Автор: О. С. ГОГУН

У статтi розглядається оцiнка радянського антинацистського руху опору учасниками польського нацiонального пiдпiлля в роки Другої свiтової вiйни.

Iсторiю комунiстичного партизанського руху України в роки Другої свiтової вiйни прийнято розглядати або на пiдставi документiв радянської сторони, або на пiдставi нiмецьких документiв, iнодi (украй рiдко) на пiдставi документiв ОУН i УПА. Однак у ситуацiї вiйськово-полiтичного протистояння, яке мало мiсце на територiї України у 1941 - 1944 рр., був ще один важливий суб'єкт - польське нацiоналiстичне пiдпiлля. Взаємодiя рiзних пiдпiльно-партизанських структур на територiї Волинi та Галичини вже дослiджувалася українськими й польськими iсториками¹ . Однак через те, що їхнi працi було присвячено досить загальним питанням - радянський партизанський рух, українсько-польський конфлiкт, Армiя крайова (АК) в Захiднiй Українi - погляд польських пiдпiльникiв на червоних партизанiв представлено в зазначених дослiдженнях фрагментарно. Дана стаття, що грунтується на документах варшавського Архiву нових актiв (AAN), має на метi ввести до наукового обiгу матерiали, якi показують, якими бачили комунiстичних партизанiв України польськi нацiоналiсти.

Оскiльки наприкiнцi 1940 р. польське пiдпiлля було суттєво послаблене дiями радянських репресивно-каральних органiв, то в 1941 - 1942 рр. його структури в Галичинi й на Волинi перебували на стадiї створення або вiдтворення. Крiм того, у Захiднiй Українi до 1943 р. масового радянського партизанського руху не було. Тому в документах польського опору дiяльнiсть "народних месникiв" у 1941 - 1942 рр. майже не зафiксовано, за винятком пiвденних областей БРСР, якi в 1941 р. ввiйшли до складу райхскомiсарiату "Україна" (РКУ).

У звiтi вiд 19 грудня 1942 р. Громадського антикомунiстичного комiтету (Антик), який був близьким до Армiї крайової, зазначалося, що основним противником червоних партизанiв у бiлорусько-українському Полiссi в 1942 р. була допомiжна полiцiя, яка складалася переважно з мiсцевого населення: "З весни цього року на цiй територiї з'явився новий сильний полiтичний чинник у виглядi банд, або партизанських загонiв, якi вiльно пересуваються територiєю та на яких нiмцi не звертають жодної уваги. Це вiдносно великi (з кiлькох сотень людей) загони, добре озброєнi (автоматична зброя), що частково складаються зi "схiднякiв", частково з мiсцевої сiльської молодi, якi без жодного плану кружляють тереном, власне, не роблячи нiчого суттєвого у вiйськовому сенсi. Нечисленнi диверсiї на залiзницi, напади на маєтки, пiдпал врожаю й дезорганiзацiя лiсництв - усе це описи їхньої дiяльностi. До цивiльного населення вони загалом ставляться добре, лише час вiд часу грабують - забирають то одне, то iнше. Знищують iз засiдок мiсцеву полiцiю й керiвникiв маєткiв. Проти нiмцiв iнодi проведуть якусь сплановану акцiю. Вони значною мiрою дезорганiзували господарське життя, серед селян викликають страх, а в певних груп - симпатiю. Це чинник, на який треба звертати пильну увагу, оцiнюючи ситуацiю в разi її зламу"² .

В iншому документi з того ж фонду подано опис становища на Люблiнщинi. Ця територiя не входить до складу сучасної України, однак у 1940 р. в

Гогун Олександр Сергiйович - аспiрант кафедри iсторiї Схiдної Європи унiверситету iм. А. Гумбольдта (Берлiн, Нiмеччина).

стр. 151

Люблiнському районi генерал-губернаторства, створеного нацистами замiсть II Речi Посполитої, проживало 440 тис. українцiв. Тобто, цей регiон на той час був польсько-українським.

На територiї Люблiнщини дiяли "дикi" партизани. Ними були вiйськовополоненi, яким удалося втекти, або солдати Червоної армiї, котрi прийшли з Волинi влiтку-восени 1941 р. Часто цi партизани були пов'язанi з польською прокомунiстичною органiзацiєю - Гвардiєю людовою (Армiєю людовою). Крiм того, iз середини 1942 р. радянськi партизани та диверсанти почали приходити на Люблiнщину з Полiсся або закидатися з парашутами (iдеться насамперед про групи, пiдлеглi 4-му управлiнню НКВС СРСР). Про особливостi боротьби, яку вела ця сторона вiйськово-полiтичного протистояння, сказано у звiтi вже згаданого Антика за перiод iз 15 листопада 1942 р. по 15 сiчня 1943 р.: "Бандитизм. Поряд з актами саботажу й диверсiями дедалi частiше фiксуються акти громадського бандитизму, якi здiйснюють радянськi диверсiйнi банди й диверсiйнi польськi банди (йдеться не про звичайнi кримiнальнi банди, а бандитськi напади, якi здiйснювали органiзованi партизанськi загони). Особливо сильним цей рух є на Люблiнщинi. Досить часто командирами таких банд є євреї, яких чимало втекло з гетто до партизанського загону та котрi з великим задоволенням нападають i грабують польськi садиби й великi селянськi господарства. Деякi садиби органiзують самооборону, беруть з госпiталiв нiмецьких солдат, що одужали. Останнi привозять з собою навiть гранати та станковi кулемети. Садиби перетворюються на фортецi. Банди, що нападають, iнодi бувають такими сильними, що навiть органiзована оборона не допомагає, садибу захоплюють, i всiх поголовно рiжуть"³ .

В Армiї крайовiй було затверджено певну схему забезпечення продуктами харчування. На пiдставi попередньої домовленостi iз селянами вояки АК забирали в них харчi, якi треба було здати окупантам ("контингенти"). Частину їх вони безпосередньо захоплювали в окупантiв як трофеї. Зрозумiло, що завжди притримуватися такої схеми забезпечення в умовах вiйни й окупацiї просто неможливо. Однак, щоб не втратити пiдтримки населення, АК намагалася добувати для себе харчi саме таким чином. Тому будь-якi спонтаннi реквiзицiї чи реквiзицiї, про якi не було iз селянами домовленостi, вони розцiнювали як грабунок.

Польське нацiоналiстичне пiдпiлля розглядало радянських партизанiв як "союзникiв наших союзникiв", i хоча й визнавало їхнi заслуги в боротьбi з нiмцями, проте дуже чiтко розумiло мотивацiю дiй "народних месникiв". Зокрема в одному з документiв Антику вiд 1 березня 1943 р. пiд назвою "Дiяльнiсть Комiнтерну на польських землях (з моменту укладення польсько-радянського договору 30 липня 1941 р.)" iдеться про завдання радянського руху в Речi Посполитiй на довготривалу перспективу. Прикметно, що автор (вiн, на жаль, не пiдписався пiд звiтом) надзвичайно точно передав змiст вiдомого наказу начальника ЦШПР П. Пономаренка про завдання радянського партизанського руху щодо полякiв, опублiкованого українським iсториком I. Бiласом у другому томi його працi "Репресивно-каральна система в Українi. 1917 - 1953": "Уся дiяльнiсть бiльшовицької агентури в Польщi спрямована на втягування широких мас польського народу до безпосередньої та негайної боротьби з нiмцями. Саботаж на кожному кроцi, скрiзь, у майстернi, на фабрицi, на службi; диверсiї в нiмецькому тилу скрiзь, де тiльки можна завдати шкоди; партизанський рух, який мав на метi допомогти радянськiй армiї бойовими дiями в тилу нiмецької армiї. Нарештi, Комiнтерн хоче штовхнути польський народ до великої, збройної боротьби пiд диктатом Москви й на московськi грошi, яку комунiстична пропаганда голосно називає "народним повстанням" (...). Комуна хоче досягти кiлькох цiлей одночасно: 1) створити хаос у тилу нiмецької армiї; 2) спрямувати репресивнi акцiї гестапо проти всього польського суспiльства й патрiотичної

стр. 152

польської iнтелiгенцiї, що бореться, вiдповiдно ослабити польськi центри полiтично-вiйськової роботи; 3) створити хаос серед польських патрiотичних органiзацiй; 4) полегшити собi завдання здобути владу в Польщi пiсля поразки нiмцiв у вiйнi"⁴ .

Тому ставлення командування АК до радянських "народних месникiв" було дуже стриманим. Зокрема командування округу АК "Львiв" (документ пiдписаний псевдонiмом "Грабиця") 13 березня 1943 р. видало спецiальнi вказiвки: "Загальним принципом щодо радянських партизанiв є: позбавити їх можливостi надуживати вивiскою патрiотичної польської акцiї; перетягування в нашi лави безсумнiвного патрiотичного польського елементу, поглинутого ними"⁵ .

Одним iз методiв досягнення цiєї мети була пропаганда. Доки українсько-польське протистояння не сягнуло найвищої точки, ставлення радянських партизанiв (особливо у пiвденних областях БРСР) до польського населення, з точки зору його пiдпiлля, було не найкращим. У документi Антику (на жаль, вiн не пiдписаний та не має точної дати) "Звiт iз Полiсся за травень 1943 року", крiм активної диверсiйної дiяльностi радянських партизанiв на залiзницi, описано i їхнє ставлення до полякiв: "У травнi акцiя (партизанiв - О. Г.) посилилася, деякi поставки здiйсненi повiтряним шляхом (командири, iнструктори, зброя, боєприпаси). Наявнi партизани пересуваються по всiй територiї Полiсся без обмежень. Вони з'являються в передмiстях (Бреста, Пiнська, Кобрина)... Українцi (тобто бандерiвцi, якi створили УПА - О. Г.) та мiсцевi (партизанськi загони - О. Г.) палають ненавистю до полякiв - убивають, грабують, так само й до нiмцiв, українцi, крiм того, борються з радянськими загонами... Партизани повнiстю заволодiли лiсами й болотами. Напади на маєтки та господарства (наприклад, 9 травня на маєток Волянiв Кобринського повiту, 12 травня iз села Щеглинки, що бiля Забинки, рекрутовано всю живнiсть, також конi з возами, 19 травня це ж сталося в селi Лучевиця). Протидiя не дає результатiв. У численних зiткненнях i боях обидвi сторони втрачають по кiлька убитих та понад десяток поранених. 25 травня здiйснено напад на пост полiцiї в Озiатах, убито 10 полiцейських. 28 травня поховано 9 полiцейських, убитих у боротьбi пiд Радванниками. Таких випадкiв багато. Обстрiл автомобiлiв на шосе - у порядку речей. Вiд великих зiткнень iз нiмцями партизани ухиляються. Знищують мiсцеву полiцiю й усiх, хто прислуговував нiмцям"⁶ .

Практично в днi створення наведеного документа українсько-польський мiжетнiчний конфлiкт, який тривав протягом другої половини 1942 р., на початку 1943 р. набув на Волинi характеру масштабної українсько-польської вiйни, у ходi якої радянськi партизани та АК стали близькими союзниками, оскiльки обидва рухи наштовхнулися на протидiю сильного противника - Української повстанської армiї, яку анi першi, анi другi не могли перемогти поодинцi. Однак, незважаючи на спiльну загрозу з боку ОУН i УПА, союзники ставилися один до одного критично. Вiдтак цiннiсть свiдчень польських пiдпiльникiв про червоних партизанiв ще збiльшується.

У "Тижневому рапортi N 2" вiд 29 липня 1943 р., який був укладений лондонським емiгрантським урядом на батькiвщинi (Delegatura Rzdu RP па Kraju), вже вiдчутна рiзниця в ставленнi червоних партизанiв до полякiв i українцiв: "5 липня один iз багатьох радянських загонiв чисельнiстю майже 500 чоловiк увiрвався до Тернополя. Було захоплено будiвлю пошти, де застрелили 7 нiмцiв-чиновникiв, понад 20 працiвникiв українцiв, а з 9 полякiв зняли форму поштових службовцiв. Крiм того, убили кiлькох нiмцiв у мiстi й знищили машини й керiвництво в кiлькох закладах. Пошта не працювала протягом тижня"⁷ .

Подiбна iнформацiя мiститься й у розвiдувальному повiдомленнi пiд назвою "Саботажно-диверсiйна акцiя бiльшовицьких банд 06.07 - 17.07", яке було укладене офiцерами АК для свого керiвництва з округу АК "Львiв", де перелiчено не

стр. 153

тiльки пiдiрванi партизанами iз загону Ковпака мости та залiзничнi шляхи, а й спецiально наголошено на ставленнi "народних месникiв" до населення: "1) До полякiв ставляться бездоганно. Не зафiксовано випадкiв насилля або грабунку. 2) Нiмцiв убивають. Проте вiдомо, що дiвчат-нiмкень вiдпускають, наказуючи їм розповiсти в Нiмеччинi, що (партизани - О. Г.) не борються iз беззбройними, оскiльки вони солдати. 3) Українцi. У лiсах знищують українськi банди. Застерiгають українцiв вiд вступу до банд i умовляють їх об'єднатися з поляками в боротьбi за незалежнiсть. 4) Євреї. Єврейськi табори розпускають, але ставляться до них (євреїв - О. Г.) недоброзичливо й не беруть iз собою"⁸ .

Цiкаво, що згiдно iз "Доповненням до рапорту N 28 у справi про радянських партизанiв" (документ не пiдписаний i не датований), який є звiтом розвiдки про участь загону Ковпака в подiях 14 та 15 липня 1943 р., один з офiцерiв-партизанiв пiд час спiлкування з польським населенням "...розповiв, що Сталiн наказав їм (партизанам - О. Г.) iти й будувати незалежну Польщу (очолювану комунiстами). Поляки повиннi йти за Вандою Василевською, яка створює польський легiон, котрий найближчим часом прийде на територiю Польщi. Потiм вiн заявив, що вони йдуть у Чехiю, їхнiм завданням є диверсiї та ухиляння вiд боротьби iз сильнiшими, нiж вони, загонами противника. Полякам шкодити не будуть, вони мають намiр знищувати лише українцiв, бульбiвцiв i бандерiвцiв"⁹ .

Як бачимо, вiйськово-полiтичне протистояння, з одного боку, АК та червоних партизанiв, з iншого, ОУН i УПА, уже влiтку 1943 р. тiсно переплелося з етнiчним протистоянням українцiв i полякiв.

Цю тезу пiдтверджує "Повiдомлення про радянських партизанiв" командування округу "Львiв" вiд ЗО липня 1943 р. напевно з приводу тих же ковпакiвцiв: "Партизани проходять лiсом та путiвцями, не заходячи на шосе. Знищують банди, що знаходяться в лiсах. У селi партизани забрали в господарiв взуття й новий одяг (...). До цивiльного населення ставляться коректно. Лiквiдують лiгеншафти (нiмецькi державнi сiльськогосподарськi маєтки, а також управлiння нерухомiстю - О. Г.), а все нiмецьке майно забирають iз собою. Українськi селяни втiкають до лiсу з худобою й речами (...). Щодо ситуацiї, яка склалася внаслiдок появи бiльшовицьких партизанiв на територiї Тернопiльського та Станiславського округiв: 1. Страх як серед нiмцiв, так i серед українцiв. 2. Жорстокiсть українцiв унаслiдок того, що їхнiх "кращих солдатiв" посилають на боротьбу з партизанами. 3. Збiльшення випадкiв бандитизму й нападiв"¹⁰ .

Унаслiдок дiяльностi радянських та бандерiвських партизанiв улiтку 1943 р. територiя Захiдної України (особливо Волинь i Полiсся) поступово виходила з-пiд контролю окупантiв, що вiдбилося в "Оглядi територiї за перiод 15 липня - 15 вересня 1943 р.", який уклали спiвробiтники секцiї "Схiднi землi" департаменту iнформацiї представництва уряду на батькiвщинi (Delegatura Rzdu RP па Kraju):

"III. Райхскомiсарiат Україна

1. Полiсся

а) Полiтика окупанта. Як для Полiсся, так i для Волинi використовувалася прокламацiя генерального комiсара Шене (голова генерального комiсарiату "Волинь-Подiлля" - О. Г.) вiд першої половини липня, яка оголошувала застосування гострого терору в боротьбi з бандитизмом при наборi робочої сили та зборi контингентiв. На Полiссi, передусiм у Столинському повiтi, спалювали села й убивали людей, при цьому проти антипольських виступiв українцiв озброювалося польське населення. З iншого боку, у другiй половинi липня було проведено масовi арешти польської iнтелiгенцiї в Брестi (400 людей), Кобринi, Пружанах та Пiнську.

стр. 154

б) Становище з безпекою й надалi погiршується. Щодня здiйснюється кiлька нападiв на вiйськовi об'єкти, склади, промисловi об'єкти й маєтки. Влада окупанта не поширюється за межi великих центрiв. Нiмцi не проводять великих, систематичних акцiй iз лiквiдацiї партизанiв. Пiвденне Полiсся по Прип'ять належить до сфери впливiв українських партизанiв. Пiвнiчним включно з пiвнiчною частиною Столинського повiту заволодiли радянськi партизани, якi проводять тут формальний призов, використовуючи медично-призовнi комiсiї, тероризують населення в разi потреби не гiрше нiмцiв. Велику смiливiсть виявили радянськi командири, знищуючи в другiй половинi липня бiля Бреста-Волинська залiзницi та склади. Систематично пiдпалюються маєтки й здiйснюються напади на засоби комунiкацiї. Поїзди обстрiлюються, тому вони ходять лише вдень... Допомiжнi нiмецькi вiддiли, якi можуть використовуватися в боротьбi з диверсiєю, утiкають у банди: так було з українською стацiонарною полiцiєю в Дрогичинi, кавказькими горцями й козаками. Виняток становлять польськi полiцейськi батальйони, рекрутованi з "мiсцевих", якими керують поляки (Кобрин, Дрогичин) (...).

2. Волинь

а) Нiмецька й радянська полiтика. На початку липня почалася бездумна пацифiкацiя Шене випадкових українських, польських, чеських сiл пiд приводом спiвробiтництва (сiльського населення - О. Г.) з совєтами. У мiстах почалися 10 липня, а закiнчилися на початку серпня масовi арешти iнтелiгенцiї: у Луцьку майже 200 українцiв та 50 полякiв, у Рiвному 50 (українцiв (?) - О. Г.) i 136 полякiв, з яких половину вже вiдпустили... Поведiнка нiмцiв перш за все полегшує роботу совєтiв на Волинi... Радянська дiяльнiсть, яка завдяки своєму апарату розповсюджується на всi села, зводить нанiвець усi спроби консолiдувати український нацiоналiстичний рух, розсiює й втягує в сферу свого впливу окремi банди, нарештi паралiзує спроби переговорiв iз поляками. За деякими свiдченнями, арешти української iнтелiгенцiї спровокував радянський донос"¹¹ .

Про практику провокацiй радянською агентурою репресiй iз боку гiтлерiвцiв проти українських нацiоналiстiв писав зокрема у своїх мемуарах ("Сильнi духом") Герой Радянського Союзу чекiст Д. Медвєдєв, який зi своїм загоном дiяв на Волинi, Галичинi та Полiссi в 1942 - 1944 рр.¹²

На цiй же територiї дiяла не тiльки АК, але й менш вiдома структура польського опору - консервативно-нацiоналiстичнi Народнi збройнi сили (Narodowe sily zbrojne - NSZ - НЗС). Оцiнка радянських "народних месникiв" у внутрiшнiх документах НЗС ще критичнiша, анiж у документах АК. Наприклад, у донесеннi, пiдписаному псевдонiмом "I.W." й датованому 4 серпня 1943 р., повiдомляється: "У Бiльшовцях та околицях Городенки з'явилася добре озброєна та органiзована бiльшовицька банда, яка вбиває нiмцiв i українцiв та вивiшує портрети Ленiна, Сталiна й Сiкорського"¹³ .

У документi, пiдписаному псевдонiмом Леон Вжос (Leon Wrzos), який називається "Рапорт 14 вiд 26 серпня 1943 р. Львiв", вказано: "Уранцi 20 серпня в селi Завадiв за Бруховичами (Львiв - Рава-Руська) з'явився загiн диверсантiв у складi 30 осiб, добре озброєних, у вiйськових одностроях. Диверсанти говорили польською мовою дуже добре. Запитували полякiв, як до них ставляться українцi. Про це ж (запитували - О. Г.) в управляючого лiгеншафту, польського фольксдойче, у старости й лiсника. Керiвниковi фольксдойче як покарання вiдмiряли в присутностi фiльваркової служби та робiтникiв 30 палиць... (З тексту випливає, що екзекуцiю було проведено внаслiдок зменшення зарплати робiтникам - О. Г.). Нарештi, диверсанти пiдпалили у полi 6 скирт хлiба, у пожежний насос налили нафти й наказали пожежникам поливати скирти. 20 серпня спалили ще чотири скирти хлiба в Прусах пiд Львовом"¹⁴ .

стр. 155

Напевно, тут описанi дiї невеликого партизанського загону або радянської диверсiйної групи, яка, можливо, пiдпорядковувалася органам держбезпеки. Пiдпiльники НЗС невипадково наголосили на знищеннi радянськими диверсантами хлiба. Подiбнi акцiї для польського нацiоналiстичного партизанського руху були нетиповими.

А ось опис дiй червоних партизанiв, котрi, як стане зрозумiло згодом, у Галичинi поводилися дещо iнакше, анiж в областях України, що до 1939 р. входили до складу СРСР. Документ з архiвної справи командування округу АК "Львiв", датований 18 вересня 1943 р., пiдписаний псевдонiмом "Юхас" (Juchas), називається "Полiтичний рапорт. Наслiдки бiльшовицької диверсiї": "На теренi Тернопiльського округу в час, про який iдеться, виявляється посилений рух бiльшовицьких банд (диверсiйних). Цей рух охопив майже всi повiти воєводства. Загальної кiлькостi точно встановити неможливо, бо окремi загони перебувають у постiйному русi. Чисельнiсть окремих загонiв розмита й сягає вiд З до 2000 осiб, у деяких випадках помiчено й загони чисельнiстю 500 осiб, протягом останнього часу на територiї воєводства перебувало 2 банди по 1500 осiб. Цi банди забезпечують себе провiантом по селах, де часто платять за харчування (цього партизани в часи окупацiї на Схiднiй Українi не робили - О. Г.), у фiльварках грабують худобу, коней, рогату худобу, вози, часто одяг та бiлизну, у мiстечках грабують нiмецькi й українськi магазини й склади. Ставлення загонiв, що рухаються, до населення коректне. Вони ведуть бiльшовицьку пропаганду, засилають на територiю листiвки, у розмовах iз селянами закликають саботувати здачу контингентiв, часто погрожують за непослух смертю або тим, що пiдпалять господарство. У кiлькох випадках забирали в селян премiю, яку тi отримали за виконання поставки сiльгосппродуктiв. Цi банди переходять через старий польсько-бiльшовицький кордон, никають по всiх повiтах воєводства. Також засланi десанти з лiтакiв, як, наприклад, у нiч з 11 на 12 вересня пiд Плуховим Золочiвського повiту, де знайдено багато парашутiв. Обмундированi вони по-рiзному. Конкретнiше: частково одягненi в цивiльний одяг, частково в радянськi та нiмецькi мундири. Озброєнi добре, переважно автоматичною зброєю, револьверами й ручними гранатами, у деяких загонах також помiченi легкi й важкi кулемети. Боєприпаси та худобу привозять на пiдводах, часто всi загони сидять на пiдводах. Реквiзицiї пiдвод створюють великi проблеми для поселень, що знаходяться на теренах цих банд. Звернувши увагу на їхню пiдготовку, як у регулярнiй армiї, можна з усiєю певнiстю стверджувати, що вони (червонi партизанськi загони - ОТ.) повнiстю складаються iз солдатiв регулярної армiї. На пiдставi рейдiв цих банд можна стверджувати, що їхнi члени проявляють вiдвагу й витримку. Загалом до боротьби з нiмцями справа доходить рiдко й переважно не з вини нiмецьких загонiв, якi так чи iнакше уникають боротьби з ними. Кiлька разiв нiмцi обстрiлювали цi загони з артилерiї, у кiлькох випадках бомбардували з лiтакiв, як, наприклад, обстрiлювали з артилерiї пiд Радзивиловим, а з лiтакiв бомбардували в лiсах пiд Ратищею неподалiк вiд Залiзцiв. Негативне ставлення польського населення до цих банд, котре вбачає в них свого ворога та розумiє, що з ним доведеться боротися, на теперiшнiй момент змiнилося через можливiсть не здавати (окупантам - ОТ.) поставок, як також i через панiку, що почалася серед нiмцiв. Українське населення, навпаки, можна подiлити на 3 частини, з яких найменша, що становить щонайбiльше третину, задоволена, що бiльшовицький авангард увiйшов на цю територiю, друга частина - українськi нацiоналiсти, що становлять понад 50% (українцiв - О. Г.) панiчно боїться бiльшовикiв, якi прийшли, убачають у партизанських загонах початок наступного панування бiльшовикiв на цiй територiї, решта 20% українцiв, котрих можна назвати русинами, ставляться (до радянських парти-

стр. 156

занiв - О. Г.), як поляки, iз тiєю лише рiзницею, що частково побоюються репресiй"¹⁵ .

Як показав час, українцi недаремно побоювалися репресiй. А коректне ставлення до полякiв (та, що особливо могло здивувати офiцера АК, виплата грошей за вiдiбрану худобу) було лише першим кроком на шляху реалiзацiї установок центру щодо втягнення польського населення до радянського партизанського руху. Документ представництва емiграцiйного уряду в Польщi "Схiдна iнформацiя N 9 за перiод вiд 4 по 17 грудня 1943 р.", датований 17 грудня того ж року, повiдомляє, що на Волинi: "Акцiя совєтiв спрямована на приєднання до себе польського елементу. Загони бiльшовицьких партизанiв отримали наказ видiлити полякiв i створити з них окремi загони, обмундированi в польську форму, з кокардами й офiцерськими зiрочками. Польське населення, що живе на прикордонних територiях (рiвненських, сарненських), пiдлягає примусовiй мобiлiзацiї"¹⁶ .

Пiсля збiльшення польського елемента в радянському партизанському русi українсько-польський мiжетнiчний конфлiкт в основному не змiнився. Доповiдна записка представництва емiграцiйного уряду в Польщi (документ не пiдписаний, без назви, виходячи зi змiсту, складений пiсля 22 лютого 1944 р.) повiдомляє: "Радянськi партизани, якi масово дiють на територiї Волинi та Малої Схiдної Польщi (української частини Галичини - О. Г.), рiшуче вороже ставляться до українцiв, зокрема знищують українськi нацiоналiстичнi органiзацiї"¹⁷ .

Наступне свiдчення епохи, пiдписане псевдонiмом Горинь (Horyn), датоване 1 березня 1944 р. Це "Надзвичайний iнформацiйний звiт N 7", що зберiгається в справi командування округу АК "Львiв": "Передовий радянський загiн iз району Самбора чисельнiстю майже 3000 осiб... просунувся 17 - 21 лютого через Бар - Радотичi - Милятин у район Янiв - Яворiв... Головнi сили передового кавалерiйського загону стоять далi, у районi лiсiв Янiв - Яворiв - Рава-Руська. ... Ставлення радянського кавалерiйського загону до польського населення цiлком дружнє. З розмови випливало, що вони добре поiнформованi про ставлення українцiв до полякiв i про нинiшнi вбивства (йдеться про вбивства полякiв українськими повстанцями - ОТ.). Пiд час руху радянськi загони забирали в українського населення iнвентар, живнiсть, одяг для власних потреб"¹⁸ .

На пiдставi таких рапортiв, донесень та доповiдних записок iз Галичини голова АК "Лавина" (Тадеуш Комаровський) 17 березня 1944 р. надiслав до Лондона емiграцiйному польському урядовi зведення пiд назвою "Загони радянських партизанiв в окрузi Львова", повiдомивши мiж iншим: "... Радянськi загони б'ються добре, озброєнi дуже добре, обмундированi вбого. Ставлення до полякiв бездоганне, українцiв i нiмцiв розстрiлюють"¹⁹ .

Пiдсумовуючи iнформацiю iз наведених документiв польського пiдпiлля, можна зробити висновок про те, що в польсько-українському мiжетнiчному конфлiктi 1942 - 1943 рр. радянськi партизани, незважаючи на декларований iнтернацiоналiзм, а також на те, що самi здебiльшого були українцями, однозначно стали на бiк полякiв. Форми ж участi червоних "народних месникiв" у даному конфлiктi дозволяють говорити про радянський партизанський рух в Українi як про одну з частин сталiнської тоталiтарної репресивно-каральної системи, що дiяла на територiї, окупованiй iншим тоталiтарним режимом.

-----

¹ Див., напр.: Сергiйчук В. Радянськi партизани проти ОУН-УПА. - К., 2000; Україна партизанська. Партизанськi формування та органи керiвництва ними (1941 - 1945 рр.): Науково-довiдкове видання. - К., 2001; Iльюшин I. I. Волинська трагедiя 1943 - 1944 р. - К., 2003; Кентiй А., Лозицький В. Вiйна без пощади i милосердя: Партизанський рух у тилу вермахту в Українi (1941 - 1944). - К., 2005; Romanowski W.

стр. 157

ZWZ-AK na Wolyniu 1939 - 1944. - Lublin, 1993; Motyka G. Так bylo w Bieszczadach: walki polsko-ukrainskie, 1943 - 1948. - Warszawa, 1999.

² Archiwum Akt Nowych (далi - AAN ). - 228/24 - 2. - K. 52.

³ Ibid. - 228/17 - 8. - K.54.

⁴ Ibid. - K. 16 - 17.

⁵ Ibid. - 203/XV-5. - K. 103 - 104.

⁶ Ibid. - 228/17 - 8. - K. 55 - 56.

⁷ Ibid. - 202/III/128. - K. 2.

⁸ Ibid. - 203/XV-25. - K. 4, 44, 33.

⁹ Ibid. - K. 9.

¹⁰ Ibid. - K. 1 - 5.

¹¹ Ibid. - 202/III-120. - K. 6, 7.

¹² Медведев Д. Сильные духом. - М., 1985. - С. 306 - 309.

¹³ AAN. - 207/7. - К. 15 а.

¹⁴ Ibid. - К. 16.

¹⁵ Ibid. - 203/XV-28. - K. 71.

¹⁶ Ibid. - 202/III-124. - K. 24 - 25.

¹⁷ Ibid. - 202/III-127. - K. 11.

¹⁸ Ibid. - 203/XV-13. - K. 182.

¹⁹ Armija Krajowa w dokumentach, 1939 - 1945. Tom III. Kwiecien 1943-lipiec 1944. -Wroclaw; Warszawa; Krakow, 1990. - Dok. N570. - S. 359.

The material is devoted to the estimates of Soviet antinazism resistance movement from the outside of Polish national underground's participants during the years of World War II.

Постоянный адрес данной публикации: