Публікуються віднайдені в Російському державному архіві давніх актів унікальні зразки особистого жіночого листування початку XVIII cm. З огляду на те, що збереглося дуже мало свідчень про повсякденне життя жінок Гетьманщини початку XVIII cm. публіковані документи становлять особливу цінність, надаючи рідкісну можливість відновити деякі подробиці минувшини.

Добре відомий той факт, що серед дружин і дочок української шляхти і козацької старшини XVII - початку XVIII ст. було багато освічених осіб. Свобода, якою користувалися українські жінки, багато у чому зумовлювалась західними традиціями, була частково перейнята з Польщі, а у чомусь збережена ще з часів Київської Русі. Ця ситуація корінним чином відрізняла українських жінок від замкнутих у теремах московських цариць і царівен. Для Московської держави навіть у кінці XVII ст. видавалося нечуваною справою впровадження Агафією Семенівною Грушецькою, дружиною царя Фьодора, нових зачісок, а, тим більше, претензії на владу царівни Софії та її публічна поява на людях під час свят.

Починаючи із середини XVI ст. багато українських жінок були активними членами братств, багато хто з них були писемними. Найвпливовішою релігійної діячкою другої половини XVII - початку XVIII ст. була Марія Магдалена, мати Івана Мазепи. До наших днів дійшли офіційні документи київського Печерського дівочого монастиря, підписані рукою цієї владної та енергійної пані¹. Можна пригадати і значно раніший епізод, коли Ганна Хмельницька, третя дружина Богдана, видала за відсутності чоловіка в 1655 р. власний універсал².

Оскільки спеціальних навчальних закладів для жінок у Гетьманщині не було аж до середини XVIII ст., вони могли здобувати тільки домашню освіту. Досі історики мали у своєму розпорядженні дуже неповну інформацію про освіченість дружин і дочок козацької старшини. Те, що до наших днів не збереглися особисті архіви діячів Гетьманщини, не дозволяло судити про те, чи існував коли-небудь пласт особистої кореспонденції українських жінок цієї епохи, чи листувалися вони зі своїми чоловіками (тут можна пригадати знамените листування Яна Казимира із Марією-Людовікою або Яна Собеського з Марією-Казимірою) або просто між собою.

Єдиним відомим на сьогодні свідченням листування з українською жінкою були "любовні" листи Івана Мазепи, адресовані Мотрі Кочубей. Листи настільки особисті, що немає сумнівів, що вони призначалися для очей самої дівчини, а, отже, вона щонайменше вміла читати³. До того ж, у цих листах є згадка про дорогий подарунок І. Мазепи - "книжечки"⁴. Такий презент знову ж таки мав сенс лише у тому випадку, якщо Мотря була достатньо освіченою, щоб цікавитися літературою.

Нещодавно авторові пощастило віднайти у Російському державному архіві давніх актів унікальний зразок особистого жіночого листування початку XVIII ст. - лист Ганни Обідовської, адресований її матері Любові Кочубей⁵. Лист був написаний 1 березня 1707 р. і також становить інтерес як зразок "простої мови" того часу. До того ж, він відкриває нові біографічні подробиці щодо сімейства Кочубеїв і Мазеп.

Таїрова-Яковлева Татпьяна Геннадїївна - д-р іст. наук, доцент Санкт-Петербурзького державного університету (Російська Федерація), директор центру з вивчення історії України.

Пер. з рос. - редакція "УІЖ".

Відомо, що у січні 1698 р. Ганна, народжена Кочубей, дочка генерального писаря Василя Кочубея, вийшла заміж за Івана Обідовського, улюбленого племінника І. Мазепи, якого багато хто пророкував у наступники старого гетьмана. Вінчав їх сам Стефан Яворський⁶, а Пилип Орлик написав на честь цієї події знаменитий панегірик "Hippomenes Sarmacki". Проте у самому початку Північної війни, у лютому 1701 р., І. Обідовський за нез'ясованих обставин помирає.

Удові І. Обідовського Ганні 20 лютого 1702 р. Пьотр І подарував села Крутичполе, Вишнівка, Саричівка, Коравай і Пореводи ("на утримання")⁷. Традиційно в історіографії вважається, що Ганна так і залишалася вдовою, причому коли 1709 р. почалися переслідування мазепинців, її із сином не минула ця доля, навіть попри те, що вона була дочкою реабілітованого Петром В. Кочубея. Ганна була позбавлена маєтків і аж до 1711 р. утримувалася в Полтаві під слідством. Потім, за рішенням суду, вона була направлена у Глухів, де їй було наказано жити безвиїзно.

Із віднайденого нами листа від 1 березня 1707 р. випливає, що після смерті І.Обідовського Ганна, в якої залишився від нього син, занадто переймалася своєю вдовиною долею. До нею активно залицявся ("старается в приязнь мою") якийсь молодий пан Красенський ("покилка кротне отзивается то устне, то лістовне"), який під час ярмарку в Борзні таємно приїхав до Ніжина і зробив їй офіційну пропозицію ("просил впевную декларацею").

Оскільки ще до цього, під час відвідин дочки в "ее сельце", В. Кочубей уже висловив свою згоду на цей шлюб ("пан родич родителским словом мовил Бог благословит"), то тепер Ганна просила згоди матері і пропонувала влаштувати офіційне сватання після повернення з походу гетьмана І. Мазепи (як найближчого родича її першого чоловіка) і В. Кочубея.

Весь лист сповнений радісними сподіваннями молодої жінки, яким, швидше за все, не призначено було здійснитися. Жодних свідчень про те, чи вийшла Ганна Обідовська-Кочубей заміж удруге, не збереглося. Та й ким був цей "молодой пан Красенский", нам теж достеменно невідомо (щоправда, у Бубнівській сотні Переяславського полку у середині XVIII ст. зустрічаються Іван і Григорій Красники⁸). Принаймні, у роки переслідувань ім'я нового чоловіка Ганни не згадується, так що весілля, мабуть, не відбулося. І це зрозуміло. У квітні 1707 р. відбулася фатальна військова нарада у Жовкві, після якої стало зрозуміло, що Пьотр збирається перетворити Гетьманщину на "випалений край"⁹. І. Мазепа розпочав переговори з поляками, а у вересні 1707 р. В. Кочубей написав на нього свій перший донос. Ми не знаємо, які стосунки були у І. Мазепи із удовою його племінника, проте взаємини з родиною В. Кочубея у нього до цього часу значно погіршились.

Це добре видно на прикладі долі другої дочки Василя - Мотрі. У даній статті ми не звертатимемося до відомих перипетій знаменитого роману гетьмана¹⁰, проте віднайдені нами документи дозволяють уточнити деякі деталі заміжжя Мотрі.

У своєму доносі В. Кочубей писав: "Я, Василий, з господином Василием Чуйкевичом, пришодши перед пана гетмана, обявилисмо ему наше домовое дело, же он, пан Чуйкевич, маючи сына, а я дочку, приреклисмо з собою слово, привести их, детей наших, в супружество, и просили есмо себе у его милости на тое позволенья, абы его милость позволил нам близко в пришлую неделю собранием людей приятельских означити сватанье наше, що нам повозволил"¹¹. Але коли у суботу, 17 травня 1707 р., В. Кочубей прийшов по полудню до І. Мазепи, просячи дозволу влаштувати в неділю "явственное детем нашим сватанье и зобрать людей на хлеб и на соль", гетьман хоч і не заборонив, але "з укреплением приказал, и настоявал, жебы я знатного сватанья не чинив и людей немного збирав, и дочки своей з ей женихом не велел венчати". До того ж І. Мазепа заявив: "Як будем з ляхами в едности, тогда знайдется твоей дочке жених с тоей сторони лядское знатний який шляхтич, которы й твоей фортуне доброю будет

подпорою". Цей "ужас и скорбь" В. Кочубей переказав своїй дружині, а в неділю, під час літургії у церкві, переказав і В. Чуйкевичу. Останній "желанием того восхотев, абы дети наши были венчаны зараз, без откладу, и так сталося"¹².

Звичайно, немає підстав повністю довіряти словам і трактуванням В. Кочубея. Його донос писався у відповідних тонах, і генеральний суддя використовував будь-який привід, щоби очорнити гетьмана. З іншого боку, документи із РДАДА доповнюють та уточнюють інформацію В. Кочубея.

Перш за все 18 травня відбулося, мабуть, не вінчання, а заручення Мотрі Кочубей із В. Чуйкевичем. Про це свідчить лист до В. Кочубея ієромонаха Варлаама, його духівника, написаний 27 липня 1707 р. з Києва¹³, в якому Варлаам закликав Бога утішити "от злаго летца вам наносимыя скорби ваши"¹⁴. Порівняння, якими Варлаам нагороджує "добродейку и матку мою пану судинну" (тобто Любов Кочубей), - друга свята Сара, смілива Юдіфь, відважна Фаїль - відхиляє завісу над тими неабиякими пристрастями, що розгорілися в Батурині.

Але найбільший інтерес представляє приписка (на окремому аркуші), зроблена Варлаамом, та адресована "благословенной девице, панне Матроне" (тобто вона ще не була заміжня! - Т. Т. Я.): "Божия благословення желаю, и на совершение священних обещаний самим Господом укрепляю. А благородним женихом земним: пану Василию и пану Симеону, жених небесный да устроит по доброму их желанию. О том молюсь прилежно. Варлаам"¹⁵.

Документ цей залишає багато питань. Зрозуміло, що до кінця липня 1707 р. Мотря так і не вийшла заміж, хоч й дала "священні обіцянки" - мабуть, ідеться про заручення. Але кого мав на увазі Варлаам під "женихами"? Чи йдеться про Василя і Семена Чуйкевичів, тобто про нареченого і його батька? Або ж був якийсь інший наречений - Василь? На даний момент ми не можемо відповісти на це питання. Можливо, згодом відповідь дасть хтось із дослідників генеалогії козацької старшини.

Зате значно більше ми можемо сказати про свата. На допиті під тортурами В. Кочубей заявив, що вони з миргородським полковником Данилом Апостолом "сьезжались и говорили о сватанью"¹⁶. У документах В. Кочубея відклався лист до нього Д. Апостола від 5 грудня 1707 р. (!), адресований Василю¹⁷. Виступаючи сватом, Д. Апостол повідомляв про те, що подав через генерального осавула (І. Ломиковського?) прохання гетьманові ("ясневелможному добродееви") з'явитися в,Батурині перед сватами ("любо и без того могл бым").

Вельми цікаво, що в бурхливій історії заміжжя Мотрі з боку В. Кочубея брали участь усі ті, хто надалі проявили себе прихильниками І. Мазепи і активними учасниками реалізації непростого рішення осені 1708 р. - Д. Апостол, В. Чуйкевич, І. Ломиковський. Таким чином, вони не ототожнювали сімейні справи і державні.

Що стосується самого І. Мазепи, то важко сказати, що рухало ним 1707 р., через три роки після роману з Мотрею, коли він висловлювався проти її заміжжя із С. Чуйкевичем. У цей період гетьман уже вів жваве листування з княгинею А. Дольською, яке було оповите романтичним серпанком. Принаймні, у присутності старшини І. Мазепа пив за здоров'я княгині, "його голубки"¹⁸. Протидіючи весіллю Мотрі Кочубей, гетьман, можливо, керувався ревнощами, а, імовірно, бажанням уберегти молоду дівчину від прийдешніх нещасть. В усякому разі, між ними явно зберігалися неформальні відносини, які дуже непокоїли В. Кочубея. Як він писав у своєму доносі, гетьман наказав 29 травня 1707 р. "абы дочка моя, девица просватанная и звенчанная, прибыла к нему на Гончаровку у кумовство, для крещения девчини жидовки...", після чого Мотря залишилася в Івана Степановича на обід¹⁹.

Відтак з огляду на те, що збереглося дуже мало свідчень, які проливають світло на повсякденне життя українських жінок Гетьманщини початку XVIII ст.

віднайдені нами документи особливо цінні як рідкісна можливість відновити деякі подробиці минувшини.

* * *

При публікації застосовані принципи, прийняті в російській археографії для видання документів XVII-XVIII ст. Текст подано зі збереженням орфографії, але із заміною відсутніх у сучасній орфографії букв. Літера "ъ" у кінці слів не відтворена. Титла розкриті за правилами сучасного правопису, виносні букви дані в рядок, і в примітках це спеціально не обумовлюється. "Де", "р", "ро" скрізь передані повними словами ("день", "рік" або "роки"), так само, як і пропущені "а" та "є" після букв "в", "д", "л", "м", "н". Пунктуація розставлена згідно із сучасними правилами. Крапки означають пропуски, що не піддаються відновленню.

* * *

1.

Милостивая добродейко, мосци пане матко.

Яко устне, будучи в Батурине, ознамовала вашей милости, моей добродеице, же пан Красенский молодий старается в приязнь мою, так и листовне ознаймую вашей милости, добродеице, же по килка кротне отзовется то устне, то листовне. А тепер, под час сего ярмарку борзенского, приездил секретне до Нежина и, будучи в мене, просил в певную деклярацею. Теди я, пометаючи, як его милость, добродей пан родич бмл в селце моем перевод и я ознамевала о том добродееви, иж его милость, пан родич, родителским словом мовил: Бог благословит. Тут ж уважала, же мне для розних причин в вдовином стану не зоставати, и видячи зичливое и щирое старане его, деклоровалам: дождавши щастливого, даст Господи Боже, повороту ясневелможного пана гетмана и его милости, добродея пана родича, неотмовне бути приятелем ему, теди упавши до стоп ног родических вашей милости, моей милостивой добродейки, прошу покорнее родителского благословення и аби за благословением вашим родителским тое дело могло скончитися. В що покорнее упрошаючи, от даюся з сыном моим милостивой добро дейской ласце.

З Нежина марта 1 року 1707 (?)

Вашей милости, моей милостивой добродеицы во всем ...шая дочка и наинижайшая слуга и дщерь

Анна Кочубеевна Обедовская

РГАДА. - Ф. 124: Малороссийские дела (1708). - N 20. - Л. 15.

2.

Мосце пане судія войсковы й енералний, мне велце мосце пане любительний сват и благодетель.

Пренизкое моє листовне его милости моєму пану воздаючи поклоненіе, яко милое сеею щиреприязливой сватовской упреимости наполненною его милости моего пана здоровье наведаю с криатурою, так оного при всяком благополучіи от проведенцій Бозкой дознавати его милости пану упреиме желаючи, о том ознаймую, же через умыслного посланца моего отписалемся до его милости пана асаулы енералного, моего мосце пана свата, брата и благодетеля, просячи о доложене ясневелможному добродееви, жебы мне (любо и без того могл бьгм) без уразы добродейской, волно было теперь перед сватами побивати в Батурине. О чом якую от его милости пана свата моего одержу реляцію, тоекж и его милость мосце пан будет уведомлен. И за приятелем моим в Батурин о потребном между нами деле устную з его милостью моим паном розмову буду мети. А тепер и повторе пренизко вашей милости моєму пану кланяючися, естем назавде

С. Сорочин декемврія 5, 1707 року.

Вашей милости моєму милостивом пану свату и благодетелеви во всем зычливым сватом. Братом его царского пресветлого ведичества войска Zапорозкого полковник миргородский Данило Апостол.

РГАДА. - Ф. 124: Малороссийские дела (1708). - N 20. - Л. 20.

¹ Гетман Йван Мазепа: Документи из архивных собраний Санкт-Петербурга. - Вып. 1. - Санкт-Петербург, 2007. - N 349. - С. 216.

²Лазаревский А. Властная гетманша // Киевская старина. - 1882. - Январь. - С. 213 - 214.

³ Між іншим, тут хотілося б зазначити, що думка, яка з'явилася останнім часом у літературі, нібито листи І. Мазепи - це всього лише використаний ним "бароковий шаблон", не витримує критики. Прибічникам цієї теорії наполегливо раджу просто почитати самі листи. У них ідеться про абсолютно конкретні перипетії відносин І. Мазепи й Метрі Кочубей (Т. Т. Я.).

⁴ Таирова-Яковлева Т. Г. Мазепа. - Москва, 2007. - С.266.

⁵ РГАДА. - Ф. 124: Малороссийские дела (1708). - N20. - Л.15.

⁶ Гетман Йван Мазепа: Документы из архивных собраний Санкт-Петербурга. - N 326. - С. 182.

⁷ РГАДА. - Ф. 124: Малороссийские дела. - Оп. 1 (1702). - N 17.

⁸Кривошея В. Генеалогія українського козацтва. Переяславський полк. - К., 2004. - С. 227.

⁹Таирова-Яковлева Т. Г. Мазепа. - С. 188 - 190.

¹⁰ Див.: Мотря Кочубей и ее роман с гетманом Йваном Мазепой // Studia Slavica et Balcanica. - N 1/2. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 99 - 104.

¹¹ Источники малороссийской истории, собранные Д. Бантьші-Каменским и изд. О. Бодянским. - Кн. 2. - Москва, 1858. - С. 100.

¹² Там же. - С. 101.

¹³ РГАДА. - Ф. 124: Малороссийские дела (1708). - N 20. - Л. 16 - 17.

¹⁴ Там же. - Л. 16.

¹⁵ Там же. - Л. 17.

¹⁶ Источники малороссийской истории, собранны е Д. Бантьші-Каменским и изд. О. Бодянским. - С. 122.

¹⁷ РГАДА. - Ф. 124: Малороссийские дела (1708). - N 20. - Л. 20.

¹⁸ Источники малороссийской истории. - С. 100.

¹⁹ Там же.

The unique examples of personal woman correspondence of the beginning XVIII c. found in the Russian State Archives of Old Acts are published. Taking into consideration that very few evidence of everyday women's life in Het'manschyna of the beginning XVIII c. have survived the published documents are of a special value, giving a rare opportunity to restore some details of the past.

Публикатор:

Постоянная ссылка для научных работ (для цитирования):

Комментарии: