26 сiчня 2004 р. на 73 роцi життя не стало доктора iсторичних наук, професора Ужгородського нацiонального унiверситету, члена спецiалiзованої вченої ради iз захисту дисертацiй Iнституту археологiї НАН України Едуарда Альбертовича Балагурi. Невблаганна доля забирає всiх, але завжди смерть людини є надзвичайною подiєю, в яку важко повiрити. Це особливо стосується таких людей, як Едуард Балагурi з його iскристою енергiєю, вiдкритiстю до всiх проявiв дiяльностi й бажанням усе перетворити на життєдайну силу. Важко повiрити в його смерть i тому, що минуло лише два роки, як вiдзначався його 70-рiчний ювiлей iз улаштуванням конференцiй, виданням наукових збiрникiв на його честь.

Початок бiографiї Е.А.Балагурi був звичайним для багатьох жителiв Закарпаття, якi мешкали тут ще до того, як ця область увiйшла до складу України. Вiн народився 24 вересня 1931 р. у м. Хуст. Уже пiсля вiйни, коли Закарпаття стало частиною України, вiн закiнчив школу, а в 1955 р. - iсторичний факультет Ужгородського унiверситету, пiсля чого працював у Закарпатському краєзнавчому музеї. Праця в музеї сформувала його iнтерес до стародавньої iсторiї та археологiї Закарпаття - вiн вступив до аспiрантури у вiддiл археологiї Львiвського iнституту суспiльних наук АН УРСР, де його вчителями були такi вiдомi вченi, як I.П.Крип'якевич, М.Ю.Смiшко, I.К.Свєшников. 1961 р. Е.А.Балагурi повертається до Ужгородського унiверситету, в якому залишається на все своє життя.

В унiверситетi вiн захистив кандидатську й докторську дисертацiї, став професором, завiдуючим кафедрою й деканом iсторичного факультету. Сферою його наукових iнтересiв були пам'ятки та iсторiя племен Карпатського регiону в добу бронзи, а також iншi проблеми стародавньої iсторiї захiдної частини України та Центральної Європи, зокрема дослiдження розселення слов'ян на територiї Пiвнiчно-Схiдних Карпат. Для цього Е.А.Балагурi стало в пригодi знання угорської, румунської, чеської, польської, нiмецької мов. Йому вдалося поєднати українську археологiчну та iсторичну науку з європейською, а на мапi давнiх культур України з'явилися десятки нових назв.

стр. 153

Звичайно, пiсля смертi людини на перший план виступають суто людськi риси його характеру, ставлення до людей, колег, усiх, з ким йому доводилося зустрiчатись i спiлкуватись, та все ж i професiя має важливе значення. Наукова громадськiсть, i не лише в рiдному Закарпаттi, тепер глибше замислиться над тим, що по собi залишила ця непересiчна людина й неупереджено проаналiзує зроблене ним. Е.А.Балагурi був воiстину визначним дослiдником стародавнiх пам'яток Закарпаття. Українська археологiя, а також науковцi сусiднiх країн Центральної Європи, зобов'язанi йому поглибленням фундаментальних знань. Це вiдбувалося протягом десятилiть завдяки постiйним контактам iз колегами за кордоном. Науковий внесок Е. А. Балагурi в розумiння подiй i предметiв доби бронзи III - II тисячолiть до н. є. досить значний i, безумовно, до його праць звертатиметься не одне поколiння археологiв та iсторикiв.

Доброзичливий характер, надзвичайна вiдкритiсть у спiлкуваннi, викладi своїх глибоких знань з археологiї й стародавньої iсторiї України та Європи здобули незрiвнянну славу Е. А. Балагурi серед студентiв Ужгородського унiверситету, де вiн працював понад 40 рокiв. Випускники унiверситету, якi зараз працюють, займаючи великi й малi посади, у рiзних галузях полiтичного, економiчного, наукового, освiтянського життя України та iнших країн, зберегли добрi спогади про прекрасного викладача, простого й вимогливого професора, свого унiверситетського вчителя.

Не формальною, а, навпаки, активною й плiдною була його участь у роботi редколегiй таких наукових журналiв, як "Археологiя", "Науковий вiсник Ужгородського нацiонального унiверситету", "Карпатика", "Acta Hungarica", а також Наукового товариства областi Саболч-Сатмар-Берег Угорської академiї наук, Закарпатського угорськомовного наукового товариства, Українського товариства охорони пам'яток iсторiї та культури. Вiн мав постiйнi науковi зв'язки з Iнститутом iсторiї України НАН України, де працює багато його друзiв.

Свiтла пам'ять про надзвичайно щедру й щиру людину, неординарного викладача, професора, завiдуючого кафедрою й декана, незмiнного керiвника археологiчних експедицiй, активного члена вчених рад, редколегiй наукових журналiв, доброзичливого опонента, рiдкiсного вiдкривача й систематизатора археологiчних пам'яток, вихователя добра в освiтi й науцi, i просто цiкавого спiврозмовника, веселу, життєрадiсну, чуйну, красиву й безмежно добру людину - Едуарда Альбертовича Балагурi - назавжди залишиться в душах i серцях його учнiв, колег, друзiв та знайомих.

Постоянный адрес данной публикации: