiхань, невизначеностi. Iшлося й про механiзм реалiзацiї: вiд колишнiх власникiв земля вiдчужувалася, однак за ними зберiгалися угiддя, розмiри котрих, залежно вiд реґiональних особливостей, визначалися мiсцевими земельним установами, до складу яких входили селяни. Уряд лише затверджував їх рiшення. У повiдомленнi визначалися землi, що пiдлягали й не пiдлягали вiдчуженню. До останнiх належали:

1) угiддя, придбанi через Селянський поземельний банк, якi не перевищували встановленої норми; 2) вiдруби та дiлянки, вiдведенi пiд хутори; 3) церковно-приходськi надiли, садибнi та висококультурнi угiддя; 4) землi сiльськогосподарських дослiдних i навчальних закладiв; 5) володiння, що не перевищували визначених розмiрiв. Землi, що вiдчужувалися, закрiплювалися за тими селянами, що їх обробляли на час виходу й закону, i повiдомлення. Розмiри цих угiдь визначалися мiсцевими земельним закладами, але не могли бути меншими за норми, установленi Селянським банком. Такий розподiл закрiплювався актом, який визнавав беззаперечне володiння. На його основi видавалися документи, що остаточно закрiплювали право володiння землею за новими власниками пiсля виплати всiєї її вартостi державi. Землi, хоч i без негайного розмежування, передавалися в довiчну, спадкову власнiсть за викуп через те, щоб вони дiсталися економiчно мiцним господарям, здатним її обробляти. У документi йшлося й про механiзм сплати. Оплата за отриманi угiддя вносилася новими власниками натурою - хлiбом, який щороку здавався б у державний фонд (iз кожної десятини п'ята частина вiд середньостатистичного врожаю жита чи пшеницi). Бажаючi могли сплачувати грошима за ринковою вартiстю хлiба на момент оплати. За пiдрахунками, новi власники сплачували б меншу суму, нiж за оренду, i за 25 рокiв ставали власниками. Залишалося без змiн спiввiдношення мiж вартiстю хлiба, що йшов до держави, i цiною вiдчуженої десятини. Так, землi до революцiї, з яких збиралося 40-50 пудiв, при цiнi пуда пшеницi 1 крб., коштували близько 200-250 крб. за десятину. Отже, i до реформи спiввiдношення було п'ятиразовим. Грошi, якi надходили до бюджету вiд селян за землю, витрачалися на компенсацiю попереднiм власникам. Як iшлось у повiдомленнi, у розпорядження уряду або волосних земельних установ переходили радгоспи й комуни, уцiлiлi за бiльшовикiв промисловi та державного значення господарства. Вiд них вiдчужувалися орендованi ними землi⁴⁶ .

"Наказ про землю" мiстив наступнi положення: 1) на територiях, зайнятих бiлоґвардiйцями, iз 25 травня запроваджувалися "Правила про передачу розпорядженням уряду казенних, Державного земельного банку й приватновласницьких земель сiльськогосподарського призначення у власнiсть господарiв, що її обробляли";

2) реалiзацiя земельної реформи покладалася на волоснi та повiтовi земельнi ради, якi були тимчасовими органами, що дiяли впродовж року на пiдставi "Тимчасового положення про земельнi установи"; 3) земельнi ради зобов'язувалися з особливою турботою стежити за тим, щоби земельнi дiлянки надавалися солдатам та їхнiм родинам; 4) начальник фiнансового управлiння мав у короткi термiни розробити й подати на затвердження головнокомандувачу пропозицiї щодо розрахункiв за землю⁴⁷ .

"Правила про передачу розпорядженням уряду казенних, Державного земельного банку й приватновласницьких земель сiльськогосподарського призначення у власнiсть господарiв, що її обробляли" передбачали: 1) охорону землеволодiння незалежно вiд того, на якому правi воно засновано, кому належить; 2) повернення "займанщини", якщо це були надiльнi, придбанi через Земельний банк,

стр. 109

вiдрубнi, хутiрськi, церковно-монастирськi, дослiднi, навчальних закладiв, вiдповiдали розмiрам, промисловi землi; 3) передачу всiх угiдь, за винятком указаних у п.2, господарям, що на них працювали або їх орендували за викуп; 4) турботу про закрiплення за новими власниками угiдь; 5) передачу казенних лiсiв у розпорядження урядових iнстанцiй, волосних земельних рад, якi узгоджували користування ними iз сiльгосппотребами; 6) перехiд комун у пiдпорядкування волосних земельних рад, якi або керували їх розвитком, або влаштовували в них селян; 7) охорону радгоспiв iз боку уряду, який забезпечував збереження їхнього iнвентарю, земель, розвиток; 8) оподаткування селян, якi отримували в користування землi, грошима i натурою на користь держави. Цi надходження йдуть на погашення боргiв, а також виплату компенсацiї колишнiм власникам; 9) визначення грошових i натуральних зборiв iз селян за користування землею; 10) вiдповiдальнiсть волосних управ за виконання зобов'язань селянами перед державою, збереження й здачу надходжень до бюджету; 11) обстеження волосними земельними радами казенних i приватних господарств для з'ясування пiдстав землекористування, надлишкiв землi, необроблюваних угiдь, площi орендованих, куплених, не вiдчужених дiлянок; 12) представлення волосними земельними радами на розгляд повiтових земельних рад пропозицiй iз приводу розподiлу землi селянами, що її обробляють, для закрiплення її за ними; 13) надання селянам документiв, якi, до їх остаточного розрахунку iз державою, закрiплювали за ними придбанi землi; 14) визначення повноважень волосних i повiтових земельних рад по проведенню землевпорядних робiт; 15) розгляд селянських скарг на дiї волосних i повiтових земельних рад у двотижневий термiн повiтовими земельними радами⁴⁸ .

"Тимчасове положення про земельнi установи" мало такий змiст: 1) визначався термiн дiї волосних i повiтових земельних рад, ґубернських посередникiв у земельних справах та їх помiчникiв; 2) розписувалася процедура виборiв членiв волосних i повiтових земельних рад; 3) окреслювалося коло їх компетенцiї, порядок роботи⁴⁹ .

Отже, є пiдстави твердити: 1) аграрна реформа П.Вранґеля спрямовувалася на впорядкування землекористування й землеволодiння на селi; 2) за мету ґенерал ставив надiлення селян землею, пiднесення як їх матерiального добробуту, так i галузi в цiлому; 3) реформа стосувалася не лише середнього та заможного селянства. Охорона радгоспiв i комун бiлоґвардiйським урядом захищала й iнтереси незаможного та малозаможного селянства; 4) помiщики, колишнi власники, усувалися iз процедури розрахункiв iз селянами-займанцями. Бiльше того, спецiальним розпорядженням головнокомандувача ЗСПР їм заборонялося не лише повертатися в маєтки, а навiть обiймати адмiнпосади в повiтi, де цi маєтки розташовувалися; 5) перетворення П.Вранґеля вiдповiдали реальному стану справ у сiльському господарствi, вiдображали iнтереси практично всiх категорiй селянства.

Таким чином, пiдсумовуючи все вищенаведене, є пiдстави стверджувати, що сутнiстю проектiв земельних реформ А.Денiкiна та П.Вранґеля був розвиток економiчно мiцних iндивiдуальних селянських господарств, як опори держави. Абсолютно не йшлося про вiдновлення великого помiщицького господарства. Навпаки, за рахунок вiдчуження в нього за плату надлишкiв планувалося збiльшити розмiри селянських надiлiв. Передбачалися й широкомасштабнi заходи з iнтенсифiкацiї одноосiбних селянських господарств через їхнє кредитування, закупiвлю реманенту, насiннєвих фондiв тощо. Обидва земельнi проекти мали проґресивний характер, певною мiрою вiдповiдаючи прагненням українського селянства володiти та користуватися землею. Вони були своєрiдним продовженням iдей, запропонованих П.Столипiним на початку XX ст., П.Скоропадським у 1918 p., уписувалися в загальноєвропейський контекст реформування аграрного сектору.

-----

¹ Козерод О. Историографические проблемы белого движения на Украине. - X., 1998. - 122 с.

² Центральний державний архiв громадських об'єднань України (далi - ЦДАГОУ). -Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 328. - Арк. 109. - 109 зв.

стр. 110

³ Там само. - Арк. 112.

⁴ "Социализм" и "белогвардейщина" // Вечерние огни (далi - ВО). - 4. 9. 1919. - N6.

⁵ Невич И. Земля // ВО. - 27. 9. 1919. - N34.

⁶ Обращение власти к населению // Таврический день. - 16-29.6.1919. - N2.

⁷ Деникин А. Очерки русской смуты // Вопросы истории (далi - ВИ). - 1994. - N4. - С.85.

⁸ Раскрытые карты // ВО. - 2.9.1919. - N13.

⁹ Чирский. Земля и воля // Заря России. - 18.9.1919. - N2.

¹⁰ Деникин А. Очерки русской смуты // ВИ. - 1994. - N3. - С.111.

¹¹ И.О. Земля - народу // ВО. - 30.9.01919. - N36.

¹² Защита "дворянських гнезд" // ВО. - 11.10.1919. - N36.

¹³ Франция и аграрный вопрос в России // ВО. - 12.10.1919. - N41.

¹⁴ Об отставке Колокольцева // Киевская жизнь (далi - КЖ). - 29.8.1919. - N4.

¹⁵ Ярошевич А. Земля и деревня // КЖ. - 12.9.1919. - N4.

¹⁶ Деникин А. Очерки... // ВИ. - 1994. - N4. - С. 84, 85.

¹⁷ Там же.

¹⁸ Назначение А.Д.Билимовича // КЖ. - 24.9.1919. - N24.

¹⁹ Ярошевич А. Из уроков прошлого // КЖ. - 12.10.1919. - N36.

²⁰ Жуков. Земельная реформа (Беседа) // Киевлянин. - 20.10.1919. - N48.

²¹ В обществе сельского хозяйства // КЖ. - 1.10.1919. - N30.

²² Плетнев В. Что дает крестьянину Добровольческая армия // Заря России. -17.9.1919. - N1.

²³ ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 35. - Арк. 84, 85.

²⁴ ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 328. - Арк. 118, 120, 134, 135.

²⁵ Красные офицеры и солдаты! За что вы боретесь и за что мы подняли оружие? // Родина. - 1990. - N10. - С.69.

²⁶ Земельный вопрос // Южное слово. - 10.1.1920. - N7.

²⁷ Врангель П. Воспоминания барона П.Врангеля: В 2-х тт. - Т.1. - М., 1992. - С.99.

²⁸ Там же. - С.75, 76.

²⁹ Савич Н. Закат белого движения // Москва. - 1991. - N12. - С. 127.

³⁰ Карпенко С. Крах последнего белого диктатора. - М., 1990. - С.20.

³¹ Врангель П. Воспоминания... - С. 100.

³² Генерал Врангель и крестьяне // Таврический голос (далi - ТГ). - 10.6.1920. - N248.

³³ Значение земельной реформы // ТГ. - 6.6.1920. - N245.

³⁴ Декларация учредителей Крестьянского союза России // ТГ. - 12.6.1920. - N250.

³⁵ Официальное сообщение Главнокомандующего Вооруженными силами Юга России от 25.5.1920 // ТГ. - 6.6.1920. - N245.

³⁶ Валентинов А. Крымская эпопея // Архив русской революции: В 22-х тт. - Т.5. -М., 1991. - С.25.

³⁷ Оболенский В. Крым при Врангеле. - М.; Л., 1928. - С. 15.

³⁸ Зарубин А. Г., Зарубин В. Г. Второе крымское краевое правительство (ноябрь 1918 -апрель 1919 гг.) // Отечественная история. - 1998. - N1. - С.73.

³⁹ Росс Н. Врангель в Крыму. - Франкфурт-на-Майне, 1982. - С. 146.

⁴⁰ Оболенский В. Крым... - С. 17.

⁴¹ Гензель П. История земельного закона // ТГ. - 7.6.1920. - N246.

⁴² Его же. Земельная реформа // ТГ. - 7.6.1920. - N246.

⁴³ Земля и порядок // ТГ. - 9.6.1920. - N247.

⁴⁴ Горов И. Новый поход в народ // ТГ. - 3.9.1920. - N316.

⁴⁵ М. Г. Земельный закон // Время. - 24.9.1920. - N54.

⁴⁶ ЦДАГОУ. - Ф. 57. - Оп. 2. - Спр. 428. - Арк. 75-79.

⁴⁷ Там само. - Арк. 79.

⁴⁸ Там само. - Арк. 80, 81.

⁴⁹ Там само.

The article is devoted to working out and main points of the agrarian reform project by A.Denikin and P.Vrangel. On the basis of historical documents and memoirs the author lighted Щ the contents of innovations in land tenure landowners hip, which were planned by A.Denikin and P.Vrangel.

Постоянный адрес данной публикации: