Libmonster ID: UA-3082

Автор: В. С. ШАНДРА

(Київ)

Авторизов. перевод с анг. М.Д.Долбилова при участии Ф.Л.Севастьянова. - М.: Новое литературное обозрение, 2004. - 520 с.

Вiдомий американський учений Рiчард С.Вортман, який плiдно працює над iсторiєю Росiї, пiдготував свою працю "The development of a Russian legal consciousness", i вперше видав її в 1976 р. Ця книжка, початком заголовку якої послужили слова поета i державного дiяча Г.Р.Державiна, присвячена iсторiї правових iнституцiй, якi втiлювали в життя судову реформу 1864 р., одну з найсуттєвiших iз Великих реформ, котра докорiнно вплинула на модернiзацiю й вестернiзацiю Росiйської iмперiї. Слiд зазначити, що реформа 1864 р. має багато спiльного iз сьогоднiшнiм становленням незалежної судової влади, не дивлячись, що презентизм не є методологiчно правильним, але що є спонукальним, то однозначно.

Р.Вортман, вiдкидаючи стереотипи бiльшостi дореволюцiйних i радянських iсторикiв, якi слiдом за реформаторами стверджували, що саме лiквiдацiя крiпосницької залеж-

стр. 213


ностi селян викликала судову реформу, наголошував i на схильностi iдеалiзувати її учасникiв, що завадила побачити у реформаторах тих же чиновникiв, якi, перебуваючи в лавах царської бюрократiї в 1860-х pp., змоделювали судову реформу за європейським зразком. Зосереджена на iнтелектуальнiй та соцiальнiй iсторiї, захiдна iсторiографiя також не вiдразу звернула увагу на росiйських адмiнiстраторiв, переконаних прихильникiв реформ, а тим бiльше, не вiдзначила якiснi змiни в середовищi цiєї соцiальної групи, яка iз слуг царя чи держави виросла до служiння праву та законностi.

Р.Вортман почав працювати над своєю книжкою ще у 1960-х pp. До росiйського видання вiн подав передмову, в якiй продовжив огляд iсторiографiї до сьогодення. Тому складається враження, що книжку написано нещодавно. На переконання її автора, вiд П.А.Зайончковського, якого Р.Вортман уважає своїм учителем, почався якiсно новий перiод дослiдження Росiйської iмперської держави, коли вона у його працях постала цiлiсним культурним пластом, iз власними цiнностями, полiтичним життям та iдеологiєю. Незважаючи на те, що Петро Андрiйович був позбавлений можливостi наукової дискусiї, його дослiдження все ж таки заперечували офiцiйно визнану теорiю "революцiйної ситуацiї", яка, на думку академiка М.В. Нєчкiної та її учнiв, одна лише i впливала на державне життя. Завершує iсторiографiчний огляд надзвичайно гостра полемiка з Б.М.Мироновим1 , основнi позицiї якого щодо Росiї як правової держави Р.Вортман аргументовано заперечує.

Своє дослiдження Р. Вортман почав зi з'ясування специфiки абсолютистської монархiї в Росiї, коли самодержавство, беручи за приклад європейську "полiцейську" державу, повнiстю почало перебирати на себе державне управлiння. Першим, хто вирiшив використати судову владу для змiцнення держави, був Петро I, який передав правосуддя на мiсцях пiд контроль воєвод. Катерина II пiшла далi й заснувала окрему iєрархiю судiв для кожного стану, а щоб тi не ухилялися вiд законностi, вводилося письмове iнквiзицiйне судочинство, яке визначало процесуальнi норми аж до 1864 р. Здавалося, що запроваджена струнка судова мережа iз прокурорським наглядом працюватиме бездоганно, але суди викликали незадоволення як у влади, так i в населення. Намагаючись зрозумiти причину цього явища, iсторик дiйшов висновку, що вона насамперед полягала у тому, що царi не засвоїли цiнностей європейського абсолютизму i за зразок брали лише захiднi форми, а коли запроваджений ними ж порядок пiдривав їхню владу, то самодержцi дискрецiйно нав'язували свою особисту волю та вiдмiняли проголошенi принципи верховенства права. Давалися взнаки i вiдсутнiсть кодифiкацiї законiв для практичного користування, чiтких меж мiж законом i царським повелiнням, правова наука не розвивалась, а в дiйсностi залишалась у формi канцелярського судочинства.

Бажання Олександра I припинити адмiнiстративнi зловживання спонукало до вдосконалення судочинства, що привело до введення систематичної юридичної освiти, за допомогою якої можна було б отримати досконалий чиновницький апарат. У заходах централiзацiї та посилення виконавчої влади загубилася потреба судової реформи, а нехтування знатi закликом монарха здобувати вищу освiту сприяло формуванню недворянського за своїм складом чиновництва. Це чи не найважливiший висновок, до якого дiйшов Р.Вортман, намагаючись зрозумiти, чому Микола I, реагуючи на виклик полiтично свiдомих груп росiйського суспiльства, якi нагадували про iдеали просвiтницького монарха, посилював нагляд i законнiсть та змушував бюрократiю працювати, а для цього особисто вникав у дiяльнiсть вищих органiв влади. На противагу Олександру I, вiн звертався до середнього i дрiбного дворянства iз закликом iти в унiверситети, намагаючись таким чином отримати незалежнiсть вiд вищої дворянської елiти. На змiну загальним концепцiям права прийшли цiнностi нацiонального законодавства, причому Микола I вiддав перевагу вузькiй спецiалiзацiї, яка прищеплювала покiрнiсть i виконавчу дисциплiну. Як наслiдок, викладання юриспруденцiї, згiдно зi статутом 1835 p., стало головною функцiєю унiверситетiв, iз програм вилучалося природне право, натомiсть вводилося вивчення росiйського законодавства.

За спостереженнями Р.Вортмана, яке вiн провiв, аналiзуючи кадровий склад державних iнституцiй, насамперед по вiдомству юстицiї, перевага вiддавалася вищiй юридичнiй освiтi перед середньою й духовною, професiоналiзму над походженням, досвiду статської служби над вiйськовою i т. д. Навiть в iєрархiї Сенату вiдбувалися помiтнi змiни: на середину XIX ст. з'явилися безпомiснi сенатори, якi починали службу в цьому вiдомствi, витiсняючи армiйських офiцерiв. Посади обер-прокурорiв втрачали свою елiтарнiсть i вписувалися в нову категорiю професiйних бюрократiв. Кадрова полiтика Миколи I стимулювала висування освiчених чиновникiв iз нижчих прошаркiв дворянства, що сприяло вибору ними уже статської, а не вiйськової служби.

Подiбна картина спостерiгалась i в Мiнiстерствi юстицiї, де починали службу столоначальниками лiдери судової реформи 1864 р. i серед них найвiдомiший - С.I.Зарудний. Хоч i повiльно, але й у губернськiй системi юстицiї вiдбулися змiни в "типi кар'єри" (за допомогою цього

стр. 214


поняття автор проаналiзував соцiальне становище мiсцевого управлiнського апарату) - помiтне мiсце зайняли професiйнi юристи, якi формувалися виключно на цивiльнiй службi i якi за походженням належали до дрiбного дворянства, кар'єри яких зростали завдяки власнiй освiтi.

Аналiзуючи склад повiтових судiв, результати яких вiдображено в чисельних таблицях, Р.Вортман зауважив, що мiсцеве дворянство ухилялося вiд судових посад, служба в яких вважалася непрестижною, а свої обов'язки перекладало на секретарiв. Ось чому їхнi виборнi посади посiли вiдставнi офiцери, люди губернатора, якi зарекомендували себе благонадiйними i слухняними функцiонерами. Р.Вортман наголошував, що наприкiнцi правлiння Миколи I росiйська бюрократiя за своїм соцiальним складом була, в основному, безпомiсним дворянством, служба для якого стала єдиним засобом до iснування i для кар'єри якого достатньо було досвiду й освiти. Такi соцiальнi змiни не могли не вплинути на стiйкi поняття та переконання цих чиновникiв, дослiдженню яких американський учений присвятив другу частину своєї книжки пiд назвою "Люди".

Слабкiсть зв'язку мiж поколiннями в бюрократiї була основою, на якiй формувалося нове чиновництво, i для якого старi уявлення про службу - як похiдну вiд вiйськової, де закон майже не вiдрiзнявся вiд команд i наказiв - не вiдiгравали важливої ролi. їх вирiзняла вiдданiсть службi, яка для них ставала покликанням, а вiдданiсть закону - справою честi. Микола I, запроваджуючи принципи юридичної спецiалiзацiї серед збiднiлих дворян, висiяв те насiння, на якому зросли новi паростки росiйського судочинства.

Р.Вортман наводить характеристики перших осiб Мiнiстерства юстицiї, зокрема, уважно придивляється до Гавриїла Державiна, намагаючись зрозумiти його церберськi вимоги до суддiв та до виконання законiв навiть тодi, коли той перебував на губернаторських посадах. Виявляється, що його мати даремно намагалася повернути через суди захопленi пiсля смертi чоловiка землi i т. д. Шляхом глибокого аналiзу позицiй Г.Р.Державiна, його зiткнень як генерал-прокурора Сенату з мiнiстром внутрiшнiх справ В.П.Кочубеєм та М.М.Сперанським, який очолював Другий департамент цього мiнiстерства, дозволили Р.Вортману вкотре зауважити, що в Росiйськiй iмперiї перевага вiддавалася виконавчiй владi, а законностi вiдводилася незначна роль. Пануючим у суспiльствi продовжувало залишатися уявлення про монарха як єдиного творця i тлумача законiв, пiдтвердженням цього є 12-томна "История государства Российского" М.В.Карамзiна, романтизм поезiї В.А.Жуковського та загальна атмосфера лiтературного артистизму початку XIX ст.

Для розумiння нової епохи, яка прийшла на змiну попереднього, XVIII ст. з його вiйськовою моделлю поведiнки на цивiльнiй службi, Р.Вортман вибрав постать Д.М.Блудова, мiнiстра юстицiї та голову Другого вiддiлення й департаменту законiв Державної ради, який серед маси миколаївського чиновництва видiлявся освiченiстю й повагою як в офiцiйних колах, так i в iнтелектуальному середовищi. Вiн став свого роду еталоном росiйського аристократа, який хоча й захопився лiтературою, не вiдмовився вiд служби на благо уряду й государя. Для нього повстання декабристiв було жахливою подiєю, яка порушила стабiльнiсть, усталений порядок, а рiшучiсть Миколи I стала гарантiєю спокою i безпеки. Саме тому, на думку Рiчарда С.Вортмана, вiн склав оглядову записку з виправданням смертельного їм вироку. Позицiя Блудова була типовою для тiєї стадiї формування статської служби, коли вона переставала вже бути непрестижною, але ще не стала службою з почуттям власної гiдностi. Його постать була для Р.Вортмана зразком, щоб вiдобразити, чим конкретно займався, наприклад, мiнiстр внутрiшнiх справ - складав проекти статутiв та указiв для губернських установ i серед них найвiдомiший наказ губернаторам 1837 р., за яким спрощувалась iєрархiя адмiнiстративних iнстанцiй i посилювалася iмперська централiзацiя. Вiн також забезпечував кадрами своє вiдомство, стежив за виконаннями службових обов'язкiв губернаторами. Найiмовiрнiше, через прiоритет самодержавної влади саме йому Олександр II доручив працювати над проектом судової реформи. Блудовський проект став спробою наблизити росiйське судочинство до європейського зразка, поєднуючи захiднi судовi процедури з абсолютистськими принципами росiйської регламентацiї. Заперечуючи лiберальним iсторикам (як захiдним, так i росiйським), Р.Вортман доводить, що саме останнє не дозволило йому уявити незалежнiсть судової влади вiд адмiнiстративної iєрархiї, з адвокатурою й гласним судовим процесом.

Для пiдтвердження своїх спостережень iсторик звертається ще до однiєї аристократичної постатi - графа В.М.Панiна, який очолював Мiнiстерство юстицiї в 1839-1862 pp. i для якого характерним було подiбне, як i у попередника, бездумне слiдування iмперативам верховної влади. Його натурi пiдходила миколаївська концепцiя правосуддя як точного й беззаперечного виконання писаних законiв i яка була пiднесена ним до етичної норми. Але на противагу Г.Р.Державiну, який розглядав закон як засiб змiцнення свого становища в адмiнiстративнiй боротьбi зi своїми суперниками, то для В.М.Панiна вiн ставав об'єктивною реальнiстю, що цiнувалася ним вище особистих iнтересiв. Ось чому саме вiн був добросовiсним провiдником зусиль Миколи I пiдняти пiдзвiтнiсть судiв адмiнiстрацiї, оскiльки в них накопилася величезна кiлькiсть справ,

стр. 215


що навiть умова царя в разi їх невиконання судцi позбавляться жалування, не вплинула. У судах панувала корупцiя i суддi завдяки кредиторським хабарам могли роками обходитися без державного забезпечення. Однак, запропонованi мiнiстром механiзми з категорiї формального дотримання правил i законностi, не змiнили ситуацiю, бiльше того, породили нескiнченну паперову тяганину. Не дали бажаного результату i чистки кадрового складу, переведення чиновникiв з одного мiсця служби на iнше, особливо в центральному апаратi мiнiстерства, спроби вiдмовитися вiд виборних посад суддiв. Сам В.М.Панiн мусив давати хабара, коли у судi розглядалася справа його доньки.

Отож, судова реформа була на часi, i Микола I доручив її пiдготовку новому поповненню Мiнiстерства юстицiї, яке важко сприймало судову систему за її формальними процедурами. Новi кадри належали до дворян середньої руки, мали фахову освiту, не подiляли поглядiв нi елiти, нi канцеляристiв, вiдрiзнялися пошуком власних цiнностей та орiєнтирiв i черпали їх у лiтературi та вiд унiверситетських учителiв. Р.Вортман на основi спостереження за випускниками Училища правознавства дiйшов висновку, що саме вони створили з-помiж себе вiдокремлену групу чиновникiв, яка критично оцiнювала все навколо себе, й особливо пiддавала сумнiву застосування законiв залежно вiд станової приналежностi. Саме цим можна пояснити не сприйняття їх судовою системою та використання їх здiбностей як учасникiв сенатських ревiзiй, пiд час яких вони оцiнили роботу правових iнституцiй i дiйшли висновку про необхiднiсть кращого порядку. Бiльшiсть iз них перейшла в Морське мiнiстерство, де пiд крилом великого князя Костянтина Миколайовича боролася за необхiднiсть запровадження нового гласного судочинства.

Подiбний вiдособлений центр склався й у сенатському вiддiленнi в Москвi, яке зосередилося на важливостi, перш за все, суду присяжних. Серед них вiдданiстю справi й закону, вимогливiстю i непiдкупнiстю в службовiй дiяльностi видiлявся П.В.Победоносцев. Саме цi правознавцi принесли в росiйську юстицiю глибоку iдею честi i порядностi, що, помножена на високе жалування i статус, призвала на службу унiверситетських випускникiв, якi збагатили юстицiю новим елементом - вiрою в iнтелектуальну гiднiсть закону, яку культивували нарiвнi з принциповiстю. Вирiзнявся новою позицiєю юридичний факультет Московського унiверситету, де лекцiї читали кращi росiйськi професори. Щоб переконати в цьому читача, американський iсторик вдається до аналiзу лекцiй, якi, крiм фахових знань, несли кожному студенту сподiвання на власнi сили i почуття гiдностi, бажання служити добру i правдi. Розумiння цього дозволило дослiднику зауважити, що навчити майбутнi поколiння юристiв високiй громадськiй мiсiї було свiдомою метою унiверситетського викладання, з кiнцевою метою - досягнути вищої стадiї права - права юристiв, якi, створивши "свiй стан", шляхом нового наукового мислення, практичного досвiду в юридичнiй сферi зможуть перетворити дiйснiсть, зробивши її вiльною вiд будь-якого примусу.

Подвижницька дiяльнiсть професорiв-юристiв була пiдтримана Мiнiстерством юстицiї i, зокрема, С.I.Зарудним, вихiдцем iз давнього шляхетного роду Харкiвської губернiї, який, обiймаючи посаду юрисконсульта, досягнув значних успiхiв у розумiннi ролi закону i права, покликаних покращити соцiальнi вiдносини. Отож, встановивши це, Р.Вортман помiтив, що навiть не будучи єдиною професiйною групою, росiйськi юристи вже мали колективну моральну iдентичнiсть, яка полягала в переконаннi: для практичного судочинства потрiбне спецiальне оволодiння методами i теорiєю права. З'ясувавши це, як i те, що панування виконавчої влади в Росiйськiй державi вже ображало їх уявлення про гiднiсть влади судової, вчений значно збагатив дослiдження своїх попередникiв про формування корпорацiї юристiв, як необхiдного фактора судової реформи. Тому, вважає автор, коли почалась епоха змiн з її переоцiнкою традицiйних установок, саме на юристiв покладалося завдання спроектувати справедливу, надiйну систему управлiння. Власне, iсторiя її запровадження вiдбита у третiй частинi книжки, яка так i називається "Реформа".

Слiд вiддати належне автору, який не лише зауважив, що Олександр II визнав значення самостiйностi судової гiлки влади, що стало вирiшальним фактором у надiленнi її тими повноваженнями i правами, яких у неї нiколи не було, а й простежив обставини, якi змусили його зробити цей крок. Провал Схiдної (Кримської) кампанiї, скандальнi зловживання адмiнiстративного апарату винесли вирок концепцiї полiцейської держави, з якою росiйськi монархи пов'язали свою самодержавну владу у XVIII ст. Тепер iмператор визнав за необхiдне обмежити участь уряду в життi суспiльства, вiдмовившись вiд примусової моделi управлiння. Натомiсть пропонувалася громадська самодiяльнiсть зi стимулюванням формування тих груп населення, якi були надiленi почуттям вiдповiдальностi й економiчної пiдприємливостi. Останнє вимагало нової системи правосудця, адже стара не пiдходила для економiчної дiяльностi в перехiдний перiод, бо iмператорськими указами не можна було передбачити складних правових проблем. Настав етап формального правосуддя, i влада над юстицiєю iз рук монарха мала перейти до юристiв, яким дозволено було переглянути всi спiрнi положення судової реформи, залучаючи iноземнi зразки. Лiдери й учасники реформи побували у захiдних країнах i ввiбрали найприйнятнiше з iноземних судочинств до своїх проектiв, вiдмовляючись вiд принципiв старого суду, який захищав владу, а не населення, а також вiд iнквiзицiйного процесу, коли процедурнi норми дозволяли тортури, а обвинуваченi перебували пiд пильним контролем полiцiї, не маючи права на юридичний захист.

стр. 216


Разом iз тим, показуючи еволюцiю у поглядах Олександра П у ставленнi до юристiв, Р.Вортман не забуває пiдкреслити, що на перших посадах перебували вiдданi iдеї законностi вищi чиновники, якi отримали освiту i службовий досвiд при Миколi I, i саме вони створили модель поведiнки, яка поширювалася в середовищi судових службовцiв. Так, Мiнiстерство юстицiї очолив Д.М.Зам'ятнiн, який проявив себе на посадi герольдмейстера, викорiнюючи корупцiю i тяганину в Герольдiї. Йому вдалося збiльшити мiнiстерський бюджет, органiзувати публiкацiї матерiалiв судових процесiв iз метою отримати пiдтримку в населення щодо реформи судочинства. Адже пiсля лiквiдацiї крiпацтва i вчорашнi помiщики, i селяни ставали громадянами, яким потрiбна була сильна судова влада, здатна захистити iнтереси власникiв. Пiдтримка дворянством реформи позитивно вплинула на iмператора, який дозволив використовувати захiднi принципи та моделi i, зокрема, Ганноверський статут цивiльного судочинства з усною i гласною процедурою. Дозволено було заснувати i суд присяжних, що в кiнцевому результатi привело до створення "суду швидкого, правового, милостивого i рiвного для всiх".

Пiсля прочитання хорошої наукової книжки, а саме до таких належить праця Рiчарда С.Вортмана, постає не одне запитання. Найперше, що кидається в очi, то це постiйне звернення автора до художнiх образiв. Напевно, це обумовлено обмеженою можливiстю працювати з архiвними фондами, але хiба вони через лiтературну iдеалiзацiю здатнi замiнити фактичну сторону проблеми? Слiд зазначити, що Р.Воргман, хоча й не користувався останнiми дослiдженнями сьогоднiшнiх росiйських iсторикiв, але деякi його висновки про соцiальнi змiни в чиновництвi збiгаються з їхнiми2 .1 ще одне запитання стосується вiдсутностi будь-яких пояснень, чому судова реформа 1864 р. не набула поширення в усiх губернiях Росiйської iмперiї. Невеличка ремарка, що губиться у зносках, про те, що в остзейських губернiях, Сибiру, на Кавказi, а вiд себе додамо, що i в Правобережнiй Українi, ця реформа проводилася лише наприкiнцi правлiння Олександра П. Вона не вiдразу була запроваджена у трохи меншiй половиш губернiй Росiйської iмперiї обставина зразу знiмає притаманну автору деяку невиправдану ейфорiю вiд судової реформи. Адже, базуючись на її основних вузлах (незалежний, публiчний суд, усне змагальне судочинство та суд присяжних), Росiї чомусь не вдалося створити демократичну полiтичну систему.

Як вiдомо, усвiдомленi недолiки допомагають з'ясувати будь-яке питання. Сподiваємося, що ця книжка спонукає й українського дослiдника до вивчення складної проблеми судової влади на теренах України другої половини XIX ст., оскiльки запiзнiле запровадження тут статутiв 1864 р. свiдчило про певну її специфiку в iмперському правовому полi.

-----

1 Миронов Б. Н. Социальная история России периода империи (XVIII - начала XX в.: Генезис личности, демократической семьи, гражданского общества и правового государства): В 2-х т. / 2-е изд. исп. - СПб., 2000.

2 Архипова Т.Т., Румянцева М.Ф., Сенин А.С. История государственной службы в России. XVIII-XX века. - М., 1999.


© elibrary.com.ua

Постоянный адрес данной публикации:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/Р-С-УОРТМАН-ВЛАСТИТЕЛИ-И-СУДИИ-РАЗВИТИЕ-ПРАВОВОГО-СОЗНАНИЯ-В-ИМПЕРАТОРСКОЙ-РОССИИ

Похожие публикации: LУкраина LWorld Y G


Публикатор:

Николай СидоренкоКонтакты и другие материалы (статьи, фото, файлы и пр.)

Официальная страница автора на Либмонстре: https://elibrary.com.ua/Sidorenko

Искать материалы публикатора в системах: Либмонстр (весь мир)GoogleYandex

Постоянная ссылка для научных работ (для цитирования):

Р. С. УОРТМАН. ВЛАСТИТЕЛИ И СУДИИ: РАЗВИТИЕ ПРАВОВОГО СОЗНАНИЯ В ИМПЕРАТОРСКОЙ РОССИИ // Киев: Библиотека Украины (ELIBRARY.COM.UA). Дата обновления: 27.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/Р-С-УОРТМАН-ВЛАСТИТЕЛИ-И-СУДИИ-РАЗВИТИЕ-ПРАВОВОГО-СОЗНАНИЯ-В-ИМПЕРАТОРСКОЙ-РОССИИ (дата обращения: 28.03.2024).

Комментарии:



Рецензии авторов-профессионалов
Сортировка: 
Показывать по: 
 
  • Комментариев пока нет
Похожие темы
Публикатор
Николай Сидоренко
Киев, Украина
2042 просмотров рейтинг
27.08.2014 (3501 дней(я) назад)
0 подписчиков
Рейтинг
0 голос(а,ов)
Похожие статьи
VASILY MARKUS
Каталог: История 
3 дней(я) назад · от Petro Semidolya
ВАСИЛЬ МАРКУСЬ
Каталог: История 
3 дней(я) назад · от Petro Semidolya
МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ: ЛАТИНСЬКА СПАДЩИНА: ПОЛЬША, ЛИТВА, РУСЬ
Каталог: Вопросы науки 
7 дней(я) назад · от Petro Semidolya
КАЗИМИР ЯҐАЙЛОВИЧ І МЕНҐЛІ ҐІРЕЙ: ВІД ДРУЗІВ ДО ВОРОГІВ
Каталог: История 
7 дней(я) назад · от Petro Semidolya
Українці, як і їхні пращури баньшунські мані – ба-ді та інші сармати-дісці (чи-ді – червоні ді, бей-ді – білі ді, жун-ді – велетні ді, шаньжуни – горяни-велетні, юечжі – гутії) за думкою стародавніх китайців є «божественним військом».
9 дней(я) назад · от Павло Даныльченко
Zhvanko L. M. Refugees of the First World War: the Ukrainian dimension (1914-1918)
Каталог: История 
12 дней(я) назад · от Petro Semidolya
АНОНІМНИЙ "КАТАФАЛК РИЦЕРСЬКИЙ" (1650 р.) ПРО ПОЧАТОК КОЗАЦЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (КАМПАНІЯ 1648 р.)
Каталог: История 
17 дней(я) назад · от Petro Semidolya
VII НАУКОВІ ЧИТАННЯ, ПРИСВЯЧЕНІ ГЕТЬМАНОВІ ІВАНОВІ ВИГОВСЬКОМУ
Каталог: Вопросы науки 
17 дней(я) назад · от Petro Semidolya
ТОРГОВО-ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ПОЛИТИКА ЕС В СРЕДИЗЕМНОМОРЬЕ: УСПЕХИ И НЕУДАЧИ
Каталог: Экономика 
26 дней(я) назад · от Petro Semidolya
SLOWING GLOBAL ECONOMY AND (SEMI)PERIPHERAL COUNTRIES
Каталог: Экономика 
32 дней(я) назад · от Petro Semidolya

Новые публикации:

Популярные у читателей:

Новинки из других стран:

ELIBRARY.COM.UA - Цифровая библиотека Эстонии

Создайте свою авторскую коллекцию статей, книг, авторских работ, биографий, фотодокументов, файлов. Сохраните навсегда своё авторское Наследие в цифровом виде. Нажмите сюда, чтобы зарегистрироваться в качестве автора.
Партнёры Библиотеки

Р. С. УОРТМАН. ВЛАСТИТЕЛИ И СУДИИ: РАЗВИТИЕ ПРАВОВОГО СОЗНАНИЯ В ИМПЕРАТОРСКОЙ РОССИИ
 

Контакты редакции
Чат авторов: UA LIVE: Мы в соцсетях:

О проекте · Новости · Реклама

Цифровая библиотека Украины © Все права защищены
2009-2024, ELIBRARY.COM.UA - составная часть международной библиотечной сети Либмонстр (открыть карту)
Сохраняя наследие Украины


LIBMONSTER NETWORK ОДИН МИР - ОДНА БИБЛИОТЕКА

Россия Беларусь Украина Казахстан Молдова Таджикистан Эстония Россия-2 Беларусь-2
США-Великобритания Швеция Сербия

Создавайте и храните на Либмонстре свою авторскую коллекцию: статьи, книги, исследования. Либмонстр распространит Ваши труды по всему миру (через сеть филиалов, библиотеки-партнеры, поисковики, соцсети). Вы сможете делиться ссылкой на свой профиль с коллегами, учениками, читателями и другими заинтересованными лицами, чтобы ознакомить их со своим авторским наследием. После регистрации в Вашем распоряжении - более 100 инструментов для создания собственной авторской коллекции. Это бесплатно: так было, так есть и так будет всегда.

Скачать приложение для Android