Автор: Г. Д. КАЗЬМИРЧУК

(Київ)

К.: Iнститут iсторiї України, 2005. - 296 с.

Перiод XIX - початку XX ст. є одним iз найважливiших i, водночас, одним iз найменш дослiджених у сучаснiй українськiй iсторичнiй науцi. У цей час, власне, i вiдбулося становлення України як геополiтичної одиницi, завершилося формування нацiональної самосвiдомостi української нацiї, зростали економiка, науковий i технiчний прогрес.

У радянський перiод XIX - початок XX ст. розглядалися як доба, що безпосередньо передувала перемозi соцiалiстичної революцiї, тому всi подiї так чи iнакше прив'язувалися до революцiйного руху, який мав увiнчатися трiумфальною ходою бiльшовикiв. Перед сучасними iсториками стоїть нелегке завдання переосмислення цього перiоду та переходу до полiварiантного бачення iсторичного процесу. Такий перехiд не є справою

стр. 210

одного дня. Адже вiн передбачає не лише вироблення нових пiдходiв до роботи з джерелами, поступове очищення вiтчизняної науки вiд iдеологiчних догм минулого, осягнення цивiлiзацiйного розумiння iсторичного процесу та пiдпорядкування йому наукових студiй i розвiдок, а й виховання культури дискусiй i пiдготовку нової генерацiї дослiдникiв. Важливим є також гармонiйна iнкорпорацiя вiтчизняної iсторiографiї у свiтову, тобто приведення її у вiдповiднiсть iз вимогами часу.

Цим завданням i покликаний служити збiрник "Проблеми iсторiї України XIX - початку XX ст.", над яким працює колектив вiддiлу iсторiї України XIX - початку XX ст. на чолi з членом-кореспондентом НАН України О. Реєнтом. Нещодавно свiт побачив десятий випуск, що засвiдчує певну зрiлiсть. Можемо констатувати, що видання не загубилося й знайшло свого читача.

Десятий випуск включає традицiйнi рубрики: "Iсторiографiчнi дослiдження", "Сторiнки вiтчизняної економiчної iсторiї", "Полiтичнi студiї", "Вiйськовi студiї", "Мiжнацiональнi вiдносини", "Культурнi й духовнi питання" та "Джерелознавство". Приємно, що з'явилася нова рубрика "Рецензiї", яка дозволить оперативно iнформувати читача про новi публiкацiї з iсторiї України XIX - початку XX ст.

Iсторiографiя репрезентована в збiрнику розвiдкою О. Симчишина "Загальний Єврейський робiтничий союз у Литвi, Польщi й Росiї (Бунд) на територiї Правобережної України: короткий огляд джерельної бази та iсторiографiї проблеми", в якiй констатовано недостатнiсть вивчення цiєї проблеми, оскiльки в багатьох дослiдженнях дiяльнiсть Бунду розглядається епiзодично. Огляд архiвних i статистичних джерел щодо переселення українцiв до Терської областi в XIX - на початку XX ст. здiйснив О. Дзигалов. I. Дзира проаналiзував джерельну основу "Iсторiї Малої Росiї" Д. Бантипiа-Каменського, а Ю. Легун зробив огляд матерiалiв волосних судiв як джерела з iсторiї селянства Подiлля.

Питання партiйного будiвництва висвiтлено в статтi О. Кривобока "Нарис iсторiї РУП-УСДРП на Чернiгiвщинi на початку XX ст. - штрих до полiтичної iсторiї регiону". Новацiйний пiдхiд характеризує дослiдження О. Куриленка "Українська державницька iдея кiнця XIX - початку XX ст. i Помаранчева революцiя", в якiй зроблено спробу довести, що подiї останнiх президентських виборiв є наслiдком розвитку державницької iдеї й пов'язанi з творчою спадщиною М. Драгоманова, В. Антоновича, М. Мiхновського, М. Грушевського, В. Липинського, С. Петлюри, С. Бандери, Я. Стецька та iн. Хочеться застерегти молодого дослiдника вiд таких поквапливих висновкiв. По-перше, зазначенi дiячi були прихильниками рiзних шляхiв розвитку України: вiд нацiонально-культурної автономiї до Великої України та вiд республiки рад до монархiї. Тому бути iдейним спадкоємцем усiх цих достойникiв неможливо. По-друге, в основi "Помаранчевої революцiї" лежав демократичний, а не державницький тезаурус. Гасла боротьби за державнiсть, радше, характернi для доби здобуття незалежностi. Нарештi, вiд запропонованої О. Куриленком схеми тягне ленiнською концепцiєю трьох етапiв визвольного руху. Очевидно, уже час визнати, що подiї минулого цiннi й цiкавi самi собою, а не є передумовою якихось подiй сучасностi. Дiячi минулого - це, насамперед, дiти свого часу, якi нiколи не мали намiру сприяти перемозi чинної української влади. Проблему української державностi в поглядах членiв "Просвiти" другої половини XIX - першої половини XX ст. розглядає О. Малюта, наголошуючи, що "Просвiта" в зазначений час стала центром, де формувалося бачення української державностi.

Дослiдження економiчної iсторiї представленi доробком Р. Буравченка "Полiтика царського уряду стосовно цукрової галузi в XIX - на початку XX ст.", I. Довжука "Харчова промисловiсть Надднiпрянської України в другiй половинi XIX ст.: деякi аспекти розвитку", I. Фаренiя "Промислова кооперацiя Надднiпрянської України наприкiнцi XIX - на початку XX ст." Соцiально-правове становище сiльського населення України в дореформений перiод вiдображено в статтi В. Молчанова, який стверджує, що, попри прагнення держави впорядкувати стосунки селян iз помiщиками, реальне становище селян могло б бути кращим. О. Рудь розглянув особливостi ведення помiщицького господарства на правобережних українських землях у пореформений перiод.

Вiйськовi студiї в збiрнику репрезентує стаття П. Усенка "Велика вiйна на Чорному морi (1914 - 1917 рр.)". Як за обсягом, так i за змiстом вона перевершує рамки статтi й може вважатися нарисом iз цiєї проблематики. На основi аналiзу рiзноманiтних джерел автор зробив спробу реконструкцiї бойових дiй Чорноморського флоту з турецько-нiмецькими ВМС у роки Першої свiтової вiйни.

стр. 211

Актуальне питання - взаємини мiж представниками рiзних регiонiв України - порушено в статтi О. Лисенка "Причини непорозумiнь мiж захiдними та схiдними українцями на початку XX ст.", а Т. Макаренко розглядає дiяльнiсть Генерального секретарства з мiжнацiональних справ У HP.

Питання культури й духовностi вiдображенi в низцi статей. Ставлення iнтелiгенцiї до т. зв. "українського питання" на початку XX ст. стало предметом дослiдження I. Коляди та Г. Корольова. Бiографiчнi студiї представленi в розвiдках В. Власенко "Науковий доробок К. Мацiєвича на сторiнках петербурзького журналу "Земское дело"", М. Дмитрiєнко та Л. Мiрошниченко "Охрiменки - вони знали Лесю Українку" (ця стаття мiстить важливi фотодокументи), Т. Курiнної "Культурно-освiтня та меценатська дiяльнiсть княгинi Ольги Валерiанiвни Лопухiної-Демидової на початку XX ст." Благодiйницька дiяльнiсть освiтян України в роки Першої свiтової вiйни знайшла вiдображення в статтi Н. Загребельної. Життю старообрядцiв у Подунав'ї присвячено доробок I. Кучерявенко. Г. Кучеров проаналiзував вплив з'їздiв "Просвiт" на органiзацiю культурно-освiтньої роботи на селi Правобережної України в 1917 - 1922 рр.

Приємно вiдзначити, що збiрник постiйно вдосконалюється, на своїх сторiнках друкує дискусiйнi статтi та працi молодих iсторикiв. За ними майбутнє. На жаль, є й певнi упущення в роботi редколегiї. Видання набагато виграло б, якби подавалися хоча б короткi вiдомостi про авторiв, їх основнi публiкацiї, рецензiї українською та iноземною мовами до статей.

Загалом збiрник є вагомим внеском в українську iсторiю XIX - початку XX ст. Iз його статей можна почерпнути багато цiкавих вiдомостей. Сподiваємося, що це видання й надалi радуватиме наукову громадськiсть.

Постоянный адрес данной публикации: