Автор: С. Л. ЮСОВ

У статтi на основi нових джерел розкрито перипетiї бiографiї видатного українського iсторика В. О. Голобуцького в 1940-х рр. Значну увагу придiлено ролi соцiокультурних чинникiв, у тому числi зi сфери повсякденностi, у життi й науковiй дiяльностi вченого в зазначений перiод.

Чiльне мiсце в iсторiографiчному процесi займають його безпосереднi творцi, iсторики-фахiвцi, якi є продуцентами й, здебiльшого, поширювачами iсторичних знань. Вивчення їх бiографiй - прiоритетний напрям сучасних студiй у галузi iсторiї iсторичної науки, оскiльки через призму їх життя реконструкцiя iсторiографiчних реалiй вiдбувається "без зайвих спрощень i узагальнень"¹ . Дослiдження бiографiї певного вченого найбiльше наближає iсторiографа до реалiзацiї одного з головних завдань дослiдницького пошуку - показу взаємодiї об'єктивних (наукових i соцiокультурних) i суб'єктивних чинникiв у розвитку iсторичної науки. Не є винятком i вивчення бiографiї Володимира Олексiйовича Голобуцького - вiдомого вiтчизняного фахiвця з проблематики козаччини та соцiально-економiчної iсторiї України.

В однiй iз ювiлейних статей з нагоди 100-лiття з дня народження В. Голобуцького була подана коротка характеристика цiєї постатi: "Енциклопедичнiсть знань, широта поглядiв, багатограннiсть духовностi, надзвичайна чеснiсть i життєстiйкiсть визначили велику гуманiстичну мiсiю його творчостi, породили неповторнiсть таланту як ученого, що прагнув об'єктивно дослiджувати минуле свого народу"² . Додамо, що важливим для характеристики вченого є ще такий момент - вiн був природженим педагогом-наставником i поширювачем iсторичних знань, мав хист блискучого лектора.

Предметом нашої студiї є наукова й педагогiчна дiяльнiсть В. Голобуцького в евакуацiї пiд час Великої Вiтчизняної вiйни та в повоєннi роки. Це перiод життя в Казанi й Чернiвцях (1943 - 1949 рр.). Етап, виокремлений у життi й науковiй дiяльностi вченого, характеризується його науковою та педагогiчною роботою на посадi завiдувача кафедри iсторiї СРСР у Казанському та Чернiвецькому держунiверситетах (в останньому вiн навiть був деякий час деканом iсторичного факультету) та такими подiями, як пiдготовка й захист докторської дисертацiї в Ленiнградському держунiверситетi; публiкацiя перших наукових праць у фахових союзних часописах.

Зазначений перiод наукової й педагогiчної дiяльностi В. Голобуцького, як, власне, i вся його бiографiя, а також наукова спадщина - до цього часу залишаються на маргiнесi iсторiографiчних студiй. До 100-рiччя з дня народження вченого вийшов бiоiсторiографiчний нарис наукового спiвробiтника Iнституту iсторiї України НАНУ (далi - ПУ) В. Горака³ . Бiографiя вченого тут в основному подається за одним джерелом - спогадами самого В. Голобуцького, опублiкованими в журналi "История СССР" у 1966 р.⁴ Сучасний iсторiограф також частково задiяв i одну з двох особових справ ученого, якi зберiгаються в Науковому архiвi ПУ (далi - НА ПУ)⁵ . Але щодо обраного нами перiоду, то його В. Горак коротко передає за мемуарами В. Голобуцького. У 2004 р. в Днiпропетровську було перевидано монографiю "Запорiзька Сiч в останнi часи свого iснування (1734 - 1775 рр.)" iз передмовою В. Мороза. У нiй названий iсторик лаконiчно змалював основнi вiхи життя й творчостi В. Голобуцького,

Юсов Святослав Леонiдович - мол. наук, спiвроб. Iнституту iсторiї України НАНУ.

стр. 89

користуючись згаданими спогадами⁶ . Становленню В. Голобуцького як ученого присвячена наукова розвiдка автора цих рядкiв⁷ . Вiдзначимо, що дана студiя є, деякою мiрою, продовженням тiєї розвiдки. У 2003 р. (одна - в 2005 р.) також було опублiковано в перiодицi низку ювiлейних статей, здебiльшого подiбних⁸ , де у двох-трьох фразах iшлося про життя В. Голобуцького в 1943 - 1949 рр.

Зауважимо, що створення наукової бiографiї вченого об'єктивно ускладнено тим, що особового архiву В. Голобуцького не iснує. У рiзних вiдомчих архiвах збереглося кiлька справ iсторика⁹ та деякi iншi документальнi матерiали (наприклад, у НА ИУ мiститься чимало справ, де можна вiднайти рiзноманiтну iнформацiю про наукову дiяльнiсть В. Голобуцького, зокрема - накази по iнституту, рецензiї вченого, стенограми засiдань вченої ради ИУ, що на них виступав iсторик тощо). Указанi джерела доповнюють iнформацiю мемуарiв В. Голобуцького з приводу деяких нюансiв його життя в евакуацiї, а особливо - щодо повоєнних рокiв. Важливим джерелом є епiстолярiй. Утiм, листи В. Голобуцького (а от листiв до нього з-помiж матерiалiв опрацьованих нами архiвних фондiв на сьогоднi не знайдено) до колег чи друзiв розпорошенi по рiзних росiйських архiвосховищах¹⁰ та, можливо, приватних архiвах. Дуже цiнними для реконструкцiї бiографiї вченого є його спогади, опублiкованi 1966 р., оскiльки тут подається найбiльш повна й достовiрна iнформацiя (порiвняно з iншими джерелами) про обраний нами перiод, хоча вона й займає лише двi сторiнки¹¹ . Окрiм указаних джерел, у данiй розвiдцi використано уснi спогади молодшого сина iсторика - П. Голобуцького (фiлософа за фахом)¹² , а також археолога й iсторика I. Винокура¹³ .

Зрозумiло, що для вивчення наукового доробку В. Голобуцького найпершим джерелом є вже виданi працi. Однак його наукова спадщина (попри те, що вона широко використовується в сучасних дослiдженнях iсторiї козаччини) вивчена досить мало. У перiод, що розглядається, в iсторика вийшло двi наукових¹⁴ , i двi - науково-популярних статтi ¹⁵ . Обидвi науковi розробки є першими працями вченого, опублiкованими, за його власним виразом, "у великiй пресi"¹⁶ (на сторiнках фахової iсторичної перiодики). Якщо друга з них (за часом оприлюднення) - "Социальные отношения в Задунайской Сечи" (1949 р.), - частково була предметом аналiзу в працях одеського iсторика А. Бачинського¹⁷ , то тему студiї "Социальные отношения в Запорожье XVIII века" (1948 р.) ще нiхто спецiально не розглядав. Обидвi статтi, як i двi наступнi публiкацiї, що вийшли в 1952 - 1953 рр.¹⁸ , складають певний цикл, присвячений аналiзовi соцiально-економiчних вiдносин на землях українських козацьких вiйськ у 2-й половинi XVIII - першiй третинi XIX ст. Однак розвiдки 1952 - 1953 рр. не розглядатимемо, оскiльки вони написанi в наступний перiод життя й наукової дiяльностi В. Голобуцького. Предметом нашого iсторiографiчного розгляду також є докторська дисертацiя вченого (мається на увазi рукопис, захищений 1947 р., а не монографiя, що вийшла лише в 1957 р.¹⁹ ).

Наукова й педагогiчна дiяльнiсть В. Голобуцького в Казанi та Чернiвцях становлять особливий перiод у його життi, пов'язаний iз вiйною i її наслiдками. Вiйна призвела до евакуацiї вченого з Ленiнграда до Казанi, де вiн викладав у мiсцевому унiверситетi та водночас готував докторську дисертацiю. У результатi комунiстичної полiтики пiдсилення кадрами, що мала на метi радянiзацiю захiдних регiонiв України, чимало працiвникiв науки та освiти зi Схiдної України та Росiї направлялися саме сюди. Ось так В. Голобуцький i потрапив замiсть Києва, куди вiн мав намiр переїхати для наукової роботи, у Чернiвцi. Тут вiн упродовж двох рокiв викладав в унiверситетi, пiсля чого в 1949 р. отримав можливiсть переїхати до Києва - на роботу до IIУ. Тому є сенс об'єднати життя в Казанi й Чернiвцях в один перiод з двома етапами (казанським та чернiвецьким), що припадають, таким чином, на воєннi та повоєннi роки.

стр. 90

Уродженець Чернiгiвської губернiї, українець за походженням²⁰ , В. Голобуцький через рiзнi обставини здобув вищу освiту в Ростовi-на-Дону²¹ . Попрацювавши деякий час на педагогiчнiй роботi в Грозному, на Пiвнiчному Кавказi, i бажаючи присвятити своє життя iсторичнiй науцi, у 1934 р. вiн вступив до аспiрантури при Ленiнградському педiнститутi iм. О. Герцена, де його науковим керiвником став академiк Б. Греков²² . Одночасно В. Голобуцький працював педагогом у школi для дорослих, а з сiчня 1935 р. - викладачем кафедри народiв СРСР iсторичного факультету (заочний сектор) названого вузу²³ . Закiнчивши аспiрантуру в 1937 р., ще до захисту дисертацiї, В. Голобуцький отримав розподiл у Краснодарський педiнститут²⁴ , де вiн сам навчався впродовж 1926/1927 навч. року до переводу в Ростовський унiверситет i тодi ж познайомився з мiсцевим архiвосховищем²⁵ . У Краснодарi вiн упритул зайнявся архiвними пошуками у фондах Краснодарського крайового архiвного управлiння. Тут iсторик приступив до студiювання теми, що повнiстю вiдповiдала його науковим прiоритетам, - до соцiальної iсторiї козацтва. У 1940 р. науковця запрошували повернутися на роботу до Ленiнградського педiнституту iм. О. Герцена, але вiн виклопотав собi рiчну вiдпустку для завершення пошукiв у Краснодарському архiвосховищi²⁶ . Зробленi тут виписки з архiвних матерiалiв склали основу його докторської дисертацiї та багатьох публiкацiй.

Iз початком Великої Вiтчизняної вiйни В. Голобуцький повернувся з Краснодара до Ленiнграда й з вересня став викладати на кафедрi iсторiї народiв СРСР у педiнститутi iм. О. Герцена на посадi доцента²⁷ . Учений зазнав усiх тягот життя блокадного мiста: артобстрiли та повiтрянi нальоти, голод i холод. В особистому листку з облiку кадрiв вiд 27 сiчня 1949 р. В. Голобуцький указував: пiд час одного з обстрiлiв вiн був контужений (у голову й спину)²⁸ . Загальнi умови життя в блокадному мiстi стали причиною ослаблення органiзму В. Голобуцького, вiд чого вiн тодi (чи пiзнiше - уже в евакуацiї) захворiв на малярiю - надзвичайно важку хворобу з перiодичними нападами. У спогадах В. Голобуцький згадує, що коли його, важко хворого, у 1942 р. перевозили в евакуацiю до Татарської АРСР (точнiше - спочатку до Кiровської областi²⁹ ), йому вдалося вивезти з собою з блокадного мiста лише валiзу з власним архiвом³⁰ . У 1942 - 1943 рр. В. Голобуцький працював учителем педучилища та курсiв iз пiдготовки вчителiв у с. Аксубаєво Аксубаєвського району зазначеної автономної республiки³¹ . Про цей рiк, окрiм факту роботи у вказаних закладах, бiльше нiчого не вiдомо.

Iншi роки евакуацiї й першi повоєннi роки вчений провiв у Казанi. Необхiдно вiдзначити, що вибiр Казанi був не випадковим, адже тут вiд початку вiйни перебувала його сiм'я - дружина й двоє синiв (Петро та Iгор). Вони тут знаходилися пiд опiкою тестя, за фахом iнженера, який працював заступником начальника якогось вiйськово-промислового тресту, що займався будiвельними роботами (у Казанi цей трест будував аеродром). Спершу сiм'я переїхала до с. Аксубаєво, але коли В. Голобуцький отримав запрошення на роботу в Казанський державний унiверситет iм. В. Ульянова (Ленiна), то вони всi разом повернулися до Казанi. Про все це згадує П. Голобуцький. Отже, iз лiта 1943 р. В. Голобуцький починає працювати завiдувачем кафедри iсторiї СРСР названого унiверситету. Спочатку вiн i його сiм'я проживали разом iз сiм'єю тестя на вулицi Червона позицiя, а десь восени 1944 р. отримали службову квартиру, що розмiщалася в цокольному напiвпiдвальному примiщеннi центрального корпусу на вулицi Чернишевського, 18. Як згадує П. Голобуцький, у тi роки були дуже суворi зими, але їхнє унiверситетське помешкання, хоча воно було досить велике за площею й мало високу стелю (до 4-х метрiв) було напрочуд теплим, адже за стiною знаходилася унiверситетська кочегарка. Утiм, суттєвою вадою службової квартири було те, що до неї потрапляло дуже мало свiтла з вулицi (В. Голобуцький страждав на сильну короткозорiсть).

стр. 91

У своїх споминах В. Голобуцький високо оцiнює фаховий рiвень колективу унiверситету. На той час уже досить досвiдчений педагог i здiбний лектор В. Голобуцький посiв гiдне мiсце в унiверситетському колективi, де, за його свiдченням, збереглися чудовi традицiї дореволюцiйної вищої школи (В. Голобуцький, звичайно, з iдеологiчних мотивiв пише лише про "чудовi традицiї", не закiнчуючи думку, що вони йдуть iз дореволюцiйних часiв). Iз контексту викладу iсторика можна припустити, що згаданi традицiї полягали в тому, що багато вчених вузу мали рiзноманiтнi науковi зацiкавлення, котрi не замикалися на однiй галузi науки, i прагнули до спiвдружностi з представниками iнших спецiальностей. Так, наприклад, як згадує В. Голобуцький, вiдомий математик професор М. Чеботарьов дуже цiкавився iсторiєю Київської Русi, особливо проблемою походження давньоруської писемностi. Вiн консультувався з iсториками iз цього приводу. З iнiцiативи М. Чеботарьова саме В. Голобуцький прочитав декiлька лекцiй для колег з iнших факультетiв iз питань iсторiї Київської Русi та iнших проблем iсторiї СРСР, що вважалися актуальними на той час³² . Актуалiзацiї iсторiї Київської Русi в цi роки, для прикладу, сприяла велика увага громадськостi до боротьби за визволення України i її столицi Києва, який був столицею й давньоруської держави. На теми iсторiї та культури Київської Русi у воєннi роки вийшло багато наукових i науково-популярних праць радянських iсторикiв (найбiльше - в академiка Б. Трекова)³³ . Так, скажiмо, одна з них - монографiя "Образование Древнерусского государства" ленiнградського iсторика В. Мавродiна - була присвячена воїнам Червоної армiї, якi на час написання монографiї воювали за звiльнення "давнього Києва", i яких вiн порiвнював iз богатирями "землi Руської"³⁴ .

Зрозумiло, що В. Голобуцький мав бути широко обiзнаним iз новiтнiми радянськими дослiдженнями, у тому числi й з iсторiї давньоруської мови та лiтератури, адже, в iншому випадку, вiн не змiг би зацiкавити ерудованих колег iз iнших факультетiв. Утiм, що стосується iсторiї Київської Русi, то вчителями В. Голобуцького в аспiрантурi були визнанi фахiвцi з цих питань - академiк Б. Греков, професор М. Лавров, доцент (на той час) В. Мавродiн³⁵ та iн. У своїх спогадах В. Голобуцький високо оцiнював семiнари з "Руської правди", якi для аспiрантiв проводив М. Лавров. Завдяки йому аспiранти були закоханi в давньоруськi писемнi пам'ятники³⁶ . В. Голобуцький не лише був заглиблений у специфiчнi проблеми козакознавства, а й цiкавився широким колом наукових питань. Про це, до певної мiри, свiдчить його листування з iсториком-слов'янознавцем В. Пiчетою. Так, у листi В. Голобуцького вiд 1 серпня 1944 р. йдеться про те, що йому конче потрiбна нова праця В. Пiчети з iсторiї Польщi. Слiд вiдзначити, що для пiдготовки докторської дисертацiї В. Голобуцького гострої необхiдностi в новiй працi В. Пiчети не було. Зауважимо, що В. Пiчета лише готував велике тритомне дослiдження "Iсторiя Польщi", яке так i не вийшло у свiт³⁷ . У 1947 р. був опублiкований тiльки автореферат В. Пiчети на 2-й том³⁸ . Отже, iнформацiя про те, що iсторик-слов'янознавець пiдготував "Iсторiю Польщi", досягла Казанi й В. Голобуцький уже намагався її здобути.

Iз листа до В. Пiчети вiд 23 жовтня 1945 р. дiзнаємося про те, що В. Голобуцький цiкавився й етногенетичною проблематикою³⁹ . У листi йдеться про монографiю радянського славiста академiка АН СРСР М. Державiна "Происхождение русского народа - великорусского, украинского, белорусского"⁴⁰ (вийшла у свiт наприкiнцi 1944 р. або на початку 1945 р.) i рецензiю на неї В. Пiчети⁴¹ . На В. Голобуцького монографiя справила "дуже гнiтюче враження", як i, власне, доповiдь академiка "взимку 1940 р.", що її випадково довелося прослухати козакознавцевi⁴² . Вiдзначимо, що академiк М. Державiн був прихильником псевдонаукової глотогонiчної теорiї (яфетидологiї) вiдомого лiнгвiста-сходознавця М. Марра, "нове вчення про мову" якого видавалося за

стр. 92

взiрцево-марксистське й було офiцiйною догматичною системою радянської гуманiтаристики впродовж 1930-х - 1940-х рр., поки в 1950 р. не було розкритиковане Й. Сталiним у циклi статей, що ввiйшли до вiдомої книги вождя "Марксизм i питання мовознавства". У концепцiї М. Марра важливе мiсце належало класовому принципу в побудовi будь-якої культури. У нього вiн набув унiверсального значення, натомiсть етнiчнiсть виступала чимось дотичним i ефемерним. М. Марр стверджував, що генетично етнiчних культур не iснує, а є культура людства певних стадiй соцiально-економiчного розвитку⁴³ .

М. Державiн, за характеристикою дослiдника "марристської" проблематики В. Алпатова, належав до числа "найдрiмучiших марристiв"⁴⁴ . Доповiдь академiка, про яку згадує в листi В. Голобуцький, була виголошена на вечiрньому засiданнi березневої 1940 р. сесiї Вiддiлення iсторiї й фiлософiї АН СРСР i мала подiбну до монографiї назву - "Походження великоруського, українського та бiлоруського народiв"⁴⁵ . Якраз доповiдь М. Державiна й склала основу його монографiї. Обидвi вони побудованi на засадах "нового вчення про мову" i є досить еклектичною компiляцiєю з праць iнших дослiдникiв (зокрема, видатного росiйського лiнгвiста О. Шахматова) з проблематики етногонiї схiдного слов'янства⁴⁶ . Вiдзначимо лише, що предками "руського народу", згiдно з М. Державшим (i М. Марром), були кiммерiйцi, скiфи, сармати, що нiби-то стояли на доiндоєвропейськiй, "яфетичнiй" стадiї розвитку⁴⁷ .

Очевидно, що В. Голобуцький, як i В. Пiчета, не сприймав цього псевдонаукового вчення, чим i пояснюється "гнiтюче враження" українського iсторика. Розглянутий епiзод указує на те, що й В. Голобуцький належав до числа тих доброчесних науковцiв-гуманiтарiїв, хто в роки панування "марризму" чинив йому прихований опiр. Що, зрештою, i призвело до iдейної перемоги. Епiстолярний обмiн думками мiж В. Голобуцьким i В. Пiчетою iз цього приводу свiдчить про певнi опозицiйнi настрої серед науковцiв стосовно нав'язаного компартiйним керiвництвом марризму як "єдино вiрного" вчення про глото- та етногенез. Безумовно, ця солiдарна настроєвiсть пiдкрiплювала в них вiдчуття правдивостi своєї позицiї в боротьбi за наукову iстину, i водночас була ще одним елементом формування антимарристського iнтелектуального простору.

Принагiдно вiдзначимо, що обiзнанiсть В. Голобуцького в царинi давньоруської iсторiї та його зацiкавлення питаннями походження схiднослов'янських народiв мала свої наслiдки пiд час дебатiв iз приводу доповiдi К. Гуслистого "Походження української народностi у свiтлi творiв тов. Сталiна "Марксизм i питання мовознавства"", яка була в центрi обговорення широкого кола науковцiв рiзних галузей науки в 1951 р., коли в ПУ вiдбулося розширене засiдання вченої ради (були присутнi близько 200 осiб) на зазначену тему⁴⁸ . Одним iз найбiльш квалiфiкованих серед виступiв iсторикiв, як на нашу думку, i був виступ В. Голобуцького⁴⁹ . Проте, це - тема для iншої студiї.

Зi скупої iнформацiї, що мiститься в спогадах iсторикiв, якi вчилися пiд час вiйни в Казанському унiверситетi, можна скласти уявлення про лекторський стиль i майстернiсть В. Голобуцького. Г. Вульфсон i М. Маньков, що були студентами в той час, згадували в 1970-х рр. про В. Голобуцького: "Його лекцiї були дуже цiкавими, читалися в неповторнiй своєрiднiй манерi. Вiн блискуче прочитав нам спецкурс з iсторiї України"⁵⁰ . На жаль, у чому ж полягала неповторнiсть i своєрiднiсть лекцiйно-ораторської майстерностi iсторика, не уточнюється. Г. Вульфсон i М. Маньков свiдчать про те, що їхнiй педагог поширював знання з iсторiї України. Iмовiрно, що читання спецкурсу було iнiцiативою В. Голобуцького. Утiм, вiдзначимо, що в Казанi пiд час вiйни знаходилося чимало евакуйованих iз України або тих українцiв, якi знаходилися тут iз рiзних причин i ранiше (унаслiдок репресiй, наприклад). Серед останнiх слiд назвати В. Отамановського - "доброго знайомого", як його атестує В. Голобуцький в одно-

стр. 93

му з листiв до В. Пiчети⁵¹ , а насправдi - друга й колегу, як свiдчить П. Голобуцький. Український полiтичний дiяч, учасник бою пiд Крутами, учений-краєзнавець, дослiдник iсторiї українських середньовiчних мiст та iсторiї медицини, знавець багатьох мов В. Отамановський був репресований у справi СВУ й пiсля п'яти рокiв ув'язнення в таборах суворого режиму вiдбував заслання в Казанi, а згодом, iз 1936 р., мешкав у столицi Татарської АРСР⁵² . Iз кiнця 1930-х рр., та, iмовiрно, десь до 1945 р., вiн працював у бiблiотецi Казанського унiверситету, де й познайомився з В. Голобуцьким, на прохання якого забрав у В. Пiчети в Москвi один з екземплярiв докторської дисертацiї iсторика-козакознавця й вiдвiз принагiдно до Ленiнградського унiверситету в 1946 р.⁵³ , а в наступному роцi дiзнався у ВАК СРСР про термiни її затвердження⁵⁴ . Вiдрядження В. Отамановського пояснювалися тим, що вiн захищав у 1946 р. в Московському унiверситетi кандидатську дисертацiю "Вiнниця як тип українського мiста Пiвденного Правобережжя XIV-XVIII ст. Еволюцiя правового стану на фонi соцiально-економiчного розвитку Побужжя XIII-XVIII ст. i процесу утворення станiв"⁵⁵ . Як бачимо, В. Отамановський, як i В. Голобуцький, дослiджував соцiально-економiчну проблематику iсторiї України. Його докторська дисертацiя, присвячена розвитковi мiст Правобережної України XVII-XVIII ст., також розкривала соцiально-економiчнi питання⁵⁶ . Принагiдно вiдзначимо, що В. Голобуцький був (як i В. Мавродiн) опонентом на захистi докторської дисертацiї В. Отамановського, що вiдбувся в Ленiнградському унiверситетi 1955 р.⁵⁷ Але повернiмося до Казанi. Лекторську майстернiсть В. Голобуцький мав нагоду продемонструвати й пiд час лекцiйної роботи в частинах радянської армiї, що розташовувалися в Татарськiй АРСР. Ця робота була оцiнена вiйськовим i партiйним керiвництвом як внесок у перемогу й 1945 р. вчений був нагороджений медаллю "За перемогу над фашистською Нiмеччиною". А за роботу в блокадному Ленiнградi його було нагороджено медаллю "За оборону Ленiнграда" (теж 1945 р.)⁵⁸ .

У бiблiотецi Казанського унiверситету В. Голобуцький завершив роботу над докторською дисертацiєю (в спогадах iсторик стверджував, що вiн пiдготував її як монографiю)⁵⁹ . На сторiнках кореспонденцiї 1944 - 1945 рр. до В. Пiчети В. Голобуцький нарiкав на виснажливi напади малярiї. Так, у першому листi (червень 1944 р.) науковець сподiвався завершити дисертацiю до осенi поточного року ("якщо дозволить здоров'я"⁶⁰ ). А в посланнi вiд 27 сiчня 1945 р. вiн планував завершити роботу навеснi, але лише в тому разi, "якщо до кiнця не замучить малярiя⁶¹ ". Зрештою, про "драматичнi умови", в яких писалася дисертацiя (малярiя), iдеться в листi вiд 21 грудня 1945 р.⁶² Пiдтвердження тому, що умови, в яких готував дисертацiю В. Голобуцький, були "виключно важкими", знаходимо й в одному з листiв iсторика до iншого росiйського вченого М. Тихомирова⁶³ . Слiд ще згадати про холод - узимку викладачi в аудиторiях читали лекцiї у верхньому одязi, шапках i рукавицях, писати було важко адже в чорнильницях замерзали чорнила⁶⁴ . П. Голобуцький згадує, що морози тодi сягали -50С!

Знання цих обставин допомагає усвiдомити, за яких "драматичних воiстину" (за словами В. Голобуцького) умов працював учений. Обставини, котрi ускладнювали його наукову дiяльнiсть, стали фактором затримки написання докторської дисертацiї, i є промовистою iлюстрацiєю значення й ролi соцiокультурних чинникiв надзвичайного характеру (вiйна - контузiя - малярiя) в iсторiографiчному процесi, їхнього впливу на iнтелектуальну бiографiю iсторика. До цього додамо слабкий зiр, що вкупi з недостатнiм освiтленням помешкання суттєво впливав на ефективнiсть працi вченого.

Серед побутових факторiв соцiокультурного характеру вiдзначимо ще й дефiцит та незадовiльну якiсть письмового паперу. Архiвнi матерiали, вiдкла-

стр. 94

денi у фондах багатьох учених, свiдчать, що у воєннi роки iсторики писали свої працi на паперi дуже низького гатунку, якого ще й було обмаль⁶⁵ . Так, у Казанському унiверситетi студенти занотовували лекцiї на старих плакатах⁶⁶ . У першiй епiстолi до В. Пiчети В. Голобуцький пояснював ситуацiю iз затримкою написання своєї першої наукової статтi для "великої преси" (тобто такої, що повинна бути опублiкована в союзному академiчному фаховому часопису) пiд попередньою назвою "Запорiзька сiрома", окрiм малярiї, тiєю обставиною, що йому бракувало банального паперу⁶⁷ . Ба бiльше, навiть виготовлення мiнiмальної кiлькостi машинописних копiй докторської дисертацiї, украй необхiдних для розсилки у квалiфiкацiйну комiсiю iз захисту та провiдну органiзацiю, науковим опонентам i науковому консультантовi, як виявляється з листiв В. Голобуцького, через нестачу паперу становило велику проблему⁶⁸ . Як свiдчив В. Голобуцький, вiн мав разом тiльки три копiї дисертацiї, iз них лише одну, котру бiльш-менш можна було читати й що її спочатку опрацьовував Б. Греков (вiрогiдно, його науковий консультант), а потiм цей примiрник одержав В. Пiчета⁶⁹ . Згодом В. Голобуцький просив В. Пiчету знову передати цю копiю в Ленiнград, де вiн i мав захищатися, оскiльки бракувало третього примiрника⁷⁰ . Наголосимо - було лише три машинописних копiї дисертацiї, з яких лише одна "ясно" читалася! Тож брак паперу та його погана якiсть суттєво затримували захист дисертацiї, адже потрiбен був час для її прочитання всiма причетними до захисту особами, а вони опановували цi три примiрники по черзi (так, екземпляр, котрий читав В. Пiчета, знаходився в нього приблизно з грудня 1945 р. по вересень 1946 р.).

Таким чином, дисертацiя, готова вже в травнi 1945 р., не в останню чергу з названих вище причин захищалася аж 29 жовтня 1946 р.⁷¹ Iншими мотивами, як довiдуємося з листа, були тривалi пошуки опонентiв⁷² . Утiм, у жовтнi 1946 р. В. Голобуцький не захистився, оскiльки не вдалося зiбрати кворуму. Усi формальностi були дотриманi лише за три мiсяцi (28 сiчня 1947 р.)⁷³ , але затвердження ВАК СРСР вiдбулося аж за пiвтора року⁷⁴ . Про "мiнiстерську пучину", де застрягла його дисертацiя, В. Голобуцький пише в останньому листi до В. Пiчети й просить академiка зарадити в цiй справi. Однак, десь через мiсяць пiсля вiдправки цiєї кореспонденцiї, життя В. Пiчети обiрвалося. За рiк з аналогiчним проханням В. Голобуцький звернувся до М. Тихомирова, який був експертом ВАК СРСР i мав писати рецензiю на працю В. Голобуцького, про що український iсторик якимось чином довiдався⁷⁵ . Ця обставина й стала приводом для початку листування вчених, яке тривало щонайменше до 1959 р. (цим часом датується останнє послання В. Голобуцького з їхнього епiстолярiю, що зберiгається у фондi академiка М. Тихомирова). Припускаємо, що порадив В. Голобуцькому звернутися до М. Тихомирова В. Мавродiн, який був iз московським iсториком (як i з українським) у дружнiх стосунках. У листi В. Голобуцький просив М. Тихомирова написати рецензiю не пiзнiше лiта 1948 р., що той i зробив⁷⁶ .

Можливо, що вiд формальностей, пов'язаних iз утвердженням дисертацiї у ВАК, залежала публiкацiя статей В. Голобуцького "у великiй пресi", але, безперечно, вiд цього ж залежала i його наукова та викладацька кар'єра. Про останнє, мiж iншим, В. Голобуцький натякає в згаданому листi до М. Тихомирова, коли пише наступне: "Якби автор жив у пустелi, - Бог iз ним. Але я живу в мiстi, до того ж провiнцiйному (у Чернiвцях - С. Ю.). За моєю справою стежить багато очей..."⁷⁷ .

Отже, 28 сiчня 1947 р. вчений захистив докторську дисертацiю на тему "Чорноморське козацтво (нариси соцiальної iсторiї)". Захист вiдбувся пiд час засiдання вченої ради iсторичного факультету Ленiнградського держунiверситету, яку очолював декан В. Мавродiн⁷⁸ . Офiцiйними опонентами були доктори iсторич-

стр. 95

них наук, професори М. Клочков, В. Мавродiн, А. Предтеченський⁷⁹ . Один iз них - В. Мавродiн - був опонентом В. Голобуцького й пiд час захисту кандидатської дисертацiї⁸⁰ . Саме В. Мавродiн був iнiцiатором докторського захисту В. Голобуцького на iсторичному факультетi ЛДУ⁸¹ . Ленiнградський iсторик, як вузiвський учений, завiдувач кафедри iсторiї СРСР, не замикався лише на проблемах давньоруської iсторiї, а був дослiдником широкого кола питань з iсторiї народiв СРСР, вивчав iсторiю селянських вiйн у Росiї, а в їх числi - повстання О. Пугачова⁸² , що мало стосунок i до наукових зацiкавлень В. Голобуцького, зокрема тих, якi проявилися в дисертацiї. Перший опонент М. Клочков, учень М. Дьяконова та Є. Шмур-ла, до революцiї (з 1914 р.) викладав у Харкiвському унiверситетi, а в 1920-х рр.

- у Кубанському педiнститутi⁸³ . За свiдченням В. Голобуцького, М. Клочков був "особисто знайомий iз характером архiвних фондiв Чорноморського вiйська (вiн кiлька рокiв працював у Кубанському архiвi в Красно дарi)"⁸⁴ . До того ж, названий росiйський учений спецiалiзувався на iсторiї Росiї XVIII-XIX ст. (перiод iсторiї чорноморського козацтва). Професор А. Предтеченський також був фахiвцем iз росiйської iсторiї другої половини XVIII-XIX ст.⁸⁵

У тезах, проголошених пiд час захисту, В. Голобуцький вiдзначав, що в дисертацiї ставив за мету виявити характернi риси соцiальної еволюцiї Чорноморського козацького вiйська з початку його заснування. Сутнiсть його концепцiї така: ядром мiцного сiльськогосподарського виробництва в так званiй "Новiй Запорiзькiй Сiчi" (її iсторiя була вiдправним моментом для дослiдження чорноморського козацтва) був козачий хутiр (зимiвник), де працювали найманi працiвники; до кiнця iснування Нової Сiчi визначилися характернi ознаки капiталiстичного укладу; розвиток цього укладу органiчно продовжився й у Чорноморському козацькому вiйську, де ще до реформ 1860-х рр. наймана праця запанувала в рiльництвi, скотарствi й рибальствi⁸⁶ .

Отже, В. Голобуцький на сторiнках дисертацiї виклав порiвняно нову концепцiю соцiально-економiчної iсторiї Нової Сiчi та Чорноморського вiйська. На конкретному регiональному матерiалi iлюструвалися тези В. Ленiна про те, що на "Пiвднi Росiї" процес розвитку капiталiзму йшов швидше, нiж в iнших регiонах, а також - про визрiвання буржуазних вiдносин у феодальнiй системi, починаючи iз середини XVII ст. У повоєннiй радянськiй iсторiографiї якраз i розпочалися дослiдження, котрi на конкретних прикладах мали пiдкрiплювати й розвивати зазначенi положення В. Ленiна. Докторська дисертацiя В. Голобуцького була одним iз перших фундаментальних дослiджень у цьому напрямi. Слiд вiдзначити, що в радянський перiод проблема раннього зародження капiталiстичних вiдносин на Пiвднi України, зокрема на теренах Запорiзької Сiчi, була порушена в українськiй iсторичнiй науцi наприкiнцi 1920-х - на початку 1930-х рр. Так, одним iз перших указаного питання торкнувся дослiдник iсторiї Запорiжжя XVIII ст. М. Кириченко. Вiн уважав за можливе говорити про "суто буржуазний характер запорiзького господарства, в основi якого лежали товарно-промисловi пiдприємства зимiвничанського козацтва та посередницька торгiвля..."⁸⁷ . На цю працю М. Кириченка вказує у своїй досить критичнiй рецензiї на монографiю В. Голобуцького "Черноморское казачество" О. Компан. Дорiкаючи В. Голобуцькому в тому, що вiн навiть не згадує книги М. Кириченка, дослiдниця вiдзначає, що в нiй порушено низку проблем, аналогiчних тим питанням, що розглядаються в монографiї В. Голобуцького, але не зазначає, яких саме⁸⁸ . Певно, В. Голобуцький тодi не згадав доробок М. Кириченка з iдеологiчних причин (табу - на згадку про позитивний внесок вiтчизняних iсторикiв "золотої доби" української iсторiографiї). Нагадаємо, що монографiя В. Голобуцького вийшла 1956 р. (пiдписана до друку у квiтнi 1956 р.), а готувалася ранiше в умовах значного тиску тоталiтарної системи, тодi, як О. Компан писала рецензiю в умовах хрущовської вiдлиги (у 1958 р.),

стр. 96

пiсля XX з'їзду КПРС. Зазначену прогалину В. Голобуцький заповнив лише в iсторiографiчному вступi до перевидання монографiї "Запорiзьке козацтво" (1994 р.)⁸⁹ .

У дискусiї з опонентами на докторському захистi⁹⁰ В. Голобуцький, вiдстоюючи свої погляди, вiдзначав: у радянськiй iсторичнiй науцi вивчення проблеми генезису капiталiзму перебуває в зародковому станi. На його думку, у науцi домiнує "тенденцiя недооцiнки ступеня буржуазного розвитку Росiї у XVIII - першiй половинi XIX ст."⁹¹ Це, зокрема, пов'язано з тим, що "багато хто не враховує нерiвномiрностi розвитку окремих областей Росiї"⁹² . Згодом, в iнших працях, присвячених як соцiальнiй iсторiї козацтва, так i економiчнiй iсторiї України, учений продовжував вiдстоювати концепцiю раннього й прискореного розвитку капiталiстичних вiдносин у пiвденно-європейських регiонах Росiйської iмперiї.

У зв'язку з докторською дисертацiєю В. Голобуцького важливе й достеменно нез'ясоване значення має сюжет, пов'язаний зi зниклими матерiалами з архiву Чорноморського козацького вiйська. У листi до В. Пiчети вiд 27 сiчня 1945 р. В. Голобуцький повiдомляє: за чотири роки роботи в Краснодарi (1937 - 1941 рр.) вiн переконався в тому, що матерiали з названого архiву згорiли⁹³ . Iз контексту не зовсiм зрозумiло - про якi ж матерiали йдеться. Чи про тi, що дозволили б вiдтворити iсторiю Задунайської Сiчi, чи дотичнi iсторiї чорноморського козацтва загалом. На самому захистi дисертацiї цiєї теми торкнувся В. Мавродiн, наголосивши як на позитивi дисертацiї, що в нiй збереглася джерельна iнформацiя, котра зараз уже недоступна, тому що "фашисти все розорили", а потяг В. Голобуцького до широкого цитування або детального переказу джерел "врятував для нас документи, якi загинули"⁹⁴ . У листi ж до В. Пiчети В. Голобуцький вiдзначав, що якiсь матерiали згорiли ще давно - до того, як учений почав працювати перед вiйною в Краснодарському архiвосховищi. Однак дослiдник iсторiї козацьких вiйськ на пiвднi України та за Дунаєм

A. Бачинський пiдтверджує: дiйсно, пiд час окупацiї Краснодара мiсцеве архiвосховище постраждало. Працюючи на межi 1950-х - 1960-х рр. в Краснодарському крайовому держархiвi над темою, присвяченою iсторiї Усть-Дунайського Буджацького вiйська, одеський iсторик дiзнався, що, для прикладу, чотири справи обсягом 468 аркушiв з архiву Чорноморського козацького вiйська загинули пiд час вiйни. Iз контексту повiдомлення А. Бачинського зрозумiло, що цi справи стосуються iсторiї усть-дунайцiв. Але, очевидно, що загинули й iншi теки, котрi мiстили матерiали щодо iсторiї Нової Сiчi, Задунайської Сiчi та чорноморського козацтва. А. Бачинський указує, що частина джерельних матерiалiв, оригiнали яких загинули, задiянi В. Голобуцьким у статтi "Социальные отношения в Задунайской Сечи" (1949 р.)⁹⁵ . Можна припустити, що й у докторськiй дисертацiї, i в монографiї "Чорноморське козацтво" також збереглися матерiали, якi, iмовiрно, загинули пiд час окупацiї Краснодара. Отже,

В. Мавродiн не помилявся, коли робив указану вище заяву. Принагiдно вiдзначимо, що докторська дисертацiя товариша й колеги В. Голобуцького - В. Отамановського, присвячена середньовiчним мiстам Правобережної України, також зберегла зниклi архiвнi матерiали, написанi латиною, i захищалася 1955 р. в Ленiнградському унiверситетi⁹⁶ .

Робота в Казанському унiверситетi в усiх аспектах задовольняла В. Голобуцького⁹⁷ . Напевно, i житловi умови в Казанi полiпшилися, оскiльки вiн жив не в гуртожитку, а в службовiй квартирi⁹⁸ . Тут, у Казанi, у В. Голобуцького народилася донька Нiна (1946 р.)⁹⁹ . Проте вчений, як i в 1934 р., коли вiн покинув педагогiчну роботу в Грозному й поступив до аспiрантури при Ленiнградському педiнститутi, кардинально змiнює своє життя й переїжджає в Україну. За деякий час пiсля захисту докторської дисертацiї на прохання вченого його пе-

стр. 97

ревели до України й з початку лiта 1947 р. вiн уже працює в Чернiвецькому унiверситетi¹⁰⁰ . Слiд сказати, що в Чернiвцях йому майже вiдразу надали велику затишну квартиру в центрi мiста. Сiм'я, яка переїхала на початку лiта до столицi Буковини, за спогадами П. Голобуцького, потрапила в райськi умови: теплий клiмат та великий вибiр овочiв i фруктiв на ринку. У липнi 1947 р. В. Голобуцький влаштувався за сумiсництвом на посаду старшого наукового спiвробiтника вiддiлу iсторiї народiв СРСР i всесвiтньої iсторiї ПУ АН УРСР (на пiдставi рекомендацiї бюро Вiддiлення суспiльних наук АН УРСР¹⁰¹ ). Переїзд до України був науково зумовлений¹⁰² . Iсторик прагнув далi вивчати iсторiю українського козацтва, а архiв Запорiзької Сiчi знаходився в Києвi. Вiрогiдно, через житлову проблему в Києвi, а також вiдсутнiсть придатної посади у вузах столицi УРСР, учений залишився на Буковинi.

У Чернiвцях В. Голобуцький працював на посадi завiдувача кафедри iсторiї СРСР та деякий час - деканом iсторичного факультету. Вiн читав загальний курс iсторiї СРСР. Серед iсторикiв-викладачiв факультету були й досвiдченi педагоги, i молодше поколiння, прибуле в захiднi регiони зi Схiдної України та Росiї "для пiдсилення кадрiв". Сам В. Голобуцький видiляв серед решти професора А. Дмитрова - одного з видатних дослiдникiв античностi й блискучого лектора¹⁰³ . Iсторiю середнiх вiкiв викладав тодi В. Литвинов¹⁰⁴ , автор рецензiй на "Чорноморське козацтво" В. Голобуцького¹⁰⁵ . А загальний курс iсторiї України - фахiвець iз соцiально-економiчної iсторiї України XVIII-XX ст., член багатьох iсторичних комiсiй ВУАН, учень О. Оглоблина, О. Гермайзе й П. Клименка -I. Кравченко, який працював у Чернiвцях iз 1944 по 1952 рр. й теж деякий час був деканом iстфаку¹⁰⁶ , а його науковi зацiкавлення збiгалися з iнтересами В. Голобуцького. Останнiй рiк (1952/1953) свого життя I. Кравченко був професором i завiдувачем кафедри iсторiї народного господарства в Київському фiнансово-економiчному iнститутi¹⁰⁷ , де пiзнiше зазначену кафедру очолив В. Голобуцький. Принагiдно вкажемо, що затвердження докторської дисертацiї I. Кравченка у ВАК СРСР також надовго затягнулося. I в цьому випадку для прискорення затвердження В. Голобуцький звернувся до М. Тихомирова¹⁰⁸ .

Iз молодої когорти iсторикiв-викладачiв, якi розпочали свою педагогiчну дiяльнiсть на iсторичному факультетi ЧДУ в другiй половинi 1940-х рр., слiд назвати кiлька iмен. Майбутнiй здобувач НУ АН УРСР М. Алекберлi, науковим керiвником якого був В. Голобуцький, прибув у 1949 р. до ЧДУ з Кабардинського унiверситету¹⁰⁹ та викладав iсторiю Азiї й Африки. Iз Ленiнграда приїхали згодом вiдомий єгиптолог Є. Черезов¹¹⁰ (учень В. Струве) та iсторик античностi К. Мусiєнко. Одночасно з В. Голобуцьким до Чернiвцiв прибув i став працювати в краєзнавчому музеї археолог i слов'яно-русист Б. Тимощук¹¹¹ .

Iз чернiвецького iсторичного факультету пiшла в академiчну та/або вузiвську науку цiла плеяда талановитих iсторикiв, якi були або учнями (аспiрантами, здобувачами) В. Голобуцького (iсторики М. Алекберлi, П. Михайлина¹¹² , I. Рознер¹¹³ , Л. Рудометкiна¹¹⁴ , А. Пономарьов¹¹⁵ , I. Шульга¹¹⁶ та iн.) або засвоювали необхiднi знання на його лекцiях у 1947 - 1949 рр. (дослiдник iсторiї Францiї В. Шаповалов¹¹⁷ , археологи I. Винокур¹¹⁸ i Д. Телєгiн¹¹⁹ та iн.). За свiдченням I. Винокура, лекцiї В. Голобуцького вiдзначалися художнiстю викладу й викликали в студентiв щире захоплення, а головне - професор умiв передати учням свої навички науково-дослiдної роботи. Особливо запам'яталися майбутньому археологовi лекцiї з давньоруської iсторiї.

Нагадаємо, що 1947 р. був фiнальним роком чергового погрому української iсторичної науки, коли за iнiцiативою першого секретаря ЦК КП(б)У Л. Кагановича вийшла постанова "Про полiтичнi помилки й незадовiльну роботу Iнституту iсторiї України Академiї наук УРСР"¹²⁰ . Партiйнi iдеологи звинувачували колектив ПУ в дотриманнi основних положень iсторичної схеми М. Грушевського¹²¹ .

стр. 98

Наприкiнцi року був звiльнений iз посади директор IIУ М. Петровський¹²² , який тепло зустрiв "казанського" iсторика й повсякчас просив В. Голобуцького переїхати з Чернiвцiв до Києва¹²³ . Можливо, саме iз цих причин В. Голобуцький перечекав у провiнцiї до лiта 1949 р., коли репресiї проти українських iсторикiв пiшли на спад. У цей перiод й вийшли двi першi науковi статтi вченого у "великiй пресi" - "Социальные отношения в Запорожье XVIII века" та "Социальные отношения в Задунайской Сечи"¹²⁴ . Шлях їм уторувало рiшення ВАК СРСР щодо затвердження докторського ступеня В. Голобуцького (27 сiчня 1948 р.)¹²⁵ . Зауважимо, що в 1948 - 1949 рр. науковцi IIУ не опублiкували жодної працi у фахових часописах чи збiрниках на союзному рiвнi¹²⁶ .

Обидвi студiї В. Голобуцького, якi започаткували цикл праць iз соцiальної (соцiально-економiчної) проблематики Запорiзької Сiчi, подiбнi мiж собою. Передусiм, спiвзвучнi їхнi назви, а, вiдповiдно, i методологiчна спрямованiсть. I там, i там застосована соцiологiчна методологiя, що її С. Лях називає методологiєю "вульгарного соцiологiзму"¹²⁷ . Насправдi, ця методологiя почала застосовуватися в iсторичних працях iз 1920-х рр. i видавалася за марксистську. Цiкаво, що в обох статтях немає жодної згадки про застосування марксистської чи марксистко-ленiнської методологiї, як i жодних посилань на "класикiв". Немає виносок також i на працi Й. Сталiна. Ураховуючи ту обставину, що працi на час публiкацiї не пов'язанi з жодною суспiльною актуалiзацiєю, можна припустити, що вони просто дочекалися своєї черги в редакцiйних портфелях. Студiї подiбнi не тiльки за тематикою (соцiальнi вiдносини на Сiчi), але й концептуально (концепцiї соцiального розшарування козацтва аж до класових антагонiзмiв та раннього розвитку капiталiстичного виробництва й вiдповiдних суспiльних вiдносин). Укажемо, що це стало новим явищем в тодiшнiй iсторiографiї козацтва. Джерельна база спiвзвучна лише в одному: в обох статтях використано матерiали архiву Чорноморського козацького вiйська (iнколи навiть однаковi справи). Це обумовило застосування В. Голобуцьким ретроспективного методу. У першому випадку - для реконструкцiї соцiальних вiдносин у Новiй Сiчi, а в другому - у Задунайськiй Сiчi та Усть-Буджацькому козачому вiйську (вiдзначимо, що матерiали по останньому, у свою чергу, учений використовує для аналiзу соцiальних вiдносин у Задунайському кошi). В iсторiографiчному аспектi контрверсiї В. Голобуцького в обох студiях (це характерно для всiєї його козакознавчої творчостi) спрямованi на те, аби зруйнувати притаманнi вiтчизнянiй iсторiографiї традицiйнi романтичнi стереотипи щодо козацтва як якогось "ордену", "безкласового братства".

Зауважимо, що стаття В. Голобуцького про Задунайську Сiч стала єдиною спецiальною науковою працею з iсторiї цього коша з початку 1930-х i до початку 1990-х рр. (перiод тоталiтарного "монiзму"). Вона заслуговує на детальний розгляд (на цю тему нами пiдготовлене окремi дослiдження¹²⁸ ). Тут лише вiдзначимо, що залученi новi архiвнi джерела та iнтерпретацiя старих дозволила В. Голобуцькому подати свiй погляд на проблему соцiальних вiдносин у Задунайськiй Сiчi; погляд, що вiдповiдав його загальнiй концепцiї соцiальної iсторiї козацтва в перiод другої половини XVIII - першої половини XIX ст. Попри звуженiсть методологiчних пiдходiв, що їх продемонстрував В. Голобуцький у характернiй для нього соцiологiчнiй манерi, обраний концептуальний ракурс у розкриттi теми є самодостатнiм. У рамках соцiологiзму вчений досить переконливо й аргументовано з'ясував характер домiнуючих соцiальних вiдносин i суперечностей, якi склалися в перiод iснування Задунайської Сiчi; уповнi довiв наявнiсть соцiальної диференцiацiї козацтва капiталiстичного типу, буржуазного пiдприємництва й найманої працi, проiлюстрував на джерельних прикладах процеси зародження та формування капiталiстичних вiдносин. Усе це вiтчизняною iсторiографiєю до нього або не визнавалося, або на цьому не акцентувалася

стр. 99

увага (примiром, Ф. Вовком) - як через брак певних джерел, так i у зв'язку з дотриманням iнших методологiчних установок. Напевно, i Ф. Вовк iз тих же причин не визнав потужного вкорiнення соцiально-економiчних вiдносин капiталiстичного характеру в Задунайськiй Сiчi, хоча зафiксував вiдповiдну тенденцiю суспiльного розвитку¹²⁹ .

Водночас В. Голобуцький не вiдкидав наявностi артiльно-кооперативних форм у задунайцiв, зокрема в рибальствi, але не вважав їх домiнуючими¹³⁰ (мається на увазi перiод вiд початку XIX ст. й до кiнця iснування коша). Сучаснi дослiдники (перш за все А. Бачинський) займають посередню позицiю мiж поглядами Ф. Вовка й В. Голобуцького¹³¹ . Одеський iсторик наводить додатковi факти з нових джерел, якi, на його думку, свiдчать про досить масовий характер iснування в Задунайськiй Сiчi артiльно-кооперативних форм (у рибальствi)¹³² . Однак, анi вiн, анi Ф. Вовк, анi В. Голобуцький, анi iншi вченi не мали й не мають достатньо репрезентативної статистичної картини розвитку господарства в Задунайськiй Сiчi в першiй чвертi XIX ст., котра свiдчила б на користь якогось погляду. Тому позицiя А. Бачинського має право на iснування так само, як i позицiя В. Голобуцького. Натомiсть, позицiя Ф. Вовка має лише iсторiографiчне значення.

Утiм, розглянутi вище статтi не були першими опублiкованими розвiдками В. Голобуцького з теми докторської дисертацiї - результати пошукiв в архiвi Краснодара були опублiкованi ще 1941 р., на шпальтах мiсцевої газети "Комсомолець"¹³³ (на жаль, цi статтi нам поки що недоступнi, тож стверджувати, наскiльки вони вiдповiдають науковим вимогам та архiвним напрацюванням В. Голобуцького, неможливо)¹³⁴ .

Пiд час перебування в Чернiвцях В. Голобуцький виступив iз двома публiкацiями в обласнiй газетi, присвяченими важливим в iдеологiчному значеннi ювiлейним датам¹³⁵ . Перший з ювiлеїв - 300-рiччя початку Визвольної вiйни українського народу середини XVII ст. - спонукав партiйне керiвництво УРСР вдруге (пiсля 1944 р.¹³⁶ ) виступити з iнiцiативою широкого вiдзначення, власне, не так самого факту початку вiйни, як наступного "приєднання" України до Росiї. У цьому контекстi ЦК КП(б)У рекомендував усiляко популяризувати зазначену подiю серед населення, а iсторики мали це робити через лекцiї, доповiдi, газетнi статтi тощо¹³⁷ . Напевно, i В. Голобуцький здiйснив публiкацiї на цю тему не з власної iнiцiативи, а за дорученням чернiвецького обкому. Друга стаття вченого, опублiкована в "Радянськiй Буковинi" 1949 р., також була присвячена знаковiй подiї в українсько-росiйських вiдносинах, що їй партiйне керiвництво надавало виразного iдеологiчного забарвлення - 240-й рiчницi Полтавської битви.

1949 р., коли iдеологiчний тиск проти українських iсторикiв у зв'язку зi звинуваченнями в дотриманнi основних положень схеми М. Грушевського пiшов на спад, нове керiвництво ПУ знову наполегливо стало запрошувати В. Голобуцького до Києва (якщо не рахувати члена-кореспондента АН УРСР М. Петровського, тут було всього два доктори iсторичних наук - М. Рубач i А. Введенський, iз них перший був дослiдником радянського перiоду). Як згадував В. Голобуцький, йому важко були порвати з вищою школою, але архiв Запорiзької Сiчi в Києвi був дуже великим i вимагав не перiодичних наїздiв, а систематичної роботи¹³⁸ . Водночас працевлаштування в столицi УРСР складалося таким чином, що вакансiя була лише в академiчному iнститутi, де В. Голобуцький був сумiсником, без виплати зарплати. Не без вагань учений усе ж таки схилився до вибору наукової роботи й у червнi 1949 р. був призначений завiдувачем вiддiлу iсторiї народiв СРСР ПУ¹³⁹ , а в осенi того ж року переїхав iз сiм'єю до Києва, продовжуючи читати лекцiї в ЧДУ¹⁴⁰ .

Пiдсумовуючи, вiдзначимо, що незважаючи на важкi та драматичнi умови воєнного часу, В. Голобуцький зумiв опрацювати Краснодарськi архiвнi ма-

стр. 100

терiали й пiдготувати докторську дисертацiю. При цьому вiн викладав у Казанському унiверситетi, виконував науково-органiзацiйну роботу як завiдувач кафедри, читав лекцiї колегам з iнших факультетiв та бiйцям радянської армiї тощо. Зрештою, учений успiшно захистився в 1947 р., виступивши з новою концепцiю розвитку капiталiстичних вiдносин на околицях Росiйської iмперiї, беручи за приклад розгляд даних процесiв у Новiй Сiчi та Чорноморському козацькому вiйську. У цей же перiод його погляди були оприлюдненi у фахових часописах союзного рiвня, що зробило iм'я В. Голобуцького вiдомим широкому загалу iсторикiв. I в Казанi, i в Чернiвцях учений удосконалював свiй педагогiчний хист i лекторську майстернiсть. У Чернiвецькому унiверситетi почала створюватися його наукова школа, представники якої проявили себе вже в 1950-х - 1960-х рр. Утiм, розглянутий перiод наукової й педагогiчної дiяльностi В. Голобуцького є ще недостатньо вивченим, особливо в частинi, котра стосується його наукових i особистiсних контактiв iз колегами. Поглиблене вивчення цих аспектiв є дуже корисним для повноцiнного вiдтворення як iнтелектуальної й буденної бiографiї В. Голобуцького, так i перипетiй iсторiографiчного процесу в СРСР.

-----

¹ Див., напр.: Удод О. А., Шевченко А. Ю. Микола Неонович Петровський (1894 - 1951): життя i творчий шлях iсторика. - К., 2005. - С. 5.

² Михайлина П., Федорук А. Видатний український iсторик XX столiття (до 100-рiччя вiд дня народження В. О. Голобуцького) // Буковинський журнал. - 2005. - N 1. - С. 77.

³ Горак В. Знавець козацької доби (Володимир Голобуцький) // Iсторичний журнал. - 2003. - N 4 - 5. - С. 118 - 124.

⁴ Голобуцкий В А. Страницы из моих воспоминаний // История СССР. - 1966. - N 3. - С. 115 - 129.

⁵ Науковий архiв Iнституту iсторiї України НАНУ (далi - НА IIУ). - Ф. 1. - Оп. 1-а. - Од. зб. 329. - Арк. 62.

⁶ Мороз В. Подвиг громадянина i вченого // Голобуцький В. О. Запорiзька Сiч в останнi часи свого iснування (1734 - 1775 рр.). - Днiпропетровськ, 2004. - С. 5 - 9.

⁷ Юсов. С. Кристалiзацiя наукових прiоритетiв В. Голобуцького та її першi наслiдки в контекстi iнтелектуальної бiографiї вченого // Український iсторичний збiрник. - Вип. 8. - К., 2005. - С. 468 - 482.

⁸ Голобуцький I. Шлях, освячений працею // Слово Просвiти. - 2003. - Ч. 41. -С. 11; Гриневич В. Вiн не вмiв кивати, куди треба // Голос України. - 2003. - 29 липня. - С. 5; Дихан В. Видатний iсторик України Володимир Голобуцький (1903 - 1993) // Одеськi вiстi. - 2003. - 24 липня. - С. 6; Купрiян I. Вiн прагнув об'єктивно вивчати iсторiю // Освiта України. - 2003. - 22 липня. - С. 9; Михайлина П., Федорук А. Видатний український iсторик XX столiття (до 100-рiччя вiд дня народження В. О. Голобуцького). - С. 77 - 83; Професор Голобуцький [ред. ст.] // Людина i суспiльство. - 2003. - N 7. - С. 48 - 49.

⁹ Див.: Центральний государственньїй архив Санкт-Петербурга (далi - ЦГА СПб). - Ф. 4331. - Оп. 31. - Ед. хр. 436; Ф. 7240. - Оп. 12. - Ед. хр. 2143; НА IIУ. - Ф. 1. - Оп. 1-а. - Од. зб. 329, 1327. %

¹⁰ Див., напр.: Архив Российской академии наук (далi - АРАН). - Ф. 1547. - Оп. 3. - Ед. хр. 64; Ф. 693. - Оп. 4. - Ед. хр. 176.

¹¹ Голобуцкий В А. Страницы из моих воспоминаний. - С. 115 - 123.

¹² Нотування розмови з П. Голобуцьким вiдбулося 5 листопада 2005 р.

¹³ Нотування розмови з I. Винокуром вiдбулося 2 листопада 2005 р.

¹⁴ Голобуцкий В. Социальные отношения в Запорожье XVIII в. // Вопросы истории. - 1948. - N 9. - С. 71 - 84; Голобуцкий В. Социальные отношения в Задунайской Сечи // Исторические записки. - Т. 30. - М., 1949. - С. 211 - 231.

¹⁵ Голобуцький В. Визвольна вiйна українського народу проти шляхетської Польщi пiд проводом Богдана Хмельницького // Радянська Буковина. - 1948. - 7 травня. - С. З; Голобуцький В. Полтавська битва // Там само. - 1949. - 8 липня. - С. 3.

¹⁶ АРАН. - Ф. 1547. - Оп. 3. - Ед. хр. 64. - Л. 3.

¹⁷ Бачинський А. Д. До iсторiї Усть-Дунайського Буджацького козацького вiйська // Архiви України. - 1962. - N 6. - С. 56, 58; Його ж. Сiч Задунайська. 1775 - 1828: Iсто-

стр. 101

рико-документальний нарис. - Одеса, 1994. - С. 5; Його ж. Задунайська Сiч в оповiдях козакiв-сучасникiв 1824 р. // Невичерпнi джерела пам'ятi: 36. наук, статей, мат-лiв та републiкацiй. - Т. II: Задунайська Сiч. - Одеса, 1998. - С. 352 - 353.

¹⁸ Голобуцький В. О. Чорноморське козацтво за Бугом (До питання про соцiально-економiчний розвиток степової України наприкiнцi XVIII ст.) // Науковi записки Iнституту iсторiї АН УРСР. - К., 1952. - Т. 4. - С. 133 - 157; Його ж. К вопросу о социально-экономических отношениях на Запорожье во 2-й половине XVIII в. // Исторические записки. - М., 1953. - Т. 44. - С. 231 - 252.

¹⁹ Голобуцкий В. А. Черноморское казачество. - К., 1956 - 414 с.

²⁰ Див., напр.: ЦГА СПб. - Ф. 7240. - Оп. 12. - Ед. хр. 2143. - Л. 10.

²¹ Див.: Юсов. С. Кристалiзацiя наукових прiоритетiв В. Голобуцького та її першi наслiдки в контекстi iнтелектуальної бiографiї вченого. - С. 470 - 471; Голобуцкий. В. А. Страницы из моих воспоминаний. - С. 115 - 122.

²² Голобуцкий, В. А. Страницы из моих воспоминаний. - С. 123 - 125.

²³ ЦГА СПб. - Ф. 4331. - Оп. 31. - Ед. хр. 436. - Л. 4.

²⁴ Там же. - Л. 4; Голобуцкий В. А. Страницы из моих воспоминаний. - С. 125.

²⁵ Там же. - С. 120.

²⁶ Там же. - С. 126. ^2Т Там же. - С. 126.

²⁸ НА ПУ. - Ф. 1. - Оп. 1-а. - Од. зб. 329. - Арк. 5 (зв.).

²⁹ ЦГА СПб. - Ф. 7240. - Оп. 12. - Ед. хр. 2143. - Л. 10.

³⁰ Голобуцкий В. А. Страницы из моих воспоминаний. - С. 126.

³¹ ЦГА СПб. - Ф. 7240. - Оп. 12. - Ед. хр. 2143. - Л. 7, 10.

³² Голобуцкий В. А. Страницы из моих воспоминаний. - С. 126 - 127.

³³ Греков Б. Д. Борьба Руси за создание своего государства. - М.; Л., 1942. - 68 с; Его же. Киевская Русь. - М.; Л., 1944. - 348 с; Его же. Культура Киевской Руси. -М.; Л., 1944. - 75 с; Его же. Первый труд по истории России // Исторический журнал. - 1943. - N 11 - 12. - С. 57 - 67; Его же. Политическая и культурно-историческая роль Киева. Стенограмма публичной лекции академика Б. Д. Грекова, прочитанной 19 ноября 1943 г. в Колонном зале Дома Союзов в Москве. - М., 1944. - 26 с; Его же. Борьба Руси за создание своего государства. - М.; Л., 1945. - 77 с; Мавродин В. В. Народные движения против иноземных захватчиков в Древней Руси. - Л., 1945. - 52 с; Его же. Образование Древнерусского государства. - Л., 1945. - 432 с; Петровський М. Н. Київська Русь - спiльний початковий перiод iсторiї росiйського, українського i бiлоруського народiв // Працi сiчневої сесiї АН УРСР. - Ч. 1: Доповiдi вiддiлу суспiльних наук. - Уфа, 1942. - С. 5 - 22. Див., також: Бурдеп Г. Д. Историк и война. 1941 - 1945. -Саратов, 1991. - 264 с; Бурдеп Г. Д., Наумов СЮ. Историческая литература в годы Великой Отечественной войны. Документы и материалы. - Вып. 3: Историческая книга: системный анализ. - Саратов, 1995. - 107 с.

³⁴ Мавродин В. В. Образование Древнерусского государства. - С. 3.

³⁵ Див.: Дворниченко А. Ю. Владимир Васильевич Мавродин. Страницы жизни и творчества. - СПб., 2001. - С. 16.

³⁶ Голобуцкий В. А. Страницы из моих воспоминаний. - С. 124 - 125.

³⁷ Мельцер Д. Г. Академик Владимир Иванович Пичета // В. И. Пичета: биобиблиографический указатель [сост. Е. Я. Дукор]. - Минск, 1978. - С. 59.

³⁸ Див.: Пичета В. И. История Польши. Т. 2. (автореферат) // Рефераты научных работ за 1945 год. Отделение истории и философии. - М.; Л., 1947. - С. 34 - 35.

³⁹ Див. докладнiше: Юсова Н. Генезис концепцiї давньоруської народностi в iсторичнiй науцi СРСР (1930-тi - перша половина 1940-х рр.). - Вiнниця, 2005. - С. 337, 520. Тут вперше опублiковано згаданий лист, однак без належних коментарiв.

⁴⁰ Державин Н. С. Происхождение русского народа - великорусского, украинского, белорусского. - М., 1944. - 127 с.

⁴¹ Пичета В. [рец.] Державин Н. Происхождение русского народа - великорусского, украинского, белорусского. М., 1944 // Вопросы истории. - 1945. - N 1. - С. 121 - 125.

⁴² АРАН. - Ф. 1547. - Оп. 3. - Ед. хр. 64. - Л. 5.

⁴³ Див.: Шнирельман В. А. Злоключения одной науки: этногенетические исследования и сталинская национальная политика // Этнографическое обозрение. - 1993. -N 3. - С. 53; Юсова Н. Генезис концепцiї давньоруської народностi в iсторичнiй науцi СРСР (1930-тi - перша половина 1940-х рр.). - С. 194 - 205.

стр. 102

⁴⁴ Алпатов В. М. История одного мифа. Марр и марризм. - М., 1991. - С. 117.

⁴⁵ АРАН - Ф. 457. - Оп. 1 - 1940 г. - Ед. хр. 11. - Л. 48 - 106. Див., також: В Отделении истории и философии // Вестник АН СССР. - 1940. - N 4 / 5. - С. 164; Аксенова Е. П., Васильев М. А. Проблемы этногонии славянства и его ветвей в академических дискуссиях рубежа 1930 - 1940-х годов // Славяноведение. - 1993. - N 2. - С. 100.

⁴⁶ Див.: Юсова Н. Генезис концепцiї давньоруської народностi в iсторичнiй науцi СРСР (1930-тi - перша половина 1940-х рр.). - С. 240 - 242.

⁴⁷ АРАН. - Ф. 457. - Оп. 1 - 1940. - Ед. хр. 11. - Л. 64.

⁴⁸ Юсова Н. Наукова дiяльнiсть Костя Гуслистого в останнi роки роботи в Iнститутi iсторiї АН УРСР (1949 - 1952 рр.) // Український iсторичний збiрник. - Вип. 5. -К., 2003. - С. 441 - 442.

⁴⁹ Виступ В. Голобуцького див.: НА ИУ. - Ф. 1. - Оп. 1. - Од. зб. 294. -Арк. 22 - 27 (28).

⁵⁰ Вульфсон Г. Н., Маньков Н. П. Страницы памяти. Исторический факультет в годы Великой Отечественной войны // Во имя Отчизны. Казанский университет в годы Великой Отечественной войны. - Казань, 1975. - С. 61.

⁵¹ АРАН. - Ф. 1547. - Оп. 3. - Ед. хр. 64. - Л. 4.

⁵² Див.: Кароєва Л. Р., Шпильова Л. М. Валентин Дмитрович Отамановський // Подiльська старовина: 36. наук. пр. на пошану вченого i краєзнавця В. Д. Отамановського [до 100-рiччя народження]. - Вiнниця, 1993. - С. 6 - 10.

⁵³ АРАН. - Ф. 1547. - Оп. 3. - Ед. хр. 64. - Л. 4.

⁵⁴ Там же. - Л. 8.

⁵⁵ Кароєва Л. Р., Шпильова Л. М. Валентин Дмитрович Отамановський. - С. 8.

⁵⁶ Там само. - С. 9.

⁵⁷ АРАН. - Ф. 1547. - Оп. 3. - Ед. хр. 64. - Л. 1.

⁵⁸ НА IIУ. - Ф. 1. - Оп. 1-а. - Од. зб. 329. - Арк. 5 (зв.).

⁵⁹ Голобуцкий В. А. Страницы из моих воспоминаний. - С. 126 - 127.

⁶⁰ АРАН. - Ф. 1547. - Оп. 3. - Ед. хр. 64. - Л. 1.

⁶¹ Там же. - Л. З (об.).

⁶² Там же. - Л. 6 (об.).

⁶³ Там же. - Ф. 693. - Оп. 4. - Ед. хр. 176. - Л. 1 (об.).

⁶⁴ Див.: Казанский университет. 1807 - 1979: Очерки истории. - Казань, 1979. - С. 152.

⁶⁵ Див., напр.: Научно-исследовательский отдел рукописи Российской государственной библиотеки. - Ф. 521. - К. 26. - Ед. хр. 23; Санкт-Петербургский филиал АРАН. - Ф. 827 - Оп. 4. - Ед. хр. 331.

⁶⁶ Казанский университет. 1807 - 1979: Очерки истории. - С. 152.

⁶⁷ АРАН. - Ф. 1547. - Оп. 3. - Ед. хр. 64. - Л. 1.

⁶⁸ Там же. - Л. 4, 6 (об.).

⁶⁹ Там же. - Л. 6 (об.).

⁷⁰ Там же. - Л. 4.

⁷¹ ЦГА СПб. - Ф. 7240. - Оп. 12. - Ед. хр. 2143. - Л. 52.

⁷² АРАН. - Ф. 693. - Оп. 4. - Ед. хр. 176. - Л. 1 (об.).

⁷³ ЦГА СПб. - Ф. 7240. - Оп. 12. - Ед. хр. 2143. - Л. 64.

⁷⁴ Горак В. Знавець козацької доби (Володимир Голобуцький). - С. 119.

⁷⁵ АРАН. - Ф. 693. - Оп. 4. - Ед. хр. 176. - Л. 1.

⁷⁶ Там же. - Л. 1, 4 - 4 (об.). ^%

⁷⁷ Там же. - Л. 1 (об.).

⁷⁸ Брачев В. С., Дворниченко А. Ю. Кафедра русской истории Санкт-Петербургского университета (1834 - 2004). - СПб., 2004. - С. 266.

⁷⁹ ЦГА СПб. - Ф. 7240. - Оп. 12. - Ед. хр. 2143. - Л. 15.

⁸⁰ Юсов С. Кристалiзацiя наукових прiоритетiв В. Голобуцького та її першi наслiдки в контекстi iнтелектуальної бiографiї вченого. - С. 475 - 476.

⁸¹ АРАН. - Ф. 1547. - Оп. 3. - Ед. хр. 64. - Л. 6 (об.).

⁸² Див.: Дворниченко А. Ю. Владимир Васильевич Мавродин. Страницьi жизни и творчества. - С. 151 - 170.

⁸³ Див.: Брачев В. С., Дворниченко А. Ю. Кафедра русской истории Санкт-Петербургского университета (1834 - 2004). - С. 142 - 143.

⁸⁴ АРАН. - Ф. 1547. - Оп. 3. - Ед. хр. 64. - Л. 8 (об.) - 8а.

стр. 103

⁸⁵ Див.: Дворниченко А. Ю. Владимир Васильевич Мавродин. Страницы жизни и творчества. - 192 с; Брачев В. С., Дворниченко А. Ю. Кафедра русской истории Санкт-Петербургского университета (1834 - 2004). - С. 206.

⁸⁶ ЦГА СПб. - Ф. 7240. - Оп. 12. - Ед. хр. 2143. - Л. 15 - 18.

⁸⁷ Кириченко М. Соцiально-полiтичний устрiй Запорожжя. - Харкiв; Днiпропетровськ, 1931. - С. 23.

⁸⁸ Компан О. С. Книга про чорноморське козацтво [рец. на: В. А. Голобуцкий. Черноморское казачество. К., 1956. 415 с] // УIЖ. - 1958. - N 2. - С. 143.

⁸⁹ Голобуцький В. О. Запорiзьке козацтво. - К., 1994. - С. 64 - 65.

⁹⁰ Див. вiдзиви опонентiв: ЦГА СПб. - Ф. 7240. - Оп. 12. - Ед. хр. 2143. -Л. 19 - 24, 25 - 32, 33 - 36.

⁹¹ Там же. - Л. 43.

⁹² Там же. - Л. 43.

⁹³ АРАН. - Ф. 1547. - Оп. 3. - Ед. хр. 64. - Л. З (об.).

⁹⁴ Там же. - Л. 26 - 28.

⁹⁵ Бачинський АД. До iсторiї Усть-Дунайського Буджацького козацького вiйська. - С. 58.

⁹⁶ Кароєва Л. Р., Шпильова Л. М. Валентин Дмитрович Отамановський. - С. 9.

⁹⁷ Голобуцкий В А.. Страницы из моих воспоминаний. - С. 127.

⁹⁸ АРАН. - Ф. 1547. - Оп. 3. - Ед. хр. 64. - Л. 1 - 2; ЦГА СПб. - Ф. 7240. -Оп. 12. - Ед. хр. 2143. - Л. 11.

⁹⁹ НА ИУ. - Ф. 1. - Оп. 1-а. - Од. зб. 329. - Арк. 37 (зв.).

¹⁰⁰ Голобуцкий В. А. Страницы из моих воспоминаний. - С. 127.

¹⁰¹ Там же. - С. 127; НА ПУ. - Ф. 1. - Оп. 1-а. - Од. зб. 329. - Арк. 1, 2.

¹⁰² Голобуцкий В. А. Страницы из моих воспоминаний. - С. 127.

¹⁰³ Там же. - С. 127.

¹⁰⁴ Михайлина П., Федорук А. Видатний український iсторик XX столiття (до 100-рiччя вiд дня народження В. О. Голобуцького). - С. 81.

¹⁰⁵ Литвинов В. Цiнна праця з iсторiї чорноморського козацтва [рец. на: Голобуцкий В. А. Черноморское казачество. К.: Изд-во Академии наук УССР, 1956] // Радянська Буковина. - 1956. - 8 лютого. - С. 3; Литвинов В. О лукраре де преу дин история кэзэчимий дела Маря Негрз // Буковина советикз. - 1957. - 8 фебр. - П. 4.

¹⁰⁶ Верба I. Кравченко Iван Iванович // Українськi iсторики XX ст. Бiобiблiографiчний довiдник. Серiя: Українськi iсторики. - Вип. 2. - Ч. 1. - К.; Львiв, 2003. - С. 159.

¹⁰⁷ Там само. - С. 159.

¹⁰⁸ АРАН - 693. - Оп. 4. - Ед. хр. 176. - Л. 9 (об.) - 10.

¹⁰⁹ Марусин Т. Захiдноукраїнська гуманiтарна iнтелiгенцiя: реалiї життя та дiяльностi (40 - 50-тi рр. XX ст.). - Чернiвцi, 2002. - С. 208.

¹¹⁰ Михайлина П., Федорук А. Видатний український iсторик XX столiття (до 100-рiччя вiд дня народження В. О. Голобуцького). - С. 81.

¹¹¹ Юсов С. Тимощук Борис Онисимович // Українськi iсторики XX ст. Бiобiблiографiчний довiдник. Серiя: Українськi iсторики. - Вип. 2. - Ч. 1. - К.; Львiв, 2003. - С. 58 - 60.

¹¹² Марусик Т. Михайлина Петро Васильович // Там само. - С. 220; Голобуцкий В. А. Страницы из моих воспоминаний. - С. 128.

¹¹³ Ткачева Л. Рознер Iонас Германович // Вченi Iнституту iсторiї України. Бiобiблiографiчний довiдник. Серiя: Українськi iсторики. - Вип. 1. - К., 1998. - С. 270; Голобуцкий В. А. Страницы из моих воспоминаний. - С. 127.

¹¹⁴ Голобуцкий В. А. Страницьi из моих воспоминаний. - С. 127.

¹¹⁵ Там же. - С. 127.

¹¹⁶ Там же; Даниленко О. Шульга Iлля Гаврилович // Українськi iсторики XX ст. Бiобiблiографiчний довiдник. Серiя: Українськi iсторики. - Вип. 2. - Ч. 2. - К.; Львiв, 2004. - С. 357.

¹¹⁷ Лисенко Г. Шаповалов Вiтольд Вiкторович // Там само. - Вип. 2. - Ч. 1. - К.; Львiв, 2003. - С. 349.

¹¹⁸ Юсова Н. Винокур Iон Срулевич (Iзраїльович) // Там само. - Вип. 2. - Ч. 1. - К.; Львiв, 2003. - С. 56.

¹¹⁹ Шепель Л. Телєгiн Дмитро Якович // Там само. - Вип. 2. - Ч. 1. - К.; Львiв, 2003. - С. 320.

стр. 104

¹²⁰ Див.: Коваль М. В., Рубльов О. С. Iнститут iсторiї України НАН України: перше двадцятирiччя (1936 - 1956 рр.) // У лещатах тоталiтаризму: Перше двадцятирiччя Iнституту iсторiї України НАН України (1936 - 1956 рр.): 36. док. i мат.: У 2-х ч. - К., 1996. - Ч. I (1936 - 1944 рр.). - С. 20 - 31.

¹²¹ У лещатах тоталiтаризму: Перше двадцятирiччя Iнституту iсторiї України НАН України (1936 - 1956 рр.). - Ч. II (1944 - 1956 рр.). - С. 80 - 89.

¹²² Удод О. А., Шевченко А. Ю. Микола Неонович Петровський (1894 - 1951): життя i творчий шлях iсторика. - С. 58 - 59.

¹²³ Голобуцкий В. А. Страницы из моих воспоминаний. - С. 127.

¹²⁴ Его же. Социальные отношения в Запорожье XVIII века. - С. 71 - 84; Его же. Социальные отношения в Задунайской Сечи. - С. 211 - 231.

¹²⁵ НА IIУ. - Ф. 1. - Оп. 1-а. - Од. зб. 329. - Арк. 3.

¹²⁶ Там само. - Од. зб. 288. - Арк. 2 - 11.

¹²⁷ Лях С. Р. Голобуцький Володимир Олексiйович // Українське козацтво: Мала енциклопедiя. - К.; Запорiжжя, 2002. - С. 108.

¹²⁸ Юсов С. Проблематика Задунайської Сiчi в науковiй творчостi В. Голобуцького та її мiсце у вiтчизнянiй iсторiографiї // Україна XX ст.: культура, iдеологiя, полiтика: Зб. статей. - К., 2005. - Вип. 9. - С. 242 - 268.

¹²⁹ Див.: Кондратович Ф. Задунайская Сечь (по местным воспоминаниям и рассказам) // Невичерпнi джерела пам'ятi: Зб. наук, ст., мат-лiв та републiкацiй. -С. 100 - 104.

¹³⁰ Голобуцкий В. А. Социальные отношения в Задунайской Сечи. - С. 226 - 228.

¹³¹ Див.: Бачинський А. Д. Сiч Задунайська. 1775 - 1828. Iсторико-документальний нарис. - С. 89 - 94.

¹³² Там само. - С. 90.

¹³³ Голобуцкий В. А. Уничтожение Запорожской Сечи и начало образования Черно-морского казачьего войска // Комсомолец. - 1941. - 23 марта; Его же. Образование Черноморского казачьего войска // Комсомолец - 1941. - 2 апреля; Его же. О социальных отношениях в Черноморье // Комсомолец. - 1941. - 16 мая.; Его же. "Персидский бунт" 1797 года // Комсомолец. - 1941. - 1 июня.

¹³⁴ У зв'язку з вiдсутнiстю бiблiографiї праць В. Голобуцького iнформацiю про iснування згаданих публiкацiй взято з кiлькох джерел. По-перше, картки з вихiдними даними (але без зазначення сторiнок) названих статей було надано сином ученого - П. Голобуцьким (за що висловлюємо йому вдячнiсть). По-друге, цi статтi зазначенi в списках праць В. Голобуцького, що складенi ним особисто й знаходяться в архiвних справах. Вiдзначимо, що тут мiститься ще менше вихiдних даних, нiж на картках iз сiмейного архiву, а також (у справах з IIУ) помилково вказується рiк виходу статей (1940 р. замiсть 1941 р.). Див.: ЦГА СПб. - Ф. 7240. - Оп. 12. - Ед. хр. 2143. - Л. 6; НА IIУ. - Ф. 1. - Оп. 1-а. - Од. зб. 329. - Арк. 18, 51; Од. зб. 1327. - Арк. 14.

¹³⁵ Голобуцький В. Визвольна вiйна українського народу проти шляхетської Польщi пiд проводом Богдана Хмельницького // Радянська Буковина. - 1948. - 7 травня. - С. 3; Голобуцький В. Полтавська битва // Радянська Буковина. - 1949. - 8 липня. - С. 3.

¹³⁶ Див.: Юсова Н. М., Юсов С. Л. Проблема "приєднання" України до Росiї в оцiнцi iсторикiв УРСР кiнця 30-х - першої половини 40-х рр. // УIЖ. - 2004. - N 5. - С. 109, 117 - 118, дод. А, Б.

¹³⁷ Див.: ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 70. - Од. зб. 1635; Юсова Н. М., Юсов СЛ. Проблема "приєднання" України до Росiї в оцiнцi iсторикiв УРСР кiнця 30-х - першої половини 40-х рр. - С. 119 - 120, дод. В.

¹³⁸ Голобуцкий ВА. Страницы из моих воспоминаний. - С. 127.

¹³⁹ НА IIУ. - Ф. 1. - Оп. 1-а. - Од. зб. 329. - Арк. 24.

¹⁴⁰ Голобуцкий ВА. Страницы из моих воспоминаний. - С. 127.

The article on the basis of new sources uncovers peripeteia of biography of outstanding Ukrainian historian V. O. Holobuts'kyi in 1940es. Special attention is drown to the role of social and cultural factors, including the sphere of commonness, in life and scientific activity if scientist in the mentioned period.

Permanent link to this publication: