Автор: О. В. КРЕСIН

У статтi розглядаються обставини появи, джерела та характер конституцiї П.Орлика 1710 p., аналiзуються правовi норми, iнститути, категорiї документа в контекстi конституцiйних та мiждержавних актiв того часу, визначається його мiсце в iсторiї українського права, полiтичної та правової думки.

"Договiр i постанова мiж гетьманом Орликом та Вiйськом Запорiзьким" вiд 5 квiтня 1710 р. (бiльше вiдомий як "Пакти й конституцiї законiв та вольностей Вiйська Запорiзького", конституцiя Пилипа Орлика чи Бендерська конституцiя) - одна з найбiльш вiдомих пам'яток української полiтичної та правової думки XVIII ст. Iз часу її опублiкування, понад 150 рокiв тому¹ , вона стала об'єктом пильної уваги вчених, а в останнi 10 рокiв - предметом жвавих наукових дискусiй та популяризацiї.

Уперше цей документ було проаналiзовано в "Iсторiї Нової Сiчi..." А.Скальковського, виданiй у 1841 р. Автор характеризував документ як договiр мiж П.Орликом та запорiзьким козацтвом² . М.Маркевич ("Iсторiя Малоросiї", 1842-1843 pp.) вважав, що "Пакти" (надалi так називатимемо документ - O.K.) є лише описом полiтичної органiзацiї козацтва до Визвольної вiйни середини XVII ст.³ М.Костомаров у дослiдженнi "Мазепинцi" визначив їх як договiр П.Орлика з козацтвом, виклад тогочасних полiтико-правових iдей старшини⁴ . Д.Яворницький в "Iсторiї запорiзьких козакiв" 1897 р. дотримувався такої самої позицiї, але вважав, що в "Пактах" вiдбито iдеали запорожцiв⁵ . М.Грушевський назвав їх конституцiйним актом, який заклав основи представницького правлiння в Гетьманщинi⁶ . Надалi звернення до "Пактiв" стало загальним мiсцем усiх дослiджень, присвячених українськiй емiграцiї 1-ї половини XVIII ст. - М.Василенка, I.Борщака, Б.Крупницького, О.Оглоблина, О.Прiцака, О.Субтельного, Л.Мельника, В.Ульяновського, М.Трофимука та iн.

Проте юридичному аналiзовi документа було присвячено лише кiлька праць. Стаття М.Василенка "Конституцiя Пилипа Орлика" стала взiрцевою щодо аналiзу цього джерела, водночас вона не є систематичним розглядом, а, скорiше, загальними роздумами автора. "Пакти" вiн уважав першим українським конституцiйним актом, що вiдбивав полiтико-правовi iдеї української старшини - за-

* Кресiн Олексiй Венiамiнович - канд. юр. наук, доцент, ст. наук, спiвроб. Iнституту держави й права iм. В.М.Корецького НАН України.

стр. 192

хист її соцiальних iнтересiв, участь в управлiннi Гетьманщиною та обмеження влади гетьмана⁷ . Праця О.Лукашевича та К.Манжула ""Конституцiя" Пилипа Орлика - iсторико-правова пам'ятка XVIII ст." є першим цiлiсним юридичним розглядом "Пактiв", мiстить низку оригiнальних думок i торкається багатьох аспектiв, на якi ранiше не звертали увагу дослiдники. Автори вважають, що цей документ не можна вважати конституцiєю в сучасному розумiннi, але як "договiрно-законодавчий акт, деякi пункти якого мають конституцiйне значення", що вiдбив органiзацiйно-полiтичну структуру Запорiзької Сiчi⁸ . Толе попри значний iнтерес до "Пактiв", рiвень їх дослiдження залишається низьким - автори надавали перевагу формально-правовому аналiзовi, iгноруючи категорiальний, доктринальний та порiвняльно-правовий.

Можна констатувати, що в науковiй лiтературi вiдсутнiй єдиний погляд на правовий характер "Пактiв". Бiльшiсть учених визначали їх як першу конституцiю Вiйська Запорiзького⁹ . Iншi автори називають документ конституцiйним актом, договором мiж українськими полiтичними силами¹⁰ . Водночас практично всi наголошують, що "Пакти" не були суто емiгрантським твором, а вiдбивали розвиток українських полiтичної й правової теорiї та практики й розроблялися як документ, що регулюватиме конституцiйнi питання у Вiйську Запорiзькому пiсля його виходу зi складу Росiйської держави.

"Пакти" були розробленi та прийнятi українською полiтичною емiграцiєю в мiстi Бендерах (нинi - Молдова) як конституцiйний акт, що мав регламентувати принципи формування й функцiонування влади та територiальний устрiй Вiйська Запорiзького - українського полiтичного формування на територiї центральної й пiвденної частини басейну Днiпра.

Оригiнал "Пактiв" поки що не знайдено, документ вiдомий у латиномовному та україномовному варiантах, що не мають суттєвих розбiжностей. Вiн складається з преамбули, 16 статей, пiслямови та присяги Пилипа Орлика. Єдиний комплекс iз "Пактами" становить привiлей Карла XII, що їх затверджує. Авторство в документi не позначене. Пiзнiше П.Орлик твердив, що вiн сам уклав бiльшу частину документа та здiйснив його остаточну редакцiю. У виробленнi окремих положень "Пактiв" брали участь Андрiй Войнаровський, Костянтин Гордiєнко, Дмитро Горленко, Iван Ломиковський, Федiр Мирович, Iван Максимович та iншi особи¹¹ .

"Пакти" 1710 р. залишилися лише проектом i не були застосованi на практицi. На Правобережнiй Українi, де український емiграцiйний уряд у 1711-1714 pp. отримав владу завдяки низцi мiжнародних договорiв, не було умов для їх застосування (спустошення та лише спорадична присутнiсть представникiв уряду П.Орлика).

При аналiзi "Пактiв" було використано україномовний варiант, - через те, що вiн точнiше вiдображає тогочасну полiтичну та правову термiнологiю, а також через недосконалiсть наявних перекладiв латиномовного варiанту.

Автори "Пактiв" визначають їх як договiр мiж гетьманом та Вiйськом Запорiзьким, що має необмежену в часi дiю (преамбула). Згiдно з документом, вiн має зобов'язуючий характер насамперед щодо гетьмана, який в односторонньому порядку пiдтвердив "Пакти" своєю присягою. Водночас документ мiстить положення, що мають загальний характер, або такi, здiйснення яких Генеральна рада залишає за собою. Гарантом дотримання норм є гетьман. Хоча емiгранти й передали "Пакти" на затвердження Карловi XII, вiн був застосований ще до цього - через вибори П.Орлика гетьманом. Документ проголошує, що вибори гетьмана повиннi вiдбуватися зi згоди протектора-монарха, який затверджуватиме новообраного гетьмана, проте "Пакти" не мiстять посилання на обов'язковiсть цього затвердження.

стр. 193

Хоча документ не є викладом конституцiйної системи Вiйська Запорiзького, а подає правовi нововведення, новi тлумачення усталених норм та програму дiй гетьмана та iнших органiв влади на майбутнє, широта й значення цих елементiв настiльки великi, що загалом охоплюють, хоч i не систематично, головнi сфери конституцiйного права.

Однiєю з найважливiших подiй, що пояснюють причини появи конституцiї 1710 р., на нашу думку, була суперечка та судовий процес мiж А.Войнаровським та старшиною восени 1709 р. Незважаючи на публiкацiю документiв, що дотичнi цього епiзоду перебування української емiграцiї в Молдавському князiвствi (1709-1714 pp.) Н.Молчановським¹² , М.Грушевським¹³ , В.Кордтом¹⁴ , М.Возня-ком¹⁵ , цi пам'ятки досi не аналiзувалися з полiтико-правового погляду. Уперше думку про можливий вплив на формування положень конституцiї 1710 р. iдейної суперечки пiд час роботи т. зв. Бендерської комiсiї 1709 р. було висловлено в дослiдженнi О.Субтельного¹⁶ .

Бендерськi подiї, що вiдбулися незабаром по смертi гетьмана Iвана Мазепи, були спричиненi неоднозначнiстю питання про розподiл його майна та наявнiстю двох чiтко окреслених сторiн-претендентiв на спадщину. Недостатня впорядкованiсть сфери управлiння фiнансами в Гетьманщинi, нечiтке вiддiлення державного скарбу вiд приватного гетьманського та постiйна практика позазаконного, залежного вiд обставин, вирiшення проблеми спадщини гетьманiв зробили неминучою майнову суперечку мiж iндивiдуальним спадкоємцем I.Мазепи - його небожем -з одного боку, та українською козацькою державою, представленою генеральною старшиною, разом iз Запорiзькою Сiччю, представленою кошовим отаманом - з iншого. Перебуваючи на територiї iншої держави та маючи сумнiвнi права на виконання судових функцiй, старшина була змушена звернутися до Карла XII як до посередника.

Питання про гетьманську майнову спадщину, розв'язати яке старшина та кошовий прохали короля Швецiї, за конкретних обставин набувало виняткового значення, бо визначало можливостi матерiального виживання емiграцiї, ведення активної дипломатичної роботи та ймовiрних воєнних дiй.

Полiтико-правовi трактати старшини та А.Войнаровського стали первинним матерiалом для судового процесу, що вiдбувся 28-30 листопада 1709 р. пiд Бендерами й проводився спецiально призначеною Карлом XII комiсiєю (завдяки М.Возняку, першовiдкривачевi документiв розправи, увесь епiзод здобув назву "Бендерської комiсiї").

Як виявилося, старшина у своїх домаганнях могла спертися лише на небе-зумовний правовий звичай ("звичай батькiвщини й давнiй закон"¹⁷ ). Необхiднiсть розкриття конкретного змiсту цього звичаю, а також додаткова аргументацiя, зумовили звернення до значно ширшого кола полiтичних та правових тем, найголовнiшими з яких, безумовно, були проблеми характеру, джерел та спiввiдношення владних iнституцiй Гетьманщини, а також статусу Запорiзької Сiчi.

Суд, що цiлковито складався зi шведських офiцерiв, пiдготував Карловi XII доповiдь, на основi якої останнiй визнав право на спадщину I.Мазепи за його небожем - А.Войнаровським. На нашу думку, головними причинами такого судового рiшення стали характеристичне нерозумiння представниками захiдноєвропейської полiтичної культури категорiй та змiсту українського державотворення, його несталiсть та неврегульованiсть.

Особливостi ситуацiї створили умови для перегляду правових основ полiтичного устрою Гетьманщини. I хоча сторони суперечки, а також шведський арбiтр не висунули принципово нових iдей i навiть комплексно не виклали основ уже iс-

стр. 194

нуючих полiтико-правових систем та свiтоглядiв, дискусiя сприяла ревiзiї самих пiдстав держави й права Гетьманщини (детальнiше про Бендерську комiсiю - у спецiальному дослiдженнi¹⁸ ).

"Пакти" не мiстять посилань на якiсь джерела, серед документiв вони згадують, точно не називаючи, лише Зборiвський 1649 р. та Переяславський 1654 р. договори. При формулюваннi конкретних норм, окрiм полiтичної доцiльностi та загальної логiчностi, "Пакти" посилаються на полiтичну практику Вiйська Запорiзького. Проте насправдi тлумачення цiєї практики в документi є тенденцiйним i зумовлене бажанням обґрунтувати необхiднiсть запровадження тiєї чи iншої норми, спираючись на прецедент. Це ускладнює видiлення нововведень та аналiз їх правового змiсту.

Iснує кiлька поглядiв на джерела "Пактiв". М.Костомаров указував на подiбнiсть документа й договорiв Вiйська Запорiзького з Росiйською державою 2-ї половини XVII ст.¹⁹ О.Оглоблин та М.Василенко стверджували, що головним джерелом пам'ятки є українська полiтична й правова думка цього перiоду²⁰ . О.Прiцак, В.Бадяк i М.Рогович уважають за джерело документа захiдноєвропейську полiтичну та правову думку²¹ . О.Субтельний та В.Горобець зазначають, що цей документ було складено за зразком "пакта конвента" (конституцiйнi акти в Речi Посполитiй, що укладалися як договiр мiж сеймом та королем при обраннi останнього)²² .

Зважаючи на вiдсутнiсть до "Пактiв" внутрiшнiх конституцiйних актiв та неврегульованiсть полiтичної практики Вiйська Запорiзького, доцiльним є поєднання формально-правового розгляду положень документа з порiвняльним аналiзом, використовуючи норми договорiв української автономiї з Росiйською державою 2-ї половини XVII ст. та пам'ятки української полiтичної й правової думки.

Документ оперує насамперед двома категорiями, що розкривають проблеми державної суверенностi - "панство" i "народ" (преамбула). При цьому контекст указує, що пiд словом "панство" розумiється суверенна держава з монархом на чолi - королiвство, iмперiя тощо, а пiд словом "народ" - населення певної територiї пiд владою монарха. "Пакти й конституцiї" не оперують категорiєю суверенної української державностi. Найбiльш поширена категорiя в цьому сенсi - "Вiйсько Запорiзьке й народ малоросiйський". Територiю ж Надднiпрянщини документ називає "малоруською батькiвщиною", "Україною", "гетьманською областю".

"Пакти" називають два типи статусу певної територiї пiд владою монарха. Перший виникає при завоюваннi. Саме таким способом, згiдно з документом, до Речi Посполитої були залученi землi Надднiпрянщини (преамбула). При цьому вiдносини населення такої територiї з монархом "Пакти" називають пiдданством, позначаючи негативними характеристиками ("рабське ярмо") (преамбула). Загалом документ визначає цi вiдносини суверена з певною територiєю як такi, що суперечать праву й можуть накладатися на населення як Божа кара (преамбула). "Пакти" вважають повстання народу проти такого панування справедливим (преамбула).

Iншим, правовим, типом входження територiї пiд володiння суверена є договiр мiж народом та монархом. Саме таким, згiдно з документом, був характер входження Надднiпрянщини пiд владу царя 1654 р. (преамбула). Такий договiр визначає обов'язки сторiн i затверджується взаємною присягою (преамбула). Тип подiбних взаємин "Пакти" називають протекцiєю.

Другому типу вiдповiдає поняття документа про "вiльний народ" - населення певної територiї, що має права на самоврядування, договiрнi вiдносини з монархом та самовизначення в сенсi змiни монарха при невиконаннi останнiм своїх

стр. 195

зобов'язань. Хоча "Пакти" вказують, що права вiльного народу населення якоїсь територiї здобуває пiсля того, як уперше входить у договiрнi вiдносини з монархом, проте такий статус є частиною природного (божественного) права народу, що не пiдлягає вiдчуженню: "цiлостi прав i вольностей своїх боронити, до яких оборони сам Бог мститель"²³ (преамбула). Такi iдеї повнiстю вiдповiдають iдеям, висловленим в українськiй полiтичнiй та правовiй думцi 2-ї половини XVII - поч. XVIII ст.²⁴

Водночас новим у документi є наголос на "правах батькiвщини", "iнтересах батькiвщини малоросiйської" (преамбула), "спiльному добрi батькiвщини" (п. 6) тощо. Поряд iз цим через пiдкреслення формул "Вiйсько Запорiзьке й народ малоросiйський", "батькiвщина й Вiйсько Запорiзьке" зафiксоване видiлення у свiдомостi авторiв козацької органiзацiйної структури з решти суспiльства. Народ i козацтво вже не виступають як тотожнi категорiї. Народ, згiдно з документом, отримує суб'єктнiсть у полiтичних процесах. Цi елементи спорадично вiдображалися й у попереднiх пам'ятках української правової та полiтичної думки, проте саме в "Пактах" їх використання стає систематичним. Останнiй елемент, на нашу думку, вiдбивав осмислення практики залучення представникiв станiв до вирiшення рiзних питань, зокрема оподаткування, у Вiйську Запорiзькому за часiв гетьманування I.Мазепи. Саме тодi найповнiше виразилося визнання гетьманським урядом суб'єктностi некозацьких мас у прийняттi загальнозобов'язуючих рiшень, а, отже, багатостанового характеру влади у Вiйську Запорiзькому.

"Пакти" не називають випадкiв iснування "панств" (держав) без монарха. Вiн, згiдно з документом, є невiд'ємною частиною теорiї держави, виступає як гарант збереження автономних прав, захисту вiд зовнiшнiх ворогiв, легiтимностi структур i посад самоврядування, внутрiшньої стабiльностi; а також як головний суб'єкт мiжнародних вiдносин. Водночас поява "Пактiв", першого в Українi конституцiйного документа внутрiшнього характеру, свiдчить про суттєве зменшення ролi монарха в полiтичнiй свiдомостi його творцiв. Присутнiй у документi категорiально, монарх фактично виведений iз полiтичної системи Вiйська Запорiзького, залишається лише гарантом її незмiнностi, але не є чинником регулювання.

Таким чином, "Пакти" повною мiрою вiдобразили договiрну теорiю походження держави, характерну для української полiтичної та правової думки попереднього перiоду. Водночас вони не мiстять такого договору - його укладення передбачалося на майбутнє. Творцi документа переносять договiрну теорiю походження держави на внутрiшнiй устрiй "вiльного народу".

Отже, договiр укладається не мiж монархом i станами (станом), а всерединi правлячого стану, до того ж iз проголошенням фактично мiжстанового характеру документа. Цей характер "Пактiв" та висловлених iдей робить їх новим явищем в iсторiї українського конституцiйного права. Звичайно, умови, що визначали спiввiдношення повноважень органiв влади у Вiйську Запорiзькому, зафiксованi в договорах останнього з Росiйською державою, попередньо розроблялися українськими полiтичними силами. Проте вони не були свiдченням досягнення справжнього компромiсу всiх полiтичних сил, бiльшою мiрою забезпечуючи iнтереси однiєї або кiлькох iз них, що здобули прихильнiсть та пiдтримку представникiв царського уряду. Елементи внутрiшнього регулювання полiтичних процесiв мали деякi рiшення та акцiї уряду I.Мазепи 1690-х pp.²⁵ Але саме в "Пактах" 1710 р. вони знайшли своє систематичне вiдображення.

Отже, на нашу думку, є пiдстави говорити про значний крок, зроблений авторами "Пактiв", на шляху вiд середньовiчного персоналiзованого (додаток до особи суверена) до новочасного iнституцiоналiзованого поняття про державу. Так са-

стр. 196

мо в цьому документi втiлено iдею про багатостанову полiтичну суб'єктнiсть, що було кроком до новочасної iдеї про всестановiсть влади. Окрiм того, "Пакти" були свiдченням готовностi українських полiтичних сил подолати розiрванiсть полiтичного процесу, його зав'язанiсть на впливi зовнiшнiх чинникiв, та перейти до внутрiшнього регулювання.

У центрi уваги авторiв документа є система формування, функцiонування та взаємодiї органiв влади Вiйська Запорiзького. Уже в преамбулi декларується, що головною причиною появи "Пактiв" стало прагнення обмежити владу гетьмана, адже вони перейняли самодержавний стиль управлiння вiд росiйських царiв²⁶ . "Пакти" вказують, що це є незаконним ("над слушнiсть i право") й порушує традицiйну полiтичну систему Вiйська Запорiзького. Бiльшiсть положень документа спрямованi на обмеження повноважень гетьмана та визначення головних напрямiв його дiяльностi. Як уже було зазначено, усi головнi рiшення вiдтепер мала приймати Генеральна рада. Гетьману надавалося право законодавчої iнiцiативи, а також видання законодавчих актiв у виглядi унiверсалiв. Генеральна рада могла опротестувати дiї та акти гетьмана й змусити його їх змiнити.

Вибори гетьмана Генеральною радою мали бути одноголосними. Формальне санкцiонування цих виборiв та затвердження новообраного гетьмана здiйснював протектор (преамбула). Бiльшiсть параграфiв мiстять норми, яких мав дотримуватися гетьман. Згiдно з документом, на ньому присягав лише гетьман. Пам'ятка не мiстить такого ключового елемента, як термiн перебування на посадi - вiн не обмежувався. Проте п. 7 фактично надавав право будь-якому представнику козацького стану подавати на гетьмана позов до Генерального суду й зобов'язував усiх, зокрема й гетьмана, до визнання його вирокiв. Вiдповiдно до цього пункту, гетьман мiг бути усунутий вiд влади за постановою суду.

Серед повноважень, якi "Пакти" надавали гетьмановi, були такi: представлення Вiйська Запорiзького у вiдносинах iз протектором - шведським королем (п. 2), вiдносини з константинопольським патрiархом (п. 1) та Кримським ханством (п. 3), виконання рiшень Генеральної ради (наприклад, п. 5), санкцiонування та пiдтвердження результатiв виборiв керiвникiв мiсцевих органiв влади та депутатiв (генеральних радникiв) вiд полкiв, скликання сесiй Генеральної ради, складання їх порядку денного, вирiшення термiнових справ мiж сесiями за згодою ради генеральної старшини, ведення офiцiйної мiжнародної кореспонденцiї з вiдома генеральної старшини (п. 6), координацiя дiяльностi уряду (генеральних старшин) (п. 8), подання на затвердження Генеральної ради кандидатури генерального пiдскарбiя та координацiя його роботи (п. 9), запобiгання податковим та соцiальним надужиттям (п. 10, 12, 16), розробка законодавчих актiв на доручення Генеральної ради (п. 13). Наприкiнцi документа мiститься формула, що узагальнює повноваження гетьмана: "якому всi в батькiвщинi негаразди премудрому виправленню, права й вольностi вiйськовi непорушному збереженню та захисту, договори цi ("Пакти" - O.K.) та постанови повному виконанню доручаються"²⁷ (пiслямова). Гетьман отримував чiтко визначенi джерела особистого утримання на час обiймання посади (п. 9).

Водночас документ мiстить низку обмежень гетьманських повноважень: заборона приймати рiшення з питань, не переданих йому Генеральною радою, окрiм тимчасових нагальних рiшень (за згодою ради генеральних старшин i лише до чергової сесiї Генеральної ради), заборона листування з офiцiйними особами iнших країн без вiдома генеральної старшини (п. 6), заборона самовiльного здiйснення судових функцiй (п. 7), заборона на створення власного центрального виконавчого апарату та дипломатичного корпусу поза структурами, пiдзвiтними ге-

стр. 197

неральним старшинам (п. 8), вiдокремлення скарбу Вiйська Запорiзького вiд приватних статкiв гетьмана, заборона на довiльне надання земель, окрiм ранґових (п. 9), заборона призначати урядникiв будь-якого ранґу (п. 10). Також ставилося пiд сумнiв збереження пiдпорядкованого гетьмановi найманого вiйська (п. 15).

Питання про визначення характеру влади та повноважень гетьмана порушувалося в договорах iз Росiйською державою 2-ї половини XVII ст. та в українськiй полiтичнiй i правовiй думцi цього перiоду. Значна частина положень "Пактiв" iз цього питання вже були апробованi в договорах iз царським урядом. Це стосується регламентацiї зовнiшньополiтичної дiяльностi, заборони судiвництва, вирiшення кадрових питань тощо.

Проте цi положення в згаданих договорах здебiльшого супроводжувалися не закрiпленням вiдiбраних у гетьмана повноважень за iншими органами влади автономiї, а посиленням регуляторних прерогатив монарха та поглибленням розiрваностi полiтичного процесу в автономiї. Спроба подолати цi негативнi тенденцiї була здiйснена урядом I.Мазепи 1692 р. Проте вона стосувалася лише одного питання - регулювання вiдставки гетьмана, полковникiв та старшин. Згiдно з "Пактами" 1710 p., регуляцiя та контроль за дiяльнiстю гетьмана, що були до цього прерогативою царської влади, були закрiпленi за Генеральною радою.

Питання про вiдокремлення скарбу Вiйська Запорiзького вiд приватного гетьманського мало прецедент у перiод правлiння I.Брюховецького, було виразно порушене в доносi В.Кочубея та I.Iскри 1708 p., лiтописi С.Величка та пiд час дiяльностi Бендерської комiсiї 1709 р. Проте лише "Пакти" вiдобразили цю iдею в нормативнiй формi.

Одним iз центральних параграфiв документа є 6-й, що визначає основи парламентаризму у Вiйську Запорiзькому, адже навiть у самодержавних країнах при виробленнi полiтичних рiшень монархи спираються на рекомендацiї "приватних i публiчних" дорадчих органiв iз "мiнiстрiв та радникiв".

Автори вважають, що у "вiльному народi" тим бiльше доцiльним є колегiальне правлiння, адже ранiше, "ведлуг давнiх прав та вольностей", у Вiйську Запорiзькому iснував такий порядок, але деякi (в iншому мiсцi - усi попереднi) гетьмани незаконно привласнили собi автократичнi повноваження. Це мало наслiдком порушення полiтичної системи, прав i вольностей населення, збiльшення податкового тиску, корупцiю, зневажання управлiнських кадрiв тощо.

Через це автори "Пактiв" пропонують встановити новий порядок здiйснення законодавчої влади. Документ запроваджує єдину систему формування законодавчого органу - Генеральної ради, до якої мають входити генеральна старшина, городовi полковники, полкова старшина, сотники, генеральнi радники (виборнi представники городових полкiв - по одному вiд полку) та посли вiд Запорiзької Сiчi.

Окрема увага придiлялася iнститутовi генеральних радникiв - вони мали обиратися козаками по одному вiд полку за згодою гетьмана й ставали рiвноправними членами Генеральної ради.

Сесiї Генеральної ради (три на рiк - на Рiздво, Великдень та Покрову) скликалися гетьманом та вiдбувалися в його резиденцiї. Гетьман санкцiонував вибори учасникiв Генеральної ради, пiдтверджував її результати, а також визначав порядок денний. У "Пактах" рада називається дорадчою, а її учасники - публiчними радниками. Проте без рiшення цiєї ради гетьман не повинен нiчого "починати, встановлювати й у виконання приводити"²⁸ .

стр. 198

Учасники рад мають право публiчно висловлювати незадоволення гетьманом, якщо вiн "щось робить проти прав та вольностей вiйськових i батькiвщинi некорисне", що зобов'язує його виправляти порушення. Мiж сесiями Генеральної ради гетьман може вирiшувати нагальнi справи з радою генеральної старшини. Судячи з резолюцiй у текстi "Пактiв", деякi з рiшень Генеральної ради мали пряму дiю (наприклад, п. 11 щодо деяких привiлеїв козацького стану), iншi ж - мають значення декларацiї та вказують на майбутнє прийняття конкретних рiшень.

У договорах Вiйська Запорiзького з Росiйською державою склад, повноваження та принципи дiяльностi Генеральної ради не регламентувалися, указувалося лише, що "вiйськова рада" мала обирати та змiщувати з посад старшин i полковникiв i могла робити подання царю щодо змiщення гетьмана (з 1659 p.), контролювати його зовнiшньополiтичну дiяльнiсть (з 1672 p.). Договори навiть не визначали, чи була це рада генеральної старшини, чи всiх старшин i полковникiв, чи чорна рада.

Українська конституцiйна думка 2-ї половини XVII - початку XVIII ст. не запропонувала шляхiв розвитку парламентських органiв, а практика їх скликання не була сталою. Протягом 1689-1694 pp. уряд I.Мазепи започаткував практику вирiшення деяких питань, зокрема про оподаткування, через волевиявлення населення методом прямої демократiї (що за змiстом виконувало функцiї сучасного референдуму). Проте принципи репрезентативної демократiї не були усталенi. Питання про необхiднiсть розширення повноважень старшинської ради стало однiєю з тем обговорення української емiграцiї пiд час Бендерської комiсiї 1709 p., але конкретних правових норм запропоновано не було. Отже, є пiдстави говорити про те, що лише в "Пактах" 1710 р. було закладено основи iнституту парламентаризму у Вiйську Запорiзькому.

Певна увага в документi придiлялася генеральнiй старшинi, яка зобов'язана була перебувати при гетьманi (п. 6) та доповiдати йому про стан справ у Вiйську (п. 8). Серед її повноважень зазначенi спiльне з гетьманом управлiння в перiод мiж сесiями Генеральної ради, контроль над зовнiшньою полiтикою, пiдготовка проектiв рiшень (п. 6). Генеральна старшина становила раду при гетьманi, з якою вiн був зобов'язаний узгоджувати свої рiшення (п. 6).

Згiдно з п. 9 до її складу вводився ще один член - генеральний пiдскарбiй, що мав керувати фiнансовим вiдомством, контролювати надходження до скарбу Вiйська та здiйснювати їх розподiл iз вiдома гетьмана. Вiн мав обиратися Генеральною радою на подання гетьмана. До його штату мали ввiйти виборнi полковi пiдскарбiї, що були йому пiдзвiтнi особисто.

Окрiм того, п. 7 регламентував функцiонування Генерального вiйськового суду, що мав повноваження судити будь-якого мешканця Вiйська Запорiзького як за кримiнальними, так i iншими звинуваченнями. Отже, змiнювалися повноваження генерального суддi (генеральних суддiв), що вiдтепер ставав головою колегiального органу.

"Пакти" не розкривають механiзму обiймання посади iншими генеральними старшинами. Проте можна припустити, що вiн був таким самим, що й генерального пiдскарбiя.

Статус та повноваження генеральних старшин розглядалися в договорах Вiйська Запорiзького з Росiйською державою 2-ї половини XVII ст. лише незначною мiрою. 1674 р. було зафiксовано прецедент управлiння Правобережним Вiйськом Запорiзьким генеральною старшиною на чолi з обозним. 1687 р. гетьману було заборонено призначати та змiщувати з посад генеральних старшин, лише робити вiдповiдне подання царю. 1692 р. зафiксовано спробу гетьмана та старшини до-

стр. 199

сягти компромiсу щодо розподiлу повноважень - тодi вони дiйшли згоди в тому, що генеральнi старшини можуть бути змiщенi з посад лише за вироком суду. Питання про генеральну старшину порушувалося пiд час Бендерської комiсiї 1709 р. (тодi проголошувалося, що право на призначення та вiдставку старшин повинно залишитися за гетьманом).

Отже, "Пакти" 1710 р. вперше виразно регламентували статус генеральних старшин та iнституту старшинської ради, проте питання про склад та принципи замiщення посад вирiшене не було. Окремо регламентувалися уряди генерального суддi та пiдскарбiя. Прецедент уведення до складу генеральної старшини виборного пiдскарбiя вказував на тенденцiю до виборностi генеральних старшин загалом.

Мiсцеве управлiння мало очолюватися виборними полковниками (п. 9). "Пакти" мiстять суттєвi обмеження їх повноважень. Зокрема п. 6 проголошує, що вони управляють полком спiльно з генеральними радниками. Згiдно з п. 10, усi посади в полку - козацькi та посполитi (селянського стану) - були виборними. Окрiм того, до складу старшини кожного полку мали ввiйти по два пiдскарбiї, що обиралися всiм полком, завiдували надходженнями до скарбу Вiйська з певного полку та не були пiдзвiтнi полковнику чи полковiй радi, а лише генеральному пiдскарбiю (п. 9).

Принцип виборностi полковникiв був запроваджений у договорах Вiйська Запорiзького з Росiйською державою з 1659 р. Проте їх повноваження та спiввiдношення органiв влади на мiсцевому рiвнi не були регламентованi та не стали предметом розгляду української полiтичної й правової думки 2-ї половини XVII - початку XVIII ст. "Пакти" 1710 р. вперше регламентували систему мiсцевого управлiння та самоврядування, також уперше запроваджувалися посади генерального радника та полкових пiдскарбiїв, що мали обмежити повноваження полковникiв i демократизувати управлiння полком як територiальною одиницею.

Значну увагу "Пакти" придiляють Запорiзькiй Сiчi. Документ не регламентує її внутрiшнiй устрiй, окреслюючи лише питання її мiсця в територiальнiй та полiтичнiй структурi Вiйська Запорiзького в пп. 4-6. Вона визначається як його частина, територiальний суб'єкт, що обiймає певнi землi на правах посiдання (п. 5). "Пакти" гарантують непорушнiсть її територiальних володiнь, забороняють представникам влади будь-якого рiвня засновувати там поселення та фортецi (п. 4). Вiйсько Запорiзьке зобов'язується допомагати в захистi Сiчi вiд зовнiшнiх посягань (п. 4).

Окрiм того, Вiйсько Запорiзьке мало передати Сiчi населенi пункти Терехтемирiв, Переволочну, Келеберду, Кодак iз округами, закрiпити виняткове право Сiчi на Переволочанський перевiз через Днiпро, млини по Ворсклi, риболовлю в Днiпрi нижче Переволочни, побудувати та утримувати в Терехтемировi шпиталь для запорожцiв (п. 5). Сiчовi посли мали стати повноправними членами Генеральної ради - "для прислухання та їхнiх скарг" (п. 6). Єдиним зафiксованим у документi обов'язком Сiчi щодо Вiйська Запорiзького було вчасне надсилання на заклик гетьмана послiв на сесiю Генеральної ради (п. 6).

Сiч лише незначною мiрою виступала як об'єкт договорiв Вiйська Запорiзького з Росiйською державою. 1665 р. вона була визнана ними як органiзацiя, а 1687 р. - як територiальна структура. Протягом 2-ї половини XVII ст. Сiч перетворюється на самодостатнiй полiтичний чинник, автономне територiальне утворення. Включення Запорiжжя до складу Росiйської держави та пiдпорядкування його гетьмановi наприкiнцi 1680-х pp. актуалiзувало питання про вироблення норм щодо мiсця Сiчi в територiальному устрої та полiтичнiй системi Вiйська Запорiзького. Проте такi норми встановленi не були. У перiод правлiння I.Мазепи

стр. 200

Сiч займала виразну автономiстичну позицiю й навiть претендувала на встановлення договiрних вiдносин iз царським урядом. Це вiдбилося в окремiй, iсторично орiєнтованiй, правовiй iдеологiї Сiчi.

У 1708-1709 pp. уряд I.Мазепи фактично визнав правосуб'єктнiсть Сiчi як полiтичної автономiї в складi Вiйська Запорiзького. Проте невiдомо, якi правовi норми були проголошенi в цей час. Перебiг Бендерської комiсiї 1709 р. продемонстрував вiдсутнiсть конкретних норм, що регламентували б мiсце Сiчi в структурi Вiйська.

"Пакти" 1710 р. вперше виробили деякi принципи взаємовiдносин Вiйська й Сiчi. Є пiдстави вважати, що цей документ повною мiрою визнав автономний статус Запорiзької Сiчi в складi Вiйська й зробив спробу юридично встановити її адмiнiстративний кордон. Так само вперше правовим чином встановлювалися форми участi Коша в управлiннi Вiйськом Запорiзьким.

Отже, "Пакти й конституцiї" 1710 р. стали першим українським внутрiшнiм конституцiйним проектом. Вони встановили форму правлiння, яку можна визначити як парламентсько-президентську республiку. Уперше в українськiй iсторiї було створено правовi основи представницького правлiння та парламентаризму. "Пакти" розподiлили владнi повноваження, що до цього часу належали царевi, мiж органами влади Вiйська Запорiзького та створили правовi передумови для подолання розiрваностi українського полiтичного й правового процесiв. Так само вперше було вiдрегульовано проблеми державного устрою Вiйська Запорiзького, створивши умови для iнтеграцiї Сiчi.

"Пакти" систематизували та розвинули положення, що були апробованi в договорах Вiйська Запорiзького з Росiйською державою, пiдсумували правовий змiст конституцiйних нововведень часiв I.Мазепи та здобутки української полiтичної й правової думки 2-ї половини XVII - початку XVIII ст. Саме сукупнiсть прецедентiв та iдей стала головним джерелом "Пактiв" 1710 р. I хоча ми не вiдкидаємо можливий вплив iноземних нормативних актiв, проте вважаємо, що "Пакти" були органiчним продовженням розвитку українських полiтичної й правової практики, думки, культури.

Практично недослiдженим залишається розвиток проблеми влади в документах та дiяльностi української полiтичної емiграцiї пiсля 1710 р. Попри нереалiзованiсть "Пактiв", розвиток конституцiйної думки на емiграцiї продовжувався. Уже в груднi 1710 р. в iнструкцiях, пiдготовлених Пилипом Орликом для українських послiв на переговори з Кримським ханством була включена пропозицiя про участь Бахчисараю в охоронi гетьманської влади на випадок загострення внутрiшньополiтичної ситуацiї у Вiйську Запорiзькому, а п. 17 передбачав надання ханством в постiйне особисте розпорядження гетьмана татарського вiйськового пiдроздiлу. П.22 цього ж документа пропонував Криму видавати "зрадникiв, порушникiв внутрiшнього спокою, учасникiв замахiв на життя гетьмана, якi втiкатимуть до Криму".

У привiлеї Оттоманської Порти Вiйську Запорiзькому 1711 р. було проголошено, що "вибори та скинення гетьмана залишаться в їхнiх (козакiв - O.K.) руках"²⁹ . В iнструкцiях, пiдготовлених П.Орликом для українських послiв на переговори з Туреччиною, таких положень немає. Отже, залишається невiдомим походження норми привiлею про можливiсть вiдставки гетьмана. За свiдченням Григорiя Орлика, емiграцiйний гетьман протестував проти цього положення документа³⁰ .

Можливо, що саме наслiдком цього протесту стала поява в привiлеї Оттоманської Порти Вiйську Запорiзькому 1712 р. такої норми: "Вiн (П.Орлик - O.K.),

стр. 201

як i його нащадки, мають мати найвищу владу над козаками українськими та запорiзькими, i деспотичне право життя й смертi над ними, без права вiдклику зi сторони пiдданих його або його нащадкiв до нашої Високої Порти. Хай козаки та весь народ український мають завжди свободу - пiсля теперiшнього гетьмана -вибирати собi вiльними голосами свого гетьмана"³¹ .

У листi до французького посла в Туреччинi Дезаєра вiд 4 травня 1712 р. П.Орлик, зокрема, писав: "Мала держава не може утримати свою свободу мiж двома великими сусiдами, як тiльки глибоко продуманою полiтикою. Для проведення в життя цiєї полiтики її володар повинен бути абсолютним господарем"³² .

Отже, уже за пiвроку пiсля прийняття "Пактiв" гетьман П.Орлик почав вiдходити вiд їх положень, намагаючись посилити свою владу за допомогою зовнiшнiх чинникiв - через запровадження потрiбних для цього правових норм у договорах iз Кримським ханством та Оттоманською Портою, а також через використання iноземної вiйськової сили. Це свiдчило про те, що подолати авторитарнi тенденцiї, якi виявлялися протягом 2-ї половини XVII - початку XVIII ст., не вдалося.

Наявнiсть суперечностей пiдтвердив розкол української емiграцiї на початку 1712 р. Приводом до цього став намiр кримського хана Девлета органiзувати похiд емiгрантiв спiльно з татарськими пiдроздiлами на Правобережну Україну. П.Орлик вiдмовився очолити цей похiд. Не виключено, що однiєю з причин вiдмови були полiтичнi непорозумiння в середовищi емiгрантiв, а, отже, небезпека насильницького вирiшення проблеми влади за умов, коли гетьман опинився б у руках запорожцiв та кримських пiдроздiлiв (керiвництво останнiх пiдтримувало Сiч).

Уже в березнi 1712 р. Костянтин Гордiєнко називав себе кошовим гетьманом. Вiдомо, що таку саму посаду вiн приписував собi в березнi 1709 р., до приєднання Коша до гетьмана I.Мазепи. Отже, Запорiзька Сiч вiдмовилася визнати гетьманом П.Орлика та провела власнi вибори. Водночас це означало вихiд Сiчi зi складу Вiйська Запорiзького, репрезентованого емiграцiйним урядом. Принаймнi з 1714 р. Сiч визнала протекторат Кримського ханства та не визнавала уряду П.Орлика.

Зважаючи на сказане вище, можемо стверджувати, що українськi полiтичнi сили, репрезентованi на емiграцiї, виявилися неготовими до самостiйного регулювання полiтичних процесiв у Вiйську Запорiзькому без зовнiшнього втручання, право не стало визначальним iнструментом регулювання полiтичних процесiв в українському суспiльствi, а рiзнi полiтичнi сили продовжували орiєнтуватися на вирiшення полiтичних проблем за допомогою звернення до iноземних монархiв для лобiювання вигiдних правових норм.

-----

¹ Латинський варiант "Пактiв" опублiковано 1847 р. в "Чтениях императорского исторического общества при Московском университете"; 1991 р. в перекладi українською мовою - у "Вiснику Київського унiверситету" (N 2); український варiант документа опублiковано 1859 р. також у "Чтениях"; переклад сучасною мовою - у журналi "Розбудова держави" (1992. - N5).

² Скальковський А. Iсторiя Нової Сiчi або останнього Коша Запорозького. - Днiпропетровськ, 1994. - С 230.

³ Маркевич Н. История Малороссии. - М., 1843. - Т. 4. - С. 526.

⁴ Костомаров Н. Мазепинцы // Костомаров Н. Руина. Мазепа. Мазепинцы. - М., 1995. -С. 754, 755.

⁵ Яворницъкий Д. Iсторiя запорозьких козакiв. - К., 1991. - Т. 3. - С. 431.

⁶ Грушевский М. Очерк истории украинского народа. - К., 1990. - С. 249.

⁷ Василенко Н. Констит; ция Филиппа Орлика // Академiчна юридична думка. - К., 1998. -С. 136, 137.

⁸ Лукашевич О., Манжум К. "Конституцiя" Пилипа Орлика - iсторико-правова пам'ятка XVIII ст. - X., 1996. - С. 21-23.

⁹ Василенко Н. Конституция Филиппа Орлика... - С. 137, 141; Мельник Л. Гетьманщина першої чвертi XVIII столiття. - К., 1997. - С. 15; Смолiй В., Степанков В. Українська державна iдея

стр. 202

XVII-XVIII столiть: проблеми формування, еволюцiї, реалiзацiї. - К., 1997. - С. 218; Смолка А. Соцiально-економiчна думка та полiтика в Українi XVII - початку XVIII ст. - К., 1996. - С. 121; Оглоблин О. 1709 рiк //Вiсник. - 1959. - N3. - С. 9; Трофимук М. Перша українська конституцiя // Перша Конституцiя України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рiк. - К., 1994. - С. 50; Прiцак О. Конституцiя Пилипа Орлика // Перша Конституцiя України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рiк. - К., 1994. - С. 5; Слюсаренко А., Томенко М. Iсторiя української конституцiї. - К., 1992. - С. 9; Замлинський В. Творець першої української конституцiї (Пилип Орлик) // Українська iдея. Першi речники. - К., 1994. - С 63.

¹⁰ Субтельний О. Мазепинцi. Український сепаратизм на початку XVIII ст. - К., 1994. -С. 61; Лукашевич О., Манжул К. Зазнач, праця. - С. 18, 24; Ульяновський В. Пилип Орлик // Володарi гетьманської булави. - К., 1994. - С. 436; Кордт В. Матерiяли з Стокгольмського державного архiву до iсторiї України другої половини XVII - початку XVIII вв. // Український археографiчний збiрник. - К., 1930. - Т. III. - С. 42; Горобець В. Запорозький Кiш в полiтичнiй структурi козацької України (друга половина XVII - початок XVIII ст.) // Запорозьке козацтво в українськiй iсторiї, культурi та нацiональнiй свiдомостi. Матерiали мiжнародної наукової конференцiї. - К., 1997. - С. 42.

¹¹ Прiцак О. Конституцiя Пилипа Орлика // Перша Конституцiя України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рiк. - К., 1994. - С 6.

¹² Молчановский Н. Несколько данных о смерти и наследстве Мазепы // Киевская старина. -1903. - N1.

¹³ Грушевсъкий М. Шведсько-український союз 1708 р. // Великий українець: матерiали з життя та дiяльностi М.С.Грушевського. - К., 1992.

¹⁴ Кордт В. Матерiяли з Стокгольмського державного архiву... - С. 42.

¹⁵ Возняк М. Бендерська комiсiя по смертi Мазепи // Мазепа. Збiрник. - Т. I. - Варшава, 1938.

¹⁶ Субтельний О. Мазепинцi... - С 54, 55.

¹⁷ Возняк М. Бендерська комiсiя по смертi Мазепи... - С. 111.

¹⁸ Кресiн О.В. Бендерська комiсiя 1709 р. i питання про полiтичнi та правовi основи органiзацiї влади у Гетьманщинi // Держава i право. Збiрник наукових праць. - Вип. 3. - К., 1999.

¹⁹ Костомаров Н. Мазепинцы // Костомаров Н. Руина. Мазепа. Мазепинцы. - М., 1995. - С. 754.

²⁰ Василенко Н. Указ. соч. - С. 137; Оглоблин О. 1709 рiк. - С 9.

²¹ Прiцак О. Гетьман Пилип Орлик помiж Сходом i Заходом Європи // Україна XVII ст. мiж Заходом та Сходом Європи. Матерiали першого українсько-iталiйського симпозiуму. - К., 1996. -С. 238; Бадяк В., Рогович М. Державно-правовi погляди Пилипа Орлика i європейськi полiтичнi теорiї XVII-XVIII ст. // Державнiсть. - 1994. - N1-2. - С. 12.

²² Субтельний О. Мазепинцi... - С. 61; Горобець В. Запорозький Кiш в полiтичнiй структурi козацької України... - С. 42.

²³ Договор и постановление между гетманом Орликом и Войском Запорожским (5. 04. 1710 р.) // Источники малороссийской истории, собранные Н.Бантышем-Каменским и изданные О.Бодянским. - М., 1847. - Т. П. - С. 243.

²⁴ Кресiн О.В. Полiтико-правова спадщина української полiтичної емiграцiї першої половини XVIII столiття. - К., 2002. - С 120-142.

²⁵ Кресiн О.В. Правовi аспекти вiдносин Вiйська Запорозького з Росiйською державою в перiод гетьманування I.Мазепи та в дiяльностi української полiтичної емiграцiї першої половини XVIII ст. // Держава i право. Збiрник наукових праць. - К., 2001. - Вип. 10.

²⁶ Договор и постановление между гетманом Орликом и Войском Запорожским // Источники... - Т. II. - С. 244.

²⁷ Там же. - С. 254.

²⁸ Там же. - С. 248.

²⁹ [Привiлей Оттоманської Порти Вiйську Запорозькому, мiж 25 та 28. XII. 1711 p.] // Прiцак О. Один чи два договори Пилипа Орлика з Туреччиною на початку другого десятилiття вiсiмнадцятого столiття? // Український археографiчний щорiчник. - К., 1992. - Вип. 1 (4). - С. 310.

³⁰ Там само. - С 316.

³¹ [Привiлей Оттоманської Порти Вiйську Запорозькому вiд 16. III. 1712 p.] // Там само. - С 308.

³² Борщак I. "Orlikiana" (Опись невиданих матерiялiв про гетьмана Орлика, його родину i оточення) // Хлiборобська Україна. - 1923. - 36. VII-VIII. - С 352.

In the article, the circumstances of appearance, sources and character of P. Orlyk's Constitution of 1710 are being reviewed, legal norms, institutions and categories of the document are being analyzed in the context of international documents of the time, and its place in the history of Ukrainian law, political and legal thought is being indicated.

Постоянный адрес данной публикации: