Уривки з комедії

В одній квартирі живуть на віру тридцятилітній поет і кіносценарист Вадим Безкрилий та молода актриса Люся Голубкіна. Живуть вони біднувато. Люсі це, зрештою, набридає, й вона іде до багатого, хоч і старого бізнесмена. І тут поету замовляють пісню до ювілею казино. Пісня подобається директору фірми, і він пропонує Вадиму написати мюзикл про гральний бізнес. На щедрий гонорар за пісню Безкрилий купує строгий вечірній костюм і починає відвідувати казино, щоб "увійти в тему". Але в перший же вечір робить промашку: сідає з дрібними фішками за стіл, за яким грають VIР-персони! На щастя, поета випередив один із гравців і поставив на кін таку велику суму, що наш герой усе зрозумів і мовчки звільнив місце іншому гравцеві. Але підвівся Вадим із-за того столу з трохи кислим виразом обличчя, і всі подумали, що він програв шалені гроші, а отже, мільйонер...

Біля стійки бару про щось розмовляють Вадим і один із постійних відвідувачів казино Павич. Десь при вході звучить пісня Безкрилого:

Життя тасує козирі і масті:
Тузи, вино і дами в наші дні...
А радощі великі і напасті -
як ставки на зеленому сукні!
То хай же на зелених вічних врунах,
де споконвік і гра йде, і сівба,
вам усміхнеться юна ще Фортуна,
а потім - жінка з досвідом:
Судьба!

Життя розкрутить колесо і тільки:
хтось інший кине кульку навмання...
Хоч крутиться рулетка проти стрілки -
назад не відмотає вже ні дня!
То хай же на зелених вічних врунах,
де споконвік і гра йде, і сівба,
вам усміхнеться юна ще Фортуна,
а потім - жінка з досвідом:
Судьба!

А ще життя візьме і кине кості.
І знов - добро тут виграє чи зло?
...Ох, буде зло біситися від злості,
коли побачить програшне число!
То хай же на зелених вічних врунах,
де споконвік і гра йде, і сівба,
вам усміхнеться юна ще Фортуна,
а потім - жінка з досвідом:
Судьба!

У цей час до бару заходять і сідають за окремий столик Люся і Багач. Люся награно сміється і цілує Багача. Вадим демонстративно виходить. Павич замовляє собі ще якусь випивку.

Люся (нервово). Ти бачив - він знову тут! На ювілеї фірми із сестрою директора цілий вечір танцював і сьогодні у своєму новому костюмі красується!

Багач (спокійно вечеряє). Хто? Твій колишній? Хай оближеться і забуде. Тепер ти моя. Хіба не так?

Люся. Я тільки твоя! Але що він робить у цьому казино?!

Багач. Люсі, у таких закладах грають в азартні ігри... Ти що - не знаєш?

Люся. Звідки у того злидня гроші, щоб грати в рулетку чи в карти?! І звідки у нього гроші, щоб так одягтись?!

Багач. Не кричи, Люсі. Заспокойся і їж мовчки.

Люся. Я не можу зараз їсти мовчки! Поки я була з ним - ми ледве зводили кінці з кінцями! А тепер він програє гроші у казино?! Де він їх узяв? І скільки взагалі вже програв?!

Багач. Люсі, я не знаю... Якщо тебе це вже настільки пече, то запитай у Павича - він не вилазить із казино і все про всіх знає.

Люся. Павич - це хто?

Багач. Он той жевжик за стійкою бару. Колишній круп'є, картярський шулер і заядлий гравець.

Люся. Запроси його за наш столик.

Багач. Люсі, я серйозний бізнесмен - мені не личить з картярськими шулерами навіть розмовляти. Дай йому п'ятдесят доларів і сама про все тихенько розпитай. Але тільки п'ятдесят - не більше!

Люся встає з-за столика і підходить до Павича.

Люся. Добрий вечір. Це ви Павич?

Павич. Я. Мене звати Віктор Петрович.

Люся. У мене для вас п'ятдесят доларів...

Павич. Це плата за інформацію, як я розумію?

Люся. Саме так. Мене цікавить той франт, з яким ви щойно розмовляли.

Павич. Вадим Григорович? Ви точно сказали - він таки франт: грошима смітить, як мільйонер! Мабуть, лише недавно розбагатів...

Люся. Чому ви так думаєте?

Павич. Шановна, він тільки сьогодні мінімум 10 тисяч баксів програв!

Люся. Скільки?! Десять тисяч?!

Павич. Це мінімальна ставка, яку роблять за гральним столом для VIР-персон - міг програти й значно більше...

Люся. Та звідки у нього такі гроші?!

Павич. Точно не знаю, але він дуже цікаво розповідав про Лас-Вегас і щось говорив про Голлівуд і про кіно...

Люся (догадливо). Вони кіносценарій у нього купили... От гад... А мені про Голлівуд нічого не сказав...

Павич. Розумні люди таким ніколи не хваляться. Зурочити можуть. А то й просто порішити.

Люся (задумливо). О, він дуже розумна людина... Але і я недурна! (Павичу). Спасибі за інформацію, Вікторе Петровичу. Ви дуже мені допомогли.

Павич виходить. Натомість біля бару з'являється Олімпія, дорога повія. Люся і Багач ідуть до гральних столів. Повертається Вадим, який не хоче зустрічатися з Люсею і в гральній залі.

Безкрилий. Біля вас вільно?

Олімпія. Приєднуйтесь, буду рада. Мене звати Олімпія, а як вас величати?

Безкрилий. Вадим Григорович. (Бармену). Мені каву, будь ласка.

Олімпія. А чогось міцнішого, Вадиме Григоровичу?

Безкрилий. Трохи пізніше. Не варто починати вечір з надто міцного, якщо хочеш гарно провести всю ніч.

Олімпія. Золоті слова! Ви не тільки багатий, а й розумний!

Безкрилий. Щоб розбагатіти, треба мати розум...

Олімпія. Не скажіть, Вадиме Григоровичу. Не скажіть... Ось тут щойно сидів один багатій... У нього навіть прізвище - Багач! Так, думаєте, він розумний? Грошей у нього - сила-силенна! Це правда. А от щодо розуму, то я дуже сумніваюсь...

Безкрилий. Чому ви так думаєте?

Олімпія. А ви бачили, з ким він був? Із сопливою дівчинкою... Та вона йому не те, що в дочки - в онуки годиться!

Безкрилий. Це їхня справа...

Олімпія. Звичайно, їхня! Йому захотілося молоденької, а їй - його грошей... Тільки йому це вилізе боком... Як я колись прочитала в одній книжці: "Кожен чоловік, який після п'ятдесяти років одружується з молодою, повинен пам'ятати, що з того часу він щодня посилено копає собі могилу".

Безкрилий. Ви теж розумна жінка, як я подивлюсь.

Олімпія. А ви думали, що я звичайна хвойда?

Безкрилий. Олімпіє, я такого не говорив.

Олімпія. Але ж думали?

Безкрилий. Я вас мало знаю, щоб так думати. Але знаю, що в кожного життя складається по-своєму. Часом людина зовсім не винна, що мусить у той чи інший спосіб заробляти собі на прожиття.

Олімпія. Це ви хочете виправдати мій бізнес чи свій?

Безкрилий. Скоріш за все я шукаю виправдання тій, яка зараз із Багачем. Це моя колишня наречена...

Олімпія. Ота актриса?! Так ось чого вона так виклично у вас на очах із Багачем цілувалась! От гадина - наплювала в душу та ще й дражниться! Мене вона теж образила... Коли я сюди зайшла, вона так на мене подивилась, наче вона - велика пані, а я - ніщо!

Безкрилий. Мене вона більше не цікавить.

Олімпія. А я їй зараз теж настрій охоче зіпсувала б! Он вона якраз сюди йде... Знаєте, що? Ось вам триста доларів, я пізніше підійду і скажу так, щоб вона почула, що ви мені повинні заплатити за дві години! Я трохи на жіночій психіці розуміюся і знаю, як це її заведе...

Безкрилий швидко ховає триста доларів до кишені і далі п'є каву. Люся саме підходить до бару - вона вже трохи напідпитку.

Люся. Привіт!

Безкрилий. Привіт.

Люся. Тебе важко впізнати!

Безкрилий. Тебе теж...

Люся. Здається, ми обоє вийшли в люди.

Безкрилий. Особливо ти.

Люся. А ти хіба ні?

Безкрилий. Ну, куди мені до тебе... Ти вже вийшла в люди, а я ж тільки починаю...

Люся. Добре починаєш - тисячі й тисячі у карти програєш!

Безкрилий. Не твоє діло, скільки я програю! За своїм Багачем краще дивись!

Люся. Мій Багач таких великих грошей на вітер не викидає! А ти тільки за сьогоднішній вечір більше 10 тисяч доларів програв! Звідки у тебе такі гроші? Кіносценарій Голлівуду продав?

Безкрилий. Не твоє діло.

Люся. Коли ми жили разом - було моє!

Безкрилий. Я тебе не виганяв - сама пішла. Тепер про це не будемо говорити.

Люся. Добре, давай перекусимо й поговоримо про щось приємне. Що тобі замовити? Форелі, креветок, ікри?

Безкрилий. Спасибі, я не голодний. У мене тепер холодильник забитий тими креветками і червоною ікрою. Я дивитися на них уже не можу.

Люся. Тоді вип'ємо...

Безкрилий. Мені здається, що ти вже й без того випила зайвого...

Люся. Це я напилася з горя, що сплю зі старим торгашем, коли могла спати з молодим мільйонером, тобто з тобою...

Безкрилий. Мені інколи теж хочеться напитись.

Люся. То давай нап'ємося разом - ти мене пригостиш? Ти ж у нас тепер багатій - смітиш грошима направо й наліво!

Безкрилий. Перестань, кажу.

Люся. Що - у карти гроші програєш, а для мене - жалієш?

Безкрилий. Ти знаєш, що я для тебе ніколи нічого не жалів.

Люся. Бо ніколи нічого й не мав! А зараз, коли став казково багатим, ти можеш свою щедрість мені показати?

Безкрилий. Можу.

Люся. Тоді пригости мене на всі гроші, які у тебе зараз є!

Безкрилий. Добре, я пригощу тебе на всі свої гроші. (Дістає з кишені гривні й копійки і починає рахувати). Двадцять гривень тридцять копійок. Якраз на чай. (Бармену). Будь ласка, дайте дамі чаю.

Люся. Знущаєшся?

Безкрилий. Анітрохи. Це справді всі мої гроші.

У цей момент до них підходить Олімпія.

Олімпія (навмисно розв'язно). Вадиме Григоровичу, я дуже поспішаю... Ви не забули, що обіцяли заплатити мені за дві години?

Люся. За дві години чого?

Олімпія. Не ваше діло! Я з вами не розмовляю! (Нахилившись до Безкрилого, томним голосом). То де мої триста баксів, які я дві години так добросовісно заробляла?

Безкрилий (дістає 300 доларів). Ось, будь ласка, усі ваші триста доларів, Олімпіє... Я своє слово тримаю...

Олімпія (далі маніжиться). Мерсі на боку, Вадиме Григоровичу... Мерсі на боку... (Підкреслено хтиво бере гроші й виходить).

Люся. Що?! Триста баксів?! Якійсь автопокришці?! За дві години "мерсі на боку"?! Та ти мене... цілих два роки... майже задарма!!!

На її крики вбігають охоронець і Багач. За ними до бару заходить Павич і зупиняється віддалік.

Багач. Люсі, заспокойся! Що тут таке?

Безкрилий. Вона випила зайвого...

Люся. Хто випив?! Я?! Та я в рот ще нічого не брала!

Багач. Люсі, поїхали додому...

Люся (пручається). Не чіпай! Відпусти мене! Я зовсім не п'яна!

Безкрилий (до Багача). Заберіть її звідси! Вам що - не відомі правила про те, що в казино не можна брати із собою вибухонебезпечних речовин?

Люся (виривається з рук Багача). Що таке?! Це я - вибухонебезпечна речовина?! Ах ти ж...

Багач (швиденько затуляє їй рота). Люсі, мовчи! Ми їдемо додому! Не кусайся, Люсі! Не кусайся! (Витягає її з бару).

Павич дістає з кишені мобілку і виходить. І вже у якомусь закутку Павич розмовляє по мобільному телефону.

Павич. Коток, ви де? Бери Грейдера і - до мене! Даю вам дві хвилини.

Незабаром до нього підходять два здоровані. Це Коток і Грейдер.

Коток. Чого звав, Павич?

Грейдер (награно закачує рукава). Кого нада замочити?

Павич. Не треба нікого мочити. Пощипаєте одного гуся безкрилого - і все!

Коток. Хто такий?

Павич. Є тут один новоспечений мільйонер... Грає із VIР-персонами, бавиться з Олімпією за півтори сотні за годину, при собі носить повне портмоне баксів... Я не маю часу карти із ним пересмикувати - треба його швиденько потрусити, поки не все програв і прогуляв... Одне слово, простежите за ним аж до його хати - він мусить великі гроші і вдома тримати... Візьмете, коли повернеться додому і двері відімкне... На голови - чорні маски, щоб не запам'ятав; на руки - пальчата, щоб слідів не залишили. Полякаєте гарячим утюгом, витрусите всі гроші, що в нього є, і змиєтеся - ніякої "мокрухи"! Барахла не брати - це речові докази! Вам ясно?

Коток. Ясно. А хто він такий?

Павич. Вадим Григорович Безкрилий. Ходімо - покажу вам його здалеку.

Виходять. І ось у же Коток і Грейдер заводять ошелешеного Безкрилого до його квартири.

Коток. Ну, от ми і вдома.

Грейдер. Заході, дядя...

Коток. Ви хочете щось сказати? Добре, я не буду затуляти вам рота, але не подумайте звати на допомогу - заріжемо зразу.

Безкрилий (відсапуючись). Хто ви такі і що вам від мене потрібно?..

Коток. Мільйонер, а такий недогадливий... Бакси нам потрібні... (Грейдеру). Тримай його міцно, а я витягну бакси із портмоне...

Грейдер тримає Безкрилого за обидві руки, а Коток тим часом розкриває портмоне: заглядає у нього, витрушує його - там нічого немає.

Коток. Чувак, ти що - все програв і пропив?

Безкрилий. Нічого я не програвав і не пропивав! Там нічого і не було!

Коток. Як це?!

Безкрилий. Дуже просто. Ніякий я не мільйонер. Вас дезінформували.

Грейдер. Як це не мільйонер? Ти що - за лопухів нас маєш?

Коток. Що ти його слухаєш? Поклади йому утюга на живіт - зразу все розкаже!

Грейдер (Безкрилому). Де в тебе утюг?

Безкрилий. У тумбочці. Але він не працює.

Коток. Як це не працює?

Безкрилий. Він уже два тижні як згорів.

Грейдер. У мільйонера утюг не працює?! Чувак, ти що - зовсім оборзів?!

Безкрилий. Та ніякий я не мільйонер, ще раз вам кажу! Роздеріть очі і на квартиру подивіться! Хіба мільйонери так живуть?

Коток (озирається навколо). Не живуть... Мільйонери точно так не живуть... Нічого не понімаю... (Грейдеру). Ану заглянь у холодильник...

Грейдер (відкриває холодильника). Тут тільки хвіст від оселедця.

Коток. І все?

Грейдер. Більше нічого.

Коток. То він справді не мільйонер?! (Безкрилому). Чого ж ти нарядився, як Ален Делон?!

Безкрилий. Не ваше діло! У вас - свій бізнес, у мене - свій! Я у ваші справи свого носа не пхаю!

Коток (Грейдеру). І що нам тепер із ним робити?

Грейдер. Що робити... Дамо утюгом по голові - і все.

Безкрилий (поспішно). Утюг не працює!

Коток (сердито). Голова в тебе не працює! Подумав би про послєдствія, перш ніж наряджатися отак! Ходить, бачиш, по казино, як та коза ностра, і збиває людей з пантелику! А люди, може, на ризик ідуть, плани свої будують... Маєш ти щастя, що ми працюємо без "мокрухи" і не беремо барахла... Але тільки хоч кому-небудь писнеш про те, що тут було - точно получиш утюгом по голові! Понятно?

Безкрилий. Я нікому нічого не скажу! Клянуся!

Коток. Тільки попробуй...

Коток і Грейдер виходять. Безкрилий зостається сам.

Безкрилий. Ну й деньок! То та дурепа у казино істерику закатала! Тепер ці головорізи мало не порішили! І через що?.. Через мільйони, яких у мене нема! Напевно, я справді чогось не врахував... Треба повечеряти і все обмізкувати... І чим тут вечеряти? Цим замацаним оселедцем? Господи, як мені осточортіло це напівголодне собаче життя! Таки правильно Люська зробила, що пішла до того бізнесмена - хоч вона по-людськи проживе...

І саме в цю мить до квартири заходить Люся, яка тягне великий чемодан.

Безкрилий (швиденько закриває холодильник і спантеличено дивиться на неї). Люсь, ти чого?..

Люся. Що значить "чого"?! Що значить "чого"?! Ти спав зі мною два роки! Тримав тут напівголодну на випадкових підробітках і випустив звідси мало не в самих трусах! А тепер, коли став мільйонером і напакував ікрою холодильника, ти мене питаєш "чого"? Того!

Безкрилий. Люсь, послухай...

Люся. Не затуляй мені рота! (Починає розпаковувати чемодан і вішати свої плаття у шафу). Ви, чоловіки, усі такі! Той Багач теж ніколи не давав слова сказати! Думав, як у нього є гроші, то я повинна бути безмовною лялькою, яка може писнути хіба тільки тоді, коли він її нагне! Ну, зате сьогодні я йому все вже сказала! Геть чисто усе!

Безкрилий (з острахом). Що ти йому сказала?

Люся. Усе, що про нього думала! Все! "Ах ти ж, - кажу, - імпотент нещасний! Козел довбаний! Євнух тельбатий! То ти будеш мені, актрисі, своїми тельбухами рота затикати?! Та плювала я на твої гроші і на твою червону ікру! Он є чоловік, який тепер мене і вислухає, і червоною ікрою не гірше за тебе нагодує!" О, ми з тобою тепер по-іншому, по-справжньому заживемо! Та-ак, у квартирі ти ще абсолютно нічого не робив... Ну, це не страшно - ремонт почекає. Основне, щоб холодильник не був порожній. Боже, яка я голодна! Де тут твоя хвалена червона ікра?

Люся іде до холодильника, відкриває його і якусь мить стоїть ошелешена.

Люся. А де ікра?..

Безкрилий (роздратовано). В холодильнику! Хіба не бачиш?!

Люся. Ти що - знущаєшся наді мною?! Тут же тільки якийсь дохлий оселедець! Я тебе серйозно питаю - де твоя хвалена червона ікра?!

Безкрилий. В оселедці!

Люся. В якому оселедці?! Цей оселедець кінчив метати свою ікру ще три роки тому в Балтійському морі!

Безкрилий. А тепер метає в моєму холодильнику.

Люся. Ти що - знущаєшся?! Та тільки за один вечір ти програв у казино 10 тисяч доларів! І в тебе нема за що їсти купити?!

Безкрилий. Нічого я не програвав! То все легенди! Нема у мене ніяких мільйонів - ніякий Голлівуд мого сценарію не купував! Розумієш?

Люся. Не розумію! Не розумію!

Безкрилий. Усе дуже просто: коли ти пішла до свого Багача, мене попросили написати пісню до ювілею казино. Я написав. Їм сподобалося. Вони мені щедро заплатили і запропонували написати мюзикл про азартні ігри. А оскільки я нічого не знаю про гральний бізнес, то купив собі строгий вечірній костюм і почав відвідувати їхнє казино, щоб "увійти в тему" і професійно виконати свою роботу.

Люся. Боже, яка я дурепа! Чого ти мені ще в казино цього не сказав?!

Безкрилий. Я тобі все сказав, коли заявив, що пригощаю тебе на всі свої гроші! Ти це прекрасно чула і бачила мої двадцять гривень, коли я тобі чай замовляв!

Люся. Але ж ти зразу після того, як попросив бармена подати мені чай, заплатив 300 доларів якійсь повії!

Безкрилий. Люсю, то були не мої гроші, а її! Ідея теж була її! Ти її дуже образила своїм зневажливим поглядом. І вона мені запропонувала у такий спосіб за нас обох тобі відомстити.

Люся (хапається за голову). А-а-а!

І тут дзвонить телефон. Люся замовкає і завмирає. Безкрилий бере трубку.

Безкрилий. Слухаю... Добрий вечір... Так, це квартира Вадима Безкрилого... Кого позвати?.. Люсю? Яку Люсю?.. Голубкіну?.. Люся Голубкіна вже давно тут не живе... Вона пішла до чоловіка, якого безмежно кохає... А хто ви?.. Той самий чоловік? Ну, то пошукайте її в якомусь ресторані, бо у мене її нема! (Поклав трубку, Люсі). Переживає твій Багач - добре ти його обкрутила...

Люся. Спасибі, що не видав. Боже, яка я ідіотка... Покинула такого забезпеченого чоловіка... Та я з ним, як у маслі, прожила б!

Безкрилий (зітхнув). Люсю, мені вже самому осточортіли ці вічні злидні. Так що я тебе розумію... Бери мобілку і телефонуй своєму справді багатому Багачу. Попроси пробачення і скажи, що сидиш голодна на холодному вокзалі. Ти навіть пішки доберешся туди за десять хвилин, а йому іномаркою клепати цілу годину... Тільки спочатку речі спакуй...

Люся (поволі оговтується від шоку). Я буду говорити і пакуватися одночасно. Так він скоріше приїде... (Набирає номер по мобільному і говорить, поспішно пакуючи свої речі). Котику, це я. Ти на мене дуже сердишся?.. Ну пробач мені... Пробач... Я знаю, що всякого тобі наговорила... Звичайно, то все неправда! Це не ти імпотент і євнух, а він... Ну, хто він - Безкрилий, звичайно!.. І козел довбаний - теж він!.. Та не пішла я до нього! Я на вокзалі зараз сиджу! Сиджу і плачу, тебе чекаю. Котику, забери мене звідси. Будь ласка, забери... Я твоя, я тільки твоя!.. Та не збиралася я до нього йти! Що ти таке кажеш?! Чого б це я стала міняти тебе, успішного бізнесмена, на якогось хронічного невдаху?! Котику, приїдь за мною, будь ласка... Я стомлена і дуже голодна... Я згідна - я вийду за тебе заміж! Тільки візьми мені щось поїсти... Добре?.. Ти справжній джентльмен! Цілую тебе і жду. (Сховала мобілку). І ти, Вадимку, теж справжній джентльмен... Пробач, що я про тебе таке щойно говорила... Ти ж розумієш - це тільки гра...

Постоянный адрес данной публикации: